Конкуренція, концентрація і монополія

 2.5. Конкуренція, концентрація  і монополія

 В економічній  системі розвинутих країн поєднуються  ринкові важелі саморегулювання  господарства з корпоративним плануванням  і державним регулюванням, однак  їх економіка все одно періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин недосконалої дії механізму поєднання цих важелів є наявність монополій у різних сферах господарства. П.-Е. Самуельсон охарактеризував реальну економіку більшості регіонів планети як поєднання елементів конкуренції з недосконалостями, породженими монополіями. З'ясування сутності конкуренції і монополії, причин виникнення і механізму взаємодії, законів розвитку цих процесів дає змогу більш дієво впливати на розвиток сучасного господарського механізму.

 Сутність  конкуренції та її вплив на концентрацію виробництва

 Економічний зміст конкуренції.

 Незважаючи  на семитисячний період існування товарного  виробництва, який супроводжується  конкуренцією між товаровиробниками, і тривалий період конкурентної боротьби в умовах капіталізму, категорія "конкуренція" (лат. concurrentia — змагання, суперництво) не була чітко визначена у працях класиків політичної економії і марксизму. Так, А. Сміт розглядав конкуренцію як суперництво індивідуальних покупців на ринку за найвигідніші умови купівлі-продажу товарів. К. Маркс стверджував, що конкуренція нав'язує кожному окремому капіталісту іманентні закони капіталістичного способу виробництва як зовнішні примусові закони. Ф. Енгельс називав її способом ведення промисловості, за якого вона управляється окремими приватними власниками, а притаманні товарному виробництву закони виявляються в єдиній формі суспільного зв'язку — в обміні — і діють на окремих виробників як примусові закони конкуренції. Таку форму обміну він називав "вільною конкуренцією".

 Конкуренція не набула чіткої категоріальної визначеності і в працях сучасних економістів. Так, у словнику "Політична економія" конкуренція характеризується як "...властива товарному виробництву боротьба за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і водночас механізм регулювання пропорцій суспільного виробництва". У "Великому економічному словнику" ця категорія визначається як "змагання між товаровиробниками за найвигідніші сфери прикладання капіталу, ринку збуту, джерела сировини " . У "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна визначення повніше: "1) протиборство, суперництво між виробниками товарів і послуг за можливість збільшення прибутку; 2) існування на ринку багатьох виробників (продавців) і покупців і можливість їх вільного входу на ринок і виходу з нього".

 У навчальному посібнику "Сучасна економіка" стверджується, що конкуренція — "це вільне суперництво між виробниками і покупцями за отримання максимального доходу". В іншому підручнику російських учених конкуренція характеризується як "протиборство, суперництво між виробниками товарів і послуг за право отримання максимального прибутку", а також дається друге визначення, аналогічне тому, яке було в "Економічній енциклопедії". Українські вчені А. Задоя та Ю. Петруня вважають, що конкуренція — "це суперництво економічних суб'єктів за кращу реалізацію своїх економічних інтересів " .

 Визначення  цієї категорії в політекономічному  аспекті майже тотожні. Так, у  підручнику "Економічна теорія (політекономія)" конкуренцію визначено як "суперництво  між учасниками ринкової економіки за кращі умови виробництва, купівлі і продажу товарів"8. У підручнику українських авторів "Основи економічної теорії: політекономічний аспект" конкуренцію охарактеризовано як "...ринкова форма, в межах якої багато продавців протистоять значній кількості покупців... ". У "Словнику сучасної економічної теорії Макміллана" англійських учених загальне визначення цієї категорії відсутнє.

 Позитивним  у наведених визначеннях є  акцент на боротьбі між товаровиробниками  або економічними суб'єктами за отримання  прибутку, а також виокремлення такої важливої функції, як механізм регулювання пропорцій суспільного виробництва.

 Основним  недоліком всіх визначень є позаісторичний підхід до цієї проблеми, який найповніше виражається у характеристиці конкуренції  як вільного суперництва (що ігнорує сучасні форми конкуренції та вплив на них держави), як ринкової форми (оскільки вона перестала бути лише ринковою) та ін.

 Конкуренція — регульована економічна форма суперництва і боротьби між суб'єктами різних типів і форм власності та всередині них за найвигідніші умови та результати виробництва, обігу і розподілу з метою привласнення максимального доходу і передусім найбільшого прибутку.

