Шляхи підвищення ефективності політики ресурсозбереження на підприємстві в кризових умовах (за матеріалами відокремленого підрозділу

- усунення гострого дефіциту оборотних коштів, розблокування рахунків між виробниками і споживачами вугілля шляхом списання або реструктуризації боргів, мінімізації кредиторської і дебіторської заборгованостей, ліквідації боргів по заробітній платі.

Необхідне фінансування галузі до 2015 р. досягає 4,3 млрд. грн. (у цінах 2007 р.) на рік, з них близько 3,3 млрд. грн. - кошти держбюджету; близько 77% фінансових ресурсів - на капітальні вкладення, 12% - на державну підтримку для покриття виробничих витрат, 8% - на реструктуризацію.

На другому етапі (2016-2030 р.) розвиток галузі може відбуватися по одному з трьох сценаріїв. За базовим сценарієм в 2030 р. обсяг видобутку вугілля передбачається довести до 120 млн. т (за песимістичним сценарієм до 105 млн. т, за оптимістичним - до 130 млн. т). Для цього необхідно ввести в експлуатацію 58,1 млн. т нових виробничих потужностей. [32, с.35]

Розвиток шахтного фонду буде відбуватися  на основі:

- пріоритетного інвестування з різних джерел у потенційно високопродуктивні вуглевидобувні підприємства (потужність більше 600 тис. т на рік), їхню технологічну переорієнтацію на використання техніки нового рівня;

- реконструкції, у тому числі з приростом потужностей, середньо- і 
малопродуктивних шахт (менше 600 тис. т), їхнього технічного переоснащення. Там, де реконструкція недоцільна, а технічне переоснащення малоефективне, передбачається збільшення концентрації гірських робіт зі   скороченням кількості вибоїв, постійна державна підтримка, у тому числі і для часткового покриття витрат на виробництво;

- періодичного (раз у 20-25 років) проведення реконструкції діючих 
шахт;

- спорудження високопродуктивних шахт на родовищах зі сприятливими гірничо-геологічними умовами при залученні державних і  змішаних форм інвестування, а також будівництва шахт на ділянках з неглибоким заляганням шарів (залучення недержавних інвестицій);

- активізації процесу дострокового закриття безперспективних шахт при обмежених технологічних можливостях з рішенням соціальних і екологічних проблем.

Такий підхід до модернізації і відновлення шахтного фонду дозволить збільшити до 2030 р. частину високопродуктивних і потенційно рентабельних вуглевидобувних підприємств до 63-80%, на яких буде добуватися 90-95% вугілля, поступово зменшити частку малопродуктивних збиткових шахт. Для досягнення зазначеного рівня видобутку вугілля і розвитку галузі протягом 2016-2030 р. необхідний обсяг фінансування повинний бути 6,2-6,5 млрд. грн. (у цінах 2007 р.) на рік за базовим сценарієм (5,3-5,6 - по песимістичному і 6,5-7,4 млрд. грн. - по оптимістичному). Частка державних коштів буде поступово зменшуватися з 70,9-74,2% на початку періоду до 65,4-67% наприкінці в залежності від сценарію розвитку галузі, а частка капітальних вкладень зростати з 86,3-91% до 89,4-93,3%, державна підтримка для покриття виробничих витрат буде знижуватися з 1,5-5,2% до 0,5-2,9%, як і на реструктуризацію галузі з 5-5,6% до 3,6-4,3%. Необхідний обсяг фінансування до 2030 р. складе 143-174 млрд. грн., у тому числі на капітальні вкладення 122-155 млрд. грн.

Науково-технічна й інноваційна державна політика розвитку вугільної галузі до 2030 р. передбачає наступне.

1. Для підвищення конкурентоздатності українського вугілля приймаються заходи для поліпшення його якості, зменшення витрат на 
виробництво, здійснення нового порядку ціноутворення. Поліпшення якості досягається за рахунок збільшення обсягів виробництва стандартизованої продукції; поступового переходу діючих фабрик на глибоке  збагачення; створення і впровадження нової техніки і технології збагачення і переробки низькосортного вугілля; державної системи керування якістю;   розробки стандартів вугільної продукції з наближенням їх до міжнародних  норм; сертифікації.

Зменшити витрати на виробництво можна шляхом залучення  внутрішніх резервів для підвищення ефективності функціонування шахт і розрізів, використання сучасних технологій із застосуванням продуктивної гірської техніки.

Новий порядок ціноутворення на вугільну продукцію передбачає визначення цін виходячи з вартості умовного палива на внутрішньому ринку з урахуванням  технологічності, взаємозамінності й екологічної прийнятності різних видів енергоресурсів.

2. Для забезпечення корінного технологічного відновлення вуглевидобутку передбачається: розширення використання високопродуктивної техніки вітчизняного виробництва нового технічного рівня; розробка ефективних технологій видобутку з малопотужних пластів (до 1,2 м), у тому числі без постійної присутності людей у вибої; створення техніки і технологій для крутих пластів; впровадження енергозберігаючих технологій, сучасних систем автоматизації виробничих процесів і керування; підвищення надійності і довговічності стаціонарного устаткування; забезпечення автоматизації контролю технічного стану; удосконалювання техніки безперервного видобутку бурого вугілля і торфу відкритим способом зі зниженням матеріалоємності устаткування; розробка методів і техніки брикетування.

3. Для підвищення рівня  безпеки праці потрібні високоефективні  засоби індивідуального захисту  і контрольні прилади; розробка  методів і засобів прогнозування  і запобігання раптових викидів вугілля, породи і газу в шахтах; упровадження нових технологій і устаткування ефективної дегазації вугільних пластів; створення засобів управління тепловими режимами в шахтах з урахуванням перспектив використання енергозберігаючих технологій.

Державна екологічна політика передбачає заходи щодо мінімізації  негативного впливу на навколишнє середовище процесів видобутку і збагачення вугілля, по своєчасному запобіганню  негативних екологічних наслідків  закриття вуглевидобувних підприємств; розробку і впровадження технологій переробки природних ресурсів, що добуваються попутно і тих, що вважаються відходами виробництва, а також ефективних технологій рекультивації деградованих територій.

Державна соціальна  політика намічає забезпечення належного  співвідношення між рівнем заробітної плати в галузі і прожитковим мінімумом; своєчасну її виплату; соціальний захист робітників, які вивільняються в зв'язку з ліквідацією або реорганізацією підприємств; підвищення пенсій.

У сфері приватизації і відносин власності державна політика передбачає: випереджальну розробку нормативно-правової бази взаємин держави з приватизованими вуглевидобувними підприємствами для рішення проблем енергетичної безпеки країни; соціального захисту шахтарів; охорони праці; раціонального використання надр; закриття і ліквідації вуглевидобувних підприємств; приватизацію на конкурсних основах привабливих для інвестування шахт (розрізів), здатних забезпечити самофінансування подальшого розвитку; приватизацію малопривабливих для інвестування шахт (розрізів) на пільговій основі з проведенням конкурсів програм їхнього розвитку.

Досягнення заданого рівня видобутку  вугілля і розвитку галузі вимагає  значного збільшення інвестицій. Дефіцит  власних засобів у підприємств  не дозволяє їм здійснювати необхідні обсяги нового будівництва. Інвестиційною політикою передбачається розробка механізмів додаткового залучення інвестицій з різних джерел; механізмів податкового стимулювання припливу недержавних інвестицій у вугільну галузь і їхнє страхування; забезпечення ефективного використання інвестиційних ресурсів, удосконалення їхньої структури; розвиток лізингових відносин; стабільне інвестування з держбюджету для нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення і підтримки потужностей діючих підприємств; розвиток довгострокового державного кредитування; підвищення ефективності амортизаційної політики для збільшення внутрішнього інвестиційного потенціалу вуглевидобувних підприємств; розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів. [3, с.22]

1.2 Сучасна політика ресурсозбереження в Україні

Ресурсозбереження - це прогресивний напрямок використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних  ресурсів та зростання виробництва  продукції при тій самій кількості  використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.

