Державне регулювання цін в умовах ринкової економіки

 По всіх фактах виявлених  порушень порядку ціноутворення, інспекція, відповідно до повноважень, наданих законодавством, крім накладення  на підприємств – порушників економічних санкцій, направляє їм приписи з вимогою про усунення порушень державної дисципліни цін, і, зокрема, про проведення економічно обґрунтованих розрахунків тарифів та представлення їх для затвердження міськ(рай)виконкомам. Одночасно, відповідним органам місцевого самоврядування надаються пропозиції про упорядкування тарифів на житлово-комунальні послуги, та встановлення їх на економічно обґрунтованому рівні, відповідно до вимог законодавства.

Споживчий ринок. Цінова ситуація на споживчому ринку області протягом І кварталу 2010 року була більш стабільною ніж у цілому по Україні. Індекс споживчих цін на товари та послуги за січень-березень 2010 року в області склав 101% (по Україні – 102,7%), у тому числі: на продовольчі товари – 101,4% (Україна – 103,7%), на непродовольчі товари – 99,7% (Україна – 100,2%), на послуги – 101,1% (Україна – 101,6%).

Станом на 01.04.10 роздрібні ціни в області на основні продовольчі товари, зокрема, борошно, вермішель, крупу манну, молоко, сметану, олію, свинину, яйця курячі та овочі на 0,4-27,1% нижчі від середніх по Україні. Ціни на хліб, крупу гречану, рис, цукор, яловичину та сало на 0,4-6,4% перевищують середньоукраїнський показник.

Серед міст та районів області на підприємствах торгівлі найвищий рівень цін на продовольчі товари зберігається, як і на початок року, в м. Жмеринка та у Жмеринському районі. Найнижчий рівень цін у торговельних підприємствах зафіксовано в місті Вінниця.

Загальний обсяг продажу споживчих товарів області за усіма каналами реалізації за січень-березень 2006 року склав 770,9 млн. грн., що у порівнянні з аналогічним періодом 2005 року більше на 165 млн. грн., або на 16,3%.

Оборот роздрібної торгівлі у порівняних цінах за І квартал поточного року збільшився 16,9%. Абсолютний приріст обсягу обороту роздрібної торгівлі на одну особу становив 80 грн. Середньомісячний товарооборот на одну особу склав 114,4 грн. проти 89,3 грн. у січні-березні 2009 року.

Оборот організованих ринків, на долю яких припадає 20,5% загального обсягу продажу споживчих товарів, склав за січень-березень 2010 року 157,7 млн. грн. і зріс у порівнянні з аналогічним періодом минулого року на 14,7%. При цьому більш високими темпами зростає продаж на ринках непродовольчих товарів – 119,2%.

Роздрібний товарооборот закладів ресторанного господарства області за січень-березень 2010 року зменшився на 0,8% і складає 22,7 млн. грн. Питома вага товарообороту ресторанного господарства у загальному обсязі роздрібного товарообороту підприємств складає 5,4% (у 2005 року – 6,4%).

За даними міськвиконкомів та райдержадміністрацій у січні-березні 2006 року було відкрито 108 нових підприємств торгівлі (при запланованих 50), відновлено роботу – 16 (було заплановано 17). Проте плани розвитку торгової мережі не були виконані у декількох районах, на території яких не відкрито жодного підприємства торгівлі.

Протягом січня-лютого 2010 року закладами побуту області надано платних послуг на 58,5 млн. грн., що в порівнянні з 2009 роком більше на 18,5%. В даний час в області побутові послуги надають 1854 заклади побуту, в тому числі в сільській місцевості – 194. Поряд з цим, забезпеченість сільського населення закладами побуту складає в цілому по області лише 8%. Прийняті плани розвитку мережі по наданню побутових послуг за січень-березень 2010 року у декількох районах не були виконані.

Установи ветеринарної медицини не додержуються діючого Механізму формування тарифів на платні послуги

 Відповідно до плану роботи  на І півріччя 2010 року Державною інспекцією з контролю за цінами у Вінницькій області були проведені перевірки порядку встановлення та застосування тарифів на послуги, що надаються установами ветеринарної медицини. Із 37 установ ветеринарної медицини Вінницької області, що надають платні послуги, перевіркою було охоплено 8 суб'єктів господарювання, що становить 22% від загальної кількості підприємств ветеринарної медицини Вінницької області.

