Экономика предприятия

S₁, S₂ – витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу.

 

6.6. Шляхи зниження собівартості продукції.

Зниження витрат виробництва  та собівартості продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.

Зниження собівартості продукції може здійснюватись внаслідок  скорочення:

1. витрат уречевленої праці, що може бути досягнуто поліпшенням використання засобів та предметів праці;
2. затрат живої праці, що можуть бути скорочені за умови зростання продуктивності праці;
3. адміністративно управлінських витрат, зниження яких досягається розумною економією.

Основні шляхи зниження рівня собівартості продукції:

• підвищення темничного рівня виробництва;
• вдосконалення організації виробництва;
• зміни структури та обсягу продукції;
• галузевих та інших чинників.

Підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат внаслідок дії факторів:

1. Зниження норм витрат матеріалів. Економія обчислюється за формулою:

Е_м – економія за рахунок зниження норм витрат матеріалів, грн.; Н_м0та Н_м1- норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, нат. од.; Ц_м –ціна матеріального ресурсу; Q₁- обсяг випуску продукції після здійснення заходу, нат. од.

2. Зростання продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості продукції:

Е_пр – економія за рахунок зниження трудомісткості продукції, грн.;

t_0, t₁ – трудомісткість продукції до і після здійснення заходу відповідно, нат.од.; C _г0, C _г1- середньогодинна ставка робітників до і після заходу відповідно, грн./год.; %_дзп –середній відсоток додаткової заробітної плати для певної категорії робітників, %; %_всз – встановлений законодавством відсоток відрахувань на соціальні заходи, %.

3. Вдосконалення організації виробництва і праці на підприємстві зумовлює економію витрат за рахунок спеціалізації і розширення кооперування, яка визначається так:

Е_сп = (С^сп_п – (Ц^сп_опт + В_т.з.в))*Q^сп ,

Е_сп – економія витрат внаслідок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування, грн.; С^сп_п –собівартість одиниці виробів, виробництво яких планується розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн/од.; Ц^сп_опт –оптова ціна виробу виготовленого на спеціалізованому підприємстві, грн.; В_т.з.в – транспортно-заготовельні витрати на одиницю виробу, грн/од.; Q^сп – кількість виробів, отриманих по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, нат.од.

4. Зміна структури й обсягу продукції зумовлює відносне зниження умовно-постійних витрат підприємства, яке можна обчислити так:

Е_у.п = ∆Q_%*C_у.п : 100% ,

Е_у.п – економія витрат в результаті зниження умовно-постійних витрат підприємства, грн.; DQ_% - приріст обсягу продукції в плановому році, %; С_у.п – сума умовно-постійних витрат в базовому році.

5. Загальний вплив зазначених факторів на собівартості продукції визначається:

Е_заг = Е_м + Е_пр + Е_сп + Е_у.п.

Зниження собівартості продукції за рахунок зростання  продуктивності праці DС_пр:

DС_пр = (1 - І_з.п / І_п.р) a_з.п, %,

І_з.п та І_п.р – індекси зростання середньої заробітком плати та продуктивності праці відповідно; a_з.п – частка заробітної плати у собівартості продукції.

Зниження собівартості продукції (%) за рахунок зміни умовно-постійних  витрат DС_у.п:

DС_у.п = (1 - І_у.п / І_Q) a_у.п, %,

І_у.п/І_Q – індекси зростання умовно-постійних витрат та обсягу виробництва відповідно; a_у.п –частка умовно-постійних витрат у собівартості продукції, %.

 

6.7. Особливості розрахунку собівартості

транспортної  продукції.

На  транспорті розрізняють собівартість вантажних перевезень, що вимірюються у гривнях на тонокілометр, або на 1 т вантажу; пасажирських - у гривнях на пасажиро-кілометр.

При визначенні загального показника враховуються сумарні експлуатаційні витрати на вантажні та пасажирські перевезення.

Експлуатаційні  витрати - це поточні витрати транспортних підприємств на загальний обсяг продукції, виконаної за якийсь відрізок часу (місяць, квартал, рік). Експлуатаційні витрати підприємства пов'язані з власними витратами на купівлю матеріалів, на паливо й електроенергію, амортизацію основних фондів, оплату праці і т. ін.

Експлуатаційні  витрати, віднесені до одиниці продукції, називаються "собівартістю перевезень". На транспорті термін "собівартість перевезень" вживається тоді, коли йдеться про поточні витрати на одиницю продукції (собівартості одиниці продукції).

Транспортні підприємства у собівартість перевезень включають  поточні витрати тільки з безпосереднього переміщення вантажів та пасажирів. Витрати за межами підприємств на операції з передавання вантажів від одного виду транспорту до іншого у пунктах перевалки (на виконання операції по пересадці пасажирів), вантажно-розвантажувальні роботи, операції прийому та видачі вантажів у початкових і кінцевих пунктах транспортного процесу до собівартості перевезень не включаються. Виняток складає повітряний транспорт, де витрати на вантажно-розвантажувальні роботи включаються до собівартості авіаперевезень. Ці витрати на повітряному транспорті мають невелику питому вагу.

У підприємствах  цивільної авіації застосовуються такі методи розрахунку собівартості перевезень:

1. На основі загальної суми витрат і загального обсягу перевезень.
2. На основі собівартості льотної години і годинної продуктивності польотів повітряних суден.
3. На основі собівартості транспортних операцій.

4. На основі собівартості літако-кілометру.

 

 

МОДУЛЬ 2. Основні результативні показники

господарської діяльності підприємства.

 

У результаті засвоєння  навчального матеріалу навчального  модуля №2 “Основні результативні  показники господарської діяльності підприємства” студент повинен:

Знати:

• сутність і завдання розрахунків показників ефективності;
• склад основних фінансово – економічних показників підприємства та методику їх розрахунку;

Вміти:

• визначати показники ефективності;
• самостійно розраховувати і аналізувати основні показники діяльності підприємства
• виконувати розрахунки по вибору оптимального інвестиційного проекту з кількості запропонованих;
• оцінювати соціальні та економічні наслідки приймаючих технічних та управлінських рішень.

 

 

Тема 7. Ціноутворення в діяльності підприємства.

 

1. Види та функції  цін.

2. Склад ціни.

3. Методи ціноутворення.

 

7.1. Види та функції цін.

Ціна – це грошовий вираз уречевленої в товарі кількості  суспільно необхідної праці, або, певна  сума грошей чи іншого виду винагороди, яка обмінюється на певну власність у вигляді товару або послуг.

Усю систему цін можна  поділити на ціни внутрішнього та світового  ринків. Різниця між такими цінами досить суттєва. Якщо в основі світових цін лежить інтернаціональна вартість, то ціни внутрішнього ринку спираються на величину національної вартості товарів. Остання залежить від трьох чинників: рівня продуктивності праці в країні, структури національного рівня виробництва та рівня інфляції.

Внутрішні ціни можна  класифікувати за рядом ознак: рівнем свободи, сферою обігу, стадіями товаропросування, територіальним поширенням, видами франко та ін. Залежно від рівня свободи (лібералізації) розрізняють фіксовані, регульовані та вільні ціни. Фіксовані – це ціни, які встановлюються державою через систему органів влади та управління (наприклад, управліннями цінової політики обласних державних адміністрацій). Такі ціни встановлюються шляхом введення державних прейскурантів тобто офіційних збірників цін і тарифів на товари та послуги, що затверджуються відповідними державними органами. Фіксовані ціни встановлюються на окремі види продукції базових галузей (вугілля, електроенергія) та на деякі найважливіші товари та послуги, які мають важливе значення для життєзабезпечення населення (квартирна плата, тарифи на міський електротранспорт). Такі ціни, як правило, запроваджуються на невизначний термін і можуть бути скасовані лише спеціальним розпорядженням. До регульованих належать ціни, межі змін яких прямо встановлює держава, або опосередкованими методами робить невигідним для продавця їхнє надмірне зростання. Такі ціни встановлюються на продукцію монопольних підприємств або у випадках, коли необхідно тимчасово стримати зростання цін на дефіцитні товари.

Вільні  ціни визначаються підприємствами самостійно з урахуванням своїх витрат і співвідношення попиту та пропозиції. Вони можуть збільшуватися чи зменшуватися будь-коли і в будь-яких межах, як того потребує ринок. Різновидом вільних цін є договірні ціни, які формуються на підставі домовленості між покупцем і продавцем. Вони закріплюються в договорах на постачання продукції, як правило, великими партіями і є незмінними на термін дії угоди.

Залежно від сфери обігу чи галузевої  форми продукції розрізняють:

• оптові ціни на продукцію промисловості;
• закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;
• ціни на продукцію будівництва;
• тарифи на транспорті та у сфері послуг;
• роздрібні ціни.

За  стадіями товаропросування продукції  ціни можна поділити на два види: ціну підприємства та ціну реалізації. На підставі ціни підприємства виробники визначають вартісні результати своєї безпосередньої роботи. Основна функція такої ціни — це відшкодування витрат та отримання певного прибутку.

Різновидом  оптової ціни підприємства є трансфертна  ціна. Вона застосовується всередині підприємства при здійсненні операцій між його підрозділами.

Ціна  реалізації — це ціна, за якою продукція  надходить до покупців. Така ціна, крім витрат та прибутку, містить у собі товарні податки та надбавки. Ціна реалізації, за якою продукція надходить до виробничого споживача (крім населення), називається відпускною.

Ціна  разом з іншими державними регуляторами відіграє активу роль у виконанні  багатьох соціально-економічних завдань. Значення та місце цін у регулюванні  економічних процесів як на мікро- так  і на макрорівні виявляється через  їхні функції. В економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості функцій цін. Проте найпоширенішою є точка зору, що ціна виконує як мінімум п'ять функцій:

• обліково-інформаційну;
• розподільчу;
• стимулюючу;
• балансуючу;
• раціонального розміщення виробництва.

Обліково-інформаційна функція ціни — це вираз у грошовій формі різних за своєю натуральною формою ресурсів, витрат та результатів виробництва. Тільки за допомогою цін можна визначити вартість витрачених матеріалів, сировини, енергії та праці, обчислити величину сукупних витрат на виробництво продукції та прибуток від її реалізації.

Тому на цінах  базується весь вартісний облік  різноманітних економічних процесів та вимір їхніх результатів. Завдяки цьому на основі цін визначаються всі вартісні макро- та мікропоказники, зокрема, валовий внутрішній продукт, національний дохід, інвестиції, обсяг виробництва, товарообіг, рентабельність, продуктивність праці та ін.

Суть  розподільчої функції полягає в  тому, що за допомогою цін здійснюється розподіл або перерозподіл національного доходу між галузями економіки, регіонами, формами власності, підприємствами та соціальними групами населення. Ціновий перерозподіл доходів здійснюється через співвідношення цін на різні види продукції певних галузей, рівень самих цін та їхню структуру.

Реалізація  розподільчої функції досягається  за рахунок включення до цін окремих  товарів акцизного збору, податку  на додану вартість та інших податкових платежів, які спрямовуються до загальнодержавного та місцевих бюджетів. Завдяки податковим надходженням до загальнодержавного бюджету забезпечується переразподіл доходів у регіональному аспекті.