Шпаргалка по "Истории экономики"

У середині 1960-х років Дж. Мід наголошував, що зрушення в потоках інвестицій у межах однієї країни та всього міжнародного ринку капіталів, як відомо, має певні відмінності. Якщо в першо­му випадку відбувається розподіл капіталу країни між галузями її господарства, то в другому спостерігається міжнародна аллокація капіталу.

Остання теза підводить до розгляду ситуації спільного рин­ку, на якому забезпечується повна мобільність усіх факторів ви­робництва. Дж. Мід уперше проаналізував дію цього фактора на добробут країн у межах інтеграційної зони. Він дійшов виснов­ку, що свобода переміщення факторів виробництва с вигідною для країн-учасииць, оскільки знижує відносну ступінь рідкості цих факторів. Цей висновок передбачає, що вирівнювання цін на фактори виробництва за рахунок розвитку торгівлі не відбу­вається.

У подальшому Дж. Мід дотримувався такої логіки: якщо мо­більність факторів виробництва між країнами — учасницями ін­теграційної зони і зовнішнім світом є обмеженою, зниження доб­робуту не відбувається завдяки посиленому переміщенню факторів на внутрішньому ринку союзу як реакції на переспря­мувашія потоків торгівлі кінцевою продукцією.

Ще один дослідник проблеми економічної інтеграції — Р. Ліпсі — зазначав, що ефект зростання добробуту від створення мит­ного союзу має залежати від співвідношення частки у внутріш­ньому споживанні товарів, що виробляються всередині країни, і товарів, що імпортуються з країн, які не входять до союзу. За реш­ти рівних умов, чим вищою у споживанні є частка місцевої про­дукції і чим нижчою — частка імпорту з країн — не членів сою­зу, тим більшою є ймовірність підвищення добробуту внаслідок створення митного союзу. Цс пояснюється тим, що заміна това­рів внутрішнього виробництва па товари країн-партнерів по сою­зу зумовить розширення зовнішньоторговельних потоків, тоді як заміна товарів, що імпортуються ззовні, призведе до переспряму-вання їх.

Загалом у працях Вайнера, Міда та Ліпсі участь країни в мит­ному союзі, що приводить до розширення зовнішньої торгівлі, розглядалася як засіб зменшення деструктивної дії її власних та­рифів. Цей аргумент було доведено до логічного завершення С. Купером, Б. Месселом та Г. Джоисоном. Ці дослідники зазна­чали, що участь у митному союзі дає менший ефект порівняно з односторонньою відміною тарифів, яка ліпше стимулює розши­рення торгівлі, не зумовлюючи переспрямувашія зовнішньотор­говельних потоків.

103. Розвиток економічних систем змішаного типу та його відображення в економічній думці у другій половині XX ст..

Період 50—70-х років XX ст. у розвитку світового господар­ства ознаменувався низкою фундаментальних зрушень, які пер­шою чергою позначилися на структурних конструкціях еконо­мічних систем національних економік провідних країн світу. Спершу світова економічна криза 1929—1933 років, а згодом Друга світова війна деформували й мінімізували дієвість ринко­вих механізмів регулювання капіталістичного відтворення, від­так у повоєнний період відбувається пролонгація функціонуван­ня системи регульованого капіталізму й подальше поширення ідей дирижизму, кейнсіапства, інституціоналізму, що сприяли обгрунтуванню його фундаментальних засад. Спостерігається збереження економічними системами ознак ета­тизм — дер­жавного я економічні відносини. У цей період ета­тизм трансформується в пеоетатизм і стає одним із елементів змішаних економічних систем, котрі в різних модифікаціях вті­лювалися окремими країнами.

Змішана економіка, сформована у 1950— 1960-х роках в усіх розвинених країнах, була представлена як приватним, так і державним секторами економіки. У відмінностях моделей змішаної економіки залежно від країни та групи країн просте жувалися певні особливості.

Так, у групі, до якої входила біль­шість країн Західної Європи, переважав так званий неоета-тистський варіант змішаної економіки. Його характерними рисами були націоналізація як головний шлях утворення дер­жавного сектора, система впливів держави на приватне під­приємництво з метою пришвидшення його науково-технічної перебудови, а також комплекс соціальних завдань, що їх мала вирішувати держава. Найяскравіше цей варіант був реалізова­ний у Франції.

Розглядаючи структурні зміни у світовому господарстві, слід наголосити низку моментів. Після Другої світової війни світове господарство складалося з економічно розвинених країн, держав соціалістичного табору та країн, що розвива­ються.

