Экономика предприятия

Соціальна функція  заробітної плати втілює принцип соціальної справедливості й передбачає однакову оплату за однакову роботу.

Принципи оплати праці:

• здійснення оплати праці залежно від кількості і якості праці;
• диференціація заробітна плата залежно від кваліфікації працівника і умов праці;
• темпи росту продуктивності праці повинні бути вищими за темп росту середньої заробітної плати.

 

5.3. Форми і  системи заробітної плати.

Основою організації  заробітної плати на підприємствах  є тарифна система.

Тарифна система дозволяє зіставити конкурентні види праці, беручи до уваги їх складність і умови виконання, тобто якість праці. Вона складається з основних елементів:

• тарифної сітки (з 2002 року) 25 тарифних розрядів з діапазоном тарифних коефіцієнтів від 1 до 4,51;
• тарифних ставок; розмір тарифної ставки першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати, нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану працівником норму праці;
• тарифно-кваліфікаційних довідників, які поділяють різні види робіт на групи в залежності від їх складності.

Тарифні сітки (тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів) можуть бути визначені різні для різних видів виробництва, робіт, окремих груп і категорій робітників або на підприємстві може бути визначена єдина тарифна сітка (тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів) для оплати праці всіх груп і категорій робочих або навіть всіх працівників підприємства, включаючи керівників, фахівців і технічних службовців.

Сьогодні підприємства самостійно встановлюють форми, системи  і розміри оплати праці, а державні тарифні ставки служать орієнтиром у процесі організації оплати праці.

При розробці тарифної сітки можуть використовуватися  чотири варіанти збільшення (від розряду до розряду) міжрозрядних коефіцієнтів:

1) з прогресивним  абсолютним та прогресивним відносним  (у відсотках) зростанням тарифних  коефіцієнтів;

2) з прогресивним  абсолютним та постійним відносним  зростанням тарифних коефіцієнтів;

3) з постійним  абсолютним та регресивним відносним зростанням тарифних коефіцієнтів;

4) з регресивним  абсолютним і відносним регресивним  зростанням тарифних коефіцієнтів.

Після того, як визначили тарифні ставки по працівниках  всіх розрядів, наявних на підприємстві, виникає питання, як визначити розряд того або іншого працівника.

Присвоєння  кваліфікаційних розрядів робітникам здійснюється відповідно до виконуваних  ними робіт, які, в свою чергу, відносяться  до певних тарифних розрядів.

 

Віднесення  виконуваних робіт до певних тарифних розрядів здійснюється керівництвом (власником) підприємства відповідно до кваліфікаційних вимог і з обов’язковим узгодженням із профспілкою підприємства.

Професійні  назви робіт (професій) визначаються згідно з Державним класифікатором України "Класифікатор професій ДК 003-95", а кваліфікаційні вимоги до них - відповідно до Довідника професійних кваліфікаційних характеристик професій працівників.

На основі тарифної системи підприємства можна використовувати  дві форми оплати праці: відрядну та погодинну.

За відрядної форми оплати праці величина заробітку працівника визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виготовленої за певний проміжок часу (зазвичай, за місяць), та відрядною розцінкою за її одиницю:

1. Заробітна плата при прямій відрядній системі оплати праці:

m — кількість різних видів продукції, що виготовляє робітник; P_i — розцінка за і-й вид продукції; N_Ф — фактичний випуск продукції і-го виду.

2. Розцінка за певний вид продукції:

Т_шт — норма часу на виконання і-ї операції; С_в— годинна тарифна ставка відрядника за розрядом робіт.

3. Заробітна плата при відрядно-преміальній системі оплати праці:

З_т.в. — тарифна заробітна плата відрядника (З_т.в =З_п.в); Д_в— преміальні доплати.

П₁ — процент доплат за виконання плану (10-15%); П₂ — процент доплат за кожний процент перевиконання плану; П_п.п. — процент перевиконання плану.

N_ф, N_пл— фактичний і плановий обсяги випуску продукції.

4. Заробітна плата при відрядно-прогресивній системі оплати праці:

N_в.б— обсяг випуску продукції, що відповідає вихідній базі для нарахування доплат (110-115%); P— розцінка за певний вид продукції.

Н_ч— норма часу на виконання і-ї операції; С_в— годинна тарифна ставка відрядника за розрядом робіт; Н_вир— норма виробітку; P_п— підвищена розцінка за виконання операції.

П_р.р.—процент зростання розцінки, який визначається за шкалою, розробленою на підприємстві залежно від процента перевиконання вихідної бази для нарахування доплат

Таблиця 1

Приклад шкали  для розрахунку доплат при відрядно-прогресивній системі оплати праці

 

Процент перевиконання  вихідної бази для нарахування доплат (Пв.б.)	1-10	11-25	26-40	41 і більше
Процент зростання  розцінки Пр.р	25	50	75	100

 

Процент перевиконання вихідної бази:

N_ф,N_пл, N_вб — фактичний, плановий обсяги випуску продукції та адекватний вихідній базі для нарахування доплат.

Погодинна форма передбачає оплату праці в залежності від відпрацьованого часу і рівня кваліфікації робітника.