 Повніше сутність конкуренції розкривають виконувані нею основні функції:

 1) стимулювання  науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції тощо. Ця функція певною мірою збігається з однією із функцій закону вартості, але є значно ширшою за неї;

 2) стимулювання  переливу капіталу всередині  галузей, між ними, а також між сферами економіки, внаслідок чого конкуренція є важливим елементом господарського механізму, а саме механізму регулювання процесу розширеного відтворення економічної системи;

 3) посилення  процесів концентрації та централізації  виробництва і капіталу, що слугує однією з найважливіших причин виникнення монополій;

 4) інтенсифікація  праці внаслідок конкуренції  між найманими працівниками, що  сприяє зростанню кількості безробітних,  масштаби якого негативно впливають  на становище зайнятих працівників;

 5) обмеження розвитку малих та середніх підприємств, їх масове банкрутство внаслідок використання нечесних методів конкуренції великими компаніями;

 6) зростання  вартості товарів і послуг, спричинене  використанням гіпертрофованої  реклами та деяких інших видів  маркетингової діяльності підприємств у їхній боротьбі за споживачів, ринки збуту;

 7) сприяння  корумпованості державного апарату  та зрощуванню його а великим  бізнесом, породжені конкуренцією  за отримання державних замовлень.

 Глибинну  сутність конкуренції втілює закон конкуренції, але в сучасній економічній літературі ці проблеми розкриваються спрощено.

 Закон конкуренції.

 Конкуренція є потужною і постійною рушійною силою розвитку економічної системи  капіталізму, що діє у відповідних  формах за допомогою різноманітних методів. При цьому виникають внутрішні, необхідні, сталі і суттєві зв'язки, які є ознаками дії законів конкуренції.

 Ареною боротьби між товаровиробниками є всі  сфери суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього  виробництва вони змагаються за швидке впровадження нової техніки (підтвердженням цього є поширений промисловий шпіонаж тощо), за зниження витрат виробництва, поліпшення якості товарів і послуг та ін. У сфері розподілу суперництво між товаровиробниками відбувається за зниження заробітної плати, а отже, за розподіл новоствореної вартості на зарплату і прибуток, за перерозподіл додаткової вартості між монополіями (в тому числі олігополіями), підприємствами монополістичного і немонополістичного секторів економіки та ін. Сфера споживання є полем конкурентної боротьби за подовження терміну дії товарів довготривалого використання, за зниження ціни споживання, за нав'язування споживачам певної моделі споживання тощо.

 Сферою конкурентної боротьби є також різні підсистеми цілісної економічної системи. Так, у межах продуктивних сил боротьба між товаровиробниками, передусім між монополіями, ведеться за джерела сировини та електроенергії, а отже, у сфері постачання і збуту; за максимальну кількість патентів, ліцензій, інші об'єкти інтелектуальної власності, а отже, у сфері науки; за залучення працівників найвищої кваліфікації, високого творчого потенціалу, а отже, за привласнення результатів праці основної продуктивної сили — людини-працівника (тобто є сферою кадрового монополізму) тощо. У межах техніко-економічних відносин таке суперництво здійснюється за встановлення відносин спеціалізації, кооперування з найнадійнішими партнерами. У сфері організаційно-економічних відносин йде боротьба між конкуруючими фірмами і компаніями за впровадження передових форм організації виробництва і праці, за використання найпрогресивніших маркетингових досліджень, за найдосвідченіших менеджерів та сучасні принципи управління тощо. У сфері відносин економічної власності суперництво спостерігається між різними формами капіталу, промисловими капіталістами, промисловим і банківським, промисловим і торговельним капіталом, промисловими і транспортними фірмами і компаніями, великим і середнім капіталом. Суб'єктами конкурентної боротьби є товаровиробники, наймані працівники, споживачі, держави (якщо йдеться про інтернаціональний аспект конкуренції), різноманітні фінансово-кредитні інститути та ін. Закон конкуренції виконує роль важливої рушійної сили розвитку економічної системи, оскільки охоплює найрізноманітніші об'єкти і суб'єкти конкурентної боротьби.

 Закон конкуренції — наявність внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих, прямих і зворотних зв'язків та відносин (відповідно і суперечностей) між різними економічними суб'єктами (передусім виробниками), які (зв'язки) є примусовою силою у боротьбі за найвигідніші умови виробництва, збуту, привласнення максимальних доходів, насамперед прибутку.

 Кожний економічний  суб'єкт такої боротьби має свої специфічні потреби, інтереси, іманентні  цілі, використовує різні форми та методи, конкурентної боротьби.

 Роль рушійної сили закон конкуренції виконує  і тому, що пронизує інші економічні закони, у яких є суперечливі сторони, представлені різними суб'єктами з  протилежними потребами та інтересами: закон вартості (через механізм суперечливої взаємодії індивідуального і суспільно необхідного часу; цінами і вартістю тощо), закон попиту і пропозиції, закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін.

 Оскільки  закон конкуренції діє від  часу виникнення товарного виробництва і йому притаманні спільні властивості у кількох суспільно-економічних формаціях, то його можна віднести до загальних економічних законів.

 Закон конкуренції  конкретизується у властивих  кожній окремій формації специфічних  законах конкурентної боротьби. За капіталістичного способу виробництва специфічний закон конкуренції має якісні форми вияву у сфері промислового, торговельного, банківського та інших видів капіталу. У цих формах конкурентна боротьба розвивається відповідно до вимог загального та специфічного законів конкуренції, згідно з логікою розвитку та функціонування промислового, торговельного й інших видів капіталу, що передбачає свої особливі методи і об'єкти конкурентної боротьби, її наслідки тощо. У такому аспекті можна говорити про окремі форми капіталу (капіталістичної власності), що існували у межах індивідуальної капіталістичної власності, яку пронизувала вільна (майже без обмежень з боку держави) конкуренція.

 Панівною  формою власності на вищій стадії капіталізму поступово стає колективна капіталістична власність у формі акціонерних компаній: промислових, торговельних, банківських. З'являються нові об'єкти (заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність, висококваліфіковані фахівці, інформація тощо) та суб'єкти (картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) конкурентної боротьби. З розвитком технологічного способу виробництва виникають міжнародні монополії, конкуренція поширюється за межі окремих країн, її об'єктами стають джерела сировини, електроенергії, ринки збуту, заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність, а суб'єктами — високо- і мало-розвинуті країни, транснаціональні корпорації, транснаціональні банки та ін. Специфічні та спільні закони конкуренції модифікуються, що виявляється в перетворенні вільної конкуренції на регульовану.

 На вищому ступені державно-монополістичного капіталізму розвиваються державна, інтегрована капіталістична та змішана  форми власності. Об'єктами конкуренції  стають державні замовлення, квоти держав у зовнішній торгівлі тощо, а її новими суб'єктами — міжнародні економічні організації різних рівнів (галузевого, регіонального, глобального). Конкурентна боротьба йде насамперед між гігантськими монополістичними об'єднаннями однієї і різних країн, всередині них, між державними монополістичними компаніями, а також між підприємствами немонополістичного сектору економіки і різними формами власності. Конкуренція перетворюється з регульованої на національному рівні на регульовану на міжнародному рівні. її центр переміщується зі сфери обігу до сфери виробництва, з галузевого — на міжгалузевий, з національного — на інтернаціональний рівні тощо.

 На нижчій стадії капіталізму закон конкуренції  капіталістичного способу виробництва  в межах національних країн діє у формі вільної конкуренції, на вищій стадії капіталізму — у формах монополістичної (в тому числі олігополістичної) конкуренції, у змішаних формах, а також у формах конкуренції "природних монополій" зі змішаними. На інтернаціональній основі закон конкуренції діє у формі транснаціональної конкуренції, що передбачає боротьбу, передусім між транснаціональними корпораціями та відносини субординації між транснаціональною конкуренцією і формами конкуренції на національній основі. Окремі форми конкуренції на вищій стадії капіталізму пригнічують, послаблюють досконалі форми конкуренції, які є найпотужнішими з погляду рушійних сил розвитку економічної системи. Тому державне регулювання (як основний суб'єкт сучасного господарського механізму) і держава (як найважливіший інститут такої системи) та наднаціональні органи запроваджують комплекс заходів, спрямованих на недопущення критичних форм руйнування конкурентних сил, як правило, формуючи антимонопольне законодавство.