Проблеми державного регулювання економіки в Україні

Проблеми державного регулювання економіки в Україні.

Перехід України від централізовано керованого господарства до ринкової економіки докорінно змінюють задачі, що стоять перед державою в економічній  сфері. Зміна колишнього апогею, призвела до того, що в Україні процес руйнування старих механізмів регулювання пішов  швидше ніж створення нових, необхідних для проведення ефективних ринкових перетворень.

Неприйняття тоталітаризму, орієнтація на ліберально-демократичну систему цінностей, були багатьма сприйняті  як перехід до якоїсь абстрактної "без  державної" ринкової моделі. Цілком лібералізовані ринки представлялися основою політичних свобод і демократії. Але це твердження не тільки перекручено  трактувало західний досвід, але і  не враховувало вітчизняний менталітет з його багатовіковою традицією  сильної центральної влади, щоправда, доведений у ході соціального  експерименту до крайніх форм. Позиція невтручання держави в економіку привела Україну до найжорстокішої кризи: розвалу промисловості, різкому і тривалому спадові промислового виробництва, зниженню обсягів випуску сільськогосподарської продукції, росту внутрішнього і зовнішнього боргу, гіперінфляції і наступній нестабільності національної валюти, кризі неплатежів, невиплаті заробітної плати і пенсій, корупції у всіх ешелонах влади, значному тіньовому оборотові капіталу, росту злочинності, у тому числі організованої, росту безробіття, утраті моральних цінностей у суспільств і- наркоманії, проституції і т.д.

Слід зазначити, що системи, цілком заснованої на невтручанні держави, не існувало й у ХІХ столітті і  до нього. У ХХ в. найважливішої складового успіху країн з розвитий ринковою економікою, і що розвиваються з'явилася регулююча роль держави.

Ефективність державного регулювання економіки в першу  чергу зв'язана з проблемою  правової основи функціонування економіки, тому що законодавча база в Україні  недостатньо розроблена. Багато прийнятих  законів не відповідають реаліям  сьогоднішнього дня. Законотворчий  процес гальмується як малоефективною роботою Верховної Ради, її крайньою політизацією, протистоянням Президентові й Урядові, так і низькою якістю внесених у Верховну Раду законопроектів.

Недостатнє пророблення  законів стримує процес реформування економіки, розвиток підприємництва, інвестиційний  процес, залучення закордонного капіталу в економіку України. Тому розробка і прийняття економічних законів  залишається найгострішою проблемою  державного регулювання.

В умовах переходу до ринку  важливу роль в економіці України  грає антимонопольне законодавство  і державне регулювання, щодо видобувних галузей, паливно-енергетичного комплексу, електрозв'язку, залізничного транспорту, житлово-комунального господарства й  інших природних монополій, зокрема , стримування цін на їхню сировину, продукцію і послуги.

Вимагає всебічного державного регулювання проблем переділу власності, з огляду на кримінальний характер реалізації і роздержавлення державної  власності, становлення приватної  власності і недержавних форм присвоєння, соціально-політичну атмосферу  в суспільстві.

Необхідна також реорганізація  державного сектора економіки України.

Основні важелі державного регулювання- оподатковування, бюджет, кредитно-грошова політика в Україні малоефективні і діють негативно на економіку країни. Податковий тиск веде до відмивання оборотних коштів підприємств, згортанню виробництва і підприємницької діяльності, банкрутства підприємств, росту "тіньового" бізнесу і т.д.

Тверда монетарна політика проведена державою і Національним Банком України, спрямована на обмеження  приросту грошової маси і стабілізацію національної валюти, з іншої сторони  підтримує на високому рівні ставки центрального і банківського кредитів, що робить неефективні довгострокові  кредити й інвестиції і гальмує економічний розвиток.

Тому актуальним для України  є рішення проблем адекватного  оподатковування, наповнення бюджету, ефективної кредитно-грошової політики.

Недосконалість правових актів, несприятливий інвестиційний клімат, дефіцит ресурсів робить перерозподіл доходів найгострішою проблемою державного регулювання економіки України.

Одним з основних інструментів реалізації довгострокової і короткострокової економічної політики держави є  економічне прогнозування і планування. Але, тому що в Україні був ліквідований вертикальний зв'язок економічних служб, відсутні горизонтальні зв'язки між  ними. Важливою проблемою стає створення  загальної системи економічного прогнозування і планування. Розробка прогнозу повинна здійснюватися  на основі аналізу динаміки і фактичний  стан внутрішнього і зовнішнього  ринку, соціально-економічного розвитку, наукових досліджень і їхніх практичних результатів, прогнозу їхніх практичних результатів, прогнозу науково-технічного прогресу, національних стратегічних програм.

Складовою частиною системи  прогнозування і планування повинно  стати бюджетне планування, що буде визначати загальні централізовані фінансові ресурси, джерела їхнього  формування і способи застосування економічних важелів, а також  бути головною базою для формування державного бюджету, здійснення грошово-кредитної  емісії й інших економічних дій по єдиній методології.

В умовах переходу економіки  України до ринкових відносин і величезних значень набуває проблема формування і реалізації програм державного рівня. Загальна кількість таких  програм в Україні зараз близько 70, однак для їхнього виконання  не створений діючий механізм фінансування й економічного стимулювання, відсутні грошові кошти для їхньої реалізації, система пільг і т.д. Реалізація програм державного рівня повинна  сприяти подоланню економічної  кризи в Україні і технічному переозброєнні виробництва на основі новітніх досягнень науки і техніки.

 Взагалі українська  грошово-фінансова система практично  є антиринковою.

 Рівень фонду зарплати  в складі ВВП становить в  Україні 10%, тоді як у розвинених  країнах – 50-70%.(дані по темпам  реального зростання ВВП дод Поза межею бідності перебувають нині 80% громадян країни. Бурхливими темпами зростає безробіття – офіційне і, особливо, приховане. Але порівняно з попередніми роками спостерігається певне покращення ситуації.( дод ), також встановлюються пріоритетні напрямки діяльності (дод ), прогнозується зменшення прихованого безробіттящо стане причиною зростання кількості зареєстрованих безробітних. В той же час стабільне економічне зростання призведе загалом до скорочення чисельності безробітних. ( дод ).

А у висновку слід зазначити, що взявши економічний курс на ринкові  відносини, Україна, як і інші постсоціалістичні  країни зі сформованою централізованою  економічною системою, намагаються  в ході роздержавлення відродити  за допомогою приватного інтересу, без якого не може бути ринку. Державне регулювання економіки повинне  стати, діючим фактором економічних  реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки. Підвищеня ефективності економіки повинно досягатися шляхом збільшення інвестицій.(дод )

Висновок 

 Хоч проблема державного  регулювання перехідних процесів, що відбуваються в економіі України, виходить за рамки даної доповіді, для підведення підсумку я коротко зупинюсь на цьому важливому питанні. Державне втручання в ринкову економіку необхідно в тих сферах , у яких механізм ринку не в змозі усунути різні наслідки зовнішніх ефектів або несправедливостей самої ринкової системи . Цих сфер з розвитком економіки ставало усе більше , і тим складніше ставали форми державного втручання в економічні процеси . На нинішньому рівні розвитку ринкового способу виробництва форми втручання держави придбали настільки складний характер , що розглянути всі наслідки економічної діяльності держави неможливо . Проте існує ряд сфер , втручання держави в які, життєво необхідно . Це : перерозподіл доходів і ресурсів , регулювання зайнятості , антиінфляційна й антимонопольна політика , виправлення наслідків зовнішніх ефектів і багато чого іншого . Втручання держави в економіку носить прямій і непрямих характер . До прямих мір державного регулювання потрібно в першу чергу віднести державний сектор економіки, кредитування або пільгове оподатковування окремих суб'єктів , прийняття регулюючих законодавчих актів . До непрямих мір відносяться стимулювання інвестицій , забезпечення зайнятості , оподатковування , стимулювання експорту/імпорту і т.д. Засобу державного втручання підрозділяються на економічні й адміністративні . Економічні здійснюються за допомогою економічних важелів , що знаходяться в розпорядженні держави , а адміністративні використовують законодавчу владу і здійснюються в наказовому порядку . Генеральною метою державного регулювання економіки є стабільність національної економіки , пристосування її до зовнішніх умов, що змінюються . Крім того , на сучасному етапі саме від державної економічної політики залежить здоров'я приватного сектора економіки - основи ринкового господарства , а значить і всієї країни.