Погодинну форму оплати праці застосовують передусім тоді, коли:

• немає можливості вимірювати результати праці, необхідної для встановлення норм виробітку та розцінки, або у випадках, коли робота є надто трудомісткою;
• робітник не може безпосередньо впливати на збільшення випуску продукції, що визначається насамперед продуктивністю машин, обладнання, агрегату;
• визначальну роль відіграють не кількісні, а якісні результати роботи;
• робота є небезпечною для працівника. ;

Заробітна плата при прямій погодинній системі оплати праці:

Т_ф.—фактично відпрацьований погодинником час; С_п— годинна тарифна ставка погодинника (за розрядом робітника).

 

Тема 6. Собівартість продукції (СП).

 

1. Економічна сутність собівартості і вартості продукції.
2. Класифікація витрат підприємства та їх характеристика.
3. Калькулювання собівартості продукції.
4. Види і показники собівартості.
5. Методи визначення собівартості.
6. Шляхи зниження собівартості продукції.
7. Особливості розрахунку собівартості транспортної продукції.

 

6.1. Економічна  сутність собівартості і вартості продукції.

Собівартість – це частина вартості, що виражає витрати підприємства на спожиті в процесі виробництва засоби праці, предмети праці й оплату праці, тобто виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

 

Потрібно визначити  різницю між собівартістю і вартістю продукції:

Вартість продукції

Вартість спожитих засобів виробництва

Знову створена вартість

Вартість спожитих засобів  праці		Вартість спожитих предметів  праці		Вартість необхідного продукту		Вартість додана
ОФ(А)		ОБЗ		Заробітна плата		Прибуток

 

.

 

 

Рис. 6.1 Складові вартості продукції

 

Собівартість необхідна:

• для контролю за використанням ресурсів;
• для визначення економічної ефективності діяльності підприємств;
• для встановлення цін на продукцію.

При визначенні собівартості продукції важливе значення має  визначення складу витрат що входять  до неї. Як відомо, витрати підприємств  відновлюються за рахунок двох власних  джерел: собівартості (валових витрат), та прибутку. Тому визначення складу витрат, віднесених на собівартість передбачає їх розмеження між джерелами відновлення.

Загальний принцип цього  розмеження базується на тому, що до собівартості повинні включатись ті витрати, які забезпечують просте відновлення  всіх факторів виробництва: предметів праці, засобів праці, робочої сили, природних ресурсів.

Поіменний перелік всіх валових витрат приведено у законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” (ст.5).

 

6.2. Класифікація витрат підприємства та їх характеристика.

Підприємство будь якої форми власності під час своєї діяльності здійснює різноманітні витрати, які можна поділити на операційні, фінансові та інвестиційні.

Витрати, пов’язані з  основним видом діяльності підприємства (виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт) або такі, що забезпечують здійснення цієї діяльності називають  операційними.

Інвестиційні - витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю (капітальне будівництво, розширення та розвиток виробництва, придбання довгострокових цінних паперів тощо).

Фінансові витрати включають  сплату відсотків іншим юридичним  та фізичним особам за отримані від  них кошти к вигляді кредитів та позик тощо.

Операційні витрати підприємства відповідно до ії економічного змісту, групуються за такими загальноприйнятими економічними елементами:

• матеріальні (сировина й основні матеріали, паливо й енергія з боку);
• витрати на оплату праці;
• відрахування в позабюджетні соціальні фонди;
• амортизація основних фондів;
• інші грошові витрати.

Але, групування витрат по економічних елементах не дає  можливість розрахувати собівартість одиниці продукції, обчислення якої відіграє важливу роль при обґрунтуванні  ціни на продукцію, при схваленні рішень про випуск нової продукції, визначенні рентабельності виробництва окремих видів продукції.

Процес обчислення собівартості продукції  називається калькулюванням собівартості продукції.

Для визначення повної собівартості окремих видів продукції застосовують таку класифікацію статями витрат калькуляції за (перелік статей може бути різним, що обумовлено особливостями галузі до якої належить підприємство):

• сировина і матеріали;
• паливо й енергія на технологічні цілі;
• заробітна плата працівників (основна і додаткова);
• відрахування на соціальні заходи;
• утримання і експлуатація устаткування;
• цехові витрати;
• підготовка й освоєння виробництва;
• інші виробничі витрати;
• невиробничі витрати.

Співвідношення між  статтями витрат виражене у відсотках  називається структурою витрат по статтях калькуляції.

Наприклад структура витрат по статтях калькуляції авіапідприємства може бути такою: авіа паливно-мастильні матеріали - 18,4%, амортизація - 22,6%, заробітна плата всього складу - 26,4%, відрахування на соціальні міри - 9,9%, аеропортові збори - 22,7%.

За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі – витрати, безпосередньо пов’язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на одиницю продукції (сировина, заробітна плата робітників). Непрямі – витрати, пов'язані з усією виробничо-господарською діяльністю підприємства, які неможливо прямо віднести до виробництва якогось одного виду продукції (затрати на заробітну плату адміністративно-управлінського та обслуговуючого персоналу, амортизація основних фондів загальногосподарського призначення тощо).