Розділ 3. Шляхи удосконалення державного регулювання цін в Україні

Гострою проблемою ринкових перетворень в економіці України на сьогодні є реалізація дієвої конкурентної політики. Тоді як результативність конкурентної політики і самої держави, і окремих підприємців залишається недостатньо ефективною. Про це свідчить поступова монополізація найважливіших товарних ринків та суттєві зловживання здобутим монопольним становищем; повсюдне встановлення органами влади адміністративних бар'єрів на шляху розвитку підприємницької діяльності; надзвичайна поширеність проявів недобросовісної конкуренції між суб'єктами господарювання; порушення процедури здійснення економічної концентрації, яка визначена статтею 42 Конституції України та розділами V і VI Закону України "Про захист економічної конкуренції" тощо.

Враховуючи світовий досвід захисту конкуренції у розвинутих ринкових країнах, економічною наукою доводиться необхідність залучення можливостей громадських організацій та професійних об'єднань підприємців до процедури регулювання конкуренції, що, на думку фахівців, може суттєво підвищити ефективність конкурентної політики.

Більш ніж віковий досвід конкурентної політики розвинених ринкових країн свідчить, що найважливіші для суспільства рішення не можна доручати одному державному органу. Потрібні перехресні повноваження окремих структур з додатковим громадським контролем їх діяльності. Так, якщо взяти для прикладу окрему західноєвропейську країну, то там, як правило, рішення з питань конкурентної політики формують декілька відповідних органів. Один розслідує порушення, другий приймає рішення, але існує ще третя недержавна структура, яка дає незалежну оцінку тому, що відбувається у сфері конкуренції . До того ж важливий регулюючий вплив на кожну країну здійснюють відповідні інституції загальноєвропейського рівня.

Так, наприклад, у Бельгії Служба з конкуренції, яка є незалежним підрозділом Міністерства економічних відносин, лише проводить розслідування і відповідає за виконання відповідних рішень. Рада з питань конкуренції, де голова і його заступник є професійними суддями, ухвалює рішення і може також ініціювати проведення розслідувань. Крім того, функціонує Комісія з питань конкуренції – дорадчий консультативний орган, який представляє позицію працівників промисловості, сільського господарства, комерційних структур, ремісників і споживачів. За власною ініціативою ця комісія висловлює узагальнене міркування громадськості з приводу питань, які виникають у сфері конкуренції.

У багатьох країнах, крім того, функціонують спеціальні суди для розгляду справ про порушення конкурентного законодавства. Так, у Німеччині проблеми конкуренції вирішують Федеральне картельне відомство та Федеральне міністерство економіки, а незалежну оцінку подіям у сфері конкуренції дає Комісія з питань монополій . Але, крім того, при вищих судах земель і у Федеральному верховному суді створюються Сенати з питань картелів, тобто спеціалізовані суди, які приймають відповідні рішення.

У сфері природних монополій працюють спеціальні регулюючі комісії, які жорстко контролюють техніко-економічні параметри діяльності підприємств, ліцензують їх, накладають суттєві санкції за порушення. Особливо багато таких комісій у Великій Британії. До того ж тут крім розгалуженої системи органів захисту конкуренції і комісій регулювання природних монополій, у структурі парламенту працює спеціальна комісія, яка є провідником між цими органами і парламентом.

Крім того за кожною державою-членом ЄС спостерігає відповідний директорат Європейської комісії, який опікується питаннями конкуренції в межах усієї спільноти. І якщо національні відомства порушують загальновизнані вимоги правил конкуренції, то цей директорат має здійснювати відповідні заходи впливу. Таким чином перехресний контроль взаємопов'язаних органів однієї країни і суттєвий наддержавний вплив ЄС системно гарантують високу ефективність рішень з питань конкуренції.

В Україні всі повноваження у сфері захисту конкуренції покладені на Антимонопольний комітет України. Він не тільки розслідує порушення, накладає санкції і контролює виконання рішень, але й готує нормативні акти із зазначених питань. За відсутністю більшості комісій з регулювання природних монополій, він же припиняє порушення і у цій сфері.

Отже, для того, щоб демонополізувати цей процес, доцільним є створення громадського дорадчо-консультативного органу, який би висловлював ставлення громадськості до питань конкуренції. В першу чергу, це повинна бути оцінка того, що відбувається у сфері конкуренції, з позицій бізнесової сфери і споживачів, як це зроблено у європейських країнах. Точніше, це повинен бути орган, який однаково захищає інтереси державних і приватних комерційних структур у питаннях конкуренції. Зрозуміло, що повинні враховуватись також інтереси споживачів та держави в цілому.

Організацію такого органу повинна взяти на себе держава. Вона має створити для нього стартові матеріальні умови, а в подальшому поточне фінансування доцільно передати професійним об'єднанням підприємців. Цей дорадчий орган повинен представляти позицію працівників окремих галузей промисловості, сільського господарства, сфери надання різного роду послуг. До його складу також повинні входити професійні вчені Національної Академії наук та галузевої науки, журналісти, представники об'єднань споживачів.

З метою реалізації такого принципу управління у сфері формування такої важливої сфери державного управління, як конкурентна політика, Аналітичним центром "Академія" у складі пакету підготовлених проектів нормативних актів Президента України "Енергія економічної свободи" розроблено й проект Указу Президента "Про Координаційну раду при Президенті України з питань конкурентної політики" (проект Указу – на сайті АЦ "Академія" – Публічні обговорення – Проекти регуляторних актів).

Створення Координаційної ради з питань конкурентної політики допоможе задіяти потенціал широких кіл громадськості у регулюванні надзвичайно динамічного та багатоваріантного процесу конкурентної взаємодії окремих підприємницьких структур.

Головою Координаційної ради з питань конкурентної політики АЦ "Академія" пропонує призначити фахівця у даній сфері, що володіє відповідними знаннями і досвідом роботи у сфері захисту конкуренції. На наш погляд, саме таким фахівцем є Зоя Борисенко, кандидат економічних наук, яка є автором першого в Україні підручника "Основи конкурентної політики". До речі, свого часу вона працювала на посаді першого заступника Голови Антимонопольного комітету України, що свідчить про наявність вагомих фахових знань і тривалого практичного професійного досвіду роботи в системі органів державного захисту конкуренції.

Проект Указу передбачає суттєве розширення прав громадськості, фахівців-експертів, науковців-теоретиків та практиків у сфері розробки державної конкурентної політики, що підвищить рівень її відкритості, прозорості, ефективності, усуне можливості зловживання владою та монопольними становищем.

Підсумовуючи викладене, зауважимо, що на сьогодні нормативно-правова база, яка визначає порядок здійснення державного регулювання цін і тарифів, є значною за обсягом, але досить застарілою і тому вона потребує нагального оновлення. В першу чергу слід розробити нову редакцію Закону України "Про ціни і тарифи", який би увібрав у себе напрацьований вітчизняний та іноземний досвід з питань державного регулювання цін і тарифів. Необхідно також переглянути та упорядкувати масив нормативно-правових актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України, іншими державними органами, які вповноважені регулювати ціни й тарифи у відповідних галузях національної економіки.

Висновки

Дослідивши державне регулювання цін в умовах ринкової економіки, можна зробити наступні висновки:

1. Ціна – це категорія товарного  виробництва, яка обслуговує обмінні  процеси, що відбуваються в різних суспільно-економічних формаціях і виступає важелем впливу на суспільне відтворення.

2. Основний зміст економічної категорії "ціна" витікає з підходів до процесу ціноутворення. Світовій економічній думці відомі три найбільш поширені підходи до процесу формування ціни (теорії ціноутворення).

3. Значення та місце ціни в  регулюванні економічних процесів  як на макро-, так і на мікрорівні, проявляється через функції, які вона виконує.

4. Перехід від адміністративно-планової  до ринкової економіки України вимагає якісної зміни підходів до процесу формування ціни, адже директивна економіка залежала, насамперед, від дій єдиного центру, який і визначав суспільні потреби, кількість необхідних для задоволення цих потреб ресурсів та на основі проведених розрахунків складав план розвитку всього народного господарства. Державне регулювання економічних процесів було всеохоплюючим, політика цін передбачала повний контроль за ціноутворенням всіх галузей народного господарства. Сувора регламентація та розрахунок середньо галузевих цін товаровиробників призводила до того, що діяльність окремих підприємств та ланок народного господарства мала збитковий характер.

5. Ринкова економіка – це  економіка, в якій процес виробництва  здійснюється суб'єктами різних форм власності і яка зорієнтована не на клан, а, насамперед, на задоволення потреб споживача. Внаслідок цього принципово змінюються і підходи до процесу ціноутворення (встановлення цін на товари і послуги).

6. Окрім традиційних чинників  зміни цін, що діяли в адміністративній економіці (собівартість, прибуток, якість) в ринкових умовах з'являється цілий ряд додаткових факторів, зокрема: попит та пропозиція, наявність конкурентного середовища, фактор державного регулювання.

7. Основна мета державного регулювання цін полягає у:

а) досягненні оптимального співвідношення між попитом і пропозицією на товарному ринку економічних факторів;

б) згладжуванні циклічних коливань у процесі суспільного відтворення;

в) здійсненні антикризового і антиінфляційного регулюючого впливу держави на розвиток економіки;

г) створенні сприятливих умов для здорової конкуренції і розвитку підприємництва.

8. Державний вплив на ціни  здійснюється не лише через  систему ціноутворення, а й шляхом регулювання ставок оподаткування, відсоткових ставок на кредити, розмірів орендної плати, зменшення окремих витрат підприємства.