Экономика предприятия

Під час прийнята рішень щодо обсягів виробництва необхідним е розподіл витрат на змінні та постійні.

Змінні витрати –  це витрати, загальна сума яких змінюється зі зміною обсягів виробництва продукції (надання послуг, виконання робіт).

Змінні витрати можна  поділити на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні витрати  змінюються пропорційно до зміни  обсягу виробництва. До них відносять  витрати сировини, матеріалів, комплектуючих, відрядну заробітну плату робітників. Коефіцієнт пропорційності для них К_проп =1.

Непропорційні витрати  поділяють на прогресуючи та дегресуючи. Прогресуючи витрати зростають  в більшій мірі, ніж обсяг виробництва, коефіцієнт пропорційності для них К_проп >1. До таких витрат належать витрати на відрядно-прогресивну заробітну плату, додаткові витрати тощо. Дегресуючи витрати також змінюються, однак у менший мірі, ніж зміна обсягу виробництва і коефіцієнт пропорційності для них К_проп <1. Це витрати на утримання й експлуатацію устаткування, його ремонт, витрати на інструмент тощо.

До постійних витрат відносять такі, загальна сума яких не залежить від кількості виготовленої продукції. Їх обсяг змінюється лише із дією часу. До постійних витрат можна  віднести такі: витрати на утримання  й експлуатацію будівель та споруд загальногосподарського призначення, адміністративно-управлінські витрати тощо.

У складі постійних витрат розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при  зміні обсягу виробництва, наприклад, витрати на оплату праці адміністративно-управлінського персоналу з відрахуванням на соціальні заходи при нарахуванні працівникам премій змінюються, але неістотно.

Залежність загальної  суми витрат і доходу підприємства від обсягу виробництва показана на рис.6.2.

За нульового обсягу виробництва та реалізації дохід підприємства і його змінні витрати дорівнюють нулю. Однак мають місце постійні витрати, які підприємство несе при будь якому обсязі виробництва. Із зростанням обсягу виробленої продукції збільшуватимуться змінні витрати та дохід. Повні витрати підприємства складаються із його постійних та змінних витрат. У точці перетину ліній доходу і повних витрат (О) має місце рівність між витратами підприємства й отриманим доходом. Обсяг виробництва, що відповідає цій точці, називається беззбитковим або критичним (Q_кр). Якщо підприємство буде реалізовувати продукцію в обсязі, меншому за критичний обсяг виробництва, воно буде нести збитки, оскільки витрати перевищуватимуть дохід підприємства. У випадку, коли обсяг реалізації продукції перевищує критичний обсяг виробництва, підприємство отримуватиме прибуток, оскільки дохід буде більшим за його витрати.

 

Функція повних витрат може бути записана як:

С_повн – повна сума витрат, грн.; С_пост - постійні витрати, грн.; С_змін – змінні витрати, грн.; Q – обсяг виробництва у натуральних вимірниках.

 

 дохід,

 витрати,

 грн.

 О прибутки

 

 збитки

 

 0 Q 0

обсяг виробництва

постійні витрати;          змінні витрати;         повні витрати

 

Рис. 6.2. Графік залежності загальної суми витрат і доходу підприємства від обсягу виробництва

 

Рівняння доходу можливо записати у вигляді:

Д – сума доходу підприємства, грн.; Ц – продажна ціна одиниці продукції, грн.; Q – обсяг проданих одиниць продукції у натуральних вимірниках.

Критичний обсяг виробництва, за якого сума здійснених витрат дорівнює отриманому доходу, визначається так:

 

Q_кр - критичний обсяг виробництва у натуральних вимірниках.

Звідси критичний обсяг  виробництва дорівнює:

 

Під час планування та аналізу витрати підприємства поділяють  на одноелементні (або прості) та комплексні. Одноелементні - мають єдиний економічний  зміст і є первинними паливо, сировина); комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють кілька елементних витрат (загальнозаводські, витрати від браку та інші).

За ступенем участі у виробничому процесі: основні – зв'язані з безпосереднім виконанням виробничого процесу; накладні – зв'язані з обслуговуванням і керуванням виробництвом.

 

 

6.3. Калькулювання собівартості продукції.

Розрізняють такі методи калькулювання собівартості:

1. Нормативний метод – передбачає встановлення витрат на одиницю продукції відповідно до діючих норм.
2. Параметричний метод. Витрати но проектний вибір встановлюють, виходячи із ступеня залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів вибору.
3. Розрахунково-аналітичний метод. Передбачає розподіл прямих витрат на виробництво одиниці продукції на основі діючих норм, а непрямих – пропорційно від заробітної плати основних робітників.

Розглянемо зміст статей калькуляції собівартості.

Стаття “Сировина  і матеріали” включає витрати  на сировину і допоміжні матеріали, куплені вироби, напівфабрикати.

Обсяг витрат сировини і  матеріалів на одиницю продукції можна визначити за формулою:

Q – обсяг продукції,  що випускається; Pм – норма витрат матеріалу (у вартісних вимірниках); Sнп – витрата матеріалів, що зв’язана зі зміною залишків незавершеного виробництва.

Стаття “Паливо й  енергія на технологічні цілі” містить витрати на енергію, яка використовується безпосередньо у виробничому процесі.

 

Витрати енергії на одиницю продукції  обчислюють, виходячи з норм витрат і діючих тарифів на енергію:

і – кількість видів енергії; Р_і – норма витрати і-того виду енергії;    Ц – ціна (тариф) на використання і-го виду енергії.

Стаття “Заробітна плата  працівників (основна і додаткова)“  включає витрату на оплату праці  робітників, які безпосередньо зайняті  виготовленням продукції підприємства.

