Антиінфляційне регулювання економіки

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ

УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

(ХІФ УДУФМТ)

 

 

 

Індивідуальне навчально–дослідне завдання

 

з навчальної дисципліни «Гроші і кредит»

 

За темою: «Антиінфляційне регулювання економіки»

 

 

 

 

Виконала студентка

3 курсу

33Ф групи                                    ________________                 Савостіна А.Є.

                                                               (підпис)

Перевірила                                   ________________                Ткаченко О. І.

                                                               (підпис)

 

 

 

 

 

Харків 2015

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….………….3

АНТИІНФЛЯЦІЙНЕ  РЕГУЛЮВАННЯ  ЕКОНОМІКИ…..……………………..…4

ВИСНОВОК…………………………………………………………………...………12 ЗАДАЧА..............................…………………………………………………………...11

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………..13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Важливим індикатором здоров'я економіки є інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін, збільшенням грошової маси та зниженням її купівельної спроможності. Інфляція виникає не стихійно, а внаслідок більш швидкого зростання випуску грошей проти виробництва товарів. Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на її врахуванні ґрунтується вся соціально-економічна, фінансова і банківська політика.

З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційне регулювання економіки. Слід зазначити, що антиінф-ляційна політика не може бути спрямована на уникнення інфляції, її зникнення з реалій економічного життя. Досвід високорозвинених країн показує, що інфляцію не можна ліквідувати. Вона неодмінний супутник ринкової економіки і максимум того, чого домоглися високорозвинені країни, це встановлення над інфляцією контролю, який забезпечує її отримання в певних відносно невеликих межах.

Антиінфляційне регулювання — охоплює насамперед два основних методи усунення інфляції: скорочення бюджетного дефіциту, регулювання цін і доходів.

Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон'юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами. Незважаючи на багатофакторність інфляції, заведено, що напрями її подолання мають бути адекватними фактором, що викликали цю інфляцію. Тому антиінфляційна політика здебільшого охоплює політику управління факторами попиту і пропозиції, а також - сферу грошового обігу.

Інфляція є багатогранним, складним процесом, який відображає всі основні проблеми і суперечності економіки будь-якої країни. В цілому під інфляцією розуміють зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці.

АНТИІНФЛЯЦІЙНЕ  РЕГУЛЮВАННЯ  ЕКОНОМІКИ

Термін «інфляція» з'явився в обороті в середині XIX ст. як відображення кризового стану грошової системи США, що виник внаслідок величезного випуску в обіг паперових доларів у роки Громадянської війни 1861-1865 pp [5].

Але сучасна інфляція пов'язана не лише з падінням купівельної сили грошової одиниці, а й охоплює загальноекономічні процеси, що народжують дисбаланс і протиріччя як у сфері виробництва, так і у сфері обігу, обмежує виробниче і особисте споживання, вражає інші сфери економічного життя суспільства.

Залежно від рівня змін розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію, характеристики яких зображені на Рис.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1 Види інфляції залежно від її рівня [2]

Розмаїття форм вияву інфляції потребує різних підходів до визначення причин та механізмів інфляційного процесу. Умовно всі теоретичні концепції інфляції можна розділити на дві групи: економічні та неекономічні (природні, політичні). Серед економічних існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна (немонетарна) і монетарна [4].       На думку прихильників першої концепції інфляція виникає в процесі економічного зростання за умов диспропорції суспільного відтворення, дефіциту державного бюджету. Монетаристи розглядають інфляцію з точки зору грошової та бюджетної політики держави. При цьому зростання внутрішніх цін та збільшення валютних курсів спричиняють структурні диспропорції в економіці.

Виходячи з вищеперелічених концепцій можна виділити основні причини інфляції, що характерні для більшості країн світу:

1) Незбалансованість державних витрат і доходів, що призводить до збіль-шення грошової маси і як наслідок – інфляції.

2) Кредитна експансія.

3) Інфляційнонебезпечні інвестиції (військові витрати, утримання збиткових підприємств).

4) Імпорт інфляції, роль якого посилюється із зростанням відкритості націо-нальних економік.

5) Інфляційні очікування.

6) Відсутність вільного ринку і конкуренції, що призводить до олігополіза-ції економіки.

7) Неекономічні фактори (революції, війни, політична нестабільність, втрата довіри до уряду та ін.) [4].

Пом'якшити негативні соціально-економічні наслідки інфляції можливо лише в разі ефективного регулювання рівня інфляції, розробки науково обґрунтованої антиінфляційної політики. Розрізняють прогнозовану й непрогнозовану інфляцію. Особливу загрозу становить непрогнозована інфляція,у подоланні якої значну роль відіграє правильно визначена,зважена антиінфляційна політика.

Мета антиінфляційного регулювання економіки полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Рис.2 Види та інструменти антиінфляційної політики [2]

У міжнародній практиці з метою боротьби з інфляцією поширені такі класичні напрями антиінфляційної політики: 

1. дефляційна політика (регулювання попиту); 
2. політика доходів (регулювання витрат);
3. адаптаційна політика.

Найтиповішими антиінфляційними заходами в країнах з розвинутою еконо-

мікою є:

а) регулювання попиту, яке базується на рекомендаціях кейнсіанської теорії,  а саме:  збільшення податків, зменшення державних витрат та збільшення відсоткової ставки за кредит. Такі заходи,  без сумніву,обмежують сукупний попит, але водночас ведуть до згортання виробництва та збільшення безробіття; б) контроль за зарплатою та цінами покликаний змінити очікування: якщо наймані працівники повірять у результативність обмежувальних дій уряду, то вони припинять подальші вимоги підвищення зарплати; відповідно, якщо підприємці, покладаючись на дії уряду, повірять у те, що припиниться підвищення цін на ресурси,  то вони припинять скорочення обсягів виробництва;

в) індексація доходів робить їх менш чутливими до підвищення цін. Індексація певним чином обмежує стихійне зростання доходів, тому вона може сповільнити інфляцію попиту. Але при інфляції витрат індексація може навіть погіршити ситуацію.

Що ж до сучасного стану інфляції, то споживча інфляція в річному вимірі на початок 2015 року продовжила різьке зростання та становила 34.5%, що супроводжувалося зростанням інфляційних очікувань домогосподарств і бізнесу. Ці чинники разом із більш значнимпідвищенням тарифів у сфері ЖКГ зумовили підвищення прогнозу у інфляційному звіті він НБУ споживчої інфляції на кінець 2015 року до 30% (базової – до 25%) [1].

У контексті наявних невизначеностей прогнозу розподіл ризиків стосовно

подальшого інфляційного розвитку є асиметричним і зміщений у бік підвищення. Податкові нововведення та інфляційні ефекти обумовили зростання податкових надходжень зведеного бюджету в минулому році. У цілому фіскальна політика характеризувалась як помірно жорстка.

Заходи антиінфляційного регулювання інфляції в Україні такі:

1) розробка та втілення в життя комплексних державних програм стабілі-зації економіки, в першу чергу галузей і підприємств, які сприяють становленню конкурентного, високотехнологічного та наукомісткого виробництва; 2)проведення послідовної антимонопольної політики та створення широкої мережі економічної інформації для підприємств;

3) посилення стимулів виробничого накопичення, включаючи субсидії, що здатні підтримати процес накопичення коштів у підприємців та населення;

4) повернення довіри населення до банківськіх структур;

   5) стимулювання кредитної та інвестиційної діяльності банків та обмеження покриття дефіциту коштів за рахунок банківського кредиту;

6) вдосконалення податкової системи; особливу увагу приділяють регулюючій ролі податків;

7) створення умов для припинення імпорту інфляції. З цією метою забезпечити перетворення закордонних доларових запасів у товари виробничого призначення, які, потрапивши у нашу країну, були б в змозі пожвавити інвестиційний процес;

8) підвищення ефективності грошово-кредитної політики, яка повинна забезпечити тісний взаємозв’язок усіх елементів ринкового механізму товарно-грошових відносин [3].

           Тобто, можна сказати, що на сьогодні в українській економіці при гіпер-інфляції використовуються активна антиінфляційна політика, результати якої на сьогодні виділити складно, їх визначення буде реальним після зводу статистичної інформації за 2015 рік таких показників, як ІСЦ, рівень безробіття, обсяг ВВП причому різними службами, але вона повинна бути націлена перш за все на стабілізіцію та покращення соціального добробуту, а вже у другу чергу на ліквідацію інших негативних наслідків інфляції.

         Україні варто пригадати,що серед заходів антиінфляційної політики певне місце посідають методи не стільки боротьби з інфляцією, скільки пристосування до неї. До них, зокрема, належить адаптаційна політика, яка реалізується в першу чергу за рахунок індексації доходів. Спричинене інфляцією підвищення цін неминуче веде до зниження доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв'язку з цим виникає необхідність захисту інтересів населення через повну або часткову індексацію доходів шляхом підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і вкладів населення з урахуванням зростання цін.  Така індексація не усуває інфляцію, а тільки пом'якшує її негативний вплив, але вона сама може перетворитися у потужний інфляційний фактор, якщо здійснюється в умовах бюджетного дефіциту, який фінансується за рахунок грошової емісії. На сьогодні населення України чекає від держави не стільки компенсації знецінених доходів, скільки приборкання самої інфляції, і варто почати з повернення довіри до уряду.

ВИСНОВКИ

           Отже проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів і ступеня їхньої активності. Інфляція відображає не лише хворобливий стан економіки та соціальної сфери, а й тлумачиться як хвороба грошей. Важливо з'ясувати, як вона підриває роль грошей у функції загального еквівалента, ставить під сумнів їхню здатність виконувати роль супертовару, позбавляє гроші здатності виконувати притаманні їм функції. Роблячи гроші перманентно знецінюваними, інфляція ставить під сумнів функцію грошей як міри вартості. Адже безперервно знецінювані гроші не можуть вимірювати товарну вартість, яка є стабільною. В умовах розбурханої інфляції ціни на ресурси втрачають сенс, тому що повністю залежать від моменту їх купівлі. При цьому неможливість грошей чітко виконувати функції міри вартості товарів і масштабу цін звужує сфери їх використання, посилює нееквівалентність обміну, загострює диспропорції і падіння виробництва та розвал грошового обороту.

           Зволікання чи нереалізація стабілізаційних і антикризових заходів нині набуває ваги державної безпеки та виживання абсолютної більшості населення України. Кінцевою метою антиінфляційних заходів на сьогодні має стати стабілізація соціально-економічного положення у середині країни, формування високоефективного народногосподарського комплексу,  органічне поєднання державного і приватного інтересів у розвитку комплексів та галузей виробництв, що пов'язані з перспективами технологічного переозброєння галузей,  а також стимулювання виробників і оздоровлення довкілля.