Шпаргалка по "Истории экономики и экономической мысли"

1. Предмет та завдання курсу історія економіки та економічної думки. предметом історії економіки та економічної думки є вивчення еволюції господарської діяльності, господарського буття людства в процесі виникнення й розвитку економічних ідей, концепцій, течій і шкіл у сукупності та різноманітності форм вияву на кожному конкретному історичному етапі.

Головним же завданням  іст.ек та ек.думки є узагальнення та аналіз госп. досвіду (як позитивного  так і негативного)нагромаджене людством. Вивчення госп. Досвіду дає  змогу прогнозувати економ. Розвиток, розробляти найбільш доцільну економ. Стратегію і тактику та надавати практичні рекомендації.

2. Основні принципи та критерії "періодизації" економіки та економічної   думки.

Для історії економіки  та економічної думки важливим є  питання її періодизації, тобто поділу історії господарства й економічної  думки на певні етапи та періоди.

У сучасній економічній  науці найчастіше застосовуються три  основні підходи до періодизації економічного розвитку людства. В історичній ретроспективі – це:

• формаційний підхід Маркса;
• інституціонально-технологічний підхід;
• історико-хронологічний підхід.

Відповідно  до першого підходу виділяють п’ять суспільно-політичних формацій залежно від пануючої форми власності на основні засоби виробництва, яка визначає характер засобів виробництва і суспільного ладу.

1.Общинний (або первіснообщинний) лад – із X тисячоліття по VI століття до н. е. Рівень економічного розвитку низький, що забезпечує споживання на межі фізичного виживання. Немає приватної власності на землю як основний засіб виробництва, а отже – й експлуатації. Основні суспільні відносини – общинний дарообмін.

2. Рабовласницький  лад – із V століття до н. е. по V століття н. е. З’являється і поширюється приватна власність, у тому числі й на людей (рабів), експлуатація яких забезпечує рабовласникам додатковий продукт. Основні суспільні класи — раби і рабовласники.

3. Феодальний  лад – VI–XVIII століття. Земля стає основним об’єктом приватної власності, джерелом додаткового продукту й експлуатації. Основні суспільні відносини — рента. Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами — селяни і феодали.

4. Капіталістичний  лад – XIX століття. Основним об’єктом приватної власності стають засоби виробництва у промисловості. Основні суспільні відносини – додаткова вартість (капітал). Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами – робітники і капіталісти.

5. Комуністичний  лад. Засоби виробництва переходять у колективну (суспільну) власність, а отже, зникає експлуатація. Примусовий характер праці змінюється добровільним, творчим. На базі цього досягається найвищий рівень виробництва і задоволення потреб усіх членів суспільства.

Широкої популярності у XX столітті набув запропонований американською  інституціональною школою так званий “технологічний” підхід, згідно з яким історія ділиться на три великі епохи:

Доіндустріальну — із X тис. до н. е. до середини XVIII століття н. е. Її особливостями є низький рівень економічного розвитку, широке застосування живої (фізичної) праці переважно в сільському господарстві, де зайнято близько 85% працездатного населення.

Індустріальну — з останньої третини XVIII до останньої чверті XX століття. Особливостями цієї епохи є середній рівень економічного розвитку, широке застосування кооперації і спеціалізація живої (фізичної) праці з машинами й устаткуванням у промисловості, де зайнято близько 60% працездатного населення.

Постіндустріальну – з останньої чверті XX століття. Ця епоха характеризується високим рівнем економічного розвитку, широким застосуванням електроніки, робототехніки, біотехнологій, що дає змогу замінити живу фізичну працю у промисловості машинною, а основною сферою діяльності стає так званий “третинний” сектор – сфера побутових, соціальних, фінансових послуг і обробка інформації, де зайнято понад 65% працездатного населення.

3.Особливості господарства первісної доби та його періодизація.

Приблизно 35–40 тис. років тому з’явилися первісні люди (кроманьйонці). Вони створювали примітивні знаряддя з каменю й дерева, але виробництвом їжі ще не займалися, а привласнювали її, якю дар природи. Основним способом добування засобів існування були мисливство, збирання плодів, коренів, рибальство.

В еволюції первісного суспільства  можна виділити два етапи.

Перший  етап – рання первісна община – характеризується абсолютним пануванням колективної власності й зрівняльного розподілу, виникненням парної сім’ї, племені. З розвитком продуктивних сил і збільшенням маси надлишкового продукту зрівняльний розподіл є перепоною до дальшого прогресу виробництва.