Необхідне використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що дозволяє заощадити звичні види енергії і позитивно відображається на довкільному середовищі. Загальноприйнятими є наступні шість типів: біомаса, вітер, сонце, геотермальне середовище, океан, малі гідроелектростанції.

Одним з вагомих компонентів  ресурсозбереження є вторинний  ресурсний потенціал.  Навіть за кризових умов господарювання щорічно  утворюється близько 600-700 млн. тон відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія.

Важливим пріоритетом  є підвищення ефективності енергозбереження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок  власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2015 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних технологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизовану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. [1, с.308]

1.3 Основні поняття  та класифікація ресурсозберігаючих  направлень і технологій у  вугільному виробництві

Ресурсозбереження в  промисловому виробництві пов'язане  з його ресурсоємністю і спрямовано на скорочення питомих (на одиницю виробленої продукції) витрат усіх видів ресурсів, які споживаються у виробничому процесі. У широкому плані мова йде про економію живої й уречевленої праці на всіх етапах життєвого циклу промислового підприємства, включаючи також етапи підготовчого характеру (наукове, проектне забезпечення, будівельно-монтажні роботи і т.п.).

У вугільній промисловості, як і в інших гірничодобувних  галузях, ресурсозбереження охоплює  також проблеми раціонального використання запасів корисних копалин, скорочення їхніх втрат у надрах, у схемах підготовки, відпрацьовування родовища й в процесі експлуатації. He менш важливе значення мають і проблеми охорони навколишнього середовища, оскільки її засмічення приносить прямий збиток народному господарству і добробутові суспільства. З цим пов'язане також і скорочення відходів, утилізація яких вимагає значних транспортних та інших витрат. [24, с.101].

Таким чином, ресурсозбереження  у вугільній галузі є багатоплановим і багатоаспектним комплексом заходів, прямо пов'язаним з інноваційним процесом у виробництві, з освоєнням нових засобів і технологій, що відповідають сучасному і перспективному рівню розвитку техніки [25, с.18].

Відомо що до найважливіших  вимог при сертифікації нового гірничо-шахтного обладнання відносяться вимоги енерго- і матеріалозбереження, скорочення втрат вугілля, ліквідації присікання бокових порід, охорони навколишнього середовища і т.п.

До найважливіших напрямків  ресурсозбереження на вугільних  підприємствах відносяться наступні:

- збереження запасів  вугілля (повнота їхнього вилучення) у межах шахтного поля;

- збереження (повнота використання) корисних супутніх компонентів, які утримуються в гірській масі, що добувається;

- скорочення відходів виробництва, що засмічують навколишнє середовище;

- збереження допоміжних матеріалів і енергії, що витрачаються в процесі виробництва.

З погляду підходів і методів реалізації ресурсозберігаючих заходів їх можна розділити на технічні, організаційні, і соціально-економічні [25, с.22].

Група технічних заходів  спрямована на удосконалювання схем підготовки і розробки родовища вугілля в межах шахтного поля; на використання нових засобів і технологій виїмки і переробки вугілля й інших супутніх корисних продуктів виробництва; на економію енергії і допоміжних матеріалів.

Група організаційних заходів спрямована на удосконалювання обліку витрат ресурсів і продукції, що випускається, на створення відповідної системи моніторингу та на поліпшення організації виробництва і праці.

Нарешті, економічні і  соціальні заходи полягають у  впровадженні сучасних методів управління комплексом ресурсозберігаючих заходів і технологій (менеджмент), в організації ринкових відносин при реалізації продукції (маркетинг), у стимулюванні економії ресурсів, в охороні праці й навколишнього середовища (рис.1.1).