Основними факторами розвитку світового господарства бу­ли: розвиток науково-технічного прогресу; поглиблення всесвіт­нього поділу праці; інтернаціоналізація виробництва.

Загалом відповідно до вимог повоєнного часу, у відповідь на деструктивні впливи й наслідки Другої світової війни по-новому формувалася світова інфраструктура господарства: ком­плекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій); розширялися і набували нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин.

До аналізу трансформаційних зрушень системного характеру слід віднести поширення впливу США на відбудову і відро­дження національних економік, ринкових господарств континен­тальної Європи та Японії. Так звана «американізація» втілюва­лася в перебудові й стабілізації світової валютної системи, широкомасштабному кредитуванні державного і приватного ха­рактеру, процесі інвестування відбудовчих програм, ініціатив трансформаційно-відбудовчого характеру індустріальних струк­тур у Німеччині та Японії, розвитку й структуризації світової торгівлі.

Країни Західної Європи, США та Японія утворювали три па­нівні фінансово-промислові центри. У другій половині XX ст. тут відбувся поворот в інвестиційній сфері на користь масового спо­живання і соціальної інфраструктури.

Серед характерних особливостей економічного розвитку слід зазначити зростання у виробництві ролі науково-тех­нічного прогресу, запровадження механізації й автоматизації виробництва,   нових  технологій,   перетікання  значних  людських ресурсів із матеріальної сфери виробництва й використан­ня їх у сфері послуг, підвищення життєвого рівня населення тощо.

Виснаження національних родовищ руд і вугілля, конкурен­ція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили скорочення у ВВП багатьох країн частки ви­добувних галузей. Випереджувальними темпами розвивалося виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промис­ловість. Провідне місце в структурі господарства посіла елек­тротехнічна галузь, важлива роль належала машинобудуван­ню. Виникали нові галузі, зокрема аерокосмічна, радіоелект­ронна тощо.

У сільському господарстві тривав перехід до машинного ви­робництва, стандартизованої продукції, землеробства, широкого впровадження досягнень НТП. Сільське господарство перетво­рюється на індустріальну галузь, кількість працюючих тут посту­пово зменшується, що є характерним для розвитку індустріаль­них суспільств,

Особливого значення у розвитку світової системи господар­ства в середині 1950-х років набуває науково-технічний про­грес і його активізація. Істотні зміни в техніці охопили техно­логічний, транспортний, енергетичний, контрольно-управлін­ський види господарської діяльності. Від 1950-х до середини 1970-х років з'явилися обчислювальні системи четвертого по­коління, що стали технологічним та інформаційним підґрунтям перетворення індустріальної економіки на постіндустріальну. Від середини 1970-х років інтенсивно розвивалося виробницт­во персональних комп'ютерів.

Серед інших факторів НТП слід назвати такі:

—       з'являються науково-виробничі комплекси — територіальні об'єднання корпорацій із науковими лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції;

—       домінантними стають інтенсивні фактори розвитку еконо­міки — модернізація, автоматизація виробничих процесів;

—       зростають капітальні вкладення в невиробничу сферу: осві­ту, професійну підготовку, науку, медицину.

Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX століття була періодом: поступової стабі­лізації основних галузей промисловості; зростання виробниц­тва товарів споживання; підвищення життєвого рівня насе­лення. Найвагомішим аспектом успішного поступу європейської ци­вілізації, США та Японії з позицій людино центризму стає саме підвищення добробуту людей.

104. Роз-к корпоративної форми господарства та їх відображення  у економічній думці у другій половині ХХ ст.

Корпорація — це система організації бізнесу, Грунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособ­леними від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах су­спільства.З інституціональної точки зору в корпорації (фірмі) першочер­гове значення має не її виробнича діяльність, а так званий «пу­чок контрактів». Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин — акціонерів.У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структу-ризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій.реєструють.

Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визна­чає унітарну (У) форму корпорації, під якою розуміє традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) фор­мі корпорації і вбачає в ній найсуттєвішу організаційну іннова­цію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє ви­никнення у 1950—1960-х роках нового антимонопольиого типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капі­тали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монополістичні бар'єри між ними.Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформова­но три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська. Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональни­ми за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвропейському регіоні.

105. Зростання національних економік провідних країн світу у 50-70-ті рр. ХХ ст.Неокейнсіанські теорії економічного зростання.

—       Розподіл темпів росту за країнами і порівняння результатів за період 1950—1970 років із результатами попередніх 80 років свідчить про найбільші успіхи насамперед Західної Європи та Японії .Якщо до 1960 року найвищі показники темпів зростання серед європейських країн демонструвала Німеччина, то вже в період від 3960 до 1970 року, економічний розвиток стає рівномірнішим. Ситуація 1960-х років характеризувалася як загальним приско­ренням економічного зростання, так і певною уніфікацією його параметрів. Виняток становила хіба що Велика Британія, хоча й у цій країні темпи розвитку починаючи з повоєнного періоду бу­ли найвищими за період від 1870 до 1960 року. Рівень споживання у Західній Європі та Японії три­валий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня спожи­вання.Рівень споживання у Західній Європі та Японії три­валий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня спожи­вання. У Західній Європі виникнення економіки, ґрунтованої на принципах взаємної співпраці та соціального партнерства сприя­ло об'єднанню інтересів власників капіталу, роботодавців, проф­спілок як представників інтересів найманих працівників та дер­жави в єдиній політиці економічного зростання.Виробництво сировини, енергії і продуктів харчування за межами національної економі­ки також забезпечувало великий потенціал для розвитку провід­них країн світу шляхом використання потенціалу менш розви­нених країн. Розглядаючи спрощену, однофакторну модель економічного зростання Харрода-Домара, зазначимо її основні риси: визначення   вирішального   умовою   динамічної  рівноваги(поступального руху) ринкової економіки, постійних (сталих) тем­
пів економічного зростання;

—       визнання постійності в тривалому періоді норми нагрома­джень (частка нагромаджень у доходах) і граничної ефективності інвестицій (маржинальний коефіцієнт);

—       пояснення того, що динамічна рівновага і сталі темпи еко­номічного зростання досягаються не автоматично, а є результа­том активного державного регулювання економіки;

—       визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зро­стання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, яка, своєю чер­гою, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безро­біття;

—       визнання кейнсіанської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджувальне зростання інвестицій
є причиною інфляції, а заощаджень — причиною неповної зайня­тості. Звідси — лише рівність Інвестицій і заощаджень забезпе­чує економічну рівновагу без інфляції й за повної зайнятості.

Дослідження умов і факторів економічного зростання означа­ло трансформацію статичного підходу в динамічний. Можливість існування сталої динамічної рівноваги доводиться в праці бри­танського вченого Дж. Міда «Неокласична теорія економічного зростання» (1961).

106. Вплив державного регулювання на роз-к національної економіки Англії та Франції у 50-70 рр.ХХ ст.

Економічний розвиток Англії характеризувався більш вира­женими ознаками нсоетатизму, посиленням державного регулю­вання у зв'язку з проголошенням лейбористами (робітнича пар­тія, яка прийшла до влади 1945 р.) переходу до соціалізму шляхом націоналізації промисловості.

—       Лейбористський уряд Клемента Річарда Етлі запроваджував такі елементи державного регулювання: —              здійснення контролю й регулювання капітальних вкладень у націоналізовані галузі (Рада національних інвестицій); контроль за випуском цінних паперів і зобов'язань, регу­
лювання надання позик приватним підприємцям, планування діяль­ності приватнокапіталістичних  підприємств, стимулювання ін­вестицій (Комітет емісії капіталів); - розроблення і застосування річних планів (кон'юктурних прогнозів) та чотирирічного плану 1949—1959 рр. із забезпечен­
ня безкризового розвитку (Планове економічне управління); проведення режиму економії (від 1947 р.) — заморожуван­ня зарплати, інших доходів, обмеження споживання; підтримка фермерських господарств методом дотацій (по­криття чверті виробничих видатків, закупівля продукції за гаран­
тованими твердими цінами, преміювання за досягнення).

Результатами націоналізації галузей господарства, державного регулювання та впливу НТР (1946—1951) стали:перевага в націоналізації «старих» малорентабельних галузей(держава викуповувала ці галузі і таким чином давала можливість колишнім власникам освоювати «нові», перспективніші галузі, а
старі модернізувала, чого не могли зробити колишні власники); перехід до державної власності підприємств сектора обслу­говування (тобто підприємств, що надають паливо, енергію, ме­тал і здійснюють перевезення); нагромадження  золота і  валюти  та  відмова  (наприкінці
1950-х рр.) від допомоги за планом Маршалла; —              спрямування великих капіталовкладень у промисловість та зростання господарства; перевищення промисловістю довоєнного випуску продукції у 1948 році; зростання сільськогосподарського виробництва (від почат­ку 1950-х до 1980-х рр.) більш як утричі — 60 споживаної продукції Англія виробляла сама; —сприяння НТР прискореному розвитку економіки 1960-х років. Загалом у 1950-х роках Англія відставала за темпами розвитку від розвинених європейських країн.