Шляхи підвищення ефективності політики ресурсозбереження на підприємстві в кризових умовах (за матеріалами відокремленого підрозділу

ВСТУП

 

Існуючі прогнози розвитку світової економіки на довгостроковий період свідчать, що споживання енергоресурсів буде зростати й обумовлене це демографічними факторами і підвищенням рівня цивілізації. В наш час більше 90% енергії, необхідної людині, отримують за рахунок спалення вугілля, газу, нафти. Вичерпність запасів, зростаюча вартість видобутку й транспортування, а також безперервне підвищення цін вимагають економити традиційні види палива, шукати нетрадиційні джерела енергії, застосовувати більш ефективні ресурсозберігаючі механізми та обладнання.

Серед базових галузей важливе  стратегічне значення має розвиток вугільної промисловості України - постачальника паливних і сировинних ресурсів для енергетики, металургії, хімії, транспорту й інших господарських потреб.

Багато розвинених країн, що мають значні запаси інших енергоносіїв, продовжують, орієнтуючись на далеку перспективу, розвивати або підтримувати вугільну промисловість, незважаючи на великі державні витрати. Україна залежна від  іноземних імпортерів газу і нафти через відсутність значних власних їх запасів, а також через незадовільну роботу вугільної промисловості. Розв'язання цієї проблеми бачиться, передусім, у техніко-технологічному та економічному відродженні вугільної промисловості країни.

Сучасний стан вугільної  галузі не можна визнати задовільним, незважаючи на ряд прийнятих Урядом заходів і деяке поліпшення показників її роботи в 2006-2011 pp. Прийняті Урядом заходи щодо перебудови в галузі системи управління, реструктуризації шахтного фонду, дотацій на оновлення очисного і прохідницького обладнання поки що не забезпечили істотних результатів і розв'язання проблем паливно-енергетичного комплексу, а також інших виробництв, що залежать від постачання вугілля.

Невідкладною задачею  державного масштабу є досягнення в можливо короткі терміни технологічного й економічного підйому галузі як з точки зору необхідних обсягів виробництва і якості вугільної продукції, так і з точки зору економії коштів.

Інвестиції на реконструкцію  вугільних підприємств і введення нових потужностей у найближчі роки неможливі через кризове фінансове становище держави. Навряд чи можливим є залучення до цих проблем вітчизняних і іноземних інвесторів через непривабливість вугільних підприємств з точки зору швидкої віддачі і високої прибутковості інвестицій. З цих причин розв'язання проблеми підйому вугільної промисловості в найближчі роки полягає у всебічній мобілізації внутрішніх резервів підвищення ефективності виробництва при максимально можливому використанні підприємствами власних джерел капіталовкладень. Мова йде про проведення так званих локальних науково-технічних заходів, що не вимагають великих інвестицій, особливо з боку держави, але таких, що принесуть високий економічний ефект у найближчій перспективі. До вельми ефективних заходів локального характеру потрібно віднести комплекс ресурсозберігаючих науково-технічних і організаційних заходів, перелік яких досить різноманітний.

Пошук і реалізацію будь-яких науково-технічних заходів потрібно супроводжувати економічними оцінками їх ефективності, порівнянням і відбором альтернативних рішень, а також організаційними заходами служб менеджменту і маркетингу. Питанням науково-технічного розвитку вугільних підприємств присвячувалось багато літературних досліджень вчених і спеціалістів, які торкались проблеми ресурсозбереження. Однак сучасні економічні обґрунтування заходів відповідно до задач менеджменту і маркетингу потребують подальшого удосконалення.

Викладене підтверджує  актуальність наукового дослідження  і необхідність розробки практичних рекомендацій у сфері ресурсозбереження у вугільному виробництві, які детально розглянуті в третій частині дипломної роботи.

Метою роботи є виявлення  та наукове обґрунтування засобів  удосконалення організаційно-економічного механізму управління ресурсозбереженням на вугільному підприємстві, що забезпечують його техніко-технологічний розвиток і зниження витрат операційної діяльності в найближчій перспективі.

Для досягнення поставленої  мети в дипломній роботі вирішено такі задачі:

- визначено перспективи техніко-економічного розвитку вугільної промисловості в сучасних умовах економіки України;

- охарактеризовано сучасну політику ресурсозбереження в Україні;

- наведено основні поняття та класифікацію ресурсозберігаючих направлень і технологій у вугільному виробництві;

- розглянуто ресурсозберігаючий менеджмент як складову частину ефективної політики ресурсозбереження на вугільному підприємстві;

- охарактеризовано напрями  діяльності підприємства та проаналізовано  основні техніко-економічні показники його діяльності за 2007-2011 рр.;

- проаналізовано фінансові  результати діяльності підприємства  та його фінансовий стан;

- наведено аналіз собівартості  вугільної продукції;

- розроблено економіко-математичну модель залежності повної собівартості готової вугільної продукції від обсягу готової вугільної продукції;

- визначено шляхи підвищення енергетичної ефективності систем підземного електропостачання шахти;

- рекомендовано впровадження ресурсозберігаючих заходів з метою зниження собівартості вугільної продукції за елементом «Електроенергія»;

- розглянуто шляхи  охорони праці на аналізованому підприємстві.

Об'єкт дипломної роботи - діяльність вугільного підприємства з його техніко-технологічними та економічними проблемами розвитку в умовах ринкових перетворень економіки України.

Предмет дослідження - теоретичні, методичні і практичні проблеми ресурсозбереження в сучасних умовах господарювання, що забезпечують формування та удосконалення організаційно-економічного механізму управління ресурсозбереженням у вугільній промисловості.

Методологічну і методичну основу дослідження складають фундаментальні положення сучасної економічної теорії ринкового господарювання, праці класиків економічної науки і гірничого виробництва, фахівців у галузі менеджменту і маркетингу.

У дипломній роботі використано загальнонаукові і спеціальні методи дослідження процесів і явищ в їх взаємозв'язку і розвитку. Зокрема, при вивченні та узагальненні теоретико-методичних основ управління ресурсозбереженням використано такі методи, як формальна та діалектична логіка. В практичній частині використані методи порівняльного і статистичного аналізу, метод структурного та факторного аналізу, метод економіко-математичного моделювання, який був використаний для побудови економіко-математичної моделі залежності виторгу і повної собівартості від обсягу готової вугільної продукції.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі і нормативно-правові акти України, офіційні матеріали державної статистики, оперативні та підсумкові дані статистичної і фінансової звітності ВП «Шахта «Стаханова» ДП «Красноармійськвугілля», отримані під час проходження переддипломної практики.

Основний науковий результат дипломної роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні багатоаспектної політики ресурсозбереження у вугільній промисловості, у розробці цілісного організаційно-економічного механізму управління ресурсозбереженням.

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ЕФЕКТИВНА ПОЛІТИКА  РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ НА ВУГІЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ В УМОВАХ РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ

ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

 

1.1 Перспективи техніко-економічного розвитку вугільної промисловості в сучасних умовах економіки України

 

Енергетична незалежність і безпека є найважливішими факторами, що визначають можливість швидкого економічного росту України (і як будь-якої держави), входження її до числа найбільш розвинутих країн Європи. Згідно із прогнозом Всесвітнього вугільного інституту, за межами 2011 року вплив нафти і газу значно скоротиться, поступаючись місцем вугіллю, а саме, запасів якого вистачить на більш ніж 600 років. Це має велике значення для України, тому що ключем для розвитку енергетики України є вугільна промисловість.

Україна імпортує 100% ядерного палива, 90% нафти і 80% природного газу. Вугілля для України є головним енергоносієм, частина якого серед  усіх джерел енергоресурсів у даний час складає 95%.

Вугільна промисловість - безальтернативний постачальник енергії  на найближчі півтора-два десятиліття  і не тільки в Україні, a й в усім світі. Так, у паливному балансі Західної Європи і США частка газу складає 13-15%, a частина вугілля - 70%, Великобританії - 84%. [24, с.8]

У перспективі будуть виходити із ладу шахти у зв'язку з доробкою запасів вугілля, а  також через низьку рентабельність До речі, потрібно враховувати, що в  групу найбільш схильних до банкрутства  входять шахти, що добувають добре спікливі марки вугілля з низьким вмістом сірки, а їх закриття приведе до подальшого погіршення якості коксу і металу.

Виходячи із важливості зменшення енергетичної залежності, а також з огляду на високу вартість імпортних енергоносіїв, стратегічна політика в галузі паливно-енергетичного комплексу України, насамперед, повинна бути орієнтована на підтримку й економічне зростання вугільної промисловості.

Вирішальне значення у формуванні рівнів потреби у  вугіллі і масштабів розвитку вугільної промисловості буде мати величина потреби у твердому паливі для теплоелектроенергетики.

Деяке зниження напруженості в енергозабезпеченні на найближчий період може бути досягнуте завдяки  введенню трьох енергоблоків на АЕС  з доведенням до 2015 р. виробництва електроенергії на них до 40-95 млрд. квт·год. Поряд з цим передбачається одержати за рахунок нетрадиційних джерел 5,1 млрд. квт·год. електроенергії, хоча це представляється складно здійснюваним. Однак цього недостатньо, щоб перекрити необхідне зростання обсягів електроенергії без збільшення виробництва на теплових електростанціях.

Для прийнятих у розрахунках  вкрай мінімальних по Мінтопенерго України рівнів витрат природного газу, - 24,1 млн. т у.п. і мазуту - 6,5 млн. т у.п., потреба у вугільному паливі може бути задоволена тільки у випадку досягнення рівнів видобутку вугілля, що були намічені в концепції розвитку ПЕК України на період до 2015 року і програмі «Вугілля», тобто доведені до 165-170 млн. т на рік. [24, с.10]

Концептуальні положення енергетичної стратегії до 2030 р. та на подальшу перспективу визначають напрямки розвитку вугільної промисловості України. Стратегічна мета - стабілізація стану галузі і подальший її розвиток. Для задоволення потреб економіки і населення у власному вугіллі, що видобувається в економічно виправданих обсягах, необхідного асортименту і належної якості, необхідне: ефективне використання надр і виробничого потенціалу галузі; корінне технологічне відновлення виробництва; фінансова стабілізація й адаптація до ринкових умов господарювання; структурні перетворення; охорона навколишнього середовища і раціональне природокористування; безпека праці; соціальний захист робітників. Розвиток галузі засновано на:

- реальних фінансових можливостях вуглевидобувних підприємств і 
економіки (зокрема, державного бюджету);

- визначенні ефективних напрямків використання обмежених інвестиційних ресурсів, що забезпечують найбільший приріст обсягів видобутку вугілля при найменших витратах;

- максимально можливому й економічно виправданому збереженні 
існуючого виробничого потенціалу галузі на базі його відновлення і підвищення ефективності функціонування.

Перспективні тенденції  розвитку металургії, інших галузей  матеріального виробництва і  соціальної сфери визначають попит  на коксівне вугілля на сформованому в останні роки рівні і зростаючому високому темпі попиту на енергетичне. В основному розроблятися будуть пласти в Донецькому басейні, a в Дніпровському намічено збільшити обсяг видобутку   бурого вугілля і виробництво брикетів для задоволення потреб населення в паливі, розширити його використання в теплоенергетиці і хімічній промисловості. [32, с.33]

Довгострокова державна політика передбачає два етапи.

На першому етапі (до 2015 р.) передбачається збільшити обсяг видобутку до 96,5 млн. т. Для цього необхідно ввести 8,6 млн. т нових виробничих потужностей за рахунок завершення будівництва декількох шахт, початого ще до 2007 p., і реконструкції діючих вуглевидобувних підприємств. Розвиток галузі можливо за рахунок:

- використання внутрішніх резервів підвищення ефективності вуглевидобувних підприємств, що вимагає значних інвестицій, здійснюється в стислий термін, сприяє саморозвиткові і зниженню збитковості. Це підвищення рівня використання виробничих потужностей, поліпшення якості продукції і випуск супутньої продукції з відходів вуглевидобутку і збагачення, зменшення тіньових, посередницьких і бартерних операцій, усунення цінових диспропорцій і т.п.;

- переорієнтації фінансових потоків галузі убік значного збільшення 
обсягів капітальних вкладень у підтримку виробничих потужностей діючих шахт і розрізів, прискорення їхнього технічного переоснащення з використанням високопродуктивної техніки вітчизняного виробництва нового технічного рівня;

- скорочення обсягів незавершеного будівництва, концентрації капітальних вкладень на будівництві нових і реконструкції діючих шахт і розрізів;

- реструктуризації галузі, удосконалювання структури керування, створення на базі підприємств ефективних міжгалузевих виробничих комплексів, завершення процесу ліквідації шахт, припинення дострокового 
закриття збиткових підприємств, розробки відповідної нормативно-правової 
бази. Для пом'якшення негативних соціальних наслідків закриття шахт здійснювати лише після створення необхідної кількості нових робочих місць;