Конкуренція і монополія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. МОНОПОЛІЯ: ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ, СУТНІСТЬ І ОСНОВНІ  ФОРМИ

 

Монополізм має окремі форми (ознаки) вияву навіть у тій економічній системі, де монополії не посідають панівного становища. Тому давньогрецький філософ Арістотель згадував про монополії в умовах рабовласницького ладу, англійський філософ Т. Гоббс — у сфері зовнішньої торгівлі в умовах феодалізму. Але в обох випадках їх поява пов'язувалася з мотивами накопичення багатства, прибутків, а засобом для цього вважалося їх панівне становище на ринку.

Хоч ринок і окремі монополістичні ознаки в певних країнах  існували протягом кількох тисячоліть (з IV тисячоліття до н.е. до останньої  третини XIX ст.), але монополістичні тенденції в економіці стають панівними лише наприкінці XIX ст. У цьому зв'язку логічно постає питання, про причини їх виникнення. Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою їх була промислова революція кінця XVIII — початку XIX ст., поява низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості.

Узагальнене вираження  ці зміни знаходили в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах. Так, у Парижі в середині 50-х років XIX ст. на заводах Шнейдера-Крьозо працювало до 10 тис. робітників, хоч вагому роль у промисловості відігравали малі підприємства, засновані на ручній праці, де трудилися лише 2-4 робітники.

Якщо процес концентрації виробництва відбувається протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває рис закону концентрації виробництва. Дія цього закону з різною інтенсивністю спостерігається на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше прибутків, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати масштаби виробництва. При цьому з маси дрібних та середніх підприємств поступово виділяється кілька найкрупніших.

Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Як правило, вони обирають другий шлях, який приводить до укладення між ними угод (гласних і негласних), що є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринкового механізму [11, 56-58]

Монополії виникають  не лише внаслідок концентрації виробництва  і капіталу, а й на основі централізації  виробництва і капіталу.

Централізація виробництва  — збільшення масштабів виробництва  продукції внаслідок об'єднання декількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням.

Централізація капіталу — збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

Типовий приклад такого об'єднання — утворення акціонерних  компаній.

Ще однією важливою причиною виникнення монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині XIX ст. наукові винаходи (нові методи виплавлення сталі, нові види двигунів тощо) зумовили необхідність будівництва таких заводів, яких не здатен був збудувати жоден капіталіст окремо. Крім того, у цей час починається широке будівництво залізниць, інших крупних об'єктів. Щоб накопичити необхідні кошти, окремому капіталісту знадобилося б кілька десятків років. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б швидко розв'язати ці проблеми. Нею й стала акціонерна капіталістична власність, що виникала в результаті злиття, об'єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в останній третині XIX ст [12, 34]

Деякі монополії виникли  внаслідок цілеспрямованих дій  держави. Так, голландській та англійській остіндійським компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств.

Акціонерна форма власності  понад сто років свого розвитку набула надзвичайного поширення. У  наш час кожне велике і навіть середнє підприємство в усіх розвинутих країнах світу існує у формі акціонерного. Щоправда, акції дрібних і більшості середніх компаній не продаються на фондовій біржі (ринку цінних паперів). Ці компанії е акціонерними компаніями закритого типу. Так, наприкінці 90-х років на Нью-Йоркській фондовій біржі котирувалися акції лише приблизно 2000 наймогутніших американських корпорацій.

Щоб котируватися на цій  біржі, загальна кількість випущених  корпорацією акцій має становити  не менше 1 млн. шт. У деяких наймогутніших корпораціях кількість акціонерів перевищує 3 млн. осіб. Так вони централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів тощо. У США в 500 найбільших компаніях частка акціонерного капіталу становить майже 20% [16, 298]

Монополії — окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Монополії проникають в  усі сфери суспільного відтворення  — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати.

Картель — об'єднання  декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу й комерційну самостійність та домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

Синдикат — об'єднання  підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

У синдикатах збут товарів  здійснює загальна збутова контора.

Складніші форми монополістичних об'єднань з'являються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. Виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисло­вості, тобто вертикальної інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та ін. На цій основі з'являється така форма монопо­лістичних об'єднань, як трест.

Трест— об'єднання  підприємств однієї або декількох  галузей промисловості, учасники якого  втрачають власність на засоби виробництва  і виготовлений продукт, виробничу  і комерційну самостійність, тобто  об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні та привласнювати відповідну частку прибутку.

За допомогою механізму  міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифікацію, яка є процесом проникнення капіталу певної монополії в галузі, що безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності.

На основі диверсифікації виникає така сучасна основ-форма  монополістичних об'єднань,  як багатогалузевий концерн.

Концерн багатогалузевий  — об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей  промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність  на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Серед 500 наймогутніших  монополій США понад 90% існують  у формі багатогалузевих концернів. Лише 5% цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, переважна більшість їх має у своєму складі в середньому підприємства 11 галузей, а наймогутніші монополії — до 30—50 галузей.

