Конкуренція і монополія

по-третє, конкуренція  примушує товаровиробників знижувати  індивідуальні виробничі витрати, що вимагає від підприємців постійного вдосконалення технічної бази виробництва, знаходження шляхів економії сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, робочого часу;

по-четверте, конкуренція  стимулює підвищення якості продукції  та послуг. Ця функція набуває особливого значення в нинішніх умовах розвитку науки й технології, коли кожному виробнику надається можливість удосконалювати споживні якості виробів, відповідаючи на зростаючі потреби й смаки споживачів. Конкуренція спонукає виробників упроваджувати нові види продукції, а також здійснювати різні модифікації одного й того ж продукту;

по-п'яте, історично важливою функцією конкуренції є формування ринкової ціни. З її допомогою конкуренція  забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами та суспільним виробництвом.

Виконуючи ці функції, конкуренція  безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний  рівень, забезпечуючи поліпшення якості та розширення номенклатури продукції [3, 267-271].

Конкуренція позбавлена суб'єктивних вад. Підсумки її оцінюють самі споживачі, віддаючи перевагу тим чи іншим товарам. Слід зазначити, що без конкуренції не може діяти закон вартості. Вона є процесом-причиною, що призводить до утворення вартості. Цей причинно-наслідковий зв'язок у минулому не визнавався. А саме він визначає сутність закону вартості.

Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки особливо яскраво  виявляється в тому, що вона містить  в собі могутні стимули для  розвитку науково-технічного прогресу. Новаторське застосування нової техніки і технології, що веде до зниження витрат виробництва, створює для підприємців значні переваги перед конкурентами.

Конкуруючі сторони  знають, що тільки застосування ефективної техніки і технології дасть їм змогу виживати, мати господарські успіхи. Ігнорування технічного прогресу неминуче призводить до банкрутства [1, 55].

Отже, конкуренція як один з важливих елементів функціонування ринкового механізму саморегулювання можлива лише за умови, коли основна частина товаровиробників – підприємств, організацій, громадян – має свободу господарської діяльності та підприємництва. Звільнені від монополізму держави, товаровиробники повинні мати свободу для використання належного їм, орендованого або переданого в користування майна. Вони мають право обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися прибутками, що залишаються після сплати податків, вирішувати інші питання, пов'язані з господарською діяльністю і розвитком виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ВИДИ І МЕТОДИ КОНКУРЕНТНОЇ БОРОТЬБИ

 

Як невід'ємна частина системи "виробництво-ринок", конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком ринкового господарства стають дедалі різноріднішими. Основними формами конкуренції є внутрігалузева, міжгалузева та міжнародна.

Внутрішньогалузева конкуренція – це конкуренція між виробниками певної галузі. Суперництво охоплює умови виробництва, ринки збуту, витрати виробництва, якість товарів і послуг, "портфелі" замовлень, рекламу. Така конкуренція сприяє розвитку даної галузі, оновленню її виробничого апарату, поліпшенню кількісних і якісних результатів роботи.

Функція внутрішньогалузевої конкуренції полягає в утворенні ринкової, або суспільної вартості товарів.

Мета внутрішньогалузевої конкуренції – отримання надприбутку, її механізм - підвищення продуктивності праці, зниження індивідуальної вартості товару. Результати цієї конкуренції – зведення індивідуальної вартості товарів до єдиної, суспільної вартості і формування на цій основі галузевої, ринкової вартості товару.

Міжгалузева конкуренція здійснюється між виробниками (підприємствами, фірмами) різних галузей. Об'єктом такої конкуренції виступає більш висока норма прибутку (рентабельності) в тій чи іншій галузі, а отже, й боротьба за вигідніше вкладення капіталу. Ця конкуренція сприяє міжгалузевому переливу капіталу і переміщенню ресурсів, засобів виробництва й робочої сили в ефективніші галузі й сфери виробництва. Швидке переміщення капіталу й ресурсів з однієї галузі в інші дає можливість суспільству найраціональніше використати засоби виробництва і робочу силу.

Мета міжгалузевої конкуренції  є отримання найбільшого прибутку. Її механізм – вільне переливання капіталу із галузі в галузь, в погоні за вищою нормою прибутку. Міжгалузева конкуренція перетворює вартість товарів в ціну виробництва, а норма прибутку в окремих галузях – в загальну норму прибутку. У цьому й полягає функція міжгалузевої конкуренції.

Одна, єдина для всіх галузей норма прибутку – результат остаточного утвердження ринкової економіки. Саме через ринок, у формі міжгалузевої конкуренції відбувається регулювання пропорцій капіталів і пропорцій виробництва, тобто регулювання ринкової економіки. Лише в умовах ринкової економіки можливе перетворення вартості товарів в ціну виробництва.

Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію виробників на світовому ринку і включає в себе як внутрігалузеву, так і міжгалузеву форми конкуренції. На світовому ринку домінуюча роль належить компаніям найрозвинутіших країн. Міжнародна конкуренція сприяє збалансованому розвитку світового ринку, переливу капіталу не тільки між сферами виробництва, а й різними державами [4, 156-158].

Залежно від співвідношення між кількістю виробників і кількістю  споживачів розрізняють наступні форми  економічної конкуренції:

1. Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відокремлених споживачів даного товару. Структура зв`язків між ними є такою, що кожен споживач може купити товар у будь-якого виробника, виходячи з власної оцінки корисності товару, його ціни, його ціни і власних можливостей придбання даного товару. Кожен виробник може продати товар будь-якому споживачеві, виходячи тільки з власної вигоди. Жоден зі споживачів не придбає якусь істотну частку сукупного попиту. Дана структура ринку називається поліполією і породжує так звану досконалу конкуренцію.

2. Величезна чисельність відокремлених споживачів і мала чисельність виробників, кожен з яких може задовольнити значну частку сукупного попиту. Така структура називається олігополією, і породжує так звану недосконалу конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів протистоїть єдиний виробник, здатний задовольнити загальний попит всіх споживачів, є монополія. В разі, коли на ринку є відносно велика чисельність виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну) продукцію, то говорять про монополістичну конкуренцію.

3. Єдиний споживач товару і багато самостійних виробників. При цьому єдиний споживач придбаває весь обсяг пропозиції товару, який постачається всіма виробниками. Дана структура породжує особливий тип недосконалої конкуренції, який називають монополією (монополія попиту).

4. Структура взаємозв’язків, де єдиному споживачеві протистоїть єдиний виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою [5, 211-213].

В теоретичному аспекті  можна виділити два типи ринкової поведінки: досконалу (вільну, чисту) й недосконалу конкуренцію.

За умов досконалої конкуренції (perfect competition) ринкова ситуація характеризується поліполією, тобто великою кількістю  продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок  є прозорим і відсутні будь-які переваги. На ринку з подібною структурою ціна – це задана величина.

Хоча ціна й формується в процесі конкуренції серед  всіх учасників ринку, але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець заправляє більш високу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурентів.

Якщо ж продавець  заправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.

Якщо продавець змушений згодитися з цінами, що переважають  на ринку, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу свого продажу. В цьому разі він  визначає кількість, яку він розраховує продати за заданою ціною. Покупцеві також залишається тільки обрати, скільки він захоче отримати за заданою ціною.

Умови досконалої конкуренції  визначаються наступними параметрами:

• велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;
• кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;
• бар`єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;
• жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - змінні фактори виробництва – мобільні;
• кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку [4, 200-201].

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.

Для учасників ринку за умов досконалої конкуренції ціна – це задана величина. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати за даною ціною. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості.

На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами недосконалої конкуренції (imperfect competition) є монополістична та олігополістична конкуренція.

За умов монополістичної  конкуренції велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну  продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної конкуренції виробляється диференційована продукція. Диференціація стосується передовсім якості продукту чи послуг, завдяки чому у споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за інтенсивністю реклами тощо.

Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в суперництво не тільки (ба навіть не стільки) за допомогою цін, але й шляхом всебічної диференціації продукції й послуг. Монопольність в такій моделі полягає в тому, що кожна фірма за умов диференціації продукції має певною мірою монопольну владу над своїм товаром; вона може підвищувати й знижувати ціну на нього незалежно від дій конкурентів, хоч ця влада і обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того, на монополістичних ринках поряд з дрібними й середніми є досить великі фірми.

За такої моделі ринку  фірми прагнуть розширяти свою область  переваг шляхом індивідуалізації своєї  продукції. Це відбувається передовсім за допомогою товарних знаків, найменувань  і рекламної кампанії, які наголошують на відмінностях товарів.

Монополістична конкуренція  відрізняється від досконалої за наступними ознаками:

• на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;
• для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;
• підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;
• доступ на ринок для нових продавців при монополістичній конкуренції утруднений через наявність переваг.

Олігополія характеризується малою кількістю учасників конкуренції – коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є "велика трійка" в США – "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".

За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація – на ринках споживчих товарів [6, 93-95].

Малочисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.

Важливу роль в характері  конкурентних відносин на такому ринку  відіграють обсяг і структура  тієї інформації про конкурентів  і про умови попиту, якою фірми  володіють: чим менше такої інформації, ти більш конкурентним буде поведінка  фірми. Основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамікою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Типовим є т.зв. лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації [7, 88].