Основна, додаткова заробітна  плата (погодинна):

t_ф – фактичний відпрацьований час; Т – тарифна ставка за 1годину відпрацьованого часу; Д – система доплат працівникам за різні досягнення; П – система премій за досягнення.

де Q – обсяг роботи; Т_од – відрядна розцінка на виготовлення; SД – система доплати.

До статті “Відрахування на соціальні заходи” включаються обов’язкові нарахування на заробітну платню основних робітників: до державного пенсійного фонду (32,3%), до фонду зайнятості (2,6), до фонду соціального страхування (1,9) S_соц. = % S _з/пл. S_соц. = 37,5% = 0,375 S _з/пл.

Стаття “Утримання та експлуатація машин та устаткування” є комплексною, оскільки охоплює такі витрати, як енергію, пальне, стиснуте повітря, що необхідні безпосередньо для експлуатації обладнання, амортизаційні відрахування по машинах і устаткуванню, витрати на заробітну плату обслуговуючого персоналу, витрати на ремонт устаткування тощо. Витрати розподіляють між загальною кількістю продукції відповідно до обраної бази розподілу. Найчастіше за таку базу беруть величину основної заробітної плати виробничих робітників. Можна визначити методом підсумовування - складають кошторис, визначають відсоток цих витрат.

 

До статті “Цехові витрати” відносяться:

• заробітна плата з відрахуванням на соціальні заходи працівникам керування;
• витрати на керування, виробничі і господарські витрати;
• амортизаційні відрахування на будинки і спорудження;
• витрати на охорону праці;
• витрати на техніку безпеки, протипожежну безпеку;
• витрати на дослідження, відрядження;
• обов'язкові платежі;
• придбання патентів і ліцензій.

S^накл – накладні витрати; S_{оснз/пл} – заробітна плата основних робітників; S_A – норма амортизації.

 

Стаття “Підготовка й освоєння виробництва” включає:

• освоєння нових цехів і виробництв;
• підготовка й освоєння нової продукції;
• підготовчі роботи

Витрати списуються на продукцію  рівними частинами в плині  розрахункового періоду.

До статті “Невиробничі витрати” відносять:

• витрати на маркетингові дослідження;
• реклама;
• засобу на стимулювання збуту;

Визначається в % від  виробничої собівартості.

 

6.4. Види і показники собівартості.

З метою проведення економічного аналізу рівня витрат підприємства собівартість продукції класифікується за низкою ознак.

У залежності від часу формування витрат розрізняють - планова собівартість (визначається перед початком планового періоду); фактична чи звітна собівартість (визначає фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку); проектна чи прогнозована собівартість (визначається в техніко-економічних обґрунтуваннях на майбутній період); нормативна собівартість (розраховується на основі поточних норм витрат); кошторисна (характеризує витрати на чи вироби замовлення, що виповнюються в разовому порядку.

У залежності від місця формування: цехова (сума витрат у границях цеху; виробнича (витрати на виробництво продукції в границях усього підприємства); повна (сукупність виробничих і невиробничих витрат).

По  тривалості розрахункового періоду: місячна, квартальна, річна, за ряд років.

По масштабах об'єкта: індивідуальна (характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції), галузева (середні витрати по галузі на виробництво і реалізацію продукції).

За  складом продукції собівартість може бути: товарної продукції, валової продукції, реалізованої продукції, собівартість незавершеної продукції.

У собівартість товарної продукції входять витрати підприємства на виробництво і збут товарної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат.

Собівартість реалізованої продукції це - собівартість товарної продукції за винятком підвищених витрат першого року масового виробництва  нових виробів та собівартість продукції  реалізованої з залишків минулого року.

S_р - собівартість реалізованої продукції; S_рт – собівартість товарної продукції; S_рм – витрати першого року масового виробництва; S_н1 – собівартість нереалізованої продукції на початок року; S_н1 – собівартість нереалізованої продукції на кінець року.

Собівартість валової продукції включає усі види робіт та послуг, що виконує підприємство. Відміна від собівартості реалізованої продукції полягає у тому, що в першому випадку підприємство може виробляти продукцію для себе.

Витрати на 1 гривню реалізованої продукції – найбільш відомий на практиці показник, що узагальнює. Він використовується при аналізі зниження собівартості, і дозволяє характеризувати рівень та динаміку витрат на виробництво.

S_1грн - витрати на одну гривню реалізованої продукції, грн/грн;     S_тов – собівартість товарної реалізованої продукції, грн;             B_{тов.грн} – обсяг реалізованої продукції в вартісному вираженні, грн.

Собівартість одиниці продукції - витрати підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції:

S_од – собівартість одиниці продукції; S_тов – собівартість товарної реалізованої продукції, грн; Q_тов – обсяг товарної продукції, у натуральному вираженні.

 

6.5. Методи визначення собівартості.

Для визначення собівартості продукції підприємства використовують такі методи: кошторисний, метод підсумовування та пофакторний методи.

Кошторисний метод складається на основі елементів витрат (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів, інші витрати).Кошторис витрат виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з його основною діяльністю за певний період, незалежно від того, включаються вони до собівартості продукції в цьому періоді чи ні. Для розрахунку собівартості продукції кошторис витрат виробництва необхідно коригувати.

Метод підсумовування – передбачає визначення суми попередньо визначених собівартостей окремих виробів.

S_і – собівартість окремих виробів; Q_i – загальний обсяг виробництва продукції i-того виду; n – кількість найменувань продукції.

Пофакторний - визначення собівартості з урахуванням впливу різних факторів.

n – кількість факторів; S_тб - собівартість у базовому періоді;      ∑∆S_і - сумарний вплив різних факторів.