Ефективність витрат для освоєння нового виробництва

• науковість;
• динамічність  та системність, тобто управління має здійснюватися на постійній основі;
• безперервність;
• єдність методів, що практикуються на різних рівнях управління витратами;
• своєчасність, оскільки управління витратами має здійснюватися не по факту, а на випередження;
• прозорість формування витрат для будь-якого рівня управління;
• управління витратами на всіх стадіях життєвого циклу товару – від створення до утилізації;
• органічне поєднання зниження витрат з високою якістю продукції (робіт, послуг);
• недопущення надлишкових витрат;
• широке впровадження ефективних методів зниження витрат;
• удосконалення інформаційного забезпечення про рівень витрат;
• всі рішення повинні прийматися із забезпеченням повної оцінки за всім комплексом показників – від технічних, технологічних параметрів до фінансових показників;
• забезпечення ефективності і оптимальності виробництва;
• підвищення зацікавленості  виробничих підрозділів в зниженні витрат тощо.

Головна мета управління витратами – побудова внутрішнього економічного процесу обліку та контролю витрат по підприємству в цілому та в розрізі його підрозділів задля виявлення реального фінансового результату роботи підприємства.

Управління витратами на підприємстві має сприяти комплексному вирішенню  наступних основних задач:

• оцінювання ефективності виробництва;
• планування перспективи розвитку підприємства;
• виявлення ролі управління витратами як чинника підвищення економічних результатів діяльності;
• визначення витрат за основними функціями управління;
• розрахунок витрат за виробничими підрозділами підприємства;
• розрахунок необхідних витрат на одиницю продукції (робіт, послуг);
• підготовка інформаційної бази, яка дозволяла б оцінювати витрати при виборі і прийнятті господарських рішень;
• виявлення технічних способів і засобів виміру і контролю витрат;
• пошук резервів зниження витрат на всіх етапах виробничого процесу і у всіх виробничих підрозділах підприємства;
• вибір способів нормування витрат;
• вибір системи управління витратами, яка відповідала б умовам роботи підприємства;
• вивчення методик планування загальних і середніх витрат;
• постійний аналіз взаємозв’язку “обсяг виробництва–витрати–прибуток” з метою уникнення негативного ефекту масштабу виробництва;
• визначення і регулювання бази цін;
• аналіз інвестиційної привабливості підприємства  тощо.

Всі перелічені задачі управління витратами повинні вирішуватися в комплексі, оскільки тільки такий  підхід забезпечить результативність і сприятиме підвищенню ефективності роботи підприємства.

Управління витратами  виробництва реалізує свою основну мету і головні завдання шляхом здійснення визначених функцій. Саме через свої функції система управління витратами виступає тим основним інформаційним інструментом, який сприяє прийняттю ефективного управлінського рішення.

Розглядаючи функції  управління витратами виробництва у взаємозв’язку, управління витратами виробництва можна визначити як динамічний процес безупинних взаємозалежних дій з прогнозування, планування, організації, нормування, мотивації, обліку, калькулювання витрат, контролю та аналізу, координації, а також регулювання відповідних чинників виробництва. Метою цього процесу є досягнення запланованого економічного результату діяльності підприємства шляхом забезпечення оптимального рівня, структури та динаміки витрат виробництва (рис. 1.3).

 

 

 

 

                                                                                                                  

                               t₀           

 

Рис. 1.3. Цикл функцій управління витратами як динамічний процес безупинних взаємозалежних дій

Розглянемо наведену схему докладніше.

Прогнозування і планування витрат здійснюють з метою економічного обґрунтування запропонованих господарських рішень. Виокремлюють перспективне (довгострокове) та поточне (короткострокове) планування, яке конкретизує шляхи реалізації довгострокових цілей підприємства. Точність перспективного планування витрат невелика, оскільки на неї впливають інвестиційні процеси, поведінка конкурентів, політика держави, форс-мажорні обставини тощо.

Короткострокове планування витрат є більш точним, оскільки відображає потреби найближчого  майбутнього і визначається річними, квартальними, а в разі потреби  – і щомісячними розрахунками. Особливої актуальності набуває  оперативне планування в умовах антикризового управління витратами підприємства. 

