Конкуренція, монополії і антимонопольна діяльність держави

Конкуренція, монополії і антимонопольна діяльність держави

   Конкуренція і її форми. Однією з рушійних сил розвитку економічної системи є конкуренція.

Конкуренція (лат. concurrentia — змагання, суперництво) — боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків.

   Сутність конкуренції глибше розкривається у дії відповідного закону.

Закон конкуренції — об'єктивний економічний закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між відособленими товаровиробниками (у їх суперництві й боротьбі за найвищу результативність виробництва), з одного боку, і споживачами їх продукції — з іншого, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, поліпшувати якість товарів і послуг тощо.

   Його дія для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва й систем заробітної плати тощо.

   Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція стає важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму. Тому Й. Шумпетер визначав конкуренцію як суперництво старого з новим, тобто з новими технологіями, новими формами організації, новими товарами та ін., а боротьба старого з новим є однією з форм суперечності як категорії діалектики.

   Закон конкуренції — важлива рушійна сила розвитку економіки, тому що сам закон і кожна з форм його руху (конкуренція між товаровиробниками і конкуренція між споживачами) пронизані внутрішніми суперечностями, які, у свою чергу, є джерелом економічного прогресу. Такими найважливішими суперечностями на сучасному етапі з урахуванням взаємодії монополії і конкуренції є суперечності:

   — між дрібними та середніми підприємствами за найвигідніші умови виробництва й збуту продукції;

   — між великими компаніями, що ставлять перед собою аналогічні цілі;

   — між підприємствами монополізованого й немонополізованого секторів економіки з властивими їм потребами та інтересами;

   — між підприємствами монополізованого і державного секторів економіки;

   — між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами;

   — між пропозицією виробників і попитом споживачів;

   — між підприємствами-споживачами;

   — між різними категоріями і верствами населення і всередині них за можливість придбати товари та послуги високої якості за мінімальними цінами;

   — між національними і транснаціональними корпораціями.

   На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третина XIX ст.) призвела до виникнення монополій.