Управління портфелем проблемних кредитів

Щодо техніки здійснення продажу кредитів, то банк-продавець  у деяких випадках може зберігти за собою права з обслуговування боргу. Кредити продаються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. Наприклад, на одному з найбільших ринків перепродажу кредитів, що належить країнам "третього світу", кредитні борги Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу, Філіпін, інших країн часто продаються у співвідношенні до номінальної вартості 5 центів за 1 долар. Більшість цих кредитів купуються пакетами в мільйони доларів банками та корпораціями, що мають досвід роботи в країні-боржнику. При цьому, якщо економічний стан у такій країні покращується, покупці кредитів отримують значні прибутки, а в негативному випадку збитки за такими кредитами є значно менші, ніж при їх безпосередньому наданні.

Однією із поширених  у деяких країнах форм продажу  банками своїх кредитних вкладень є так звана сек"юритизація кредитів. При здійсненні сек"юритизації банк пропонує для продажу не самі кредити, а цінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів. По мірі того як позичальники сплачують ці активи (повертають суму основного боргу та нараховані відсотки), потік доходів спрямовується до власників цінних паперів.

Кількість і обсяги проблемних кредитів можуть бути значно зменшені у разі застосування універсального методу розрахунку обсягу кредиту, що широко застосовується в західній банківській практиці. Зміст його полягає в тому, що видається лише частина загальної величини позички. Інша ж частина (у процентах до визначеного обсягу кредиту) банком не кредитується, а її сума визначається банком на підставі оцінки ризику конкретної операції.

Домінуючою концепцією є теорія диверсифікації банківських  ризиків. Сутність її полягає у всебічній  диверсифікації операцій банку, в тому числі і кредитних. Сучасні дослідники вважають, що надання кількох великих є значно небезпечнішим, ніж численні дрібні позички. Хоча економісти також відмічають, що при такому методі мінімізації ризику проблема його скорочення розв'язується не за рахунок знищення економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів  для покриття структурних вад функціонування окремих господарських суб'єктів.

 Яскравим проявом  процесу диверсифікації кредитного  ризику є розвиток у світовій  практиці консорціального кредитування.

З іншого боку поширеним є державне регулювання максимального розміру ризику на одного позичальника, що запобігає надмірній орієнтації банку при проведенні ним кредитних та позабалансових операцій на одного великого позичальника.

Наприклад, у США обсяг  кредитів одному клієнту або групі клієнтів, пов'язаних інвестиційно-засновницькими відносинами, на повинен перевищувати 10% суми власних коштів банку. Кредити, надані банком державним установам, вважаються наданими одному клієнту.

У Німеччині обсяг  усіх великих кредитів, кожен з яких дорівнює або перевищує 15% власного капіталу банку, не повинен перевищувати останній більш як у 8 разів. Найбільший з великих кредитів не повинен перевищувати 50% власних коштів банку [27, с. 33].

 Велика увага приділялась  завжли банками до виробки найефективнішої методики оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника.

Внаш час банки розвинутих капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості  показників для такої оцінки клієнтів. Ця система диференціюється залежно від характера позичальника, а також може грунтуватись як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності клієнтів.

Так ряд американських  банків використовують систему оцінки кредитоспроможності, побудовану  на чотирьох групах основних показників:

- ліквідності фірми; 

- оборотності капітала;

- залучення коштів;

- показники прибутковості.

Оцінка кредитоспроможності  клієнтів французськими комерційними банками включає 3 блока :

1) оцінка підприємства  і аналіз його балансу, а  також іншої звітності;

2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих окремими комерційними банками;

3) використання для  оцінки кредитоспроможності   даних картотеки Банку Франції.

Особливість, як бачимо, у тому, що у Франції існує спеціальний  Центр по визначенню ризиків. Ця служба створена ще у 1946 році і знаходиться під веденням Банку Франції. Центр щомісяця отримує від банків інформацію про надані кредити та їх використання.

Картотека Банку Франції  має чотири розділи. В першому  підприємства розподіляються на 10 груп залежно від розміру актива баланса. Другий розділ є розділом кредитної котировки: 7 груп з шифром від 0 до 6, за яким підприємство займає свою позицію довіри, судячи з оцінок керівників контрагентів, з якими воно має ділові контакти. Третій розділ передбачає класифікацію підприємств за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього ділить клієнтів комерційних банків на три групи, які шифруються цифрами 7, 8, 9  (7-пунктуальні виплати, відсутність труднощів ; 8-тимчасові ускладнення, що не підривають платоспроможність; 9- достатньо ненадійний клієнт). В четвертому розділі відбувається поділ клієнтів на дві групи : векселі і цінні папери яких будуть переобліковані або ні.

Ще один метод мінімізації  кредитного ризику, який використовується банками та вимагає достовірної інформації про позичальника - це страхування.

В закордонній практиці кредитне страхування вперше набуло розвитку  в Європі після першої світової війни. В наш час страхуванням кредитних ризиків в-основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Прийняття кредитного ризику головним чином пов'язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. Серед страхових кромпаній, що займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.

Існують також спеціалізовані фірми, що  надають  за  відповідну  плату необхідну інформацію, в  тому числі і конфеденційного  характеру.

Наприклад, в світовій практиці одним з найбільш відомих  джерел даних про кредитоспроможність є фірма "Дан енд Бредстріт", яка збирає інформацію про близько 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються у загальнонаціональних  та регіональних довідниках. Більш детальна інформація може бути надана у вигляді фінансових звітів, які включають кілька розділів. Як правило, перший розділ містить інформацію загального характеру (назва, сфера економічної діяльності, адреса, форма власності, рейтингові оцінки тощо). В наступному розділі - відомості, отримані від постачальників фірми, відносно акуратності виконання нею платежів та про обсяги отримуваних комерційних кредитів. Третій розділ включає дані про аналіз балансу, обсяги продажів та прибутки/збитки. Четвертий - інформацію банку про середні залишки на депозитах та про платежі по позичках. В останніх розділах описується керівництво даної фірми, род її діяльності, клієнтура та інше.

Взагалі інфраструктура фінансових ринків розвинутих країн  представляється великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційних агентств. Інформаційні організації більш дрібні за розміром часто акцентують свою роботу на окремих галузях економіки або за географічним принципом.

База даних постійно поповнюється, а поява комп'ютерів в значній мірі спростила техніку адміністрування бази даних, хоча у фінансовому відношенні витрати зросли.

Таким чином, задачею українських банків є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами:

• По-перше, він вже є провірений на практиці;
• по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи;
• по-третє він може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

В даній роботі розглянута низка питань, які тісно пов’язані із кредитним ризиком комерційного банку. Саме  він становить найбільшу загрозу для банківської діяльності – кредитування. Але слід зауважити, що кредитний ризик не можна розглядати відірвано від інших ризиків банківської діяльності, так як вони переплітаються і спричиняють один одного.

Стосовно кредитного ризику слід відмітити, що по-перше, кредитний ризик входить до великої області фінансового ризику і тісно пов’язаний у ній і з процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківської діяльності. Так неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності і ризику банкрутства банку; по-друге, кредитний ризик для банку загострюється в зв’язку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників і кредиторів; й по-третє, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому, що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному і соціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються.

Важливою характеристикою  кредитного ризику є його динамічність, яка вимагає від банківських працівників періодичної оцінки ризику та управління ним.

Кредитний портфель являє собою сукупність виданих  позик, які 
класифікуються на основі різних критеріїв, пов'язаних з різними 
чинниками кредитного ризику або зі способами захисту від нього.

Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та 
стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності.Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.

Аналіз кредитного портфеля потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої 
структури, форм власності позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля.

 

Здійснюючи заходи по управлінню ризику неповернення позичок, банківський персонал орієнтується на банківську кредитну політику, яка  визначає стратегічні цілі та тактичні задачі. При цьому акцент може бути зроблений на ризиковій і доходній або поміркованій політиці.

Банк може розв’язати ризик кількома способами: уникнути його, прийняти повністю або прийняти за умови здійснення заходів по його зменшенню. Останній варіант є найбільш уживаним.

 Зовнішні способи  мінімізації кредитного ризику (розподіл  ризику, страхування ризику, забезпечення) передбачають передачу частини  або всього ризику іншим економічним  суб‘єктам. Внутрішні (нормування, лімітування, диверсіфікація, створення  резервів, оцінка кредитоспроможності позичальника) засновані на самостійних спробах банку перестрахуватися. На практиці, як правило, способи поєднуються з метою посилення їх впливу.

Стратегія та політика кредитних  ризиків повинні бути успішно  поширені в межах банківської установи. Весь персонал, який причетний до стратегії і політики, має чітко розуміти підхід банку до надання і управління кредитами і має нести відповідальність за впровадження розробленої політики та механізмів.

Наріжним каменем безпечного та розсудливого банківського розвитку є формування та запровадження політики та механізмів, що стосуються ідентифікації, оцінки, перевірки та контролю кредитних ризиків. Кредитна політика встановлює схему з надання позик та спрямовує банківські операції з кредитування. Кредитна політика має стосуватись таких сфер, як цільові ринки, структура портфелів, цінові та не цінові умови, структура обмежень, уповноважені органи, опрацювання/ звітування про винятки тощо. Така політика повинна бути чітко визначеною, узгодженою з розумними банківськими методами, відповідними контрольними вимогами і відповідати природі й складності банківських операцій. Політика повинна бути сформована і запроваджена в контексті внутрішніх і зовнішніх факторів, таких як становище банку на ринку, торгівельна зона, кваліфікація персоналу і технології.

ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» був заснований у 1992 році. На сьогоднішній день він є одним з найбільш успішних банків, які найбільш динамічно розвиваються в Україні, і займає лідируючі позиції банківського рейтингу нашої країни та неодноразово був відмічений закордонними рейтингами й організаціями.

Для мінімізації кредитного ризику ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» застосовує наступні методи: оцінка кредитоспроможності позичальника, нормування, лімітування, диверсифікація кредитного портфеля, використання забезпечення, страхування, створення страхових резервів на покриття можливих збитків за кредитними операціями.

Базуючись на результатах проведеного дослідження в роботі аналізу видно, що банк дуже ефективно та якісно розробляє кредитну політику, добре налаштовується на потреби клієнтів і ринку. Проблемних кредитів у банка не досить багато- це свідчить про якісну перевірку клієнтів перед наданням їм кредиту, також позитивною рисою банку є те, що при виникненні у клієнтів форс-мажорних обставин банк пропонує лояльні умови кредитування(наприклад, замість стягнення майна клієнта, пропонується пролонгація кредиту тощо).

В порівнянн з 2006 роком  всі показники якісно зросли. Також  банк дотримується нормативів обов’язкового резервування. Також можна зазначити, що рівень резервів у 2007 році значно більший, ніж у 2006,- це досить позитивна риса.

В умовах сучасної кризи  економіки все більше банків стикаються з проблемою непогашення позик, для уникнення даної проблеми банкам чітко необхідно контролювати роботу всіх своїх підрозділів, роботу працівників кредитного відділу й комітету, зокрема, дотримуватись нормативів резервування. Вдосконалювати політику на досвіді успішних банків країни, наприклад ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» або ж на досвіді закордонних банків, застосовувати методики й політики мінімізації кредитних ризиків. При додержанні всіх цих умов діяльність банку буде ефективною й банку не загрожуватиме ризик бути неліквідним. А на сьогоднішній день це є дуже актуальним.