У 60-ті роки в США і  деяких країнах капіталу з'явилися  і почали зростати конгломерати —  монополістичні об'єднання, що утворилися внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності. Так, найбільша американська телефонна монополія «АТТ» почала скуповувати готелі, автопрокатні станції тощо. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали також на меті уникнути різких коливань кон'юнктури ринку під час кризи [15, 76-77].

Термін «монополія»  походить від грецьких слів mono —  один і polio — продаю. Тому, на думку  західних науковців, монополія означає  наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів.

Більш поширена змова  чи угода (гласна або негласна) декількох  крупних фірм, що дає їм змогу  швидко здобути панівне становище  на ринку і отримувати високі прибутки. Таку ситуацію у виробництві та на ринку називають олігополією (від грецьк. oligos — мало, небагато). В економіці розвинутих країн типовим є домінування в окремих галузях 3-4 крупних фірм. Так, частка чоти­рьох провідних автомобільних фірм у національному виробництві Японії становить майже 70%, у Великобританії — до 95%, у Франщї 99,8%. В олігополії криється небезпека переростання в абсолютну монополію, оскільки їй властиві деякі риси монополій (наприклад, здійснює єдину цінову політику).

Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то цю ситуацію характеризують як монопсонія (mono — один; opsonia — закупівля продовольства). Більш поширеною у цій сфері діяльності є олігопсонія — наявність невеликої групи покупців певного товару чи послуги.

Ще один тип монополії  у західній економічній літературі пов'язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних властивостей. Крім того, це може бути оригінальна  упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу певному товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства, проте відносити їх до економічних монополій внаслідок відсутності відповідних ознак недоцільно [19, 134-135].

Процес монополізації (насамперед у формі групових монополій) набув у розвинутих країнах світу значного розвитку. Так, на початку XX ст. у США майже половина виробництва всіх підприємств країни була зосереджена в руках 0,01 їх загальної кількості. У 1998 р. на 0,003 кількості підприємств припадало більше половини всього виробництва США. До числа гігантів у той період належали підприємства з виробництвом в 1 млн. дол. і більше. Нині такі підприємства відносять переважно до категорії дрібних. Мінімальний розмір обігу з продажу промислових корпорацій, які в 1990 р. увійшли до списку 500 наймогутніших, становив понад 1 млрд. дол. Ознакою монополізації економіки в сучасних умовах є також скорочення кількості конкуруючих підприємств у деяких галузях. Так, якщо у США на початку XX ст. налічувалося 1600 автомобільних компаній, то в середині 90-х років їх стало 4, причому на 3 наймогутніші припадало 93,9% випуску автомобілів.

Крім перелічених типів  і форм монополій, виділяють ще природну монополію, що є економічно доцільним. Вона утворюється у сфері енергозабезпечення, зв'язку, трубопровідного транспорту та ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава.

Паралельно з концентрацією  та централізацією промисловості, насамперед промислового капіталу, аналогічні процеси  відбуваються у фінансово-кредитній  сфері. В основі концентрації та централізації банківського капіталу лежать відповідні процеси, які здійснюються у межах промислового капіталу. Це зумовлено тим, що, по-перпіе, від розмірів промислових підприємств залежить маса привласнюваного ними прибутку, а отже й величина грошових капіталів, які у них вивільняються, а потім зосереджуються в банках. По-друге, у великих підприємств постає потреба в більших масштабах банківських операцій щодо видачі позик.

Процес монополізації  капіталістичного виробництва супроводжується  посиленою концентрацією та централізацією банківського капіталу, оскільки із зростанням масштабів промислових монополій і привласнюваної ними маси додаткової вартості у них вивільняється дедалі більше грошових капіталів, які зосереджуються в крупних банках. Так поступово на зміну дрібним банкам прийшли банківські монополії. Водночас лише великі банки мають змогу задовольняти потреби промислових монополій у кредитах. Отже, крупні банки є важливим фактором концентрації та централізації промислового капіталу [21, 186-188].

У сучасних умовах монополія  в банківській сфері посилюється  внаслідок проникнення в неї  НТР. Зокрема, впровадження дорогих  ЕОМ, перехід до системи електронних  рахунків вимагає все більшого укрупнення банків. Крім того, зростає роль кредитно-банківської сфери в мобілізації заощаджень частини населення, в перерозподілі капіталів між галузями, у зовнішньому функціонуванні промислових, транспортних, торговельних монополій, у забезпеченні механізму державних позик та ін. Тому рівень монополізації банківського капіталу перевищує рівень монополізації у промисловості. Про це свідчить загальна кількість підприємств і банків. Якщо, наприклад, у США в 1998 р. налічувалося понад 23,3 млн. підприємств, то банків — лише 10,5 тис. В Україні у 2000 р. функціонувало до 195 банків, сплачений ними статутний фонд — 3,7 млрд. грн., активи — майже 26 млрд. грн., а капітал банківської системи — приблизно 6 млрд. грн.

Банківська монополія  — об'єднання крупних банків або  окремий банк-гігант, які відіграють вирішальну роль у банківській справі та привласнюють монопольно високі прибутки.

Вони розвиваються у  таких формах: