Конкуренція і монополія

В іншому випадку виділяють  цінову та нецінову конкуренцію.

Однією з традиційних  форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами – т.зв."війна цін" – цінова конкуренція. Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєний ринок.

Більш ефективною й більш  сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція, тобто та, що пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості ускладнює відповідні заходи з боку конкурента, поза як формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації. В якості прикладу можна навести той факт, що відома японська фірма "SONY" здійснювала розробку відеомагнітофона одночасно по 10 конкурентних напрямах.

В наш час набули великого розвитку різноманітні маркетингові дослідження, що мають на меті вивчення запитів  споживача, його відношення до тих чи інших товарів, оскільки знання виробником подібної інформації дозволяє йому точніше уявляти майбутніх покупців його продукції, точніше розуміти й прогнозувати ситуацію на ринку в результаті його дій, зменшувати ризик невдачі тощо.

Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і післяпродажне обслуговування покупця. Передпродажне обслуговування включає задоволення вимог споживачів за умов поставок: скорочення, регулярність, ритмічність поставок. Післяпродажне обслуговування передбачає створення різних сервісних центрів з обслуговування купленої продукції.

У зв`язку зі зростанням впливу на громадськість засобів  масової інформації, преси реклама  стала одним з найважливіших  методів ведення конкурентної боротьби, оскільки за допомогою реклами можна  певним чином формувати думку  споживачів про той чи інший товар, причому як в ліпший, так і в гірший бік.

З огляду на засоби, які  застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну й несумлінну.

Основними методами сумлінної  конкуренції є:

• зниження цін ("війна цін");
• підвищення якості продукції;
• розвиток до- й післяпродажного обслуговування;
• створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР тощо.
• несумлінна конкуренція.

Поряд з методами сумлінної  конкуренції існують і інші, менш законні, методи ведення конкурентної боротьби – т.зв. несумлінна конкуренція.

Основними методами несумлінної  конкуренції є:

• економічне (промислове) шпигунство;
• підробка продукції конкурентів;
• підкуп і шантаж;
• обдурювання споживачів;
• махінації з діловою звітністю;
• валютні махінації;
• приховування дефектів тощо [8, 145-148]

До цього можна також  додати й науково-технічне шпигунство, оскільки будь-яка науково-технічна розробка тільки тоді є джерелом прибутку, коли вона знаходить застосування в  практиці, тобто коли науково-технічні ідеї втілюються на виробництві в  вигляді конкретних товарів або нових технологій.

Саме промислове шпигунство, так би мовити, "створило" патент на винахід. Так як зберегти секрети  виробництва не вдавалось, винахідник, витративши роки праці, міг і не одержати жодної винагороди за свій винахід, адже з результату винаходу часто користувалися цілковито сторонні люди, що не мали жодного відношення до винаходу.

Запобігти такій несправедливості мав патент, що посвідчує винахід  і закріпляє за власником патенту  виключне право на користування результатами свого винаходу. Якщо патент використовується без дозволу власника, власник може за допомогою суду відшкодувати збитки або припинити незаконне користування його винаходом. Крім того, він може видати ліцензію іншим особам на використання запатентованого винаходу.

Але патент, теоретично спрямований проти промислового шпигунства, практично став свого роду стимулом цього явища. Один з перших законів про патенти на винахід було видано у Франції наприкінці XVIII століття, в ньому передбачалося, що за всяким, хто першим привезе у Францію якийсь іноземний винахід, визнаються такі самі пільги, якими б користувався його винахідник. Таким чином, за промисловим шпигуном визнаються права, рівні правам винахідника.

Часто терміни "промислове шпигунство" та "економічне шпигунство" застосовують як синоніми. Але між ними існує певна відмінність, адже промислове шпигунство, зрештою, є частиною економічного. Економічне шпигунство, крім промислового, охоплює й такі сфери, як показники валового національного продукту, тобто сума доходів підприємств, організацій і населення в матеріальному й нематеріальному виробництві й амортизаційних відрахувань), його розподіл по галузях економіки, процентні ставки, запаси природних ресурсів, можливі зміни в технічній політиці, проекти створення великих державних об`єктів - заводів, полігонів, магістралей тощо.

Відповідь на питання, чому в центрі уваги економічного шпигунства виявляються вище перелічені показники  держави, полягає в тому, що багато країн дають узагальнені дані, з яких важко встановити формування доходів і видатків тої чи іншої галузі або всієї держави. Особливо це відноситься до таких сфер, як фінансування різного роду науково-дослідницьких робіт в області ядерної фізики й електроніки, космічної промисловості і т.і.

Основними об’єктами  уваги промислових шпигунів є патенти, креслення, секрети виробництва, технології, структура витрат; економічне шпигунство крім промислових секретів охоплює й макроекономічні показники і вбирає в себе розвідку природних ресурсів, виявлення промислових запасів; у зв’язку з розвитком маркетингу великої цінності набуває збирання інформації про смаки й доходи різних соціальних груп.

З розвитком промислового шпигунства монополістичні фірми ретельно охороняють зміст патентів, результати науково-технічних досліджень, проекти і ескізи будь-якої своєї продукції. В організаційну структуру транснаціональних корпорацій (ТНК) входять т.зв. технічні центри, основним завданням яких є розробка нових товарів, підвищення якості вже існуючої продукції, розробка нових технологій тощо.

З метою підвищення прибутку ТНК прагнуть до встановлення істинної цінності власної продукції. Для  цього здійснюється детальний аналіз продукції конкурентів для встановлення порівняльної якості своєї продукції.

Всі промислові монополії  мають засекречені лабораторії, де по всіх параметрах порівнюють рівні технічних рішень, якість, продуктивність і надійність своєї продукції з аналогічною продукцією конкурентів. В цих лабораторіях розбирають кожен вузол і агрегат власних машин і аналогічної продукції конкурентів, щоби об’єктивно порівняти їх і виявити дійсну цінність тої чи іншої продукції. Враховуються всі недоліки та переваги своїх і чужих товарів. Все ліпше в конкурентів переймають і пристосовують для своїх машин, механізмів і конструкцій, якщо при цьому можна обминути патентне законодавство або якщо це вигідно фірмі.

Недоліки своєї продукції  ретельно вивчаються. Потім шукаються  шляхи їх усунення, якщо це виявляється  вигідно. Але ніколи інформація про  слабкі сторони своєї продукції  не виходить за межі таких лабораторій і, звичайно, ніколи не доходить до звичайних споживачів. Саме існування таких лабораторій також не афішується.

Існують різні способи  здобуття конфіденційної інформації про  діяльність конкурентів, як законних, так і незаконних. Законними засобами вважаються збирання й аналіз інформації з офіційно-опублікованих джерел, доповідей, звітів, вивчення продукції конкурентів тощо.

Основними законними  шляхами збирання інформації про  конкурентів є: публікації конкурентів  і звіти про діяльність фірм; відомості, що дали публічно колишні службовці конкурентів; щорічні фінансові звіти; огляди ринків і доповіді інженерів-консультантів; видання, що їх видають конкуренти; аналіз виробів конкурентів; звіти зарубіжних філій тощо [20. 213-220].

Конкурентні фірми, знаючи про можливі способи приховування інформації, збирають конфіденціальну інформацію наступними шляхами:

• різноманітні питання, що ставляться спеціалістам конкурента;
• запрошення на роботу спеціалістів конкурента;
• удавані пропозиції роботи спеціалістам із фірм-конкурентів без наміру брати їх на роботу.

Також можуть бути реалізовані  наступні засоби:

• таємне спостереження за спеціалістом, відділом, лабораторією конкурента;
• використання професіональних шпигунів для отримання інформації;
• підкуп співробітників з основних відділів фірми-конкурента;
• впровадження "потрібних" осіб в структуру фірми-конкурента;
• підслуховування розмов тощо;
• викрадення креслень, зразків, документів;
• шантаж та інші способи тиску;
• здобуття інформації від джерел у державних структурах;
• збирання інформації від зарубіжних філій і від спільних постачальників.

