Ефективність витрат для освоєння нового виробництва

Нормативний метод калькулювання  витрат передбачає розрахунок як планової, так і фактичної собівартості на основі нормативної калькуляції, тобто калькуляції, складеної за затвердженими нормами витрачання матеріальних, трудових та інших ресурсів. Планова або фактична собівартість продукції визначається як алгебраїчна сума нормативних витрат, планових або фактичних відхилень від норм з урахуванням змін самих норм.

Нормативний метод калькулювання  витрат складається з декількох етапів:

1. систематичний поточний облік витрат за діючими нормами 
   та за відхиленнями від норм; виявлення місць та причин відхилень, а також винних у цьому осіб;
2. систематичний облік зміни норм;
3. складання та періодичне коригування нормативної калькуляції, що базується на діючих нормах витрат;
4. визначення фактичної собівартості виготовленої продукції як алгебраїчної суми  нормативної собівартості,  відхилень  від норм та зміни самих норм.

Розрахунок собівартості продукції за нормативним методом  можна представити формулою:

С_Ф = С_н±  С_н ± Н,  (1.7)

де С_ф — фактична собівартість продукції;

С_н — нормативна собівартість продукції;

 С_н — відхилення від діючих норм витрат;

 Н — відхилення  діючих норм витрат.

Використання нормативного методу калькулювання дозволяє забезпечити  своєчасне виявлення економії або додаткових витрат за рахунок відхилень від установленого технологічного процесу, змін складу витрачених ресурсів, посилює можливості оперативного управління виробництвом.

Позамовний метод калькулювання  передбачає визначення витрат за окремими замовленнями (договорами, контрактами).

Позамовний метод використовують підприємства з індивідуальним та дрібносерійним характером виробництва, які виготовляють неповторні екземпляри виробів або невеликі серії одного виду продукції (наприклад, підприємства авіабудування, суднобудування, металообробні підприємства).

Об'єктом обліку витрат за цим методом є окреме виробниче  замовлення, фактична собівартість якого  визначається після його виконання.

На кожне замовлення відкриваються аналітичні картки обліку витрат, у яких відображаються: найменування замовлення, вид та кількість виробів, замовник, термін виконання замовлення, цехи-виконавці, планова собівартість та ціна.

Позамовний метод дозволяє визначити всі прямі витрати  на виготовлення певного замовлення та обчислити фактичну собівартість кожного замовлення за прямими витратами. Загальновиробничі витрати розподіляються між замовленнями пропорційно обраній базі розподілу. Визначення собівартості одиниці продукції проводиться після виконання замовлення способом ділення суми витрат (прямих і непрямих), здійснених для виконання замовлення, на кількість виробленої на замовлення продукції.

Попередільний метод  калькулювання застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною, матеріалом і характером обробки масовою продукцією (наприклад, на підприємствах хімічної, металургійної, шкіряної, лісової промисловості та з виробництва цегли тощо), а також на виробництвах із комплексним використанням сировини.

Об'єктом обліку витрат за цим методом є технологічний переділ — певна сукупність технологічних операцій, у результаті яких отримують продукт праці, готовий до використання чи продажу.

Попередільний метод  передбачає облік витрат, починаючи  з підготовки вихідної сировини і  до випуску кінцевого продукту, за кожним переділом (фазою, стадією виробництва). Облік витрат ведеться за калькуляційними статтями витрат у розрізі видів або груп продукції за переділами.

Перелік переділів (фаз, стадій) виробництва, за якими здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції залежить від особливостей технології виробництва і встановлюється підприємством самостійно.

Фактична собівартість продукції кожного переділу складається з витрат даного переділу та витрат попереднього переділу у вигляді собівартості напівфабрикату. Таким чином, калькуляція останнього за технологією виробництва переділу є калькуляцією фактичної собівартості виробленої продукції.

Попередільний метод  передбачає застосування елементів  нормативного методу, а саме виявлення відхилень фактичних витрат від діючих норм чи планових витрат. Це забезпечує своєчасне виявлення перевитрат або економії витрат, причиною яких може бути зміна технологічного процесу, складу сировини, напівфабрикатів і матеріалів, що використовуються в процесі виробництва кінцевої продукції, асортименту виробленої продукції тощо.

5. Для цілей калькулювання  витрати підприємства групують  за статтями калькуляції. Таке  групування дає змогу дослідити  цільові напрями використання ресурсів. Перелік і зміст статей визначається на основі галузевих методичних рекомендацій та відображає особливості виробничого процесу. Методика обчислення статей собівартості визначається підприємством і залежить від конкретних умов виробництва.

Орієнтовна номенклатура статей калькуляції для більшості підприємств різних галузей має такий вигляд:

1. сировина та матеріали;
2. купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
3. паливо та енергія на технологічні цілі;
4. зворотні відходи (віднімаються);
5. основна заробітна плата;
6. додаткова заробітна плата;
7. відрахування на соціальні заходи;
8. витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва;

9)витрати на утримання  та експлуатацію обладнання; 
10)загальновиробничі витрати;

11. втрати від браку;
12. супутня продукція (віднімається);
13. інші виробничі витрати;
14. позавиробничі витрати.

Підприємства мають  право змінювати наведену вище номенклатуру статей калькуляції згідно зі специфікою виробництва певної галузі: об'єднувати декілька статей калькуляції в одну або виділяти з однієї декілька, виокремлювати додаткові статті.

