Экономика предприятия

Незавершене виробництво: предмети праці, обробку яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

Напівфабрикати власного виготовлення: ті предмети праці, що їх повністю оброблено у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, продукція заготівкового виробництва).

Витрати майбутніх  періодів: грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію та винахідництво, придбання науково – технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Усі оборотні засоби підприємства класифікуються за трьома основними принципами дивись рис. 3.2.

 

3.2. Нормування оборотних  засобів.

Нормування оборотних  засобів — установлення науково-обґрунтованих  норм визначення мінімальних розмірів оборотних засобів, необхідних для забезпечення безупинного нормального функціонування виробництва.

 

Ознаки класифікації оборотних засобів підприємства

За місцем та роллю в виробничому процесі

За принципами організації

За джерелами  утворення

Оборотні фонди

Фонди обігу

Нормовані

Ненормовані

Власні та прирівняні до власних

Залучені

 

Рис. 3.2. Класифікація оборотних засобів

 

Найбільш поширені методи встановлення норм:

Аналітичний – норма, установлена шляхом фактичного значення оборотних засобів за визначений період;

Коефіцієнтний - установлення нового нормативу оборотних засобів шляхом внесення змін у колишній норматив з урахуванням росту обсягів виробництва і прискорення оборотності оборотних засобів;

Метод прямого розрахунку – передбачає визначення норм оборотних засобів за допомогою розрахункових формул;

Економіко-математичний – за допомогою комп'ютерних програм, математичних методів.

Нормування  витрат матеріальних ресурсів - це встановлення гранично допустимої величини їх витрат, необхідної для виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) в умовах конкретного виробництва з урахуванням застосування прогресивних технологій та вдосконалення виробничого процесу. Нормування витрат матеріальних ресурсів спрямоване на виявлення та мобілізацію внутрішніх резервів для їх раціонального використання. Скорочення питомих матеріальних витрат, що припадають на одиницю продукції, тобто зниження її матеріаломісткості, дає змогу підприємству підвищити ефективність використання матеріальних ресурсів.

Нормування  за допомогою методу прямого розрахунку:

1. В  виробничих запасах:

Д – денна  потреба у певному виді матеріальних ресурсів; З_дн- період поставки певного матеріалу на підприємстві (норма запасу в днях).

М_заг - загальна річна потреба в даному виді ресурсів (натуральних одиниць).

З_тех – поточний запас визначений частотою постачань, являє собою резервний час між двома суміжними поставками і при рівномірних поставках; З_гар – гарантійний чи страховий запас (на випадок перебоїв чи непередбачених ситуацій); З_тр – транспортний запас – кількість днів, необхідних для поставки (час між надходженням платіжних документів і самих матеріалів); З_сез – сезонний запас складається для організацій та підприємств в місцях, де поставки протягом року неможливі (доставки матеріалів водним шляхом або по льодовому покриттю); З_підг – підготовчий запас - це час, необхідний для комплектації, лабораторного аналізу, прийому та доставки матеріалів зі складів та баз.

2. В  незавершеному виробництві:

Оборотні засоби в незавершеному виробництві  нормуються в тих галузях народного  господарства, де період одного виробничого  циклу більший за один день.

S_доб – собівартість денна випуску всієї продукції, грн. (добуток собівартості одиниці продукції на кількість продукції в добу); Т_ц – тривалість циклу виготовлення продукції (днів); К_нз – коефіцієнт наростання витрат.

,

S_о-одноразові витрати на початку циклу виготовлення продукції; S_пот - поточні витрати на виготовлення продукції.

3. В  витратах майбутніх періодів:

С_п - залишкі коштів на початок періоду; С_пл - сума витрат, які слід буде зробити в плановому році; С_погаш - сума для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції.

4. В  запасах готовой продукції:

S_доб – виробнича собівартість одноденного випуску продукції; З_дн – норма запасу готової продукції на складі в днях, необхідної для підготовки продукції до реалізації (комплектація, пакування, фасування, відвантаження споживачам, а також виписка і здача в банк необхідної платіжної документації).

 

3.3. Показники  використання оборотних засобів.

Ступінь використання оборотних  засобів характеризується такою системою показників::

1. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів визначає, скільки оборотів можуть зробити оборотні засоби за певний розрахунковий період часу і показує кількість продукції що припадає на 1 грн вартості оборотних засобів:

 ,

Q - річний обсяг продукції;  С_ОЗ - середньорічна вартість оборотних засобів:

,

С₁ , C₂,…,С_n - залишки оборотних засобів за місяць, квартал;

n – кількість місяців, кварталів.

2. Коефіцієнт  закріплення (завантаження) характеризує, яка

вартість оборотних  засобів припадає на 1 грн вартості випущеної продукції:

 .

3. Період обороту  оборотних засобів визначає кількість днів, на яку припадає один оборот оборотних засобів:

 ,

Т_пер- тривалість періоду, що розглядається.

4. Рентабельність оборотних засобів:

 ,

П – прибуток підприємства.

 

3.4. Шляхи прискорення оборотності оборотних засобів.

