Экономика предприятия

Ця система  включає в себе чотири сфери економічного життя: виробництво; розподіл; обмін; споживання.

Центральною фігурою  цієї системи є споживач. Споживач віддає перевагу товару, який його більше влаштовує за рядом критеріїв: якість, ціна, умови реалізації та сервісного обслуговування та ін.

Створюваний ринком взаємозв`язок виробництва і споживання одночасно вирішує три завдання: задоволення платіжного попиту, збут продукції, забезпечення виробництва  ресурсами.

Функції ринкової системи: інформаційна, посередницька, ціноутворююча, регулююча, сануюча.

Інформаційна  функція. Ринок забезпечує виробників продукції та послуг інформацією про суспільнонеобхідну кількість тих чи інших товарів та послуг в умовах постійної зміни цін та процентних ставок за кредити.

Посередницька функція. Споживач отримує можливість вибору постачальника, а постачальник вибирає покупця.

Ціноутворююча функція. Вартість товарів залежить від ринкової ціни.

Регулююча функція. Що, як, хто і для кого повинен виготовляти певні види товарів та послуг. Визначення співвідношення попиту та пропозиції.

Сануюча функція. Ринок за допомогою механізму конкуренції здійснює відбір найбільш ефективних підприємств, які здатні забезпечити вимоги споживачів стосовно якості, ціни та ін. Підприємства які не витримають конкуренцію повинні залишити ринок.

Види ринків: ринок робочої сили, ринок послуг, ринок технологій, товарний ринок, фінансовий ринок, ринок засобів виробництва.

Фінансовий  ринок забезпечує виробництво кредитними ресурсами і сприяє переливу капіталів з менш прибуткових до більш прибуткових сфер.

Ринок споживчих  товарів (товарний ринок) включає ринок  продуктів харчування і ринок  промислових товарів.

Ринки можна  поділити на прості (звичайні) і високорозвинені. До простих можна віднести магазини, кафе, їдальні та ін. До високорозвинених - фондові біржі, товарні біржі, де контакти між собою встановлюють покупці і продавці з усього світу.

Ринки також  бувають локальними, інші мають національний або міжнаціональний характер.

Інфраструктура  ринку – це сукупність закладів, організацій, державних і комерційних підприємств і служб, які забезпечують нормальне функціонування всіх видів ринків.

До спеціалізованих  видів ринкової інфраструктури належать окремі її елементи, які обслуговують конкретний ринок. Наприклад: інфраструктура ринку робочої сили включає служби зайнятості, біржі праці, систему перепідготовки кадрів, регулювання міграцією робочої сили; інфраструктура фінансового ринку включає банківську систему, фондову біржу, валютну біржу, брокерські і страхові компанії, аудиторські фірми; інфраструктура ринку споживчих товарів (товарного ринку) включає оптову і роздрібну торгівлю, аукціони, ярмарки, комерційні посередницькі центри, товарні біржі.

Крім того, існують  елементи ринкової інфраструктури, які обслуговують ринок загалом.

До них належать:

• юридичне обслуговування;
• транспортне обслуговування;
• інформаційне забезпечення тощо.

Методи регулювання  ринку (державні):

1. Прямі (установлені державою основних пропорцій виробництва, держ. замовлення, цінові комплектні плани і програми, регулювання доходів, податків);
2. Непрямі (регулювання через бюджетно-фінансовий механізм).

 

Тема 2. Основні фонди підприємства.

 

1. Економічна сутність основних фондів.
2. Класифікація і структура основних фондів.
3. Облік і оцінка основних фондів.
4. Знос і амортизація.
5. Методика розрахунку норм амортизації. Амортизаційний фонд.
6. Показники використання основних фондів на підприємстві.
7. Виробнича потужність підприємства.
8. Шляхи поліпшення використання основних фондів.

 

2.1. Економічна сутність основних фондів.

Будь-якому підприємству для процесу виробництва необхідне  наявність засобів праці, предметів  праці і робочої сили та фінансових ресурсів. Засоби праці складають  речовинну базу основних фондів.

Предмет праці – речовинну базу оборотних коштів. У сукупності вони складають виробничі фонди підприємств. Розподіл виробничих фондів на основні й оборотні випливає з їхньої ролі в процесі виробництва, способу перенесення ними своєї вартості на виготовлену продукцію, роботи чи послуги.

Основні фонди – це засоби виробництва, які:

1. мають вартість;
2. багаторазово беруть участь у процесі виробництва;
3. зберігають свою натуральну форму в протягом всього життєвого циклу;
4. переносять свою вартість на готову продукцію поступово, вроздріб, у міру зносу.

В ринковій економіці  поняття основних фондів поширюється. До них відносяться: земля, цінні  папери, інтелектуальна власність ( патенти, свідоцтва, ноу-хау ). Основні фонди  в їх грошовому вигляді називають  основними засобами або основним капіталом.

Оскільки основні фонди складаються з великої кількості засобів та знарядь праці, то виникає необхідність їх класифікації по визначеним ознакам.

 

2.2. Класифікація і структура основних фондів.

Існує кілька класифікацій основних фондів:

1. Виходячи з участі в процесі виробництва матеріальних благ основні фонди підрозділяються на виробничі і невиробничі.

Виробничі – фонди промисловості, сільськогосподарського призначення, транспорту, зв'язку й інших галузей матеріального виробництва, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва.

Невиробничі фонди призначені для обслуговування потреб житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, освіти, тобто за допомогою них не створюються матеріальні цінності, а перерозподіляється матеріальний прибуток.

2. За ступенем впливу на обсяг виробленої продукції: активні і пасивні.

Активна частина – це та, котра безпосередньо створює продукцію (верстати, машини, флот та інші.). По активній частині визначається виробнича потужність підприємства.

Пасивна частина – це та, котра створює необхідні умови для нормального виробництва продукції (будинки, спорудження, склади і т.д.). Співвідношення між активною і пасивною частиною повинне бути оптимальним.

 

3) За походженням основні  фонди класифікуються: продукція капітального будівництва (будинки, спорудження, аеродроми) і продукція машинобудування (устаткування, верстати, транспорт).

4) Видова класифікація (по ній проводиться оподатковування підприємств в відповідності до закону України „Про оподаткування”). Всі основні фонди поділяються на 4 групи:

• будинки, спорудження, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої (склади, вокзали, житлові будинки, греблі, дамби);
• обладнання, транспортні засоби, меблі, офісне устаткування, , побутові, механічні, електричні прилади;
• інші основні фонди, що не ввійшли до перших двох груп, включаючи сільськогосподарські машини й устаткування, робочу продуктивну худобу, багаторічні насадження, бібліотечний фонд
• комп’ютери та інформаційні системи, офісна техніка та засоби зв’язку.

Структура основних фондів – це процентне співвідношення окремих  груп основних фондів.

Видова структура вважається прогресивної, якщо частка другої і третьої груп зростає, оскільки це веде до підвищення питомої ваги активної частини основних фондів.

 

2.3. Облік і оцінка основних фондів.

Існують два методи обліку основних фондів – натуральний і  вартісний:

Натуральний – використовується при визначенні виробничої потужності підприємства, розробці балансу устаткування, удосконаленні складу основних фондів.

Натуральний облік відбувається таким чином:

На кожний інвентарний  об’єкт заводиться картка, в якій визначені  основні показники кожного об’єкту ( площа, потужність, кількість устаткування. На транспорті це експлуатаційні показники транспортних засобів: вантажність, потужність двигунів, швидкість).

Вартісний – використовується для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції, для визначення загальної суми основних фондів. Складання всіх вартостей об’єктів даного підприємства дає нам початкову вартість основних фондів.

Обидва ці обліку ведуться паралельно на картках обліку і доповнюють один одного.

