Шпаргалка по "Истории экономики и экономической мысли"

 

30.Основніпроблеми  "Капіталу"К.Маркса

Дослідження починається з визначення ролі грошей та товару у становленні капіталізму. Аналізуючи просте товарне виробництво, Маркс доводить, що існування в докапіталістичну добу товарного виробництва й торгівлі, яка обслуговувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу.  
Категорії товару і його вартості було достатньо досліджено представниками класичної школи та їхніми послідовниками, але та-кого суворо логічного визначення, як Маркс, величині вартості то-вару не дав ніхто. Щоб довести природний зв’язок товарів та грошей, Маркс аналі-зує функції грошей у процесі обміну. У вирішенні цієї проблеми він іде далі класичної школи, визначаючи п’ять функцій грошей: як мі-ри вартості, засобу обігу, засобу створення скарбів (золото та сріб-ло) та засобу нагромадження, засобу платежу та світових грошей. Різні етапи розвитку суспільства зумовлюють різний рівень реаліза-ції цих функцій. Маркс і його послідовники у своїх дослідженнях відштовхувались від трудової теорії вартості, критикуючи теорії граничної корисності, факторів виробництва. У сучасному макроекономічному аналізі ці теорії посідають чільне місце саме тому, що марксистська трудова теорія вартості не може бути базою для прикладних досліджень, не дає змоги простежити за допомогою кількісних показників і зобразити у вигляді лінійних моделей процеси нагромадження, розподілу суспільного продукту, економічного зростання, закономірності й фактори ціноутворення, тобто процес відновлення економічної рівноваги.

 

31. Хід здійснення та економічні наслідки селянської реформи 1861р.

Олександр ІІ підписав 19 лютого 1861 р. “Положення щодо селян, які вийшли з кріпосної залежності”, яке налічувало 17 законодавчих актів і набрало силу закону. Цар підписав також Маніфест про звільнення селян. Документи було оприлюднено лише 5 березня. Відповідно до Маніфесту, селяни отримали особисту свободу, певні громадянські права, але за поміщиками зберігалося право власності на землю, зокрема й на ту, яка була в користуванні селян. Селяни мали право користуватися земельними наділами із збереженням повинностей до викупу землі у поміщиків. Реформа 1861 року означала, що епоха феодалізму в Російській імперії, а отже і в Україні, закінчувалася, хоча його пережитки ще тривалий час залишалися реальністю господарського життя країни. Це виявлялося, насамперед, у збереженні величезних поміщицьких володінь і обезземеленні більшості селянства, частина якого зовсім не отримала землі.

 

32. Суспільно-економічна думка в дореформений період. Критика кріпосницької системи у працях  В. Каразіна, Д. Журавського.

В.Н. Каразін (1773–1842) – учений і громадський діяч, один із засновників Харківського університету, в питанні ставлення до кріпацтва стояв на позиціях дворянського лібералізму. Він не виступав за повне й негайне звільнення селян, а закликав лише до обмеження зловживань поміщиків. Проте, як прогресивний мислитель і землевласник, Каразін розумів неефективність старих форм господарювання на селі. Він доводив необхідність реформування аграрних відносин, пропонуючи наділити селян землею у вічне користування, визначити “межу залежності” їх від поміщиків, замінити панщину грошовим оброком.

 В.Н. Каразін розробляв  проекти реформування різних  сфер суспільного й державного  життя та основних секторів  економіки. Проте провідне місце  в його програмі економічного  розвитку належало аграрно-селянському  питанню.

Д.П. Журавський (1810–1856) – видатний статистик, відстоював збереження великого поміщицького господарства, але за умови його поступового перетворення на капіталістичне. Як прихильник розвитку капіталістичних відносин присвятив свої праці аналізу тих процесів, що свідчили про розвиток капіталістичних відносин у країні. Його перу належить низка глибоких наукових досліджень, найвідомішою серед яких був тритомник “Статистичний опис Київської губернії”, яку              М. Чернишевський назвав “одним з найдорогоцінніших надбань” російської науки ХІХ ст.

У цьому описі Д. Журавський виклав результати глибокого і всебічного аналізу феодально-кріпосницької  системи, розглянув основні ланки  сільськогосподарського виробництва, а саме поміщицьке й селянське  господарство. Досліджуючи поміщицьке господарство, він робить висновок про його неефективність, зростання  заборгованості, занепад. Прибутковими були лише господарства, які поєднували сільськогосподарське виробництво  з підприємництвом, застосовуючи капіталістичні форми господарювання.

 

 

 

 

 

 

33. Початок промислового перевороту в Україні: передумови, етапи здійснення і наслідки.

З часу реформи 1861 р. на великих капіталістичних підприємствах (заводах і фабриках) для підвищення продуктив-ності праці інтенсивніше застосовувались досягнення науки і техніки. Почався промисловий переворот і в Україні.

Економічний розвиток визначали, насамперед, галузі важкої промисловості: вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна. Швидко розвивався Донецько-Криворізькій вугільно-залізорудний басейн, що на той час став головною металургійною базою Російської імперії. Наприкінці ХІХ ст. виникають перші підприємства транспортного машинобудування: Харківський і Луганський паровозобудівні заводи. Зросла також роль українського експорту сільськогосподарської продукції за кордон, частка якої в експорті пшениці Російської імперії досягла 90%. В Україні збирали 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці, 10% кукурудзи. Промисловість, хоч і значно просунулася в своєму розвиткові, проте залишалася відсталою. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинуто слабко. Провідними галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава, на початку ХХ ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробна галузь (наявність великих масивів лісу).

 

35. Особливості економічної думки в Україні в др. половині 19 ст. економічні погляди М. Зібера. С. Подолинського, М. Бунге.

Починаючи з 70–80-х років XIX ст., на благодатному ґрунті соціалістичних теорій громадівців і народників в Україні набули поширення марксистські економічні ідеї. Серед вчених-прихильників теорії трудової вартості та додаткової вартості К. Маркса були С. Подолинський, Г. Цехановецький, М. Коссовський і, передусім, Микола Зібер (1844–1888). Саме йому належить найбільший внесок у поширення марксистського економічного вчення в Україні. У працях “Нариси первісної економічної культури” (1883), “Давид Рікардо і Карл Маркс у їх суспільно-економічних дослідженнях” (1885) та деяких інших М. Зібер приділив велику увагу вивченню закономірностей розвитку первісного суспільства, форм власності, великого і дрібного виробництва в землеробстві. Він довів, що теорія вартості та капіталу К. Маркса є прямим продовженням і розвитком класичної теорії в нових умовах. М. Бунге, професор Київського університету, державний діяч, у працях “Основи політичної економії” (1870) і “Нариси політико-економічної науки” (1895), поділяючи погляди А. Сміта, Т. Мальтуса, Дж. С. Мілля, розглядав розвиток капіталізму як закономірний природний процес, виступав за необмежену конкуренцію, невтручання держави в економічні явища. Із класичних ліберальних позицій він трактував і теоретичні основи економічної політики, засуджував різні прояви протекціонізму, підтримував вільне підприємництво і вільну торгівлю. Політекономію розглядав як науку, що “досліджує суспільні сторони господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковані”. Найвидатнішою працею С. Подолинського, що зробила справжній прорив у світовій науці, стала стаття «Праця людини і її відношення до розподілу енергії», опублікована в журналі «Слово» у 1880 р., а також у багатьох зарубіжних виданнях. У цій статті Подолинський уперше у світовій науці розробив енергетичну теорію органічного життя. Критично розглянувши тогочасні енергетичні теорії, він аналізує розподіл енергії у всесвіті та роль праці у її| збереженні й нагромадженні, даючи нове природничо-наукове визначення праці, що збільшує енергетичний бюджет людства.

Результати свого дослідження  Подолинський сформулював у десяти тезах-висновках. Передовсім учений наголошує на тому, що загальна кількість енергії, яка нагромаджена на землі і є в розпорядженні людства, поступово збільшується за рахунок праці. 

 

36.Столипінська аграрна реформа: передумови, засоби реалізації та наслідки. Ідеї кооперації в українській думці. М. Левицький.      Новопризначений голова царського уряду П. Столипін протягом 1906–1912 рр. почав запроваджувати нову аграрну реформу (рис. 9.3). Головною її метою було створення в селах значного прошарку заможних селян для підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва і зміцнення становища царизму. Внаслідок цієї реформи сільська община була позбавлена права бути єдиною розпорядницею у справі орних земель і пасовищ. Кожний селянин набув права виходу з общини і продажу свого земельного наділу або купівлі землі. Столипінська аграрна реформа на українських землях, де вже було чимало заможних селян (найбільше на Правобережжі та Півдні), мала в цілому позитивні наслідки. На хутори і відруби виселилося 226 тис. селянських господарств, тобто майже половина загальної кількості. Реформа сприяла розвитку ринкових відносин на селі, широкому застосуванню машин і добрив, що зумовлювало збільшення товарності сільського господарства.

 

37. Економічні погляди М. Туган-Барановського.

Вагомий внесок у подальшому розвитку української економічної  теорії належить Михайлу Туган-Барановському (1865–1919) — економісту світового значення. Широкого визнання набули його економічні теоретичні дослідження: психологічної цінності, економічних циклів, соціальної теорії розподілу, кон’юнктурної теорії грошей та ін. У праці “Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їх цінності” (1890) він розробляє психологічну теорію цінності. У працях “Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя” (1894) і “Російська фабрика в минулому і сьогодні” (1899) М. Туган-Барановський розробляє інвестиційну теорію економічних циклів. Він з’ясовує причини циклічності економічних криз, їх періодичність і неминучість у ринкових умовах. В основу цієї теорії він поклав ідею про зв’язок циклічних коливань із періодичним нагромадженням основного капіталу і дійшов висновку, що внутрішнім рушієм економічних коливань та економічної активності є рух інвестицій. М. Туган-Барановському також належить помітний внесок у розробку кооперативної теорії. У праці “Соціальні основи кооперації” (1919) вчений дослідив історію, теорію і практику кооперативного руху. Кооперація — це єдина форма господарської організації, що виникла в результаті світової діяльності певних соціальних груп населення з метою перетворення наявної системи господарювання.

 

38. Теорія економічної кон'юнктури Є. Слуцького.

У працях Слуцького “Теорія граничної корисності” (1911) і “До теорії балансу бюджету споживача” (1915 р.) вчений дослідив теоретичні засади суб’єктивної граничної корисності, теорію економічної ймовірності, проблеми математичної та економічної статистики, економічних циклів відтворення. Однак світове визнання             Є. Слуцький здобув як засновник сучасної математичної теорії споживання, він визначив нові підходи до проблеми взаємозв’язку ціни, попиту і функції корисності. Є. Слуцький виявив умови, за яких функція корисності досягає максимуму, і запропонував способи обчислення її параметрів.

 

 

 

 

 

 

 

39.Основні тенденції розвитку світової економіки в кінці 19 на початку 20 ст. Монополізація економіки та її форми.

Прискорений розвиток продуктивних сил на межі XIX- XX ст. суп- 
роводжувався якісними змінами в економіці: 
- значною перевагою промисловості над сільським господарством у 
структурі економіки країн, що минули стадію промислового перевороту; 
- швидкими темпами розвитку нових галузей виробництва - автомобільної, літакобудівної, електротехнічної,нафтодобувної,хімічної,сталеливарн 
ої.алюмінієвої.фармацевтичної промисловості, а також транспорту; 
- радикальними перетвореннями в аграрному секторі; 
- випереджаючими темпами розвитку США і Німеччини; 
- концентрацією виробництва і капіталу; 
- концентрацією і централізацією банківської системи; 
- змінами у валютній системі (заміна золотомонетного стандарту 
білонною системою і системою золотозливкового стандарту); 
- масовою корпоратизацією провідних галузей господарства, форму- 
ванням нових господарських форм (партнерства, грюндерства, акціонер- 
ні товариства, корпорації тощо); 
- виникненням і розвитком монополій; 
-змінами в організації виробництва і управлінні ним; 
- посиленням вивозу капіталу із розвинених країн в усі кінці світу, 
формуванням колоніальної системи; 
- переходом до поліцентричного розвитку економіки. Історичні форми монополій: 
1) картелі- об'єднання підприємців у межах галузі, де зберігається 
комерційна і виробнича самостійність учасників, але регулюються 
спільними угодами обсяги продукції, умови найму робітників і збуту 
продукції; 
2) синдикати- об'єднання, у яких зберігається виробнича, але втра- 
чається фінансово-комерційна самостійність, оскільки розподіл за- 
мовлень, закупка сировини і реалізація продукції здійснюється че- 
рез єдину контору; 
3) трести- об'єднання підприємств, які випускають однорідну про- 
дукцію з метою спільного виробництва і збуту, де учасники втрача- 
ють виробничу, комерційну, а частково і юридичну самостійність; 
4) концерни - об'єднання різногалузевих підприємств, де самостій- 
ність учасників є формальною; 
5) фінансово-промислові групи- концерни промислової, транспорт- 
ної, торгівельної сфери під протекторатом провідної фінансової 
компанії.

 

40. Маржиналістська революція та її сутність.

Об'єктивна зумовленість маржиналізму поля¬гала в глибоких змінах, що стались у цю добу в  суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки  в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і  споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення, що мали місце в характері  та структурі виробництва, методах  управління економічною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері  спожи¬вання, потребували переоцінювання багатьох теоретичних поло¬жень  «класичної школи», формування нової  парадигми для пояс¬нення процесів та явищ суспільно-економічної практики. 
Цю функцію в певній мірі виконав маржиналізм (marginal — гра-ничний), який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча і не був позбавлений певної однобічності. Основна його ідея — дослідження граничних економічних величин як взаємозв'яза¬них явищ економічної системи на різних рівнях — фірми, галузі, на¬ціональної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для ха¬рактеристики змін, що відбуваються в економічному житті.

 

41. Австрійська школа граничної корисності. (К. Менгер, Є. Бьом-Баверк).

Засновник цієї школи і  незаперечний її лідер К. Менгер у працях «Основи політичної економії» (1871) та «Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема» (1883) розвинув ідею попередників маржиналізму про «граничну корисність» у головну теорію суб’єктивно-психологічної школи. Коло питань, що їх вивчали економісти австрійської школи, є досить широким. Це і вчення про предмет політичної економії, її методологічні основи, метод дослідження економічних процесів, аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування, та ін. Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає так звана теорія «граничної корисності». Прийняті в політекономії категорії «товар» і «вартість» були замінені поняттями «благо» і «цінність». К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є втіленням суспільно необхідної праці, а праця — її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію вартості суб’єктивним змістом. Домінуючим фактором блага вони вважали його споживну вартість, або корисність. Під останньою австрійці розуміли ту загальну властивість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби індивіда, підвищити його добробут. За К. Менгером, вартість виникає внаслідок взаємозв’язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задовольнити. Пропозиція таких товарів завжди буває більшою або мен- 
шою, отже, задоволення буде збільшуватися або зменшуватися  
відповідно до збільшення або зменшення пропозиції.