Сутність виробничої структури підприємства

Підприємство як складна виробнича система має виробничу та організаційну диференціацію, що виражається в поділі його на виробничі, обслуговуючі підрозділи та апарат управління з певною функціональною структурою.

У процесі діяльності всі його підрозділи вступають у двосторонні вертикальні і горизонтальні відносини. Відносини по вертикалі пов’язані з ієрархічною структурою підприємства і управлінням діяльністю його підрозділів із одного центру – апарату управління. Горизонтальні зв’язки обумовлені внутрішньою кооперацією між підрозділами згідно з технологічною або продуктовою їх спеціалізацією.

Виробнича структура підприємства — це склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови та взаємозв'язку. Виробнича структура характеризує долю окремих підрозділів в чисельності працівників підприємства у випуску продукції, вартості основних фондів і т. д. Для підприємств є важливим встановлення оптимальної виробничої структури.

1. Сутність виробничої  структури підприємства

Виробничий процес на кожному  підприємстві визначає склад основних цехів, виробничих дільниць і робочих місць, а також характер виробничих зв'язків між окремими робочими місцями, виробничими дільницями і цехами. Ефективна робота підприємства значною мірою обумовлюються раціональним об'єднанням виробничих підрозділів, що входять до його складу. Це досягається в процесі формування і удосконалення виробничої структури підприємства.

Під виробничою структурою підприємства розуміється склад, форми побудови, розміри, кількісні співвідношення і взаємозв'язки виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць, служб).

Поряд з виробничою розрізняють  загальну структуру промислового підприємства. Крім виробничих підрозділів, загальна структура включає відділи апарату управління підприємством (конструкторський, технологічний, планово-економічний, фінансовий і т.ін.) і підрозділи з обслуговування працівників підприємства та їхніх родин (ЖКГ, підрозділу громадського харчування, дитячі дошкільні заклади, клуби, стадіони і т.ін.).

Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та організаційної системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних зв’язків між його підрозділами. Тому питання структуризації відіграють велику роль під час формування його внутрішнього економічного механізму.

Виробнича структура перебуває  в процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників.

У процесі формування виробничої структури необхідно враховувати  чинники як зовнішнього, так і  внутрішнього впливу, що створюють  передумови побудови раціональних структур. До зовнішніх можна віднести економічні, правові, науково-технічні, соціально-культурні, екологічні, до внутрішніх – цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо[4, c. 195-196].

2. Фактори, що визначають виробничу структуру підприємства

На виробничу структуру  промислового підприємства впливає низка виробничо-технічних і організаційних факторів.

1. Характер продукції,  що випускається, і методи її  виготовлення. Конструктивні і технологічні  особливості продукції, що випускається, та методи її виготовлення  визначають склад виробництв, цехів,  їхні розміри, вантажооборот і  розмір території підприємства. Так, для підприємств видобувних галузей промисловості характерна одностадійна структура виробництва, а для обробних — багатостадійна.

Чим складніша продукція  і технологія її виготовлення, тим  різноманітніші внутрішньовиробничі зв'язки і складніша структура підприємства. Наприклад, підприємства з виробництва екскаваторів, прокатних станів, магістральних електровозів мають у своєму складі великі стале- і чавуноливарні, ковальсько-пресові цехи. Для зовнішнього і внутрішньозаводського переміщення предметів праці, готової продукції мають бути організовані залізничні перевезення. У той же час підприємствам, що випускають побутові холодильники, немає необхідності мати такі цехи, у їхньому складі переважають цехи зі штампування деталей, і також немає потреби у внутрішньозаводських залізничних перевезеннях.

У свою чергу, застосування нової  техніки і технології, прогресивних матеріалів призводить до скорочення обсягів робіт з механічної обробки. Це зумовлює зміну структури підприємства за рахунок зменшення кількості механообробних цехів і збільшення питомої ваги автоматизованих дільниць, цехів і виробництв.