Основною проблемою  калькулювання у багато продуктовому виробництві є розподіл загальновиробничих витрат. Саме від того, наскільки правильно розподілити загально виробничі витрати між окремими виробами, залежить точність І достовірність обчислення собівартості кожного виробу.

Як повідомлялося раніше, усі загальновиробничі витрати  поділяють на: змінні (загальновиробничі витрати, які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягів виробництва) та постійні (загальновиробничі витрати, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності).

Згідно з П(С)БО 16 усі  змінні витрати та розподілена частина  постійних загальновиробничих витрат включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Нерозподілена частина постійних загальновиробничих витрат входить до складу собівартості реалізованої продукції робіт послуг

Отже, бухгалтерський облік  чітко розмежовує поняття виробничої собівартості та собівартості реалізованої продукції. Відмінність між цими двома категоріями визначається формуванням у процесі виробництва продукції нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат (рис. 1.1).

 

 

 

Собівартість реалізованої продукції
Виробнича собівартість продукції					Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати	Наднормативні загальновиробничі  витрати
Прямі матеріальні витрати	Прямі витрати на оплату праці	Інші прямі витрати	Змінні загальновиробничі  витрати	Розподілені постійні загальновиробничі  витрати

 

 

Рис 1.1. Складові собівартості реалізованої продукції.

Згідно з П(С)БО 16 змінні загальновиробничі витрати розподіляються на одиницю готової продукції виходячи з фактичної виробничої потужності звітного періоду, тобто фактичного обсягу діяльності. Тому при розрахунку змінних витрат на одиницю готової продукції (способом ділення змінних загальновиробничих витрат на фактичний обсяг випуску продукції) усі змінні загальновиробничі витрати є розподіленими.

Постійні загальновиробничі  витрати розподіляють виходячи з  нормальної потужності. Нормальна потужність — це очікуваний середній обсяг  діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва [12].

Розподіл постійних  загальновиробничих витрат за нормальною потужністю необхідний для того, щоб сума витрат, яка перевищує норматив, не включалася до виробничої собівартості готової продукції. Таким чином, нерозподілена сума постійних загальиовиробничих витрат виникне тільки в тому випадку, коли рівень виробництва у звітному періоді менше, ніж за нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати не включаються до виробничої собівартості, вони збільшуючи, собівартість реалізованої продукції в тому періоді, в якому виникли.

1.2. Система управління витратами виробництва. Принципи та функції управління витратами

Зазвичай будь-яке  підприємство орієнтоване на вирішення  проблем довгострокового розвитку та сталого росту, що досягається, насамперед, науково-обґрунтованими методами управління. Проблема управління витратами є однією з найбільш складних і важливих в економіці підприємства. Складність проблеми змісту науково-обґрунтованого управління витратами виробництва полягає в необхідності поєднання значної кількості даних щодо господарської діяльності підприємства в єдину систему економічного управління, яка включає в себе сукупність принципів, методів, форм і прийомів управління. Крім того, потрібно чітко виділити предмет та об’єкти управління в умовах об’єктивно існуючих невизначеності та ризиків, викликаних нестабільністю економічних умов в Україні, жорсткою загальною конкуренцією та значною кон’юнктурною залежністю від уподобань споживачів.

На підприємстві залежно  від об’єктів управління можна виділити підсистеми управління виробничими  процесами, матеріально-технічними ресурсами, персоналом тощо. Такі підсистеми можна  доповнити і управлінням витратами  виробництва.

Система управління витратами виробництва складає цикл впливу суб’єкта управління (тобто підсистеми, яка управляє) на об’єкт управління (підсистему, якою управляють). Суб’єктами управління витратами виробництва є керівники та спеціалісти підприємства та його виробничих підрозділів (рис. 1.2).

                        Вплив зовнішнього середовища  на систему управління витратами  виробництва

 

            Вхід                                                                                        Вихід

 

 

 

 

 

 

Вплив системи управління

витратами виробництва на зовнішнє середовище

Рис. 1.2. Система управління витратами виробництва промислового підприємства

Необхідно підкреслити, що стан управління витратами, ступінь  його довершеності залежить від удосконалення  всього фінансово-господарського механізму в цілому і його окремих елементів як на мікро-, так і на мезо- та макрорівнях. В основу управління витратами повинен бути покладений принцип забезпечення ефективної взаємодії всіх його складових з метою підвищення ефективності його функціонування залежно від потужності підприємства та покращення соціально-економічних умов населення як прояву соціальної ефективності підприємства.

На цій підставі менеджмент підприємств повинен бути спрямований  на раціональне зниження наявних  витрат, знаходження резервів їх зниження. Отже, фактично мова йде про формування системного противитратного  економічного механізму. Останній відображає зниження витрат на одиницю продукції, зростання обсягу реалізації і пряму економічну мотивацію учасників виробничого процесу як мету управління. На підставі даного підходу виходить розуміння системи управління витратами виробництва як організаційного відображення відповідних економічних відносин на підприємстві.

Головним об’єктом управління витратами виробництва є не тільки економічна підсистема формування витрат виробництва, а також її динаміка та процеси, що відбуваються як в самій підсистемі виробництва, так і на підприємстві в цілому. Предметом управління витратами виробництва є ті зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на процес виробництва.

Процес управління витратами  виробництва базується на певних принципах. Серед основних принципів управління витратами, дотримання яких забезпечує  економічну конкурентоспроможність підприємства, виділяють такі: