Теоретичні аспекти системи органзіації праці на підприємстві

У стані підвищеного стомлення судноводій або механік може допустити різні відхилення або порушення посадових інструкцій при виконанні своїх службових обов’язків.

У таблиці 4.3  представлені усереднені дані членів команди судна Ро-ро-60 на протязі однієї денної вахти.

Таблиця 4.3.

Вахтова динаміка розумового стомлення по швидкості простий слухомоторної реакції (ПСМР, мс) у членів команди т/х типу Ро-ро-60

Години вахти	Професійні групи
	Судноводії	Механіки	Матроси	Мотористи
1	177,9	177,5	192,2	182,1
2	180,0	199,2	191,0	202,1
3	205,6	201,7	192,7	202,5
4	215,9	204,0	195,9	203,3

 

 

 

 

.

Розходження  у величині швидкості слухомоторної реакції до початку  роботи  (177,9  мс)  і  наприкінці   вахти  (215,9  мс)   у значній мірі відрізняються від аналогічних показників у механіків (177,5 й 204,0), матросів (192,2 й 195,9) і мотористів (182,1 й 203,3 мс), що свідчить про неоднакове розумове, емоційне, фізичне трудове навантаження й напруженість праці на різних робочих місцях того самого   судна. Протягом  4 годин вахти в матроса майже не виникло стомлення, у той час як у штурмана швидкість реакції сповільнилася на 38 мс, що складає 21% від вихідних даних. Представлені розходження є наслідком впливу умов і характеру праці кожної професійної групи.

 

4.2   Принципи  міжнародної взаємодії в області  охорони навколишнього середовища

 

Як і будь-яка інша галузь права, міжнародне екологічне право має потребу в визначенні основних напрямків своєї діяльності в сфері суспільних екологічних відносин, які становлять предмет даної галузі права.

Уперше принципи міжнародного екологічного права були сформульовані в Декларації Стокгольмської конференції ООН 1972 р. із проблем навколишньої людини середовища.

Принцип перший (основний): держава вправі використати власні ресурси у відповідності зі своєю національною політикою в підході до проблем навколишнього середовища. На них лежить відповідальність за те, щоб діяльність у межах їхньої юрисдикції або контролю не заподіювала збитку навколишньому середовищу інших держав або районів, що лежать за межами національної юрисдикції.

Принцип другий полягає в тім, що природні ресурси Землі, включаючи повітря, воду, землю, флору, фауну й особливо репрезентативні зразки природних екосистем, повинні бути збережені на благо нинішнього й майбутнього поколінь шляхом ретельного планування діяльності людини й управління нею в міру необхідності.

Принцип третій: невідновлювані ресурси повинні розроблятися таким чином, щоб забезпечувався їхній захист від виснаження в майбутньому, і щоб вигоди від їхньої розробки в міжнародних просторах одержувало все людство.

Формулювання принципів міжнародного екологічного права продовжила Всесвітня хартія природи, що була схвалена Генеральною Асамблеєю ООН і проголошена в резолюції від 28 жовтня 1988 р. У ній визначався ряд принципів :

1) біологічні ресурси  використаються лише в межах  їхньої природної здатності до  відновлення;

2) продуктивність ґрунтів  підтримується або поліпшується  завдяки заходам щодо збереження  їхньої довгострокової родючості  й процесу розкладання органічних  речовин, по запобіганню ерозії  й будь-яких інших форм саморуйнування;

3) ресурси багаторазового  користування, включаючи воду, використаються  повторно або рецикліруються;

4) непоновлювані ресурси  однократного користування експлуатуються  в міру, з урахуванням їх запасів, раціональної можливості їхньої  переробки для споживання й  сумісності їх експлуатації з  функціонуванням природних систем;

5) повинні прийматися  особливі міри з метою недопущення  скидання радіоактивних і токсичних  відходів;

6) необхідно втримуватися  від діяльності, здатної завдати  непоправної шкоди природі,

7) райони, що прийшли в  результаті діяльності людини  в занепад, підлягають відновленню  відповідно до  їхнього природного  потенціалу й вимоги добробуту  проживаючого в цьому районі  населення.

Антропогенний фактор завжди мав двояке значення: не можна недооцінювати нинішню роль людини в навколишнім середовищі, але й шкода, наносимый їм природі, ні в якій мері не можна випустити з уваги. У зв'язку з науково-технічною революцією ризик заподіяння збитку природі зріс, тому що інтенсифікувалися методи впливу на природні об'єкти, що в деякій мері обумовило менш ретельний підхід до збереження їхніх коштовних властивостей. Відновлення таких районів - завдання як окремої держави, так і світового співтовариства в цілому.

На 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН світове співтовариство схвалило резолюцію 45/212 "Збереження глобального клімату для нинішнього й майбутнього поколінь", у якій розглядалась розробка рамкової Конвенції про зміну клімату. Було відзначено, що у своєї діяльності по досягненню мети Конвенції сторони керуються наступними засадами:

1. Сторонам варто захищати  кліматичну систему на благо  нинішнього й майбутнього поколінь  відповідно до  їх загального, але диференційованою відповідальністю  й наявними в них можливостями. Відповідно, сторонам, що є розвиненими  країнами, варто грати провідну  роль у боротьбі зі змінами  клімату і його негативних  наслідків.

Фахівцями міжнародного права дана Конвенція йменується "прорив на кліматичному фронті", тому що вона веде до практичного рішення проблеми парникового ефекту силами всього світового співтовариства. Ця Конвенція підписана практично всіма державами - членами ООН, які йменуються в ній сторонами.

2. Необхідно повною мірою  врахувати конкретні потреби  й особливі обставини сторін, що є  країнами, що розвиваються, особливо тих, які особливо уразливі  стосовно негативних наслідків  зміни клімату. Цей принцип як  не можна краще показує диференційованість  у підході до участі в даній  Конвенції країн з різним станом  економіки, індустрії й географічним  розташуванням (близькість або далекість  від екватора, полюсів, наявність  певних водних басейнів і т.д. )

3. Сторонам варто вживати  попереджувальних заходів з метою  прогнозування, запобігання або  відомості до мінімуму причин  зміни клімату й зм'якшення  його негативних наслідків. Не  зайвим тут було б помітити, що прийняття ефективних запобіжних  заходів у державах з нерозвиненою  економікою можливо лише при  активному сприянні розвинених  країн. Перший принцип даної Конвенції  вказує на необхідність такого  роду взаємодії

4. Сторони мають право  на стійкий розвиток і повинні  йому сприяти. Політика й заходи  в області захисту кліматичної  системи від антропогенних змін  повинні відповідати умовам кожної  сторони й бути інтегрованими  з національними програмами розвитку.

5. Сторонам варто співробітничати  з метою сприяння встановленню  сприятливої й відкритої міжнародної  економічної системи, що приводила  б до стійкого росту й розвитку  всіх сторін, особливо сторін, які  є  країнами, що розвиваються, дозволяючи  їм, таким чином, краще реагувати  на проблеми зміни клімату. Заходи, прийняті з метою боротьби  зі зміною клімату, включаючи  однобічні міри, не повинні служити  засобом довільної або необґрунтованої  дискримінації або схованого  обмеження міжнародної торгівлі.

Даний принцип дорівнює зв'язаний як з економічними, так і з екологічними проблемами. Якщо слідувати випливати йому, те, можливо, очікувати як оздоровлення клімату, так й оздоровлення економіки в  країнах, що розвиваються, а остання частина цього принципу говорить про гарантії в такого роду співробітництві.

Конвенція ООН про зміну клімату була підписана в період роботи конференції, що відбулася в Ріо-де-Жанейро з 3 по 14 червня 1992 р.

Там же була прийнята Декларація по навколишньому середовищу й розвитку, що підтверджує Декларацію Стокгольмської конференції, розвиває її положення й має на меті встановлення нового, справедливого, глобального партнерства шляхом створення нових рівнів співробітництва між державами, ключовими секторами суспільства й людьми, висновку міжнародних угод, що забезпечують повагу інтересів всіх народів і захист цілісності глобальної системи навколишнього середовища.

