Основні фонди підприємства: їх сутність, класифікація і структура

1. в залежності від моменту проведення оцінки - за первісною (початковою) чи відновною вартістю;
2. з огляду на стан основних фондів - за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість основних засобів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Первісна вартість включає:

1. суми, сплачені згідно з договором постачальнику (продавцю);
2. суми, сплачені організаціям за здійснення робіт за договорами будівельного підряду та іншими договорами;
3. суми, сплачені організаціям за інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів;
4. реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;
5. сплачені мито, податки та інші платежі, пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів, що не відшкодовуються підприємству;
6. винагороди, сплачені посередницькій організації, через яку було придбано об’єкт основних засобів;
7. витрати з страхування ризиків, пов’язаних із доставкою основних засобів;
8. витрати на установку, монтаж, настройку та налагодження основних засобів;
9. інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів та приведенням їх у робочий стан.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісна вартість основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається як справедлива вартість, погоджена засновниками.

Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта основних засобів.

Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта із включенням різниці до витрат звітного періоду.

Первісна вартість об’єкта основних засобів, переданого в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об’єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їхніх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

 

Вп = Впр + Вт  + Вм + Вс + Він ,                                                                  (1.1)

 

де Вп – первісна вартість основних фондів;

Впр – суми, що сплачують постачальникам засобів праці та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт згідно з кошторисом;

Вт – витрати на транспортування основних фондів;

Вм – монтаж основних фондів;

Вс – витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;

Він – інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Відновна вартість основних фондів - це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці основних фондів періодично проводиться їх переоцінка за відновною вартістю.

Повна (первісна і відновна) вартість основних фондів - це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.

Справедлива вартість - це первісна вартість основних фондів, одержаних в обміні. Вона дорівнює сумі, за якою цей вид основних фондів може бути обміняний у разі здійснення угоди між компетентними, зацікавленими і незалежними сторонами.

Справедливою вартістю у більшості випадків вважається ринкова вартість основних фондів, яка визначається професійними оцінювачами – експертами.

Ліквідаційна вартість (підприємство визначає самостійно в момент уведення об’єкта в експлуатацію) - це сума коштів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фондів після закінчення періоду їх експлуатації за вирахуванням витрат,пов’язаних з вибуттям. Показники ліквідної вартості є розрахунковими і визначаються на підставі приблизних розрахунків. Використання показників ліквідної вартості дає змогу більш обґрунтовано визначити ту частину вартості об’єкта, яка має бути віднесена на витрати протягом періоду його використання підприємством (за умови достатньо точного визначення ліквідаційної вартості).

Вартість, що амортизується (амортизована вартість) - ця вартість визначається як різниця між первісною (переоціненою) та ліквідаційною вартістю основних фондів і використовується для обчислення суми амортизаційних відрахувань.

 

Ва = Вп - Вл,                                                                                  (1.2)

 

де  Ва – амортизована вартість основних фондів;

Вп – первісна вартість основних фондів;

Вл – ліквідаційна вартість основних фондів.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час спричиненого зношуванням їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

 

Вз = Вп – З,                                                   (1.3)

 

де  Вз – залишкова вартість основних фондів;

Вп – первісна вартість основних фондів;

З – знос основних фондів.

 

3. Спрацювання основних фондів підприємства

 

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості - економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв'язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 

1. за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості); 
2. за даними обстежень технічного стану.

Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів - це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника), що розраховують за формулою:

 

Кмс = 1 – В1 : В0 × П0 : П1,                                     (1.4)

 

де В0, В1— повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці; 

П0, П1, — відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник).

Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10,15 або 20 років.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення [2 , c. 72-75]. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок (Рис. 1.5).

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.5 Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення

 

4. Стан основних фондів в Україні

 

Інноваційно орієнтований розвиток підприємств є передумовою економічного зростання будь-якої сучасної країни. Ця обставина вимагає інвестиційного забезпечення та державного стимулювання своєчасного відновлення зношених і застарілих основних засобів на підприємствах. Обсяги та доступність традиційних джерел фінансування оновлювальних процесів, таких як амортизація, власні кошти, бюджетне фінансування, банківські кредити, не задовольняють інвестиційні потреби промислових підприємств у здійсненні широкомасштабного оновлення основного капіталу. Тому важливим завданням стає удосконалення використання як традиційних так і нетрадиційних джерел і форм фінансування відтворювальних процесів у промисловості.

У таблиці 1.2 приведені дані про наявність і стан основних фондів Україна на 2010 рік.

 

Таблиця 1.2

Наявність і стан основних фондів Україна на 2010 рік.

	У фактичних цінах на кінець року, млн.грн.		Ступінь зносу у %
	первісна(переоцінена)вартість	залишкова вартість
Усього	1025952	494176	53,3
сільське господарство, мисливство, лісове господарство	1382	1001	27,6
сільське господарство,  мисливство та пов’язані з ними послуги	1327	978	26,3
лісове господарство та пов’язані з ним послуги	55	23	57,7
рибальство, рибництво	4	2	45,6
промисловість	55414	28359	48,8
добувна	812	591	27,1
переробна	43363	23068	46,8
виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	11239	4700	58,2
будівництво	17704	11574	34,6
торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	34460	24093	30,1