Шпаргалка по "Истории экономики и экономической мысли"

Ж. Рюеф у повоєнні роки брав участь у розробці теоретичних засад економічної політики де Голля.

 

 

 

 

 

 

 

 

53. Індустріалізація  в Україні за радянські часи: причини, хід реалізації, наслідки.

У 1920-ті pp. за темпами промислового розвитку СРСР суттєво відставав  від передових країн Європи. ВКП(б) узяла курс на «побудову соціалізму в окремо взятій країні», перетворення СРСР на мілітаризоване індустріальне суспільство. У грудні 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б) було оголошено курс на проведення індустріалізації. XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації народного господарства. 
Індустріалізація — це система заходів, спрямованих на створення великого машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни.

Причини проведення індустріалізації 
· Необхідність створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення і можливої економічної ізоляції. 
· Прагнення влади до зміни соціально-класової структури населення в бік збільшення кількісного складу робітничого класу. 
Проведення індустріалізації мало низку труднощів і особливостей. Країна могла розраховувати тільки на внутрішні джерела фінансування; суттєво бракувало кваліфікованих кадрів. Головними вадами проведення індустріалізації було те, що вона почалася не з легкої, а з важкої промисловості, а також мала надзвичайно прискорені темпи. 
Складові індустріалізації 
· Інвестиції у важку промисловість за рахунок легкої та харчової. 
· Примус населення до придбання облігацій державної позики. 
· Збільшення випуску й продажу горілчаних виробів. 
· Продаж за кордон нафти, газу, деревини, хутра за низькими цінами. 
· Використання позаекономічних примусів до праці (соціалістичні змагання, стаханівський рух, неоплачувана праця на суботниках, недільниках). 
· Широке використання праці в'язнів. 
· Жорсткий режим економії бюджетних коштів. 
Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів розвитку народного господарства. У роки першої п'ятирічки (1928—1932 pp.) було збудовано заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь», Харківський тракторний завод, у наступні п'ятирічки — Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та інші підприємства. 
Підсумки індустріалізації 
Республіка з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну. 
Зміцнилась обороноздатність країни. 
Відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості. 
Було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку). 
Монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки. 
Створено нову модель керівництва є кою — адміністративно-командну.

 

61. Англійський неолібералізм. Одним з основоположників і головних

теоретиків неолібералізму вважають Фрідріха фон Хайєка (1899—1992),

лауреата Нобелівської премії за праці з теорії грошей і кон'юнктурних

коливань, а також взаємовпливу економічних, соціальних та

інституціональних процесів. Австрієць з походження, у 20-х pp. він

навчається у Віденському  університеті, після закінчення якого, отримавши дипломи юриста й економіста, обіймає посаду директора Австрійського центру економічних досліджень. 1931 p. виїжджає до Лондона, де засновує власну економічну школу, спрямовану проти етатизму (ідей державництва, державного втручання). Його перші праці «Ціни й виробництво» (1929), «Грошова теорія і економічний цикл» (1933) зазнали нищівної критики з боку Кейнса та Сраффи, оскільки пропагували монетарні методи управління економікою, суперечили доктрині державного втручання. Згодом у його працях проблеми економічного розвитку вирішуються з неокласичних та інституціоналістських позицій. Найвідомішими з них є книжки «Дорога до рабства» (1944), «Індивідуалізм і суспільний лад» (1948), «Прибуток, процент і інвестиції» (1949), «Конституція свободи» (1960), «Закон, законодавство і свобода» (1973—1979), «Роздержавлення грошей» (1976) та багато інших. Він був людиною високоінтелігентною, освіченою — економістом, філософом, психо-гологом, юристом. Усі аспекти його освіти

знайшли відображення в його економічній теорії, набагато випереджали

свій час.

 

58. Серцевиною німецького неолібералізму  стала теорія «соціального ринкового господарства», основу якої розробив В. Ойкен, а деталізували його однодумці - , А. Рюстов, А. Мюллер-Армак.

Саме А.Мюллер-Армарк ввів поняття «соціальне ринкове господарство»  в науковий оборот в своїй праці «Господарське управління і ринкове господарство», і визначив  його суть : це господарство, де «принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання».