Підприємства можуть підвищити ефективність використання оборотних засобів за рахунок таких заходів:

• зменшення строків виготовлення продукції в результаті механізації робіт, удосконалення технологічних процесів, ширшого застосування конструкцій, агрегатів та напівфабрикатів;
• зменшення виробничих запасів у результаті покращення організації матеріально-технічного постачання, зменшення дальності їх транспортування;
• економії матеріальних ресурсів, кращого їх зберігання та обліку, суворого дотримання норм витрат матеріалів на одиницю продукції;
• удосконалення розрахунків замовниками та інших заходів щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни;
• упорядкування ціноутворення, застосування дійової системи економічного стимулювання.

Прискорення оборотності  оборотних засобів, з одного боку, зумовлює збільшення обсягу виробленої продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства, а з іншого – дає можливість вивільнити частину цих коштів і за їх рахунок створити додаткові резерви для розширення виробництва.

Порівнюючи показники  обороту оборотних засобів за два суміжні періоди або фактичного з плановим, можна визначити зміну оборотних засобів, спричинених прискоренням або уповільненням їх обертання.

 

4. Кадри  підприємства та продуктивність  праці.

 

1. Кадри (персонал) підприємства.

2. Продуктивність праці.

3. Шляхи підвищення продуктивності праці.

 

4.1. Кадри  (персонал) підприємства.

Ефективність  господарювання будь-якого підприємства залежить не лише від додержання правильних принципів організації виробництва, а й від знань, умінь, компетентності його працівників, їхньої кваліфікації, спроможності вирішувати нестандартні завдання, дисципліни, існуючої системи мотивації праці тощо.

Сукупність  постійних працівників підприємства, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної роботи, називається його персоналом.

Крім постійних  працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь й інші працездатні  особи на підставі трудового договору (контракту).

Формування  персоналу підприємства відбувається під впливом як внутрішніх факторів - таких, як характер продукції, особливості технологічних процесів, організаційна структура управління тощо, так і зовнішніх - ситуації на ринку праці, демографічні процеси, вимоги чинного законодавства, моральні норми суспільства тощо.

Персонал підприємства та зміни, які в ньому відбуваються, мають певні структурні, якісні та кількісні характеристики.

 

Структурна  характеристика персоналу визначається складом і кількісним співвідношенням  окремих категорій та груп працівників  підприємства.

За участю працівників у основній діяльності підприємства його персонал поділяють на дві групи: промислово-виробничий персонал та персонал, зайнятий у невиробничих підрозділах.

До промислово-виробничого  персоналу відносять працівників, зайнятих у виробництві та його обслуговуванні (у тому числі в науково-дослідних підрозділах та лабораторіях, на складах, в охороні, в управлінні підприємством). До невиробничого персоналу належать працівники невиробничої сфери, об'єкти якої хоч і утримуються на балансі підприємства, але не мають відношення до його основної діяльності (житлово-комунальне господарство, дошкільні дитячі заклади, медичні пункти тощо).

За характером виконуваних функцій виробничо-промисловий  персонал підприємства поділяють на чотири категорії: робітники, керівники, спеціалісти та службовці.

Найчисельнішою  і основною категорією промислово-виробничого  персоналу підприємства є робітники - працівники, що безпосередньо зайняті  створенням матеріальних цінностей, наданням послуг та виконанням робіт. Робітників поділяють на основних та допоміжних.

До основних робітників відносять тих, що безпосередньо  створюють продукцію підприємства і зайняті у технологічних  процесах, тобто беруть участь у  зміні форм, розмірів, стану, структури, фізичних, хімічних та інших властивостей предметів праці. До складу допоміжних відносять робітників, зайнятих обслуговуванням обладнання та робочих місць у виробничих цехах, а також усіх робітників допоміжних цехів та господарств. Допоміжні робітники можуть бути поділені на функціональні групи: транспортну, контрольну, ремонтну, інструментальну, складську, господарську тощо.

До керівників відносять працівників, що перебувають  на посадах керівників підприємств  та їхніх структурних підрозділів (директори, начальники, завідувачі, виконроби, майстри, головні спеціалісти - головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо).

 

До спеціалістів належать працівники, які виконують  спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи (інженери, економісти, нормувальники, бухгалтери, адміністратори тощо).

До категорії  службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування (агенти, касири, креслярі, секретарі, діловоди, статисти тощо).

Професійно-кваліфікаційна структура персоналу підприємства знаходить своє відображення у штатному розкладі - документі, який щорічно затверджується керівником підприємства і містить перелік згрупованих за окремими відділами та службами посад працівників із зазначенням розряду (категорії) виконуваних робіт та посадового окладу.

Персонал підприємства характеризується також за такими ознаками, як стать, вік працівників, стаж роботи тощо.

Кількісна характеристика персоналу підприємства передусім  визначається такими показниками, як облікова, явочна та середньооблікова чисельність працівників.

Облікова чисельність  працівників підприємства – це чисельність  працівників облікового складу на певну  дату з урахуванням прийнятих  та звільнених на цей день працівників. Облікова чисельність включає всіх постійних і тимчасових (у тому числі й сезонних) працівників, яких прийнято на роботу терміном на один день і більше, незалежно від того, чи перебувають вони в даний час на роботі, чи знаходяться у відпустках, відрядженнях, тимчасово непрацездатні тощо.