  Нафта й нафтопродукти  є найпоширенішими  забруднюючими  речовинами у Світовому океані. До початку 80-их років в океан  щорічно надходило близько 16 млн. т. нафти, що складало 0, 23% світового  видобутку. Найбільші втрати нафти  пов'язані з її транспортуванням  з рай-онов видобутку. Аварійні  ситуації, слив за борт танкерами  промивних і баластових вод, - все це спричиняється присутність  постійних полів забруднення  на трасах морських шляхів. У  період за 1962-79 роки в результаті  аварій у морське середовище  надійшло близько 2 млн. т. нафти. За  останні 30 років, починаючи з 1964 року, пробурено близько 2011 шпар у Світовому океані, з них тільки у Вірному морі 1000 й 350 промислових шпар обладнано. Через незначні витоки їжак-придатне губиться 0,1 млн. т. нафти. Більші маси нафти надходять у моря по ріках, з побутовими й зливовими стоками. Обсяг забруднень із цього джерела становить 2,0 млн. т. /рік. Зі стоками промисловості щорічно попадає 0, 5 млн. т. нафти. Потрапляючи в морське середовище, нафту спочатку розтікається у вигляді плівки, утворюючи шари різної потужності. По кольорі плівки можна визначити її товщину:

Таблиця 4.4

Зовнішній вигляд	Товщина, мкм	Кількість нафти, л./кв. км.
Ледь помітна	0.038	44
Сріблистий відблиск	0.76	88
Сліди фарбування	0.152	176
Яскраво пофарбовані розводи	0.303	352
Тускло пофарбовані	1.016	1170
Темно пофарбовані	2.032	2310

 

 

Нафтова плівка змінює склад спектра й інтенсивність проникнення у воду світла. Пропускання світла тонкими плівками сирої нафти становить 11-10% (280 нм), 60-70% (400нм). Плівка товщиною 30-40 мкм повністю поглинає інфрачервоне випромінювання. Змішуючись із водою, нафта утворить емульсію двох типів: пряму "нафта у воді" і зворотну "вода в нафті". Прямі емульсії, складені крапельками нафти діаметром до 0,5 мкм, менш стійкі й характерні для нафти, що містить поверхнево-активні речовини. При видаленні летучих фракцій, нафта утворює грузлі зворотні емульсії, які можуть зберігатися на поверхні, переноситися плином, викидатися на берег й осідати на дно. [15,c.66]

Скидання відходів у море з метою їхнього поховання (дампінг).

Багато країн, що мають вихід до моря, роблять морське поховання різних матеріалів і речовин, зокрема  ґрунту, вийнятого при днопоглиблювальних роботах, бурового шлаків, відходів промисловості, будівельного сміття, твердих відходів, вибухових і хімічних речовин, радіоактивних відходів. Обсяг поховань склав близько 10% від всієї маси забруднюючих речовин, що надходять у Світовий океан. Підставою для дампінга в море служить можливість морського середовища до переробки великої кількості органічних і неорганічних речовин без особливого збитку води. Однак ця здатність не безмежна. Тому дампінг розглядається як вимушений захід, тимчасова данина суспільства недосконалості технології. У шлаках промислових виробництв присутні різноманітні органічні речовини й з'єднання важких металів. Побутове сміття в середньому містить (на масу сухої речовини) 32-40% органічних речовин; 0,56% азоту; 0,44% фосфору; 0,155% цинку; 0, 085% свинцю; 0,001% ртуті; 0, 001% кадмію. Під час скидання проходження матеріалу крізь стовп води, частина забруднюючих речовин переходить у розчин, змінюючи якість води, інша адсорбується частками суспензії й переходить у донні відкладення. Одночасно підвищується мутність води. Наявність органічних речовин  приводить до швидкої витрати кисню у воді й нерідко до його повного зникнення, розчиненню вапна, нагромадженню металів у розчиненій формі, появі сірководню. Присутність великої кількості органічних речовин створює в ґрунтах стійке відбудовне середовище, у якій виникає особливий тип иловых вод, що містять сірководень, аміак, іони металів. Впливу  матеріалів, що скидають, у різному ступені піддаються організми бентосу й ін. У випадку утворення поверхневих плівок, що містять нафтові вуглеводні й СПАВ, порушується газообмін на границі повітря - вода. Забруднюючі речовини, що надходять у розчин, можуть акумулюватися в тканинах й органах гідробіонтів і впливати на них. Скидання матеріалів дампінга на дно й тривалу підвищену мутність придонної води приводить до загибелі від ядухи малорухомі форми бентосу. У риб, що вижили, молюсків і ракоподібних скорочується швидкість росту за рахунок погіршення умов харчування й подихи. Нерідко змінюється видовий склад даного співтовариства. При організації системи контролю за скиданнями відходів у море вирішальне значення має визначення районів дампінга, визначення динаміки забруднення морської води й донних відкладень. Для виявлення можливих обсягів скидання в море необхідно проводити розрахунки всіх забруднюючих речовин у складі матеріального скидання.