Шпаргалка по "Истории экономики и экономической мысли"

Основою цінності у Бем-Баверка  є корисність блага. Він розрізняв  два види корисності: просту (абстрактну) і кваліфіковану (конкретну). Абстрактна розглядалася ним як корисність взагалі, що притаманна матеріальним благам, які є в достатній кількості. Корисність одиниці блага в даному разі до уваги не бралася. Кваліфікованою корисністю наділялися блага, запас яких обмежений і зменшення його хоча б на одну одиницю негайно позначається на добробуті індивіда. Таке розмежування корисності зв’язувалося з формуванням цінності матеріальних благ.

 

42. Промислове зростання у Німеччині на межі 19-20 ст.

Найвищих темпів економічного розвитку серед європейських країн  наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. досягла Німеччина. Перелом в  економічному розвитку країни, яка  тривалий час відставала від Англії та Франції, пояснюється двома важливими  подіями: політичним об’єднанням Німеччини  і перемогою над Францією у  Франко-Прусській війні. Надзвичайно  важливим чинником економічного піднесення Німеччини стала активна мілітаризація  її економіки. Агресивна політика нової  держави не могла б здійснюватися  без наявності потужної, добре  озброєної армії, створення якої вимагало високого рівня розвитку металургійної, вугільної, хімічної промисловості, які  через зростаючі обсяги державного замовлення активно підтримувалися урядом країни. Дуже важливим кроком у  цьому напряму було запровадження  в 1870 р. протекціоністської політики, яка  передбачала високі митні тарифи на імпортну продукцію, що створювало сприятливі умови для розвитку національної промисловості.Промисловому піднесенню Німеччини сприяв і демографічний  чинник – швидке збільшення чисельності  населення. За останню третину ХІХ  ст. вона зросла майже на 40%, що позитивно  вплинуло на ємність внутрішнього ринку.

 

43. Історична школа політекономії у Німеччині.

 Історичні передумови виникнення німецької історичної школи:Економічна відсталість країни, нерозвиненість індустрії, збереження залишків феодалізму, пережитків середньовічних аграрних відносин; Економічно-територіальна роздробленість країни, політичний консерватизм і протиборство дрібних відособлених держав, об’єднаних у конфедерацію за національною ознакою; Відсутність єдиного внутрішнього ринку, єдиної грошової одиниці, нерозвиненість системи транспорту, зв’язку тощо. У Німеччині XIX ст. розвиток економічної думки відбувався власним шляхом, що певною мірою пояснюється своєрідними умовами економічного і соціально-політичного розвитку країни. Сучасна індустрія створювалася тут за збереження великих пережитків середньовічних аграрних відносин. На світових ринках панувала англійська індустрія, конкуренції з якою німецька промисловість витримати не могла. Звідси прагнення до митного захисту та державної підтримки. Історична школа закликала до детального вивчення історії народного господарства.

 

45. Американська школа маржиналізму Дж. К. Кларк.

  Вагомий внесок у формування неокласичного напряму економічної думки належить видатному вченому, засновнику американської школи маржиналізму Джон Бейтс Кларку (1847–1933) – автору праць “Філософія багатства” (1886), “Розподіл багатства” (1899), “Проблеми монополії” (1901), “Сутність економічної теорії”. Кларк сформулював три універсальних закони, що діють у господарській формі в будь-яку історичну епоху: закон граничної продуктивності, закон специфічної продуктивності, закон спадної продуктивності. Багато що в теорії Кларка його сучасникам уявлялося дуже спірним, однак його концепція граничної і специфічної продуктивності стала джерелом плідного сучасного підходу до розв’язання завдань оптимізації виробництва за обмежених ресурсів.

 

46. Втрата Англією світової економічної першості на рубежі 19-20 ст.: причини і наслідки.

У другiй половинi XIX ст. Великобританiя втратила монополiю на випуск промислової продукцiї у свiтi. Причини цього були рiзнi. Iнтенсивний процес iндустрiалiзацiї США, Нiмеччини, Росiї, Японiї зумовив виникнення нових центрiв промислового виробництва. Англiйська промисловiсть втратила iноземнi ринки за низкою товарiв. Одночасно нiмецькi, американськi товари, що були кращої якостi та дешевшими, потрапляли на внутрiшнiй ринок країни. Спостерiгався застiй у технiцi. Фабрична iндустрiя працювала на морально застарiлому обладнаннi. Модернiзацiя технiки вiдбувалася повiльно, оскiльки була справою складною i дорогою. 

 

47. Формування неокласичної традиції в політичній економії. Кембрідзька школа. А. Маршалл.

Особливе місце у системі  неокласичних концепцій посідають  теоретичні розробки кембриджської школи, заснованої видатним англійським економістом А. Маршаллом. Економічна теорія А. Маршалла є синтезом досягнень класичної науки (Сміта А., Рікардо Д., Мілля Дж. С.) і теорії маржиналізму. Метод Маршалла – це метод часткової рівноваги. При розгляді ситуації всі елементи, крім одного, приймаються як постійні й ведеться спостереження за змінами цього одного елемента. Концепція ціноутворення (попит і пропозиція) Маршалла: функція попиту на товар залежить від граничної корисності, а ціна попиту – не що інше, як грошова оцінка бажання. Далі автор формулює закон попиту, згідно з яким попит на товар зростає при зниженні ціни і зменшується при перевищенні її. Маршалл увів поняття “еластичність попиту”, розглядаючи його функціональну залежність від зміни ціни. Попит на товар еластичний, якщо він змінюється більшою мірою, ніж ціна і товару.

 

48. Причини  уповільнення темпів економічного  зростання у Франції на межі 19-20 ст.

Для Франції на рубежі XIX і XX ст. німецькі та американські темпи промислового розвитку були недосяжними - позначалася вузькість сировинної бази. У 1913 р. Франція видобувала лише 2 / 3 необхідного їй вугілля, а дорогий імпортний вугілля вів до підвищення вартості французьких фабрикатів і, відповідно, зниження їх конкурентоспроможності. Низький промисловий потенціал визначався також застарілої технологічної сферою. Тут повторилася в основних рисах англійська історія: фізично і морально зношене обладнання, яке увійшло в дію в 50-60 рр.., Вимагало заміни, а для цього були потрібні відповідні інвестиції, а вони не були зроблені. Тут зіграли роль, по-перше, економічний збиток, нанесений національною катастрофою - поразкою Франції у війні з Пруссією 1870 р. (загальна сума склала 16 млрд. франків, в тому числі 5 млрд. контрибуції). Дуже важко відбилася на стані французької економіки анексія Німеччиною досить розвинених економічних областей - Ельзасу та Лотарингії особливо з її крупними запасами залізної руди. Лотаринзький басейн став залізорудної базою німецької металургії, а Франція стала ввозити залізну руду або готовий метал. Таким чином, війна з Пруссією помітно загальмувала розвиток французької важкої промисловості.  
По-друге, як зазначалося вище, французька буржуазія явно віддавала перевагу банківської діяльності перед промисловою. У кінці XIX - початку XX ст. лихварські риси французького капіталізму проступили ще більш різко. Позики іноземним державам давали французьким банкірам гарантований дохід, не пов'язаний з промисловим ризиком, відволікаючи в той же час величезні кошти від вітчизняної індустрії. Характерно, що після війни з Пруссією французький капітал почав перейматися насамперед відновленням не економіки своєї країни, а своїх зарубіжних вкладень. Для виплати контрибуції довелося в 1871 -1873 рр.. скоротити суму закордонних капіталів Франції з 10 до 7 млрд. франків. Але вже в 1875 р. закордонні вкладення склали 9 млрд. франків, тобто майже досягли довоєнного рівня. Лихварська політика французьких капіталістів мала потужну опору в особі суто раціональної ментальності французів, що віддають перевагу гарантований, нехай невеликий, дохід, але без економічного ризику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

49.Економічні причини і наслідки першої світової війни. Версальська система. Суть і мета плану Дауеса

Перша світова війна стала  результатом протиборства двох військових блоків: Троїстого союзу (Німеччина, Австо-Угорщина, Італія) й держав Антанти (Росія, Англія, Франція). На 1914 р. протистояння між цими двома військово-політичними угрупуваннями європейських держав украй загострилося. Балканський півострів став зоною особливої напруже¬ності. Австро-Угорщина (за підтримки Німеччини) вирі¬шила, завдавши одного удару по Сербії, остаточно укріпитися на Балканах. Росія, яка була не підготовленою до війни, радила Сербії піти на компроміс. Проте Австро-Угорщина й Німеч¬чина не бажали мирного врегулювання конфлікту. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. ЗО липня 1914 р. російський імператор Микола II підписав указ про загальну мобілізацію. Німеччина 1 серпня оголосила війну Росії, а З серпня - Франції. До збройного конфлікту, що його було розпочато євро¬пейськими державами, поступово було втягнуто 38 дер¬жав, населення яких становило 1,5 млрд. осіб (87% населення усієї планети). Війна стала світовою.

Перша світова війна різко  загострила всі суперечності капіталізму, у тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни, створила в них  обстановку революційної кризи.Основною її причиною було небачене загострення  суперечностей між провідними країнами світу, внаслідок нерівномірності  їх економічного розвитку, змінилося  співвідношення сил у світовій економічній  системі. На той час важливу роль у боротьбі за політичне й економічне панування у світі відіграла наявність чи відсутність колоніальних володінь. До початку 20 ст. поділ світу між великими державами в основному був завершений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція, натомість у Німеччині, США ті Японії бракувало колоніальних володінь. Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головних причин першої світової війни.Другою причиною війни був той факт, що на початку 20 ст. розвиток науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобів винищення людей. Почалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітаризація свідомості величезних мас людей.У результаті нерівномірного економічного розвитку різних капіталістичних країн, що посилився у період імперіалізму, змінилося співвідношення сил в самій світовій системі капіталізму. Це стало причиною гострого суперництва між великими капіталістичними країнами за політичне панування у світі, за перерозподіл ринків сировини і збуту.Суперечності насамперед виявилися між Німеччиною з одного боку і Великобританією, Францією та Росією з іншого.

 

Варто звернути увагу на взаємини між Німеччиною та Францією й Англією, як переможеної та переможців. Більшість положень Версальської мирної угоди, підписаної 28 червня 1919р. державами-переможницями (США, Британська імперія, Франція, Італія, Японія, Бельгія та ін.), з одного боку, та переможеною Німеччиною, з іншого, надзвичайно вразливе відбилися на економіці останньої.

За Версальською угодою територія  Німеччини скоротилася порівняно  з 1914 р. на 1/8, а населення — на 1/10. Умови угоди передбачали повернення Німеччиною провінцій Ельзас та Лотарингія Франції, округів Мальмеді та Ейпен — Бельгії; Познань, частина Помор'я та Східної Прусії передавалися Польщі, яка знову виникла на карті Європи. Данциг (Гданськ) проголошувався вільним містом, Мемель (Клайпеда) передавався під протекторат Ліги Націй (з 1923 р. — Литві). За рішенням плебісциту частина Шлєзвігу перейшла до Данії (1920р.), частина Верхньої Сілезії — до Польщі (1922 р.). За Версальською угодою Німеччина позбавлялася військово-морського флоту, армія обмежувалася 100 тис. чол. з 4-тисячним офіцерським корпусом.  Відповідно до Версальської угоди Німеччина повинна була також відшкодувати збитки, які понесли країни-переможниці, у вигляді репарацій. В той же час певні умови Версальської угоди надзвичайно сприятливо вплинули на економіку Франції, на посилення її економічного потенціалу, сировинної бази та матеріального потенціалу важкої індустрії, що дозволило Франції, першій серед країн, що воювали, подолати наслідки війни та вийти на довоєнний рівень (1925 р.).

Проте найважливішу роль у відбудові  німецької промисловості й народного господарства в цілому відіграв так званий план Дауеса. В серпні 1924р. на Лондонській конференції країн-пере-можниць була прийнята програма послаблення умов сплати репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів на чолі з чиказьким банкіром Ч. Дауесом. Саме ця програма отримала назву репараційного плану Дауеса. Згідно з планом, який набрав чинності 1 вересня 1924р., репараційні платежі встановлювалися у розмірі від 1 до 1,75 млрд зол. марок на рік протягом перших п'яти років дії плану, та по 2,5 млрд зол. марок на рік у наступні роки. Джерелом виплат повинен був стати спеціальний репараційний фонд, який мав формуватися за рахунок митних зборів (50%), збільшення непрямих податків та спеціального репараційного податку, що встановлювався на прибутки промисловості, торгівлі та транспорту (6%). Передбачалася й допомога з боку країн-переможниць. перш за все США. Завдяки плану Дауеса економіка Німеччини вже наприкінці 1927 р. вийшла на довоєнний рівень, а в 1928 р. на 13% перевищила його.

 

60. Неолібералізм репрезентований багатьма школами, що з них відомішими є лондонська (Ф. Хайєк), чиказька (М. Фрідмен), фрейбурзька (В. Ойкен та Л. Ерхард), паризька (М. Алле). 
Неолібералізм - напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи) Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.

 

59. Засадна позиція  французької школи неолібералізму  полягала у визнанні пріоритетності ринкового саморегулювання. Метою економічних досліджень, що проводились нею, було визначення особливостей урівноважування економіки та дії чинників економічного зростання за умов панування державно-монополістичної форми власності.

М. Алле — яскравий представник ринково-інституціональної школи. Використовуючи методи економіко-теоретичного та порівняльно-історичного аналізу, він змальовує загальну картину розвитку суспільств, що в них раціональність економічних відносин забезпечується, на його думку, приватною власністю з притаманною їй свободою господарського управління