Шпаргалка по "Истории экономики и экономической мысли"

Аристотель розглядав  дві форми грошей — гроші як простий засіб обігу товарів  і як засіб обігу грошового  капіталу.

38. Теорія економічної кон'юнктури Є. Слуцького.

У працях Слуцького “Теорія граничної корисності” (1911) і “До теорії балансу бюджету споживача” (1915 р.) вчений дослідив теоретичні засади суб’єктивної граничної корисності, теорію економічної ймовірності, проблеми математичної та економічної статистики, економічних циклів відтворення. Однак світове визнання             Є. Слуцький здобув як засновник сучасної математичної теорії споживання, він визначив нові підходи до проблеми взаємозв’язку ціни, попиту і функції корисності. Є. Слуцький виявив умови, за яких функція корисності досягає максимуму, і запропонував способи обчислення її параметрів.

8.Феодальна система господарства та її особливості.

Феодальне господарство формувалось і розвивалось у межах маєтка феодала – сеньйорії, куди входили: домен (власність феодала), де господарював сам феодал, і селянські наділи.

Були поширеними прекарні угоди, згідно з якими алод вільного дрібного землевласника відчужувався на користь сеньйора або церкви, а потім повертався селянинові у пожиттєве користування як прекарій (земля, надана на прохання). Поступово прекарії перетворилися у спадкові, а взаємовідносини між селянами і землевласниками почали обумовлюватися сплатою феодалам натуральної або грошової ренти та використанням селянами інших повинностей на користь феодалів.

9.Економічні погляди каноністів. Хома Аквінський.

    В основу економічних  поглядів Фоми Аквінського покладено  тексти Святого письма, праці  “отців церкви” і вибрані  положення вчення Аристотеля. Майже  всі економічні явища він розглядав  через поєднання суперечностей.  Зокрема, з одного боку, всі  життєві блага оголошував спільними,  створеними Богом, а з іншого  — природною вважав приватну  власність, яка є необхідною, а  тому “кожен повинен боронити  своє”. Ще одна його теза: всі  люди рівні перед Богом, тому  потрібно забезпечувати своє  існування власною працею. Поділ  суспільства на багатих і бідних  Тома Аквінський, як і Аристотель, пояснював відмінностями природних  здібностей людей, а прагнення  піднятись над своїм соціальним  становищем вважав гріховним  порушенням “Божого порядку”.

Фома Аквінський визнавав необхідність грошей як “міри матеріального  життя в торгівлі та обороті”, розрізняв  внутрішню й номінальну вартість золотих монет, засуджував практику їх “псування” державою (випуск неповноцінних  грошей). Разом з тим він не сприймав нагромадження грошового  багатства, вважаючи, що гроші створено лише як засіб обміну товарів.

10.Загальна характеристика меркантилізму.

Меркантилізм — перша в історії економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики. Ця система економічних поглядів характеризується такими загальними ознаками:

1. об’єктами дослідження є торгівля та грошовий обіг як джерела і сфера багатства;
2. багатство ототожнюється із золотими й срібними грошима та скарбами;
3. безпосереднім джерелом багатства вважається прибуток від зовнішньої торгівлі, хоча його передумови створюються у виробництві;
4. нагромадження грошового багатства можливе тільки за відповідної економічної політики держави, яка бере під контроль зовнішню торгівлю.

Меркантилісти не тільки дали назву економічній теорії — “політична економія”, але й фактично започаткували  її як науку. Вони здійснили першу  теоретичну розвідку капіталізму, розкрили ряд закономірностей його розвитку, зібрали й використали в аналізі  великий статистичний матеріал, описали  нові галузі виробництва і виробничі  професії, ввели поняття “національне багатство”, “грошовий баланс”, “активний  торговий баланс” та інші, порушили питання про економічну роль держави, започаткували спеціальну економічну літературу.

11.Школа фізіократів. Ф.Кене, А. Тюрго.

Фізіократи – це невелика група французьких економістів–теоретиків другої половини XVIII ст., які на основі суспільності вчення вперше в історії економічної думки об’єднались у наукову школу.У творах Ф. Кене рішуче засуджуються погляди меркантилістів на економічні проблеми, що, по суті, було відображенням незадовільного становища сільського господарства, до якого призвів так званий кольбертизм часів короля Людовіка XIV (це відзначав і Адам Сміт, характеризуючи фізіократію як реакцію на меркантилістську політику Ж. Б. Кольбера). В них відбита його переконаність у необхідності переходу до фермерського господарства як основи вільного (ринкового) механізму господарювання на принципах повної свободи ціноутворення в країні та вивезення за кордон сільськогосподарської продукції.Ф. Кене перший в теорії економічної думки досить глибоко обґрунтував положення про капітал. Якщо меркантилісти ототожнювали капітал, як правило, з грішми, то Ф. Кене вважав, що гроші є самі по собі безплідне багатство, яке нічого не виробляє. За його термінологією, сільськогосподарські знаряддя, будови, тварини і все те, що використовується у землеробстві протягом декількох виробничих циклів, є «початкові аванси» (за сучасною термінологією — основний капітал). Витрати на насіння, корми, оплату робітників та інше, які здійснюються протягом одного виробничого циклу, він відносив до «щорічних авансів» (за сучасною термінологією — оборотний капітал). Але заслуга Ф. Кене не лише в розподілі капіталу на основний та оборотний за його виробничою ознакою. Він зміг переконливо довести, що разом з оборотним у русі перебуває основний капітал.

Головна праця Тюрго — “Роздуми про створення і розподіл багатств” (1770). Услід за Кене та іншими фізіократами він обстоював принцип свободи економічної діяльності і поділяв їхні погляди на землеробство як єдине джерело додаткового продукту. Уперше виділив усередині “землеробського класу” та “класу ремісників” підприємців і найманих працівників, а також сформулював закон спадної родючості ґрунту: кожне додаткове вкладення капіталу і праці в землю дає менший порівняно з попереднім вкладенням ефект, а після певної межі будь-який додатковий ефект стає неможливим.

12.Зародження основ класичної школи політекономії в Англії та Франції. У. Петті. П.Боуагільбер.

Найбільший внесок у формування й розвиток класичної політичної економії зробили англійські та французькі вчені – економісти XVII–ХІХ ст.: В. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене,         А. Тюрбго, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. Мілль та ін.

Свої економічні погляди Уільям Петті виклав у працях “Трактат про податки і збори”, “Політична арифметика”, “Дещо про гроші” та ін. У перших працях економічні проблеми він розглядав із позиції теорії активного торгового балансу. Джерелом багатства Петті вважав працю і землю, що стало його історичною заслугою. “Праця – батько й активний принцип багатства, а земля – його мати”, – писав він. Досліджуючи матеріальне виробництво, Петті першим у Європі сформулював основні положення трудової вартості. Ренту він розглядав двобічно – як загальну форму привласнення додаткового продукту і як власне диференціальну земельну ренту. Ціну землі У. Петті розглядав насамперед як закуплену певну кількість річних рент або як капіталізовану ренту. Позичковий відсоток визначав як функцію від земельної ренти і ціни землі, тобто як грошову ренту. У. Петті вважав гроші особливим товаром, що виконує функції загального еквівалента.

П’єр Буагільбер – родоначальник класичної політичної економії у Франції, наполягав на проведенні докорінної податкової реформи. Він пропонував звільнити внутрішню торгівлю від обмежень і скасувати митні застави. Вимагав ввести вільний ринок зерна і не стримувати природне підвищення цін на нього. Важливим досягненням П. Буагільбера, як і У. Петті, є обґрунтування трудової теорії вартості. Він спробував дізнатися, за яких умов обмін здійснюватиметься на справедливих засадах. Розрізняв “істину вартість”, в основі якої – кількість затраченої праці, і ринкову ціну, яка відхиляється від цієї вартості внаслідок обігу грошей, що опосередковують обмін товарів.

13. Форми феодального землеволодіння та основні категорії залежних селян в Київській Русі.

Київська Русь як ранньофеодальна держава з центром у м. Києві виникла на рубежі VIII–IX ст. внаслідок об’єднання східнослов’янських племен. Київська Русь зробила величезний внесок у світову історію IX–ХІІІ ст. З IX ст., після утворення єдиної давньоруської держави, в Київській Русі відбувається процес формування феодального класового суспільства. Державне управління зосередилося в руках класу великих землевласників – феодалів. Главою держави був Великий Князь Київський. Інші князі та великі бояри володіли окремими князівствами і містами.В залежності від князів і великих бояр перебували дрібні бояри, дружинники, влада яких поширювалася на менші міста та села. Великим землевласником Київської Русі згодом стало духовенство.Феодальнозалежним населенням Київської Русі були холопи, рядовичі, закупи, смерди, церковні люди, вотчинні ремісники. Основні форми феодальної експлуатації: данина (продуктова і грошова ренти) та відробітки (“уроки”).

14. Розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі в Київській Русі.

Основне місце в економіці  Київської Русі посідало сільське господарство, яке мало давні традиції та досягло  порівняно високого рівня розвитку. Давньоруські землероби використову-вали різноманітні й досконалі для того часу знаряддя праці: плуг, вузьколезе і широколезе рало, соху, борону, заступ, серп, косу. Сіяли жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес.

Велике значення в економічному розвитку Київської Русі належало ремісничому  виробництву – металургія, обробка  чорних і кольорових металів, виготовлення знарядь праці. Давньоруські майстри знали технологічні прийоми ювелірної справи, ливарство, філігрань, чернь, емаль. Значного розвитку в Київській Русі досягли будівельна справа, гончарство, зброярство, виробництво скла, обробка дерева, каменю, кістки, ткацтво, пошиття одягу та взуття.

Важливою галуззю економіки  вважалася торгівля. Осередками її були міста і великі села, які  називалися “погостами”.

15.Економічна думка України доби середньовіччя. "Руська правда", "Повість временних літ".

Історія економічної думки  України часів раннього та класичного Середньовіччя пов’язана із добою Київської Русі — першої держави на українській етнічній території. Літературними джерелами, з яких можна дізнатися про економічні погляди тієї доби, є літописи, угоди, грамоти князів, кодекси й записи норм світського та церковного права тощо. Визначною пам’яткою соціально-економічного та політичного розвитку доби Київської Русі є “Руська правда” — зведення законів давньоруського права XI–XII ст. Відомі 106 списків “Руської правди”, які складено у XIII–XVIII ст. Статті “Руської правди” відбивають соціальну структуру й відносини власності давньоруського суспільства.

Вони регулюють майнові  відносини, захищають право власності  князів і феодальної знаті на землю  і кріпаків; право стягувати податки, отримувати ренту; визначають обмеження  майнових та особистих прав різних категорій феодально залежного  населення тощо. У них знайшла  відображення організація князівської  та боярської вотчини в XI ст., що ґрунтувалася на кріпацькій і рабській праці.Одним  із головних писемних джерел для дослідження  економічної думки доби Київської  Русі є літописне зведення “Повість временних літ” — монументальний історіографічний і літературний документ початку XII ст., що належить перу ченця  Печерського монастиря Нестора. Хоча центральними у творі є питання політичної історії Русі, економічним і соціальним процесам та явищам надається важливе значення для пояснення історичних подій. У „Повісті временних літ” розглядаються джерела доходів Київської держави: надходження з господарства, данина і збори з населення, штрафи (судове мито), торговельне мито і воєнна здобич. Данина збиралася продуктами, хутром або грошима. Виплата данини грошима сприяла розвиткові товарного виробництва й товарно-грошових відносин. У літописі йдеться також про активні зовнішньоторговельні зв’язки Київської Русі з іншими державами,наявність суспільного поділу праці.

16.Економічні  причини та наслідки великих  географічних відкриттів. Економічними їх передумовами були кілька причин, що пов’язані зі зрушеннями у розвитку продуктивних сил у Західній Європі, початком розкладу феодальної та зародженням у її надрах нової, капіталістичної системи, яка наприкінці XV ст. дістала прояв уже в константованих істотних змінах у сфері матеріального виробництва, стані та характері продуктивних сил. Передусім причиною є криза левантійської торгівлі. В середині XV ст. торгівля зі Сходу переживає значну кризу, були втрачені торгівельні шляхи, оскільки раніше сухопутний шлях ішов через Золоту Орду, яка на той час розпадається на окремі частини; кожний хан на своїй території хотів отримати частку за те, що товар перевозиться по його території, відповідно купці підвищують ціну на свої товари, і вони коштують дуже дорого. Також передумовою Великих географічних відкриттів можна назвати формування та розвиток абсолютизму в Західній Європі, який створив передумови для організації великих морських експедицій, для захоплення колоній, оскільки істотно збільшилися потреби абсолютистських монархій на утримання державних структур та двору. Також однією з найважливіших причин Великих географічних відкриттів є те, що значного рохзвитку в Західній Європі до XVI ст. досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби у грошах як загальному засобі обміну. 

Великі географічні відкриття  дали великий поштовх розвиткові колоніалізму, вони визначили два  головні напрямки європейських колоніальних загарбань: через Атлантичний океан  до Америки і навколо Африки через  Індійський океан в Азію. Наступним наслідком є початок формування світового ринку завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу. Європу, Америку, Африку, Австралію зв’язали нові торговельні шляхи. Відбулась, так звана “революція цін”, зумовлена ввезенням з Америки до Європи великої кількості золота та срібла.

17.Мануфактурне виробництво та його роль у розвитку ринкового господарства в країнах Європи.

Велику роль у занепаді феодального господарства та становленні  індустріального суспільства відіграло  мануфактурне виробництво, від рівня  розвитку якого в економічній  структурі країн залежало економічне зростання, тому господарство       XVI–XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.

Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву. Передумови індустріалізації сільського господарства формувалися у трьох основних напрямах: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної ренти на капіталістичну, підвищення рівня товарності.