Ще одним ефективним способом економічного шпигунства є  впровадження "своєї людини" в  державні органи, покликані регулювати діяльність промислових монополій, що дозволяє одержувати необхідну інформацію про конкурентів, контролювати дії, пов’язані з антимонопольною політикою тощо.

Іншим засобом несумлінної конкуренції  є фальсифікація фірмової продукції.

Ці дії також тісно пов’язані  з патентуванням. З економічної точки зору патентування рівнозначно монополізації вигод, пов’язаних з використанням патенту.

Найчастіше патент надає реальні  вигоди впродовж семи років, що дозволяє за цей час одержувати чималий  прибуток його власникові. Але з іншого боку, поява патенту, що забороняє використовувати якийсь запатентований винахід безпосередньо конкурентами, спонукає їх до форсованої розробки якихось нових технічних прийомів, технологій.

Крім того, багато важливих винаходів  часто не патентуються, щоби не привертати до них увагу конкурентів. Це здебільшого стосується технологій, технічних процесів, які тяжко скопіювати, на відміну від створення нових товарів [17, 225-226].

Шлях від винайдення до комерційного застосування вимагає великих фінансових, трудових і матеріальних витрат. Тому, якщо нема небезпеки, що конкурент не запровадить винахід швидше, ніж сама корпорація, то винахід не патентується, якщо ж існує ризик, що винахід буде використано конкурентом, то його відразу ж патентують і конкурент змушений 15-20 років очікувати, доки мине строк монопольного права. Секрети виробництва тих чи інших товарів не патентуються для того, щоби по закінченні певного строку не обнародувати технологію їх виготовлення. Наявність патенту служить потужним засобом для контролю над ринком, поза як його порушення карається конфіскацією незаконно виробленої продукції, відшкодуванням

збитків і сплатою  порушником великих штрафів, що досягають 10 млн. доларів. Патенти застосовуються передовсім для охорони продукції  фірми від підробок чи імітації якісних товарів.

Для фірм, чию продукцію  копіюють, підробки мають катастрофічні  наслідки: різко звужується ринок  збуту, прибуток різко знижується, уходячи  до виробників підробок, підробки підривають авторитет фірми, бо вони крім своєї дешевизни мають ще й низьку якість, тому підробки швидко виходять з ладу, погіршуючи в такий спосіб довіру споживачів до фірми, чия марка була підроблена.

Такий метод несумлінної конкуренції  як сучасне промислове шпигунство користується новітніми досягненнями науки й техніки. Часто стали застосовуватися різні мікроскопічні прилади на основі електронних схем.

Розвиток комп’ютерного  піратства й злодійства змусив уряди  багатьох країн застосовувати різні  заходи; наприклад, в США організована спеціальна група, що відповідає за безпеку й недоторканість комп’ютерних мереж і комп’ютерних баз даних, поза як будь-яка людина, що має комп’ютер, доступ у мережу та певні навички роботи з комп’ютером може здобути доступ у такі комп’ютерні банки даних, що містять конфіденційну й секретну інформацію, яка не призначена для рядового користувача. В якості прикладу можна навести випадок, що відбувся в США, коли один користувач зміг підключитися до мережі комп’ютерів міністерства оборони США, в результаті його злого наміру була повністю знищена важлива інформація одного з пентагонівських комп’ютерів [18, 99-101].

Отже, проаналізувавши  види і методи конкурентної боротьби можна сказати, що у процесі взаємодії і боротьби, товаровиробники переслідують однакові цілі – максимізація прибутку за рахунок завоювання переваг споживачів. Однак способи й шляхи досягнення цієї загальної мети різні. Тому в конкурентній боротьбі перемагає той, хто раніше від інших домігся певних конкурентних переваг і захопив стійкий сегмент ринку. Але завоювання переваг — це тільки початок, набагато складніше втриматися на ринку, зберігаючи свої первісні позиції.