71.Розвиток інституціональної
теорії.Дж.Гелбрейт,Д.БеллВ історії інституціоналізму
Дж.К. Ґелбрейт є знаковою постаттю. У його
працях широко подані сучасні аспекти
методології загальної концепції інституціоналізму,
його цілей і завдань. З дослідженнями
Дж.К. Ґелбрейта протягом останніх десятиріч
пов´язані найбільш значущі надбання
соціально-інституціонального напряму
економічної науки. Автор теорій урівноважуючих
сил, суспільства достатку, нової індустріальної
держави з її зрілою корпорацією і техноструктурою,
конвергенції двох систем (капіталізму
і соціалізму) та ін., Джон Кеннет Ґелбрейт
— один із впливових сучасних економістів.
Проблемі трансформації капіталізму,
її окремим елементам присвячені всі основні
його праці. Його пропозиції практичного
характеру справили значний вплив і на
формування економічної політики американської
адміністрації.До дослідження сучасної
американської економіки Дж. Ґелбрейт
підходить з позицій історичного процесу,
чітко розуміючи, що еволюція всієї системи
суспільного життя все більше віддаляє
сучасне високорозвинуте демократичне
суспільство від епохи класичного капіталізму
вільної конкуренції. Втіленням тогочасних
економічних відносин і об´єктами дослідження
у нього стають вже не окремі постаті в
особі капіталіста, найманого робітника,
землевласника (homo economicus Адама Сміта),
а групи людей, об´єднаних спільними інтересами,
але інтересами специфічно економічними,
а не політичними, психологічними, культурними
тощо, як вважали інституціоналісти-попередники.Основна
праця Дж. Ґелбрейта — "Нова індустріальна
держава. Ессе п американську економічну
систему" (1967), — завдяки якій він, перш
з все, і став широко відомим, була написана
під час економічного процвітання, коли
західний капіталізм розглядався як модель
для наслідування. Ця книга набула широкої
популярності одразу після її виходу в
світ. У концепції інституціоналістів
чітко виявляється характерне для сучасних
соціальних теорій намагання опиратися
на реальні процеси. Вони орієнтуються
на промислове виробництво, що швидко
зростає і основу якого становлять великі
корпорації, зростаючий вплив НТП, неминуче
ускладнення системи управління, зростаючу
потребу в планомірній організації виробництва.
Серед найважливіших проблем, які розробляються
інституціоналістами, як вже зазначалося,
насамперед є корпорація — велике монополістичне
об´єднання, яке втілює у собі економічну
могутність. Визнаючи незаперечним фактом
панування великого виробництва, інституціоналісти
розглядають корпорацію як його основну
складову, приділяючи її дослідженню велику
увагу. Корпорація, на думку інституціоналістів,
— одна з найголовніших інституцій в індустріальній
структурі суспільства. Вона становить
основу, організаційну структуру індустріальної
системи сучасного суспільства, дослідження
якого мають відповісти на багато запитань,
які виникають при розгляді індустріальних
відносин. На думку Дж. Ґелбрейта, "ніщо
не є таким характерним для індустріальної
системи, як масштаби сучасного корпоративного
підприємства". Не заперечуючи тих проблем,
що виникаючих всередині корпорації щодо
взаємовідносин власників (акціонерів),
менеджерів і робітників, теоретики інституціоналізму
акцентують увагу передусім на проблемі
відносин менеджерів і власників. Питання
влади й управління розглядається як одне
із центральних і стосовно корпорації
та індустріальної системи в цілому. Занепокоєння
долею великих корпорацій проглядається
у роботах багатьох представників соціально-індустріального
напряму
72.Теорії суспільства
Теорія інноваційної економіки
й підприємницького суспільства
П. Друкера. Теорія, викладена у працях
"Інновація і підприємництво"
(1985) та "Посткапіталістичне суспільство"
(1993), концептуалізувала ситуацію, яка
склалася у США після того, як
були пережиті основні економічні й
політичні потрясіння, спричинені комп'ютерною
революцією, і утвердились основи
панування нового технологічного способу
виробництва.Інноваційна економіка
90-х років принципово відрізняється
від економіки виробництва 60-70-х
років тим, що її основною рисою стала
розробка ідей, які руйнують попередні
рішення, товари, послуги й виробництво:1)
основною продукцією і основною "начинкою"
усіх товарів і послуг стали нові
рішення. Саме зростання економіки
стає безпосереднім результатом
безперервних інноваційних змін і потрясінь;2)
провідну роль в економіці стали
відігравати мільйони малих і
середніх підприємств, очолюваних підприємцями,
які діють на свій страх і ризик.
Ця "підприємницька економіка" створила
у США з 1965 по 1985 р. близько 40 млн
робочих місць;3) зазначена економіка
ще не склалась в інших країнах, тому
Західна Європа, яка мала у 1970 р. на
20 млн більше робочих місць, ніж
США, у 1985 р. мала їх уже на 10 млн менше.
Підприємницька економіка ще не склалась
і в Японії;4) динаміка економіки
й суспільства визначається не стільки
наукою і вченими, скільки мільйонами
людей, які самостійно приймають
часто інтуїтивні, творчі рішення;5)
метою діяльності корпорацій знову
стала максимізація доходу акціонерів.
І нова технологія, яка забезпечує
досягнення цієї мети, - це не відкриття
або інновації, а інший менеджмент,
з іншими принципами та іншою практикою;
6) багато мільйонів інноваційних
виробництв характеризує не капіталомістка
"середня" і навіть "низька"
("проста") технологія, тобто відносно
невеликі капіталовкладення на
кожне робоче місце. П. Друкер
перестає нарікати на вкрай
низьку норму нагромадження капіталу
в США. Якщо є знання, капітал
легко знаходиться;7) галузі "високих
технологій", які потребують величезних
капіталовкладень, створили у США
5-6 млн робочих місць, але не
змогли покрити навіть витрати
зайнятості у старих промислових
галузях. Саме їх існування
подібне до існування гірських
піків: воно можливе лише тому,
що під ними - "земля" інноваційної
економіки;8) поряд з трьома попередніми
секторами економіки виник і
випереджає інших четвертий сектор:
галузь безприбуткових суспільних
підприємств, в якій у 1990 р.
працювало 90 млн американців (по
3 год. на тиждень), а у 2000-2010
рр. прогнозувалося - 120 млн (по 5 год.
на тиждень);9) знання були основним,
провідним фактором продуктивності
і в масовому виробництві. Але
тепер, коли вони стають і
основним предметом, і основним
продуктом праці, відбувається
реорганізація галузей навколо
виробництва знань і реструктуризація
всієї економіки країни навколо
сфери виробництва інформації;10)
інтелектуалізація праці - основний
напрям її розвитку, а витрати
на виробництво й поширення
знань - основна форма інвестицій.
Завдання нової науки - сприяти
інноваціям, тобто системному організованому
застосуванню знань у виробництві
самих знань, роблячи їх продуктивнішими
. Це і є "нова технологія".
П. Друкер концептуалізує процеси
застосування інтелектуальної технології;11)
основна форма власності - це
інтелектуальна власність, яка
структурує суспільство й визначає
його розвиток;12) метою оподаткування
має стати сприяння всьому, що необхідне
для довгострокових інвестицій, а основною
рисою податків, важливою для всієї інноваційної
економіки, - їх точна передбачуваність;13)
мілітаризм і військові витрати - небезпечна
загроза основам економіки знань;14) вирішальну
роль у "прориві" американської молоді
до знань та інтелектуальної власності
відіграло рішення конгресу, яке надало
ветеранам другої світової війни право
на субсидії для отримання вищої освіти;15)
для розкриття найважливіших економічних
процесівТеорія "третьої
хвилі" й "зрушення влади" А.
Тоффлера. Вона розроблялася автором у
90-х роках, коли електронна технологія
вже утвердилась у вигляді персональних
комп'ютерів і величезних інформаційних
мереж. У працях цих років А. Тоффлер повністю
змінює свій підхід, підкреслюючи позитивні
результати розвитку НТР. Центральною
частиною книги "Третя хвиля" (1980)
став аналіз процесу одночасного розвитку
людини як виробника і як споживача у результаті
розвитку інтелектуальних технологій
і можливостей територіальної деконцентрації
масової інтелектуальної праці, розвитку
домашньої праці спеціалістів, об'єднаних
у колективи системами електронного зв'язку
(теорія "електронного котеджу").
Змінюються всі шість "цивілізаційних
принципів":1) індивідуалізація і дестандартизація
змінюють характер виробництва, збуту,
споживання, ідей і переконань, типів поведінки,
форми сім'ї і т. п.;2) децентралізація змінює
характер менеджменту, політичного життя
й соціальних відносин;3) відродження дрібного
бізнесу перебудовує всі уявлення людей
про прекрасне й достойне;4) індивідуалізація
умов праці надає свободу творчості робітнику
й споживачу;5) територіальна розосередженість;6)
різноманітність організаційних форм
діяльності людини (у тому числі й форм
сім'ї) створюють принципово нове середовище
виробничої діяльності й соціального
життя людей.А. Тоффлер робить висновок,
що попередню економічну детермінацію
діяльності людей змінює орієнтація на
новий рівень потреб - забезпечення фізичного
й духовного комфорту, тобто детермінація
соціальна. Проте у 1970 р. і навіть у 1980 р.
матеріальне виробництво він вважав основною
галуззю створення багатства.
73.Економічна теорія
прав власності та трансзакційних
витрат Р.Коуза .Засновником
неоінституціоналізму по праву вважається
Рональд Коуз. У його статтях «Природа
фірми» (1937) та «Проблема соціальних витрат»
(1960) була вперше сформульована дослідна
програма неоінституціоналізму, з якою
пов’язані подальші зміни у захисній
оболонці неокласичної теорії.По-перше,
розглядається ширший, ніж у неокласиці,
спектр форм власності та контрактних
форм, на основі яких здійснюється обмін.
Так, нарівні з приватною, аналізуються
колективна, державна, акціонерна форми
власності й порівнюється їх ефективність
у забезпеченні угод на ринку. Такою є
дослідна програма теорії прав власності
(її найбільш яскравими представниками
є Р.Коуз, Р.Познер, С.Пейович) і теорії
оптимального контакту (Дж.Стігліц, І.Макніл).
Також тут потрібно згадати і теорію держави,
відповідальної за встановлення та ефективний
захист прав власності, теорію суспільного
вибору (Дж.Б’єюкенен, Г.Таллок), дещо на
відокремленій позиції перебуває конституційна
економіка (В.Ванберг), яка «відбрунькувалася»
від теорії суспільного вибору (її специфіка
полягає у комбінуванні елементів як класичної
теорії суспільного вибору, так і «теорії
порядку», що є частиною «старого» інституціоналізму.По-друге,
в неокласичну модель вводиться поняття
інформаційних витрат, тобто витрат, пов’язаних
із пошуком і отриманням інформації про
угоду і про ситуацію на ринку в цілому.
Хоча територія інформації (Дж.Стіглер)
і не безпосередньо належить до неоінституціоналізму,
вона значно вплинула на його подальший
розвиток.По-третє, поряд із виробничими,
або трансформаційними, витратами неоінституціоналісти
припускають існування транзакційних
витрат (Р.Коуз, О.Вільямсон), розуміються
всі витрати, що виникають при здійсненні
угод. Саме нова економічна історія (Д.Норт,
Р.Фогель) виникла у результаті використання
теорії транзакційних витрат та теорії
прав власності для історичного аналізу.Учення
про транзакційні витрати має основоположне,
фундаментальне значення в неоінституціоналізмі.
Представники цієї школи вважають, що
неокласична теорія звужує можливості
свого економічного аналізу через те,
що враховує лише витрати взаємодії людей
з природою (трансформаційні витрати).
Необхідно також брати до уваги і глибоко
вивчати витрати взаємодії між людьми
– транзакційні витрати. Детальніше їх
можна визначити як витрати ресурсів (грошей,
часу, праці тощо) для планування, адаптації
та контролю за використанням узятих індивідами
зобов’язань у процесі відчуження та
привласнення прав власності й свобод,
прийнятого у суспільстві.
74.Особливості
розвитку економіки незалежної
УкраїниМаючи за мету побудову ринкової
економіки соціально-орієнтованого типу,
в Україні проводять реформи, які мають
забезпечити перехід до багатоукладної
економіки. Це здійснюється шляхом роздержавлення
і приватизації. Розроблена відповідна
законодавча база, яка регламентує конкретні
шляхи та методи перетворення державних
підприємств у недержавні, з врахуванням
особливостей кожної галузі та їх значення
для суспільства.За роки свого незалежного
розвитку Україна має певні соціальні,
економічні і політичні здобутки. Перше
десятиріччя незалежності України в галузі
економіки характеризується насамперед
тим, що було започатковано перехід від
адміністративно-командної системи господарювання
до ринкової. З цією метою здійснюється
роздержавлення, приватизація і демонополізація
економіки. Але процес реформування відбувається
дуже складно і супроводжується великими
втратами.Основними причинами цих втрат
є невизначеність самої сутності ринкової
економіки, а стратегія і тактика реформ
дуже часто визначалась з подання іноземних
консультантів та радників, а також відсутність
чіткого і жорсткого контролю та регулювання
радикальних трансформаційних процесів.Економічні
трансформації, що відбуваються в Україні
наприкінці XX - на початку XXI ст., ускладнюються
затяжною економічною кризою в промисловості,
в аграрному секторі, інших галузях, яка
виявилася передусім у великомасштабному
спаді виробництва, скорочені ВНП, що в
свою чергу призвело до різкого зниження
життєвого рівня населення.В промисловості,
наприклад, спад виробництва був неминучим,
насамперед, за рахунок скорочення воєнного
виробництва, а також зволікання, млявості
і непослідовності переходу до ринкової
системи господарювання. Протягом 90-х
р. так і не відбулося жодних позитивних
зрушень у галузевій структурі промисловості,
хоча від самого початку її перебудови
це було проголошено одним з першочергових
завдань ринкових реформ. Отож, прискорення
проведення ринкових реформ є єдиним гарантом
ефективності функціонування будь-якої
галузі.Україна настійно інвестиційного
забезпечення економічного зростання,
органічного поєднання інвестицій та
інновацій. Починаючи з 1998 р., в країні
припинився спад і щороку збільшуються
обсяги інвестицій. Це забезпечується,
насамперед, зростанням ВНП, у тому числі
тієї частини, яка використовується на
нагромадження. Пожвавлення економічної,
зокрема інвестиційної та інноваційної
діяльності, й поліпшення на цій основі
соціальних умов буде досягнуто шляхом
рішучих, прозорих і послідовних комплексних
реформ, які (як показує позитивний досвід
інших країн, що реально здійснили такі
реформи) вивільнять приватну ініціативну,
підприємницьку діяльність, створять
цивілізоване конкурентне середовище,
посилять мотивацію праці та заощаджень,
інвестицій та інновацій і нададуть економіці
стимулів для сталого ефективного розвитку.