Экономика предприятия

Стимулююча  функція цін полягає в заохочувальному  або стимулюючому впливі ціни на виробництво  та споживання різних видів продукції. За допомогою цін можна стимулювати розвиток раціональної структури виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості продукції, заощаджування матеріальних і трудових ресурсів.

Балансуюча  функція ціни виявляється у тому, що за допомогою цін здійснюється зв’язок між виробництвом і споживанням, досягається рівновага між попитом і пропозицією.

Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва виявляється у тому, що за допомогою цін здійснюється перерозподіл капіталів на користь  тих секторів, галузей чи виробництв, які мають вищу норму прибутку. Такий перелив капіталів підприємства здійснюють самостійно під впливом ринкових чинників з метою отримання більшої величини прибутку.

 

7.2. Склад ціни.

Кожен вид ціни складається з окремих частин, які називаються елементами. До елементів ціни належать: собівартість (С), прибуток (П), мито (М), акцизний сбір (А), податок на додану вартість (ПДВ), посередницько- збутова націнка (Нп) і торговельна надбавка (Нт).

Цр = С + П + А + ПДВ + Нп + Нт .

Собівартість  та прибуток є обов’язковими елементами ціни, тому що відшкодування витрат і отримання прибутку є невід’ємною умовою виробництва продукції. Наявність інших елементів у ціні необов’язкова і залежить від галузевої належності продукції, її соціальної значущості, кількості господарських ланок, що беруть участь у виробництві і реалізації продукції, та інших чинників. Так, мито входить до складу ціни тільки імпортних товарів, а акцизний збір є елементом лише незначної частки продукції. Податком на додану вартість хоча й обкладається абсолютна більшість товарів, але є певні винятки. Націнки посередницько-збутових і торговельних організацій містять ціни тих товарів, реалізація яких здійснюється через посередницьки ланки. Тому не лише ціни на разні товари, а й той самий вид ціни може мати неоднаковий склад елементів.

7.3. Методи ціноутворення.

Вихідна ціна товару має бути в межах між надмірно низькою ціною, яка не дає прибутку, і надмірно високою, яка стримує  попит. Тому мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, а максимальна – наявністю унікальних властивостей товару. Ціни товарів конкурентів і товарів-аналогів обумовлюють середній рівень, на який слід спиратися, встановлюючи ціну.

Такими міркуваннями керуються підприємці при вирішені проблеми вибору методу розрахунку ціни. У ринкових умовах найширше застосовують методи, які у своїй основі спираються на:

- витрати;

- попит;

- конкуренцію.

Методи ціноутворення, що ґрунтується на врахуванні витрат, називається витратними. До них відносять  метод повних витрат, метод надбавок, метод цільового прибутку та агрегатний метод.

Визначення  ціни методом повних витрат спирається на калькуляцію продукції, до якої додається  певна величина прибутку. Головна  перевага даного методу – це легкість розрахунків. Але він має два істотні недоліки. По-перше, при встановленні ціни не береться до уваги чинник попиту на товари та конкуренція. Тому можлива ситуація, коли товар за такою ціною не користуватиметься попитом, оскільки конкуренти виробляють дешевшу продукцію, або кращу за якістю. По-друге, визначення витрат не пов’язане зі зміною обсягів виробництва. Цей метод використовується в ринкових умовах, коли необхідно встановити ціну на принципово нову продукцію, яка не має аналогів, а також на товари, що виробляються на замовлення.

Торговельні та посередницько-збутові організації  при визначені ціни реалізації широко використовують метод надбавок, згідно з яким до закупівельної вартості товару додається певна націнка. За їх рахунок посередники забезпечують відшкодування своїх витрат ат одержання прибутку.

До витратних  методів належить також метод  беззбитковості та цільового прибутку, застосовуючи який, підприємець прагне встановити таку ціну, яка забезпечить  йому бажану величину чистого доходу. Цей метод спирається на графік беззбитковості, який відображає витрати на очікуваний обсяг виручки при різних рівнях виробництва чи продажу.

