Управління портфелем проблемних кредитів

Угода з відпрацювання  питання повернення кредиту може бути укладена тільки в таких ситуаціях:

• угода з відпрацювання питання повернення кредиту поліпшує можливість погашення основної суми кредиту;
• надходження від реалізації забезпечення кредиту виявляються недостатніми для погашення суми кредиту і сплати процентів по ньому;
• позичальник припиняє виплачувати проценти й основну 
  суму боргу внаслідок надзвичайних обставин, що ним не могли 
  бути передбачені;
• позичальник веде свої справи так, що це створює реальні можливості для відновлення його фінансової стабільності;
• погашення кредиту за допомогою реалізації виробничих 
  активів позичальника порушить його виробничу здатність і можливість погашення кредиту;
• банк вважає, що угода по відпрацюванню питання повернення кредиту приведе до погашення кредиту і сплати процентів по ньому.

Якщо банк переконався, що спільна угода по відпрацюванню питання повернення кредиту швидше за все не принесе позитивних результатів, то кредит класифікується як безнадійний, і банк приступає до закриття заборгованості.

Рішення про те, який метод  краще використати, приймається  керівництвом банку залежно від конкретних обставин та результатів попереднього аналізу проблеми. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку і його клієнту шанс на поновлення нормальної діяльності. Але при цьому необхідно завжди пам’ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Якщо ймовірність становить менш як 90 — 95%, то реабілітацію краще не розпочинати.

Також у процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосовувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

Процес реабілітації складається з декількох етапів[37]:

• збір і підготовка інформації;
• зустріч із позичальником;
• розробка плану дій;
• реструктуризація боргу;
• постійний контроль за виконанням плану.

Реабілітація починається  з швидкого виявлення будь-яких проблем, пов’язаних з кредитом, та причин їх виникнення. Для цього вивчаються: податкові декларації; судові позови для виявлення того, чи є у позичальника інші невиплачені боргові зобов’язання; документація на заставу клієнта, особливо у випадках, коли є претензії, відмінні від претензій з боку банку. Спеціалісти з розробки планів повернення кредитів мають якомога швидше зустрітися з проблемним позичальником та обговорити можливі варіанти рішення. У процесі бесіди необхідно виявити, чи готовий позичальник до подальшого співробітництва з банком та прийняття кардинальних, іноді болісних рішень, а також чи існує потенційна фінансова і матеріальна база для успішного їх впровадження. Співробітники банку мають оцінити якість, компетентність та чесність керівництва компанії-боржника, відвідати підприємство і на місці оцінити його майно та діяльність.

Після визначення ступеня  ризику для банку розробляється  попередній план заходів з поліпшення роботи позичальника. При підготовці плану увага концентрується на аналізі структури балансу та складі грошових потоків, детально перевіряються активи, вивчаються можливості їх ефективного використання. План реабілітації кредиту може включати такі конкретні дії:

• введення системи контролю за запасами: скорочення або ліквідація надмірних запасів сировини, напівфабрикатів та готової продукції;
• прискорення стягнення дебіторської заборгованості;
• відкладення платежів за кредиторською заборгованістю за допомогою залучення до співробітництва інших кредиторів, включаючи державні організації;
• продаж застарілого обладнання, а також виробничих ліній, цехів, які не приносять прибутку;
• пошук нових можливостей на ринку, або нових ринків;
• вирішення питання про збереження чи зміну структури та асортименту виробленої продукції;
• пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціонерів або залучення нових партнерів;
• пошук кандидатів для злиття з фінансово стійкою фірмою;
• зміни у структурі заборгованості, наприклад подовження строків кредиту, отримання пільгових строків, обмін заборгованості на акціонерний капітал, коли банк стає співвласником компанії;
• повна чи часткова зміна керівництва компанії-позичальника або інші форми організаційної перебудови.

Експертам банку потрібно оцінити суму коштів, яка необхідна  для втілення плану реабілітації в реальність, оскільки банк часто  повинен самостійно фінансувати ці заходи. Поставлені завдання вирішуються під керівництвом і контролем кредитного інспектора банку чи групи спеціалістів. Але іноді цього буває недостатньо, коли менеджмент компанії показує свою неспроможність керувати в екстремальних умовах. Якщо банк зацікавлений у порятунку кредиту та самого позичальника, то він може змінити керівництво і залучити спеціальну групу висококваліфікованих менеджерів, підготовлених до роботи в екстремальних умовах. У розвинених країнах існують спеціалісти по виходу з кризових ситуацій, але послуги їх коштують досить дорого.

Банківським фахівцям необхідно  провести реструктуризацію боргу, установити нові строки платежів та повного повернення суми кредиту, укласти нову тимчасову угоду, якщо проблеми є за своєю природою короткостроковими. Протягом усього періоду реабілітації банк повинен ретельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент до кардинальної зміни попередньо прийнятих рішень і планів.

У процесі реабілітації банк має враховувати не тільки фінансовий стан позичальника, а й загальну економічну та політичну ситуацію у країні. Важко сподіватися на успішне завершення роботи з повернення кредитів в умовах кризового стану економіки країни. У такому разі керівництво банку має розглянути всі розумні альтернативи повернення коштів, хоча б часткового. Інші можливості передбачають пошук додаткового забезпечення, використання гарантійних прав, перепродаж кредиту з дисконтом третій стороні. За наявності достатнього забезпечення, реалізація права на заставу є єдиною реальною можливістю повернення боргу.

Якщо жоден з розглянутих  заходів не дає реальної можливості повернення кредиту, банк може використати процедуру ліквідації компанії-боржника.

Ліквідація — це останній захід з боку банку, який означає  приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення ліквідації свого клієнта в цілому не поліпшує репутацію банку[37].

Ліквідація  може бути спокійною або з ускладненнями, залежно від поведінки власників  компанії та зовнішніх обставин. Компанію можливо ліквідувати шляхом її продажу  як діючого підприємства або через розподіл та продаж частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів компанії. У деяких випадках банки лише через 2 — 3 роки повертають свої кредити.

Ліквідація і реабілітація — досить дорогі методи управління проблемними кредитами з погляду  часу, фінансових та трудових витрат, оплати юридичних послуг. Звичайно, найкраща політика з управління втратами полягає в їх уникненні, але, на жаль, у реальному житті досягнути цього не вдається.

У зарубіжних банках велика увага приділяється організації  роботи з проблемними кредитами, створюються спеціалізовані підрозділи — департаменти, відділи, сектори. Відокремлення повноважень та відповідальності по роботі з проблемними кредитами від функції кредитування допомагає уникнути можливих зіткнень інтересів у конкретного кредитного працівника. Робота з проблемними кредитами потребує високої кваліфікації та спеціальної підготовки працівників банку, наприклад, володіння психологічними прийомами, практичного досвіду роботи в екстремальних умовах.

Отже, Кредитні вкладення, або кредитний портфель, комерційного банку, — це сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання доходу.

Кредитний портфель банку  містить агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення.

На сьогодні не існує  єдиної методики аналізу портфелю проблемних кредитів, тому було розглянуто методику аналізу за різними аспектами.

Так як кредитні операції- найприбутковіші, а відповідно є  й найризиковішими, тому вони потребують найбільшого захисту від ризику, контролю та аналізу їх проведення, щоб якога більше мінімізувати або зовсім уникнути збитків.

2 Оцінка ефективності  процесу управління портфелем  проблемних кредитів ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»

2.1 Характеристика ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Банк був створений та зареєстрований національним банком України як акціонерне товариство відкритого типу «Акціонерний комерційний банк «Аваль» у березні 1992 року. В 1994 році банк було перереєстровано в Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль».

Впродовж 15-річної історії своєї діяльності банк стрімко розвивався, розширював масштаби та напрямки своєї діяльності. Динамічно розвивалась мережа відділень банку: якщо за перший рік його існування було відкрито 12 регіональних відділень, то станом на кінець 1998 року мережа нараховувала вже 411 підрозділів, а на кінець 2007 року вона налічувала 1180 відділень, 100 центрів самообслуговування та 2113 банкоматів.

Йдучи в ногу із передовими банківськими технологіями, у 1996 році банк розпочав випуск платіжних карток , відкрив  власний процесінговий центр та став членом міжнародних платіжних систем Visa та Europay.

У 1997 році компанія Western Union визнала «Аваль» найкращим партнером у Східній Європі. А вже в 2000 році Western Union визнала банк «Аваль» найбільш творчоорієнтованим агентом системи.

У 2001 році Банк запровадив першим в Україні виплату пенсій із використанням пластикової картки «Онікс-пенсійний». Впроваджено власну систему термінових грошових переказів по Україні «Аваль-Експрес».

В 2002 році статутний капітал Банку досяг рекордної для української банківської системи позначки – 500 млн. грн. Банк увійшов до TOP-100 банків ЦСЄ за рейтингом Standard & Poor’s.

2003 рік- журнал Euromoney назвав «Аваль» кращим банком України. Банк розмістив власний випуск облігацій на суму 80 млн. грн.

В 2004 році статутний капітал банку досяг рекордної суми в 1 млрд. грн. ЄБРР визнав «Аваль» одним із найбільших і динамічних банків у ЦСЄ. Банк очолив рейтинг TOP-100 «Інвестгазети» в номінації «Найбільші банки за величиною чистих активів за 2003 рік».

Таким чином протягом низки років діяльність банку отримувала високий рівень визнання на національному та міжнародному рівнях. Високу якість роботи банку впродовж усіх цих років неодноразово відзначали і клієнти, й експерти банківського ринку.

Успішна діяльність банку, його стабільність та лідерські позиції  на ринку  України не могли не викликати  інтересу до банку з  боку іноземних інвесторів. У серпні 2005 року  мажоритарні акціонери  банку ухвалили рішення про продаж 93,5%  акцій групі Райффайзен Інтернаціональ Банк-Холдинг АГ, що є членом групи РЦБ, місто Відень, Австрія. Процес придбання цього пакету акцій на суму  1,028 млрд. доларів США було завершено у жовтні того ж року.

У зв’язку зі змінами у складі акціонерів, 25 вересня 2006 року Національний банк України перереєстрував банк як Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

Приєднання до групи  Райффайзен Інтернаціональ Банк-Холдинг АГ дозволило банку зберегти високі темпи зростання  та поставити амбіційні  цілі щодо  свого майбутнього розвитку.  120-річний досвід австрійської банківської групи  Райффайзен Банк-Холдинг  АГ та 15 років успішної діяльності «Райффайзен Банк Аваль» в Україні створили надійний фундамент для подальшого успіху банку на українському ринку.

За результатами 2006 року банк посів перше місце серед українських банків за розміром сплаченого статутного капіталу. Незважаючи на стрімке зростання активів банківського сектору  України та посилення конкуренції  на ринку фінансових послуг, «Райффайзен Банк Аваль» стабільно утримує друге місце за розміром активів та посідає провідне місце серед українських банків у сфері кредитування фізичних осіб, підприємств малого та середнього бізнесу різних секторів економіки.