Організація як одна із функцій управління витратами встановлює, хто управляє витратами, в які терміни, якими способами тощо, тобто йдеться про формування на підприємстві внутрішніх структурних підрозділів, які здійснюють розробку та реалізацію управлінських рішень – центрів відповідальності. Визначаються місця виникнення витрат, центри витрат та центри відповідальності за їх дотриманням. Метод управління витратами шляхом виділення центрів відповідальності дозволяє оптимізувати структуру й обсяг ресурсів, що використовуються, побудувати систему стимулів для апарату управління і окремих працівників з метою ефективного використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Нормування – розроблення норм і нормативів використання предметів та засобів праці, людського ресурсу.

Норма – науково обґрунтована максимально допустима величина витрат живої чи уречевленої праці на виготовлення одиниці продукції чи виконання певного обсягу робіт. Норматив характеризує режим використання ресурсів, тобто ступінь використання ресурсу на одиницю виміру продукції чи роботи (на одиницю площі, ваги тощо). Сукупність норм і нормативів підприємства створює його нормативну базу, від якості якої істотно залежить ефективність управління витратами виробництва.

Мотивація (стимулювання) полягає у виявленні таких спонукальних мотивів, які сприяли б дотриманню працівниками запланованих витрат і пошуку можливостей їх зниження.

Облік витрат необхідний для вимірювання, реєстрації фактів споживання ресурсів в процесі  діяльності підприємства.

Калькулювання собівартості продукції – визначення у вартісному вираженні величини витрат, які припадають на калькуляційну одиницю. За допомогою калькулювання обліковують собівартість. Будучи об’єктивною економічною категорією, собівартість продукції (робіт, послуг) є вираженням в грошовій формі витрат на використані в процесі виробництва засобів та предметів праці, оплати праці тощо. Таким чином, собівартість продукції показує величину витрат на виробництво продукції, яку підприємство повинно відшкодувати для забезпечення безперебійного виробництва. Відсутність будь-якого чинника калькуляційного процесу спрощує процес обчислення фактичної собівартості продукції. Особливості калькулювання собівартості продукції визначаються характером перероблюваної сировини та виробленої продукції, технологічними процесами, організацією виробництва тощо.

Крім перерахованих  функцій при управлінні витратами  мають значення також функції контролю (моніторингу) і аналізу витрат підприємства та створення системи відповідного інформаційного забезпечення. Аналіз витрат, що здійснюється за даними обліку, дозволяє оцінити ефективність використання спожитих ресурсів, виявити резерви зниження витрат та прийняти раціональне управлінське рішення стосовно витрат. Аналіз необхідно будувати так, щоб можливо було визначити та виміряти всі чинники виробництва, що впливають на рівень собівартості та прибутку: матеріальні ресурси, які використовують на технологічні потреби, становлять основу готового продукту, їх обсяг та зміну структури  витрат; основні засоби, що застосовують у виробництві, трудові ресурси, їх рівень і динаміка; витрати, пов’язані з організацією і обслуговуванням виробництва та  витрати на управління виробництвом.

Координація і регулювання витрат забезпечує порівняння фактичних витрат із запланованими, виявлення небажаних відхилень та здійснення заходів по їх усуненню. При зміні умов виконання плану заплановані витрати підлягають корегуванню.

Таким чином, функції управління витратами виробництва знаходяться у взаємозв’язку і взаємозалежності, тим самим визначається їхня послідовність, що утворює замкнутий повторюваний цикл управління.

В основі функціонування будь-якого  підприємства лежить сукупність законів, принципів, методів, правил, процесів, навичок і дій, спрямованих на об'єднання й забезпечення взаємодії особистих і матеріальних елементів виробництва з метою підвищення його ефективності та отримання прибутку. Для ефективної діяльності підприємствам матеріального виробництва потрібен такий механізм управління витратами виробництва, який міг би адаптуватися до поставлених цілей, наявних матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, змін макро- та мікросередовища.

1.3. Особливості  формування витрат на освоєння нового виробництва

На наш погляд, найбільш вдалим як у стилістичному, так і економічному планах є застосування терміна “витрати на підготовку і освоєння нової продукції”, яке найповніше та чітко характеризує ту частину ресурсів, яка використовується підприємством для виконання робіт з науково-технічного і економічного обґрунтування концепції продуктової інновації її проектування і виробничого освоєння. При цьому ми враховуємо, що процес підготовки та освоєння виробництва нової продукції зазвичай тісно пов’язаний із розробленням нових технологій і технологічних процесів. Тому немає потреби в окремому виділенні у понятті цього етапу.

Чіткого визначення поняття  “витрати на підготовку та освоєння виробництва  нової продукції” у роботах вітчизняних науковців не знаходимо. Це зумовлено тим, що вже сама назва таких витрат розкриває їхню сутність. Більшість авторів, подаючи визначення цієї специфічної категорії витрат, зводять його до елементарного перерахунку основних видів витрат на підготовку та освоєння виробництва нової продукції.

П.С. Безруких та ін., вказуючи на незбіг часу проведення витрат на підготовку та освоєння  виробництва та випуску нової продукції, виділяє такі їх складові: витрати на освоєння нових виробів; витрати на гірничо-підготовчі роботи; пускові витрати [75, c.191, 192].

В.А. Бєлобородова зазначає, що витрати на підготовку і освоєння виробництва, пов’язані з прискоренням науково-технічного прогресу на основі оновлення продукції, що випускається, заміни виготовлення застарілих зразків новими високопродуктивними верстатами, машинами, обладнанням та іншими виробами. До витрат на освоєння вона відносить витрати: на освоєння нових підприємств, виробництв, цехів і агрегатів, або пускові витрати; на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції і нових технологічних процесів; на гірничо-підготовчі роботи у видобувних галузях промисловості [76, c.188].

На думку Дж. Дейлі, витрати, пов’язані з розробленням і освоєнням продукту, можуть коливатися від незначних до дуже великих залежно від продукту, галузі і покупців. Зазвичай всі вони включаються до складу постійних витрат. Коли компанії, які застосовують традиційні системи обліку витрат, включають ці витрати до складу накладних, вони тим самим спотворюють дані про собівартість одиниці окремих видів продуктів, що, своєю чергою, призводить до помилкових рішень при встановленні цін [77, c. 178]. Поряд з цим Є.Ю. Попова наголошує на тому, що витрати на наукові дослідження і (або) дослідно-конструкторські розробки формують частину непрямих витрат організації [78]. Саме тому правильна класифікація витрат на підготовку і освоєння виробництва нової продукції має виключно важливе значення для формування максимально раціональної системи їх обліку.

Узагальнюючи існуючі  на той час підходи до формування номенклатури витрат на підготовку та освоєння виробництва продукції Кабінетом Міністрів України у 1996р. в Типовому положенні з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості [8] було запропоновано уніфікований погляд: до вказаної категорії витрат віднесено чотири їх види:

– витрати на підготовчі роботи у видобувних галузях;

– підвищені витрати  на виробництво нових видів продукції  в період їх освоєння, включаючи перші видання нових книжок, а також витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням випуску продукції, не призначеної для серійного або масового виробництва;

– витрати на освоєння нового виробництва, цехів та агрегатів (пускові витрати);

– витрати на винахідництво  і раціоналізацію.

Зазначимо той факт, що витрати на підготовку та освоєння виробництва нової продукції є субкатегорією витрат на підготовку та освоєння виробництва. Останнє є ширшим і містить чотири загалом відмінні за своєю методологічною сутністю види витрат. Тоді як підготовчі роботи у видобувних галузях, а також освоєння нового виробництва, цехів та агрегатів не містять етапів, притаманних для інноваційного процесу (проектування і конструювання нового виробу, проектування спеціального інструментального оснащення та розроблення технологічного процессу його виготовлення, розробка і оформлення нормативів витрат тощо) та не ведуть до створення абсолютно інноваційної продукції, лише підвищені витрати на виробництво нових видів продукції і витрати на винахідництво та раціоналізацію формують вартість інноваційного продукту і, відповідно, є об’єктом дослідження цього дослідження.

У промисловості витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням  виробництва продукції, виділені окремою статтею калькуляції в загальній сукупності витрат, що пов’язані з виробництвом і збутом (реалізацією) продукції (робіт, послуг). Узагальнивши дослідження вітчизняних науковців, можна визначити, що ними визначається приблизно однакова номенклатура статей витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції: