Шпаргалка по історія економіки

5. Економічний розвиток його критерії та детермінанти.

Економічний розвиток можна розглядати як таке економічне зростання, що супроводжується значними структурними чи організаційними зрушеннями в господарській сфері суспільства. Наслідками економічного зростання можуть бути перехід від натурального господарства до товарного виробництва, зростання частки промисловості та сфери послуг у сукупному обсязі виробництва за рахунок зниження частки сільського господарства.

Економічний розвиток конкретизують такі, показники:1) обсяги виробництва валового національного продукту та його похідних на душу населення; 2)структура суспільного виробництва — частка промисловості та сільського господарства в народному господарстві; частка, обсяг та темпи розвитку прогресивних галузей промисловості; 3)кількісні та якісні показники рівня зайнятості населення; 4)використання природних ресурсів — обсяги залучення до господарської діяльності земельних, паливно-енергетичних ресурсів, корисних копалин і т. ін.; 5)рівень організації та ефективності суспільного виробництва,що виявляється у величині продуктивності праці, спеціалізації та концентрації виробництва, якості продукції тощо. Ще з часів класичної політичної економії для характеристики економічного розвитку використовується трифакторна модель виробництва, яка охоплює такі фактори: землю, працю та капітал. Неокласична школа (А. Маршалл) виділяє також четвертий фактор — підприємництво, тобто зусилля чи таланти щодо організації використання трьох зазначених раніше факторів. В економічному зростанні та економічному розвитку провідну роль відіграють форми економічної, соціальної та політичної організації суспільства, законодавча система, що втілюються в системі економічних інститутів. Люди, технологія та інститути мають безпосередній стосунок до процесу виробництва. Розвиток технології та суспільних інститутів є джерелом найдипамічніших змін в економіці. Разом з такими факторами виробництва, як праця, земля, капітал, вони утворюють сукупність детермінант економічного розвитку.

Детермінанти ЕК.РОЗ-КУ:населення( чисельність, статево-вікова структура, біологічні характеристики, рівень кваліфікації, участь у сусп. вир-ві); ресурси (земля(обсяги та родючість), корисні копалини, лісові водні ресурси, клімат,місце розташування та рельєф); технології ( технології камяного віку, реміснич, мануфактурне, машинне вир-во,сучасні технології ЕОМ, транспортні технолог., засоби звязку та інформац.технолог.)

6. Предмет  історії ек. та ек. думки. 

Спільним об'єктом економічних наук є господарська сфера (підсистема) суспільства. їсторико-економічна наука досліджує еволюцію господарської сфери суспільства, основні етапи ЇЇ ста-мовлення і розвитку. Історичні явища і факти господарського життя суспільства виступають об'єктом історико-економічної науки.Відбір та опис історичних явищ і фактів науковими засобами є однією з найскладніших проблем історико-економічних досліджень. Методологічною базою такого відбору є панівна парадигма економічної теорії, яка науково відбиває реально існуючу господарську систему суспільства. На основі системи наукових знань про економічну сферу суспільства здійснюється оцінювання процесу її історичного поступу, установлюються факти та явища, що мали історичне значення.Історичними явища і факти в господарській сфері суспільства стають лише тоді, коли засвідчують виникнення якісно нових, нетипових (унікальних) рис (характеристик), що з'явилися в ЇЇ історичному розвитку, Як правило, вони пов'язані з виникненням нових форм господарювання, нових способів виробництва і обміну, нових факторів виробництва та інших змін. Задача істор.ек. науки полягає у виявленні взаємозвязку між цими факторами та пошук причинїх виникнення. Господарській сис-мі притаманна певна цілісність, її основними характеристиками є: 1) відповідний рівень роз-ку, поділу праці, техніки і технологій; 2)форми власності на засоби вир-ва; 3)характер влади та ососбливості впливу держ-ви на ек.процеси; 4)особливість сусп.умов протікання цих процесів, наявні ресурси що використов у вир-ві. В історії роз-ку сусп.госп-ва ключову роль відіграють історич. форми гос-ва(господадські одиниці) та способи їх взаємодії між собою і сус-вом вцілому.Іншою важливою його складовою є глибина та адекватність пізнання людьми господарських процесів і віддзеркалення 'їх в економічних поглядах, думках, теоріях.

Історико-економічна наука повинна не тільки аналізувати історичні форми господарств та способи їх взаємодії, а й розглядати економічні думки, учення та теорії, які з різною глибиною та науковою довершеністю їх теоретично відображали. При цьому в економічних теоріях необхідно виділяти позитивний та нормативний аспекти, на які звернув увагу ще Адам Сміт. Позитивний підхід в економічній думці покликаний розкрити реальний зміст явища чи процесу, дати відповідь на питання; «що є?», «як є?», охарактеризувати історичні форми господарювання і стан господарської системи в конкретно-історичний момент її існування. Нормативний аспект економічної науки орієнтує нас на пошук відповіді на питання «як має бути?», щоб суспільство якнайповніше реалізувало свої цілі в господарській сфері. Він є основою для обґрунтування рекомендацій стосовно свідомої організації господарського життя суспільства, проведення економічної політики, адекватної наявним потребам. Так  предмет істор.-економіч. Науки включає до себе історичні форми гос-ва і способи їх взаємодії та відображеня їх в економічній функції.

7. Метод  істор. ек. та ек. думки.

Принципи цивілізаційної парадигми та особливості об'єкта і предмета історико-економічної науки обумовлюють вибір методів її дослідження.

Складниками сучасного методу історії економіки й економічної думки є: системний підхід; методологічні засади сучасної філософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологічні положення сучасної економічної теорії; методи економічної історії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологіч-ний, статистичні методи, метод компаративістики (порівняльний), а також методи соціологічних досліджень.

Для «нової економічної історії» характерним є використання нових методів економічного дослідження: 1)найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою електршінообчнслювальпих машин;2)використання економічної теорії для вивчення історії економіки;

3)побудова та використання гіпотетичних  дедуктивних, у тому числі так званих контрфактичних моделей для пояснення минулого;4)застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів па виробництво в певні історичні проміжки часу;5)використання принципу «за інших незмінних обставин».

Методи пізнання та дослідзісення в історії економічної думки грунтуються на їх комплексному та системному використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:

1)історичний метод, що передбачає дослідження генези економічної думки; урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змій; виявлення історичних джерел та передумов виникнення і розвитку економічних ідей та поглядів;установлення механізму та факторів соціально-екопомічпої динаміки та її теоретичного відображення в економічній науці;

2)хронологічний підхід — вивчення еволюції економічної думки в історичній послідовності, а також з'ясування наступності та спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей;•

проблемно-тематичний підхід у поєднанні з попередніми методами передбачає об'єктивне відображення теоретико-методологічної та концептуальної різноманітності наукових традицій світової економічної думки у визначенні структури і логіки навчального курсу;3)метод зіставлення — порівняльний розгляд змісту, структури і методології, позитивної та нормативної теорій різних наукових напрямів, течій та шкіл; виявлення на цій основі критеріївїх класифікації та типологізації; 4)міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економічної'науки в загальному контексті суспільного розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих та суспільних дисциплін; також установлення впливу численних позаекономічних, у тому числі інституціональних факторів (соціальних явищ, права, етики, індивідуальної та соціальної психології, культури, етнонаціональної ментальності, традицій та ін.), на розвиток економічної думки та теорії;

5)принцип єдності позитивного та нормативного аспектів економічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретичних досліджень на здійснення економічної політики, практичних заходів зі стабілізації економіки та сприяння економічному зростанню;6)аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сутність явищ та їх теоретичне відображення в наукових підходахрізних напрямів та шкіл; 7)каузальний метод — розкриття причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретичних напрямів та шкіл; 8)функціональний метод як виявлення та дослідження функціональних економічних залежностей ринкових факторів, їх формалізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різними напрямами економічної теорії; 9) неопозитивізм та прагматизм —  вивчення  економічною теорією суспільних та соціально-економічних процесів такими,якими вони постають у реальній економічній дійсності та господарській практиці; 10)соціальний позитивізм— розгляд економічною наукою соціально-економічних явищ такими, що піддаються реформуванню та вдосконаленню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної еволюції. Поряд із переліченими і традиційними для суспільних наук методами абстракції, аналізу та синтезу, логічним та історичним та іншими методами, центральне місце в ній посідають системний аналіз та генезис.Системний аналіз передбачає розгляд кожного об'єкта як ці-иісного утворення, що має складну внутрішню структурну будо-ву. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв'язки. Ціле і його властивості більше за суму якостей усіх складових. У функціонуванні системи вирішальне значення має головний зв'язок, що визначає напрям її розвитку. Невизначеність причинно-наслідкових залежностей у точках біфуркації обумовлює необхідність розглядати взаємодію як основну форму зв'язків у межах системи тощо.

Генезис передбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища розглядаються в історичному зв'язку за допомогою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій та знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятійних перетворень, який поєднує ці факти і явища. Генезис — це такий спосіб аналізу, що здійснюється з позицій цілісності господарства суспільства та па засадах певної наукової парадигми. У ньому органічно поєднуються два боки предмета істори-ко-економічної науки — історизм фактів і їх теоретичне відображення.

8. Завдання  курсу істор. ек. та ек. думки.

Завдання курсу історії економіки та економічної думки визначаються двобічністю предмета цієї науки. Можна окремо говорити про завдання історії економіки, історії економічної думки, а також про спільні завдання. Завданнями історії економіки є такі:1) з'ясування того «що, коли і де відбулося?» в господарській сфері; 2) узагальнення та аналіз господарського досвіду; 3) з'ясування логічних причинно-наслідкових зв'язків економічних процесів і явищ під час певних історичних подій,тобто виявлення їх обумовленості тими чи іншими факторами; 4)показ нерозривного зв'язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-економічної науки.

Поряд із цим Історія економічної думки також- виконус такі завдання:

1) пізнання основних тенденцій та чинників розвитку економічної думки; 2)розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності домінантних наукових парадигм;висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методологічних принципів та теоретичних основ; 3) установлення їх взаємозалежностей, спадкоємності та розбіжностей; 4)пізнання основних напрямів сучасної економічної думки,розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей,провідних наукових ідей та тенденцій розвитку;5) набуття уявлення про структуру наукового інструментарію сучасного теоретикоекономічного дослідження, формування у студентів на цій основі ширших аналітичних можливостей.

Історико-економічний аналіз конкретних історичних подій та фактів відіграє вкрай важливу роль у формуванні економічної культури господарських кадрів та розвитку економічного мислення майбутніх спеціалісті в-економістів.

Отже, можна констатувати, що основне завдання історії економіки та економічної думки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціонування основних господарських форм та їх взаємозв 'язку і взаємо-обумовленоапі; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з'ясування причин їх невідповідності, якщо така існувала, та факторів, що обумовлювали необхідність виникнення нових, альтернативних, гетеродоксальних економічних поглядів, думок, теорій та шкіл.

9. Етапи  та напрямки розвитку історії  економіки.

У розвитку історії економіки, або економічної історії як наукової дисципліни, можна виділити, на нашу думку, п'ять етапів:

I. Період становлення— з XVII, особливо XVIII ст., до середини XIX ст.

2. Традиційна економічна історія (історія народного господарства) — з середини XIX ст. до кінця 50-х років XX ст. —як самостійна наука.
3. «Нова економічна історія» (кліометрія, історична економетрика) — кінець 1950-х — 1960-ті рр.
4. Вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання— як напрям історико-економічиихдосліджень, паралельний другому та третьому етапам з кіпцяXIX ст. до 70-х років XX ст.

V. Історична економіка— з 1970-х років й до сьогодення —як синтез методів «нової економічної історії» та аналізу довгострокових тенденцій економічного розвитку.

В ході розвитку історико-економічної науки досить поширеною практикою був спільний виклад історії господарства з історією економічної думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж. Ешлі «Економічна історія Англії у зв'язку з економічною теорією» (СПб., 1897 р.) та В. Ф. Левитського «Історія господарського побуту у зв'язку з історією політичної економії» (Харків, 1907 та 1914 роки). Найяскравішими представниками економічної історії, її основоположниками  в  Англії був Арнольд  Тоіінбі (1852—1883),  у Франції-—- Фюстель де Купаиж Нума Дені (1830—1889), Марк Блок (1886—1944), Лабрус Ернєст Камінь (1895—1972), Фернан Вродель (1902—1985), у Німеччині — Фрідріх Ліспі (1789—1846), КарлБюхер (1847—1930), Макс Вебер (1864—1920) та інші.

Сучасна західна економічна історія, яку можна назвати «історичною економікою», являє собою синтез низки підходів, деякі з яких, зокрема «нова економічна історія», виникли порівняно недавно — у 1960-ті роки, інші праці, наприклад, у галузі економічної динаміки, з'явилися ще на початку XX ст.

Виникнення «нової економічної історії» зазвичай пов'язують із працею американських економістів -істориків А. Конрада та Дж. Мейєра «Економіка рабства на довоєнному Півдні», яку було опубліковано 1958 р. і в якій вони продемонстрували можливості використання сучасних теоретичних економічних моделей для аналізу економіки рабовласницького Півдня США, а також можливості статистичної перевірки достовірності цих моделей.

Найвідомішими представниками цієї школи, поряд з А. Кон-радом та Дж. Мейєром, с Р. Фогель, С. Енгсрман, Д. Норт. Для «нової економічної історії» характерним є використання нових методів економічного дослідження.

10.Етапи  розвитку історії екогомічної  думки.