Вартісний облік може вестися по початкової (балансової) вартості, відбудовної і залишкової вартості.

Початкова вартість – це вартість первісних витрат на виготовлення і придбання засобів праці, транспортування, монтаж і інші витрати, зв'язані з їхнім впровадженням у дію. По цій вартості основні фонди беруться на баланс підприємства.

Основні фонди мають  свій життєвий цикл і знаходяться  в постійному русі. При довгостроковому  використанні основних фондів, особливо в умовах високого рівня інфляції, початкова вартість перестає відповідати її дійсному значенню. Тому, для усунення викривлення впливу цінового фактору використовують оцінку основних фондів по їх відновній вартості.

Відновна вартість – це вартість у даний момент часу (реальна, з урахуванням інфляції). Може бути отримана в результаті переоцінки основних фондів. Відновна вартість важлива для процесу приватизації.

В_від = В_п(б) × К_інд, грн.,

В_п(б) – початкова (балансова) вартість; К_інд – коефіцієнт індексації, враховує інфляцію і деінфляцію.

Залишкова вартість – це первісна чи відновна вартість з урахуванням зносу, тобто вартість ще не перенесена на виготовлену продукцію.

В_зал = (В_перв – С_зн) × К_інд, грн.,

С_зн – сума зносу

Ліквідаційна  вартість – це вартість об'єкта в момент списання чи ліквідації.

Ринкова вартість – це вартість, що враховує ринкові фактори (місця розташування, якість об'єкта) стосовно відновної вартості. Ринкова вартість не завжди дорівнює відновної.

 

 

2.4. Знос і амортизація.

В процесі функціонування основні фонди зношуються. Розрізняють таки види зносу: фізичний, моральний, функціональний. зовнішній та інші.

Фізичний знос – втрата основними фондами своїх первісних техніко-експлуатаційних характеристик (пряме зношування основних фондів). Існують два види фізичного зносу в залежності від причин, які викликають знос:

• фізичний знос першого роду – зношування основних фондів у наслідок їхнього вживання (утома металу, ламання);
• фізичний знос другого роду – зношування основних фондів у наслідок їхнього не вживання (корозія металу).

Існує два способи визначення рівня фізичного зносу:

1. по термінах служби;
2. за даними обстеження технічного стану.

За першим методом:

,

З_ф – фізичний знос; Т_ф – фактичний термін служби; Т_н – нормативний термін служби.

Цей метод є досить приблизним, тому що передбачає, що в першу половину строку служби зношується 50% вартості і 50% в другу. В дійсності найбільша частота відмов техніки спостерігається в початковий і кінцевий період життя.

Другий метод припускає розбивку об'єктів основних фондів на окремі конструктивні елементи і визначення ступеня зносу кожного окремо. Тоді в цілому фізичний знос визначається по формулі:

,

В_і – вартість окремих конструктивних елементів; b_i – коефіцієнт зносу; В_п – первісна вартість.

Цим методом користуються при приватизації і переоцінці.

 

Моральний знос – засоби праці знецінюються, утрачають свою вартість до закінчення фізичного зносу (нормативного терміну служби). Буває дві форми:

• моральний знос першого роду – це знецінювання машин і устаткування в наслідок здешевлення виробництва машин тієї ж конструкції.

,

З_м – моральний знос; В₁ – відновна вартість; В_n – первісна вартість.

Моральний знос другого  роду – це знецінювання старих машин, які ще фізично годні в наслідок появи більш досконалих по технічним характеристикам машин, що витісняють застарілі.

З_м – моральний знос; П_с - продуктивність старої машини; П_н - продуктивність нової.

Розрізняють знос, який можна усунути і який не можна усунути. Фізичний знос, що можна усунути усувається за допомогою поточного ремонту. Моральний знос, що можна усунути усувається за допомогою модернізації. Знос, що не можна усунути усувають повною заміною основних фондів.