«Соціальне ринкове господарство»  ґрунтується на чотирьох основних принципах, сформульованих В. Ойкеном в його праці:

1) забезпечення відкритості  ринку, вільної конкуренції без  монополістичних обмежень;

2) свобода  всіх  господарських  угод, тобто право підприємців  продавати товари і купувати  виробничі ресурси без всяких  обмежень;

3) приватна власність як  основа свободи конкуренції і  свободи угод;

4) повна відповідальність  підприємців за результати своєї  діяльності.

 

57. Німеччина у 1946 р. виробляла менше половини продукції від рівня 1936р., Країна мала виплатити репарації, Інфляція досягла 600% довоєнного рівня. Все це призвело до натуралізації господарства і продуктообміну.

На тяжкий стан економіки  Німеччини, також впливав демонтаж оснащення промислових підприємств  як компенсація втрат згідно з  рішенням Потсдамської конференції  глав урядів держав-переможниць у  війні 2 серпня 1945 р., а також поділ  країни.

У цих складних умовах було проведено реформи які пізніше спричинили „німецьке диво”, проводилися за активного сприяння США: фінансова допомога за планом Маршалла; об’єднання трьох окупаційних зон і передача управління економікою до рук самих німців; допомога у розробці проектів реформи.

Плани Людвіга Ерхарда  спиралися на грошову реформу, вільні ціни і підприємництво. Реформування економіки Західної Німеччини він  розпочав із грошової реформи, метою якої було позбавлення від знецінених грошей і створення твердої валюти. Через три дні після грошової реформи розпочалася реформа цін, спрямована на відновлення ринкового механізму їх регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

50. Еволюція  неокласичної теорії на початку  20 ст. Теорії монополії та конкуренції.  Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер.

   Неокласична школа  політичної економії справляла  неабиякий вплив на інші напрями.  Саме неокласичні теорії формували  методологічні засади досліджень економічних явищ усіма іншими течіями в політичній економії: в основу ідей кожної з них було покладено неокласичний аналіз взаємозв'язків та взаємовпливу елементів еко-і; номічної системи. Адже економічні доктрини будь-якого спряму-і вання виходили з того, що втручання держави в економіку можливе лише у межах, окреслених приватною власністю на засоби виробництва, тому воно має базуватися на визначенні особливостей та закономірностей функціонування ринкового організму, на розумінні того, що свідоме формування одного з елементів економічної системи спричинятиме відповідні зміни в усій системі.

Д. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер здійснюють перегляд нео-'  класичної концепції ринку, формулюють теорії монополістичної конкуренції, за допомогою яких доводять, що сили ринкового само- врегулювання торують собі шлях за будь-яких умов.

Отже, вже в 30-х рр. у  межах неокласичного методу дослідження  формується кілька напрямів: консервативний, що наслідує традиції неокласичної школи і аналізує проблеми економічної рівноваги, циклічності розвитку та економічного зростання; неолібералізм, представники якого, наполягаючи на принципі саморегулювання ринкової економіки, визначають межі, рівень і напрями впливу держави на суспільно-економічний розвиток; неокласичний синтез, що захищає необхідність гнучкого поєднання принципу невтручання в економіку з кейнсіанськими методами державного регулювання залежно від конкретної економічної ситуації.

Класична і, значною мірою, неокласична теорії протягом тривалого часу продовжують користуватися поняттям досконалої конкуренції, яке, хоча й зазнає певних уточнень, у цілому сприймається як аксіома.

Досконала конкуренція за класичною теорією виконує кілька функцій, зокрема ціноутворюючу, стимулює скорочення граничних витрат виробництва, сприяє безперебійному руху капіталів, їхньому переливанню із галузі в  галузь, раціоналізує структуру виробництва, урівноважує й регулює розвиток суспільної економіки

Монополію автори класичного та неокласичного спрямування завжди розглядали як антипод конкуренції.

Робінсон у своїй праці  роз-'і глядає монополію (або олігополію) підприємства (фірми), а Чембер-лін  приділяє головну увагу монополії  продукту (товару).

Виходячи з цього, Дж. Робінсон формулює теорію недосконалої конкуренції, згідно з якою монополія впливає лише на ринкове співвідношення попиту і пропозиції, створює можливість впливу на ціни з метою регулювання рівноваги, але не в силі зупинити дію ринкових механізмів. Е. Чемберлін формулює теорію монополістичної конкуренції, стверджуючи, що внаслідок розвитку монополій відбувається диференціація продуктів та ринків, тому цінова конкуренція отримує нові стимули.

Дж. Робінсон ставить собі за мету довести, що конкуренція за умов монополізації виробництва видозмінюється, але зберігається, як зберігається сам ринок. Щоб довести це, Робінсон користується прийомами неокласичної школи, її основоположними категоріями — граничний дохід, еластичність попиту і пропозиції і т. ін. Її увагу привертають інші ринкові ситуації: чиста монополія, монопсонія, олігополія та зв'язані з ними форми монополізації ринку. Їхню природу Робінсон виводить із відношення економічних агентів до факторів виробництва та диференціації товарного світу.

Конкуренція як така за олігополії зберігається, але в особливих формах: її функції, зокрема стимулювання й врівноважування економіки, обмежуються, що призводить до часткової втрати конкурентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою конкуренцією.

Чемберлін будує модель, за допомогою якої аналізує дії незалежних продавців однорідного продукту. Він зазначає, що підставою для встановлення їхньої монополії стають ознаки диференціації товару: виняткові якісні характеристики продукту; марка фірми; особлива упаковка; місцезнаходження фірми; особливі форми обслуговування; реклама, що підкреслює винятковість товару.

Ситуація, за якої монополія  не забезпечує повного контролювання ринку, на його думку, пояснюється конкуренцією між виробниками різних модифікацій однойменного продукту, що призводить до його диференціації і перетворення його власників на монополістів. Це не виключає «завершеної монополії» на якийсь різновид продукту, але влада такої монополії не поширюватиметься на все коло товарів цієї групи, обмежуючись лише окремим товаром. Як результат, виникає особлива форма протистояння — монополістична конкуренція, що має на меті сформувати власне коло споживачів.

На думку Шумпетера, досконала конкуренція для суспільства — гіде стимул для мінімізації витрат і максимального наближення опла-іти праці до її граничної продуктивності. Для підприємця — це стимул для мінімізації витрат і максимізації прибутку. Тобто прибуток є результатом підприємницької активності за інших однакових умов. Його зростання стає самоціллю виробництва. Шумпетер називає таку економічну ситуацію і такий прибуток статичними, а конкурентну боротьбу неефективною, оскільки за цих умов не можна гарантувати, що виробництво й справді досягне якісно нового рівня.

Тобто ефективна конкуренція — це конкуренція нового типу,' побудована на новаторстві

 

62. вопрос             

  Основою швидкої перебудови  була американська модель економічного розвитку суспільства. Одним з перших кроків у галузі державного регулювання в післявоєнний період був виданий американським урядом у 1946 р. „Акт про зайнятість”. У тому ж році був виданий „Акт про реорганізацію законодавства” запровадив подання на початку кожної регулярної сесії Конгресу доповіді президента про економічний стан країни і про заходи економічного регулювання. Доповідь на основі вивчення стану і тенденцій розвитку господарства мав готувати Комітет економічних радників при президентові.

У ній мали знайти відображення чотири напрямки:

1. наявний рівень зайнятості, виробництва і купівельної спроможності; необхідний рівень для досягнення максимуму зайнятості, виробництва і купівельної спроможності;
2. тенденції, що виникли і передбачалися у цих трьох сферах;
3. економічна програма федерального уряду, умови її виконання;

рекомендації щодо нового законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

51. Зародження  інституціональної теорії в США.  Т. Веблен, Дж. Коммонс, В. Мітчелл.

Інституціоналізм — своєрідний напрям в економічній науці. Його своєрідність полягає насамперед у тім, що прихильники інституціоналізму в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а зв'язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.

Інституціоналісти не сприйняли  абстрактного методу класиків. Вони критикували  класиків за те, що останні відмовились  від аналізу поведінки людини, як особистості, котра перебуває в певному суспільному середовищі. Вони критикували неокласиків за схематизм і відірваність від реальності. Інституціоналізм став своєрідним опозиційним напрямом в економічній науці, хоч і не мав значного впливу на економічну політику. Він виник як американське явище і довго лишався таким.