2. Характер виробничого  процесу. В залежності від складу  споживаної сировини і характеру  готової продукції розрізняють  наступні процеси:

♦ аналітичні (з однієї сировини одержують кілька видів продукції - нафтохімія, лісохімія, коксохімія);

♦ синтетичні (з різних видів сировини виготовляється один вид продукції);

♦ прямі (з одного виду сировини одержують один вид продукції)[2, c. 249-251].

Якщо, наприклад, на підприємстві переважають аналітичні процеси, то воно може мати один заготівельний цех і кілька випускаючих, які спеціалізуються на виготовленні різного виду продукції. У такому разі підприємство має розгалужені зв'язки зі збуту.

Для синтетичних процесів, навпаки, характерна розгалужена система  заготівельних цехів. Початкова  переробка сировини поступово переходить у більш вузьке коло обробних ланок і завершується одним випускаючим. У цьому випадку мають місце дуже трудомісткі роботи з матеріально-технічного забезпечення (МТЗ), управління заготівельним виробництвом.

На підприємствах з прямим процесом виробництва зазвичай створюється одна «виробнича нитка», виготовлення готового продукту може здійснюватися в одному цеху від початку до кінця.

3. Масштаби виробництва.  Цей фактор впливає на розміри  цехів, їхню кількість і спеціалізацію.  Із зростанням обсягів виробництва  створюються умови для поглиблення  технологічної спеціалізації, створення  предметно і подетально-спеціалізованих  цехів і виробництв. За порівняно невеликих обсягів виробництва низка потреб може бути задоволена за рахунок кооперованих постачань. У зв'язку з цим у підприємства відпадає необхідність у тому, щоб мати у своєму складі деякі структурні підрозділи.

4. Спеціалізація і кооперування  підприємства. Залежної від виду кінцевої продукції розрізняють підприємства, що спеціалізуються на випуску готових виробів, деталей, вузлів чи заготовок. Чим вищий рівень спеціалізації підприємства, тим за інших рівних умов менше в його складі різнойменних виробничих підрозділів, тобто простішою є виробнича структура.

За розвинутих форм кооперування немає необхідності в існуванні  ряду підрозділів. У зв'язку з цим виникли підприємства механоскладального типу, які одержують заготовки по кооперації, чи складального типу, які здійснюють лише загальне складання виробу.

5. Ступінь охоплення стадій  життєвого циклу виробів. В  залежності від здійснення циклу  «наукові дослідження — виробництво — споживання» ускладнюється і виробнича структура. Так, здійснюючи стадію «наукові дослідження», у виробничу структуру підприємства включаються дослідні й експериментальні виробництва.

В умовах ринкових відносин виробнича структура виходить за рамки «чистого» виробництва  готових виробів і включає  підрозділи фірмового обслуговування свого товару.

6. Місцерозташування підприємства. Даний фактор може впливати на склад основних і допоміжних цехів підприємства. Так, підприємство, розташоване в регіоні, який необхідно освоїти, за інших рівних умов буде мати більш складну структуру у порівнянні з підприємством, що знаходиться в промислово розвинутому районі.

7. Керованість об'єктами  виробничої структури. Керованість  об'єктами виробничої структури  означає необхідність обліку кількості і розмірів створюваних підрозділів з позицій можливості ефективного управління ними[5, c. 136-138].

3. Шляхи удосконалення  виробничої структури підприємства

Необхідність поліпшення виробничої структури підприємства

Ефективність виробництва  значною мірою залежить від того, наскільки раціонально сформована загальна і виробнича структура  підприємства. Удосконалення виробничої структури створює умови для інтенсифікації виробництва, ефективного використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції.

В організаційній структурі  підприємства виділяють первинні і вторинні внутрігосподарські підрозділи.

Первинні внутрігосподарські підрозділи не можна поділити на постійно діючі інші структурні одиниці (бригади, ферми, механізовані загони).

До вторинних підрозділів (цехи, відділки, дільниці) входить кілька первинних.

Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес виготовлення продукції, форми їх взаємозв'язків покладені  в основу організаційної структури  підприємства. Відділення, цехи, виробничі ділянки, бригади і ферми виступають у сільськогосподарському підприємстві як ланки виробництва.

При класифікації виробничих підрозділів враховуються склад їх трудових колективів по професіях, принципах організації і спеціалізації.

Так, підрозділи, що складаються тільки з трактористів-машиністів, звичайно називаються механізованими бригадами або ланками. Якщо в трудовому колективі немає механізаторів, його відносять до підрозділів ручної праці. У сучасних умовах найчастіше зустрічаються змішані підрозділи.

У залежності від періодів і термінів функціонування внутрішньогосподарські підрозділи бувають постійні і тимчасові.

Технічний прогрес, розвиток спеціалізації і кооперування підприємств вимагають створення нових цехів, перепланування площ, зміни виробничої потужності і т.ін. Крім того, на деяких підприємствах існує необґрунтовано велика кількість дрібних цехів, дільниць з низьким технічним рівнем виробництва різних видів напівфабрикатів та послуг. В усіх цих випадках виробнича структура підприємств має бути переглянута з точки зору сучасних вимог.

Питання вибору і поліпшення виробничої структури виникають  при будівництві нових, реконструкції  чи розширенні діючих підприємств, зміні профілю їхнього виробництва, переході на випуск нової продукції[6, c. 51-53].

Напрями удосконалення  виробничої структури підприємства

На промислових підприємствах удосконалення виробничої структури здійснюється за такими основними напрямами.

1. Оптимізація розмірів підприємства. Оптимальний розмір — це такий розмір підприємства, який за даного рівня розвитку техніки і конкретних умов місцезнаходження і зовнішнього середовища забезпечує виробництво і збут продукції з мінімальними витратами.

2. Поглиблення спеціалізації основного виробництва. Ступінь досконалості виробничої структури значною мірою залежить від вибору форми спеціалізації виробничих підрозділів, що повинні відповідати типу і масштабу виробництва.

На виробничу структуру  підприємства позитивний вплив справляє розвиток агрегатної, подетальної і технологічної спеціалізації, що створює передумови для переходу від технологічної структури до предметної. Типовим прикладом можуть слугувати предметні і подетально-спеціалізовані заводи з виробництва окремих деталей машин (ресорні, підшипникові).

3. Централізація допоміжних  і обслуговуючих служб підприємства. Централізація допоміжного й обслуговуючого виробництва, заснована на концентрації однорідних робіт, дозволяє, з одного боку, підвищити рівень механізації цих робіт і тим самим значно збільшити продуктивність праці, з іншого — спростити виробничу структуру шляхом скорочення зайвих і паралельно діючих виробничих підрозділів.

4. Відокремлення окремих  видів технічного обслуговування  виробництва і формування їх  в самостійні підприємства. Значну питому вагу в структурі більшості промислових підприємств займають допоміжні цехи й обслуговуючі господарства. Наочне уявлення про це дає співвідношення між основними і допоміжними робітниками. Так, на багатьох підприємствах металургійної промисловості кількість допоміжних робітників складає приблизно 55 — 60 % від загальної кількості робітників, на підприємствах машинобудування і металообробки — 50 і 55 %, харчових — 40 — 45 % відповідно.

Відмежування від підприємств непрофільних виробництв, не зачіпаючи основного технологічного процесу, є одним із напрямків розукрупнення підприємств і удосконалення їх виробничої структури. В умовах переходу на ринкові відносини склалася тенденція створення невеликих підприємств на базі допоміжних господарств великих машинобудівних підприємств.

5. Спрощення виробничої  структури за рахунок ліквідації  зайвих ланок і переходу до  безцехової структури.

6. Перехід від комплексної  до спеціалізованої структури  на основі розвитку галузевої і міжгалузевої спеціалізації і кооперування[5, c. 173-175].