Другий  етап – пізня первісна община – характеризується переходом до трудового способу розподілу та продуктивного способу господарювання, в основному землеробства і скотарства. Це була революція в розвитку продуктивних сил суспільства, оскільки забезпечувалося гарантоване задоволення життєво важливих потреб людей, яке, в свою чергу, зумовлювало швидке збільшення чисельності населення, а також привело до формування класів і держави.

4.Особливості розвитку економіки рабовласницького суспільства та причини його занепаду та загибелі.

Рабовласницький лад – перша в історії людського суспільства класова суспільна економічна формація, що базується на приватній формі власності не тільки на матеріальні знаряддя виробництва, а й на безпосереднього виробника – раба. Найвищого розвитку рабство досягло в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Поява рабства пов’язана з розвитком продуктивних сил, виникненням приватної власності та додаткового продукту. Тепер робоча сила людей могла виробляти значно більше, ніж вимагалось для її утримання. Виробництво в цих умовах мало натуральний характер із застосуванням малопродуктивної праці рабів.

У рабовласницькому суспільстві  склалися два типи господарської організації – східне й античне рабство. Їм були властиві такі спільні риси, як застосування ручної праці на основі індивідуальних і колективних знарядь праці, землеробство та натуральне господарство, а також застосування примусової праці рабів.

Криза рабовласницького господарства призвела до виникнення колонату (IV ст.) як специфічної форми виробничих відносин між великими земельними власниками і безпосередніми виробниками – колонами. Ця форма відносин набула поширення в Римській імперії. Великі земельні володіння подрібнювались на невеликі земельні ділянки – парцели, які землевласники здавали в оренду колонам, поступово прикріплюючи їх до землі. Це був своєрідний перехід від рабовласницького до феодального способу господарювання.

34.Монополістичні тенденції в економіці України на рубежі 19-20 с

Циклічність розвитку економіки  на початку XX ст. привела до посилення  процесу монополізації. Відбувався процес концентрації виробництва на найбільших підприємствах. Так 75% чавуну виплавлялось на 9 металургійних заводах, на яких працювало до 80% всіх парових двигунів і робітників металургійних підприємств. В першому десятилітті XX ст. на базі цих великих підприємств створюються монополії. На рубежі двох століть значну роль в багатьох галузях господарства почав відігравати іноземний капітал.

5.Господарство Стародавнього Сходу та пам'ятки економічної думки. (Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай).

Одні з перших відомих  нам пам’яток економ. Думки, пов’язані  з літ-ою Старод. Єгипту. В них  відображено питання організації  та управління господарством, уявлення про власність, рабство, товарно-грошова  відносини. В Старод. Єгипті здійснювався суворий обмін трудових та матеріальних ресурсів, періодично проводився перепис  населення з урахуванням воїнів та проф.. особливостей людей. Складалися земельні закони, враховувалася худоба та ін.. мат. ресурси.

Нам відомі такі джерела: Речення  Іпусера, Пророцтво Ніфертіті . В  них розп. Про соц.. переворот 13-14 ст. до н.е, описується розпад централізованої  системи управління і всіляко  відстоюється ідея централізму єдиної єгипет. Держави, як надійної опори  порядку в країні.

Одним ії найдавніших центрів  людської цивілізації була Месопотамія. Навідміну від Старод. Єгипту в  державі цього регіону порівняно  швидко розв. Держ. Власність та товарно- грошові відносини. Відомою пам’яткою економ. Думки Месопотамії є закони старовавілонського царя Хаммурапі , які включали 282 статті. Осн. Метою статтей було всебічне зміцнення економ. влади держави –питання охорони власності вавилонських громадян, питання оренди, найму, лихварства. Розвиток товарно – грошових відносин допускається в такій мірі, щоб не викликати масового зубожіння громадян.

Економ. думка Стар. Індії  була обплутана релігійною оболонкою, при цьому економ. проблеми спеціально не досліджувалися,а розглядалися в  давньоіндійській літ-рі лише у зв’язку  зі спробами вирішень соц.. і політ  завдань. Велика кількість інд. Творів ґрунтується на концепції 3-х цілей  життя людей:релігійного обов’язку, життя людини і чуттєва любов. Давеьоінд. Економ. думку представляє  трактат Артхашастера , в якому  показана велика роль держави в госп. Житті країни. Головним чином мова буде про державні справи.

Економ. думка Стар. Китаю  виникла і розвивалась в рамках філософ. Та політ. Вчень. Осн. напрямом економ. думки Старод. Китаю було конфуціанство, яке перетв. на державну ідеологію і мало великий вплив  на соц.-економ і політ розв. Китаю  протягом майже двох тисячоліть. Основним джерелом вчення Конфуція є збірка « Бесіди і міркування», написана його учнями. Вчення Конфуція захищає  архаїчні стосунки, вічний та незмінний порядок, встановлений правителями глибокої давнини, соціальну ієрархію управляння на основі неухильного дотримання ритуалів.

6.Особливості господарського розвитку античного світу. Древня Греція  та Рим.

Економічна думка  античного світу розвивалася, насамперед, у Греції, а також у Римі, де вона набула певних особливостей. Економічною основою античного способу виробництва, який існував у формі полісного господарства, була общинна, а потім і приватна власність на землю, праця вільних селян і ремісників із використанням праці рабів, які перебували у приватній власності. У IV ст. до н. е. у Стародавній Греції намітилась криза полісного господарства, основною ознакою якої стало послаблення зв’язку між належністю до полісної громади і земельною власністю. Саме у період кризи полісного господарства старогрецька економічна думка досягла найвищого зльоту, найбільший внесок у яку належить науковим розвідкам Ксенофонта, Платона, Аристотеля. Ідеї цих видатних мислителів мали великий вплив на подальший розвиток світової економічної думки.

У ІІ–І ст. до н. е. в економіці  Стародавнього Риму, який став світовою імперією, відбувалися процеси переходу від дрібного виробництва до великих  господарств рабовласницького типу – латифундій (землеробських господарств) і ергастерій (рабовласницьких ремісничих майстерень), в яких використовувалась  як праця сотень рабів, так і наймана  праця. Більшість із них працювала  на ринок і залежала від попиту на товари.

Водночас, у цей період, а особливо на початку нової ери, рабовласницьке господарство почало занепадати. Рабська праця довела свою неефективність, посилення експлуатації рабів обернулося масштабними повстаннями по всій імперії.    За цих умов виникли проблеми в організації діяльності великих рабовласницьких господарств, насамперед сільськогосподарських, які становили основу староримської економіки як в Італії, так і в провінціях. Тому в центрі уваги економічної думки Стародавнього Риму були питання організації рабської праці, управління нею, а також великою приватною власністю. Всі вони знайшли відображення в працях Катона Старшого, Варрона і Колумелли.

7.Економічні погляди Ксенофонта, Платона, Аристотеля.

Ксенофонт – автор трактату “Домострой”, один із перших в історії економічної  думки всебічно вивчав проблему поділу праці в суспільстві. Він першим вказав на взаємозв’язок між поділом праці і ринком. Одним із перших Ксенофонт осмислив дві сторони будь-якого товару, виражені в його корисних якостях (споживна вартість) і здатності до обміну (мінова вартість). Як прибічник натурально-господарської концепції визнавав необхідність існування й корисність грошей, вказуючи на притаманні їм функції обігу і засобу нагромадження.

Думки Ксенофонта поділяв  і Платон, які він виклав у трактатах  “Держава” і “Закони”. У праці  “Держава” високо оцінена роль аристократії у забезпеченні суспільних інтересів, оскільки саме цей стан включає  у себе філософів і становить  разом із воїнами (армією) апарат управління державою. У Платоновому проекті  “ідеальної держави” ні філософи, ні армія навіть думати не могли про  заняття, пов’язані з фізичною працею. Вони також мали бути не обтяженими ніякою власністю, оскільки саме вона, на думку мислителя, є джерелом суперечностей  і розбіжностей в державі. У трактаті “Закони” ідеальному типу держави  Платон протиставляє “негативний”. Основним двигуном поведінки людей в останньому є матеріальні турботи і стимули. Найголовнішою галуззю економіки  Платон вважав землеробство.

Економічні погляди Аристотель виклав у працях “Етика”, “Політика”, “Афінська політика”. Він вважав, що суспільство розвивається за природними законами, одним з яких є універсальний  закон панування й підкорення. Із цих позицій Аристотель розглядав  рабів як живе майно, що має приносити  користь. Утворення держави він  пояснював природним прагненням людей до спілкування. У його розумінні  держава досягає найвищого розквіту за умов, коли її громадяни не мають  надлишку багатства, але й не є  бідними, тобто живуть “середнім  життям”. Досліджуючи природу багатства  і закономірності його нагромадження, Аристотель вводить поняття “економіка”  і “хрематистика”. Економіка створює справжнє багатство, тобто сукупність життєвих благ, необхідних для громадян і держави. Хрематистика — це надмірне нагромадження багатства у грошовій формі, яке не має меж, а тому є протиприродним.