Конкуренція і монополія

Якщо угоди впливають на торгівлю між країнами членами, то вони автоматично  є незаконними, якщо лише не звільнені  від відповідальності Комісією ЄС. А таке звільнення може надаватись лише за умови, що угода (контракт) сприяє покращенню виробництва, дистриб’юторству, технічному чи економічному прогресу і в той же час надає споживачам “справедливу частку вигод”, не  накладає неналежних обмежень і не надає можливості для усунення конкуренції [25, 234-237].

Особливість економіки України в даний час полягає в тому, що за відсутності ефективної конкуренції тут склався надзвичайно своєрідний і небезпечний тип монополізму. Протилежність між монополізмом і конкуренцією як однієї з динамічних сил переходу до ринкової економіки переборюється шляхом, з одного боку, введення державою антимонопольних регуляторів, з іншого – широкого відкриття «дверей» для вільного вияву у виробництві й на ринку самостійної підприємницької ініціативи. Для України наслідки монополізму, як свідчить практика, проявляються у нав’язуванні виробниками споживачам вигідної для себе продукції з низькою якістю [15, 112-115].

Антимонопольне законодавство  в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію. Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятим у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р., на його розвиток Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. 

В останні роки в економіці  України намітитися певні зрушення у виробленні самостійної стратегії  в демонополізації виробництва. Вони пов’язані з прийняттям Законів  «Про розвиток конкуренції та обмеження  монополістичної діяльності» й  «Про демонополізацію та конкуренцію». В цих законах викладені основні принципи державного антимонопольного регулювання діяльності суб’єктів господарювання. Згідно з цими документами забороняється:

• обмеження або припинення виробництва товарів, необхідних для ринку;
• вилучення з обігу товарів для створення або підтримання дефіциту на ринку й штучне підвищення цін;
• відмова від угод із контрагентом при можливості виробництва або продажу товарів;
• нав’язування контрагенту невигідних йому умов угоди або інших умов, не передбачених ним;
• відмова від збуту або закупівлі, які дискримінують учасників господарського обігу за відсутності альтернативних джерел збуту або постачання;
• порушення порядку використання вільних цін або завищення державних і верхньої межі регульованих цін;
• нав’язування громадянам примусових заходів продажу товарів.

Для здійснення державного контролю за розвитком конкуренції  та обмеження монополістичних проявів  рішенням Верховної Ради України  створено антимонопольний комітет. Проте запропоновані заходи багато в чому залишаються досі декларативними, бо на перешкоді ще стоять залишки минулої адміністративної системи [25, 199-202].

Отже, антимонопольна політика ¾ це сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного комплексного дослідження сформульовано наукові та практичні результати курсової роботи, зокрема:

1. Конкуренція — важливий елемент механізму саморегулювання ринкової економіки і водночас конкретна форма її функціонування. 
Конкуренція –  це суперництво між суб'єктами ринкової економіки за найкращі умови виробництва, вигідну позицію на ринку тощо. Вона є тією ринковою силою, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції, яка урівноважує ринкові ціни.

2. Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Явище конкуренції має свої плюси й мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімізацію витрат, реалізацію принципу оплати праці за її якістю й кількістю, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків – те, що перемога одних супроводжується тяжкою, а подекуди катастрофічною поразкою інших, застосування нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення і т.д.

3. Монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

4. Монополізм призводить до уповільнення та незацікавленості у науково-технічному або соціальному прогресі, паразитизму і застою, протидії змін і нововведень. Гальмуючи стимули використання досягнень НТП, монополія робить економіку надзвичайно марнотратною, стримує її інтенсифікацію. Там, де панують монополії, ціни втрачають ринкову гнучкість, недостатньо реагують на коливання попиту і пропозиції, характеризуються невисокою еластичністю. Монополія глушить імпульси, які йдуть від попиту до виробництва, що дезорієнтує інвестиційні потоки, а потреби споживачів залишаються незадоволеними.

5. На державному рівні існують такі шляхи подолання монополізму:

• У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на

конкуренцію органи державної  влади здійснюють заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог  законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

• Органам державної влади та органам місцевого самоврядування

забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб’єктів господарювання – монополістів та утворення  без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

• Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу,

здійснюється на розсуд суб’єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.

• Проти монополій застосовується високе оподаткування монопольних

прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних  утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Архангельський Ю., Чи є шкода від монополії? / Ю. Архангельський / /

Економіка України, 2006.

2. Биконя С.Ф., Поведінка монополій в умовах перехідної економіки / С.Ф.

Биконя / / Актуалтні проблеми економіки, 2009.

3. Гасанов Р. М. Промислове шпигунство на службі монополій. - М.:

Міжнародні відносини, 2009.

4. Гриньова В. М. Державне регулювання економіки. — Харків: Вид. дім

"ІНЖЕК", 2009.

5. Дахно І. І. Антимонопольне право – К.: Четверта хвиля, 2008.
6. Зайдель Х., Теммен. Р. Основи вчення про економіку. М.: Діло ЛТД, 2006
7. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник.— К.: КНЕУ, 2009.
8. Зайцев И. Л. Економіка промислового підприємства: Підручник. - 4-ге

вид., Пров. і доп. - М, 2009.

9. Іванілов О. С. Економіка і організація виробництва: - Харків: Вища шк.,

2010.

10. Іванов Ю. Б. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка,

діагностика, стратегія. - X., 2007.

11. Калина А. В., Осокіна В. В. Економічна теорія і практика

господарювання: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2005.

12. Карагодова О. О. Мікроекономіка. – К.: Четверта хвиля, 2008.
13. Лагутін В., Шкода від монополії і користь від конкуренції: чи все так

просто? / В. Лагутін / / Економіка України, 2007. 

14. Лановик Б. Д. , Матисякевич З. М. , Матейко Р. М. та ін. Україна і світ.

Історія господарства від  первісної доби і перших цивілізацій  до становлення індустріального  суспільства – К.: Генеза, 2008.

15. Маконнелл. К. Економікс : принципи, проблеми і політика. 2008.
16. Мочерний С. В. , Єрохін С. А., Каніщенко Л. О. та ін. за ред.

Мочерного С. В. . Основи економічної теорії – К.: ВЦ “Академія”, 2009.

17. Паламарчук В. О., Філюк Г.М. Державне регулювання природних

монополій в Україні, 2010.

18. Портер. М. Міжнародна конкуренція, 2009.
19. Робінсон. Дж. Економічна теорія недосконалої конкуренції, 2006.
20. Рубін Ю. Б. Конкуренція: впорядкована взаємодія у професіональному

бізнесі, 2009.

21. Самуельсон П. Економіка. – Львів: Світ, 2006.
22. Семенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право. Курс лекцій. – К.:       

УФІМБ, 2009.

23. Сміт А., Добробут націй. Дослідження про природу та причини

добробуту націй / Пер. з  англ. О. Васильєва, М. Межевікіна, А. Малійський., 2010.

24. Толкачев С. Недосконала конкуренція. Російський економічний журнал.

2008.

25. Фішер С., Дорнбуш Р., Шмалензі Р. Економіка. – М.: «Діло ЛТД», 2005.