Досить обмежено при формуванні цін застосовується агрегатний метод. Його суть полягає  в тому, що ціна визначається додаванням цін окремих складових частин товару, до якої додаються витрати на їхню комплектацію та збирання. Агрегатний метод застосовується, по-перше, коли товар складається з окремих готових виробів(столові сервізи), а по-друге, коли продукція виготовляється з окремих елементів, вузлів чи деталей (пульти управління).

Методи, які  враховують чинник попиту, можна поділити на такі, що спираються тільки на попит, а також на методи, які одночасно  враховують як витрати, так і попит. До методів, які спираються лише на попит і не враховують витрати, можна віднести встановлення ціни на основі суб’єктивного сприйняття покупцями цінності товару. Підприємство, яке використовує такий метод має насамперед визначити ті ціннісні уявлення, що існують у свідомості споживачів відносно тієї чи іншої продукції (наприклад, її престиж). Визначення таких критеріїв цінності товару для покупця дає змогу підприємству встановити таку ціну, за якою він готовий його придбати. Обов'язковою умовою застосування цього методу є наявність на ринку взаємозамінних товарів та їхня диференціація.

Одним з конкретних способів формування вихідної ціни на товари є метод балової оцінки. Він застосовується переважно у  випадках, коли відсутня залежність між  якісними характеристиками товару та його ціною або коли споживчі властивості  продукції неможливо передати кількісно (наприклад запах парфумів) У цьому разі фахівці, спираючись на експертні оцінки, визначають цінність товару для споживачів і присвоюють йому певну кількість балів. На підставі співвідношення між цінами та баловими оцінками аналогічних товарів установлюється вартісна оцінка одного бала. Множенням суми балів на вартісну оцінку одного бала визначається орієнтовна ціна нової продукції.

До найпоширеніших методів установлення цін з орієнтацією  на конкуренцію можна віднести метод лідера та метод тендерного цінотворення. При формуванні цін методом лідера підприємство мало уваги звертає на власні витрати та попит, а здебільшого спирається на ціни головних конкурентів на ринку. Ціна на нову продукцію може відхилятися від цін лідера, але тільки в певних межах, обумовлених відмінностями в якісних характеристиках товарів. Чим менше таких відмінностей, тим більше ціна нової продукції наближається до ціни основного конкурента.

Формування  цін методом лідера базується  на залежності між ціною та споживчими властивостями (параметрами) виробів. Цей метод має найбільше поширення при формуванні цін на продукцію виробничо-технічного призначення та деякі споживчі товари довгострокового використання, за якими можна кількісно визнані їхні якісні характеристики.

Метод тендерного ціноутворення застосовується, коли фірми конкурують між собою в  боротьбі за отримання контракту. Він  ще називається методом запечатаного конверта. Метод тендерного ціноутворення  найчастіше використовується тоді, коли фірми беруть участь у тендерах, які оголошуються урядом. Фірма, що бажає взяти участь у торгах, подає до тендерного комітету економічно обґрунтовану заявку. Вона містить у собі пропозицію щодо ціни, яка визначається не рівнем особистих витрат або попитом, а на основі цін, які можуть призначити конкуренти. Тому, пропонуючи свою ціну, фірма прагне встановити її на нижчому рівні, ніж у конкурентів, але, безумовно не нижче власних витрат.

 

Тема 8. Фінансово-економічний результат діяльності підприємства.

 

1. Економічна сутність доходу.
2. Прибуток підприємства, його формування та використання в ринкових умовах.
3. Рентабельність підприємства, поняття і види.

 

8.1. Економічна сутність доходу.

Дохід є основним джерелом покриття здійснених підприємством витрат та формування прибутку. Це один з найголовніших показників, що впливає на фінансовий стан підприємства.

Підприємство  отримує доходи як від звичайної  діяльності, так і в результаті надзвичайних подій.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності. Прикладами звичайної діяльності є виробництво та реалізація продукції, розрахунки з постачальниками, покупцями та замовниками, працівниками, податковими органами, банківськими установами тощо. До звичайної діяльності також відносять такі операції, як переоцінка вартості майна підприємства, списання знецінених запасів матеріальних цінностей, економічні санкції за порушення договірних зобов'язань або податкового законодавства та інші.

До надзвичайної діяльності підприємства відносять операції, які не відбуваються часто або регулярно і відрізняються від звичайних операцій, наприклад пожежі, стихійні лиха тощо.

Звичайну діяльність підприємства поділяють на операцій та іншу (у тому числі фінансову та інвестиційну).

Формування  доходу від кожного з видів  діяльності має свої особливості (рис. 8.1).

Розглянемо  порядок формування доходу від операційної  діяльності підприємства.

Дохід підприємства від операційної  діяльності складається з доходу від його основної діяльності та інших операційних доходів.

Основна діяльність підприємства пов'язана з виробництвом та збутом продукції (наданням послуг, виконанням робіт) і має забезпечувати отримання доходів, достатніх для відшкодування витрат виробництва й обігу та отримання певного прибутку.

У світовій практиці для визначення доходу підприємці їй від реалізації продукції застосовують касовий метод та метод нарахувань.

При касовому методі доходом або виручкою підприємстві за певний період вважається сума грошових коштів, що надійшла від покупців протягом цього періоду в його касу або на розрахунковий рахунок за продукцію, що була фактично відвантажена покупцям (або за фактично здійснені та надані для них роботи та послуги).

За методом нарахувань доходом або виручкою підприємства за певний період називається вартість продукції (наданих послуг), відвантаженої покупцям протягом цього періоду, незалежно від того, оплачена вона ними у цьому періоді чи ні.

Під час операційної діяльності підприємство, крім доходу від реалізації продукції, отримує інші операційні доходи. До таких доходів належать: отримана орендна плата за майно, надане у тимчасове користування іншим особам; до оцінка вартості запасів матеріальних цінностей, що знаходяться на складі підприємства; дохід від зростання курсу валюти, якою володіє підприємство на банківських рахунках.

Доходи  підприємства від іншої діяльності включають: дохід від участі в  капіталі, інші фінансові та інші доходи.

 

Рис. 8.1. Склад доходів підприємства від звичайної діяльності

 

До  доходів від участі в капіталі відносять дохід, отриманий підприємством  від здійснених ним інвестицій в  асоційовані, дочірні або спільні  підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі.

Цей дохід має місце коли прибуток, отриманий підприємством-об’єктом інвестування, не спрямовується на виплату дивідендів інвесторам, а залишається на його ж подальший розвиток. У такому разі відбувається зростання вартості інвестицій, здійснених підприємствами-інвесторами, пропорційно до їхніх часток у капіталі. Відповідна величина зростання вартості інвестицій, здійснених підприємством-інвестором, і є його доходом від участі у капіталі.

Дохід від участі у капіталі визначається як:

Д_у.к. = a * П ,

Д_у.к. – дохід підприємства від участі в капіталі, грн.; a. – частка інвестицій підприємства-інвестора у статутному капіталі асоційованого (дочірнього, спільного) підприємства; П – прибуток отриманий асоційованим підприємством, грн.

Якщо асоційоване (дочірнє, спільне) підприємство зазначило збитків, інвестицій, здійснених підприємствами-інвесторами, зменшиться пропорційно їхнім внескам до статутного капіталу.

При цьому підприємство-інвестор матиме втрати від участі в капіталі.

Якщо  ж частка інвестицій підприємства до статутного капіталу іншого підприємства становить менш ніж 20% його обсягу, то доходи, отримані від таких інвестицій, відносять до інших фінансових доходів.

До інших доходів належать доходи, отримані підприємством від:

• реалізації необоротних активів і майнових комплексів;
• зростання курсу валюти, якою володіє підприємство на банківських рахунках (якщо валютні операції не пов’язані з основною діяльністю підприємства);
• безоплатно отриманих цінностей;
• до оцінки вартості основних фондів тощо.

 

8.2. Прибуток підприємства, його формування

та використання у ринкових умовах.

Кінцевим  позитивним результатом господарської  діяльності будь-якого підприємства є прибуток. Прибуток визначається як перевищення доходів підприємства над його витратами. Основними функціями  прибутку є такі: