Шпаргалка по історія економіки

1. Історія економіки та економіічної думки як наука.

Історія економіки та економічної думки вивчає становлення та розвиток господарської сфери суспільства. Історія економіки у своїх дослідженнях спирається на низку фундаментальних положень, методологічних підходів, що у своїй єдності утворюють наукову парадигму роз-ку сус-ва.. Від розуміння природи суспільства, причин і тенденцій його історичного розвитку залежить і науковий аналіз його складової — господарської сфери.

Тривалий час суспільні науки грунтувалися на засадах формаційної парадигми, згідно з якою історичний розвиток кожного суспільства полягав у закономірних і послідовних змінах первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної суспільно-екоиомічних формацій. Утім вразливість формаційної парадигми для аргументованої критики її фундаментальних постулатів, невідповідність її висновків реальному перебігу історичних подій, ідеологічна заангажованість призвели до відмови переважної більшості дослідників від її постулатів. Тому виникла необхідність розглядати суспільні процеси на засадах цииілізаційної парадигми.Цивілізаціина парадигма передбачає розглядати людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею історичного розвитку людства виступає конкретне суспільство, що належить до певної цивілізації і характеризується власними етапами розвитку. Самобутність кожної цивілізації та особливості суспільства, що входить до неї, взаємодія між цивілізаціями та суспільствами є фундаментальною характеристикою їхнього історичного розвитку. Форми такої взаємодії постійно змінювалися від війн, поглинань до співіснування, культурногота   економічного   взаємообмінів,   формування   інтеграційних утворень.

Цивілізаційний аналіз суспільства в центр усіх суспільних процесів ставить людину, її взаємодію з іншими людьми та суспільством загалом.Основні рисиз точки зору цмвілізац.парадигми: 1).Самобутність-відносно відокремлене самостійне існування.2).Внутрішня структурованість.3).Самоорганізованість.4).Наявність внутрішніх джерел самороз-ку.5).Особлив. духовно-культур. цінностей, що утвор. центр і відображ. цілісність сус-ва.Історично утвердилися два типи цивілізацій, які характеризують східну і західну гілки розвитку людства. До першої належать такі світові цивілізації, як китайська, індійська, близькосхідна (мусульманська), до другої— східноєвропейська, західноєвропейська, латиноамериканська. Історичний розвиток кожного суспільства обумовлений особливостями цивілізації, до якої воно належить. Цивілізаційні фактори репрезентовані специфікою духовно-культурних цінностей, формами і способами здійснення влади, організації життя суспільства та іншими ознаками, що відіграють вирішальну роль у будь-якій сфері суспільства.

2. Господарство  як підсистема сус-ва та обєкт  економічної науки.

 Як складова суспільства, господарська сфера покликана забезпечити розв'язання однієї з ключових задач — створення матеріальних благ і послуг для забезпечення невпинно зростаючих потреб окремої людини і суспільства загалом. Ця функція охоплює існування відносно відокремленої структури суспільства — його господарства, що самостійно функціонує як цілісне утворення та підсистема суспільства. Остання також розглядається на засадах системного підходу, має власну структурну будову, кожний складник якої виконує відповідно відтворювальну інтеграційну, цільову та адаптивну функції.

Розвиток господарської системи суспільства здійснюється під впливом еволюції суспільного поділу праці та форм власності па засоби виробництва. Поділ праці дозволяє більш ефективно здійснювати виробництво матеріальних благ і послуг внаслідок спеціалізації виконання окремих виробничих операцій та використання нової техніки та технології, які виникають під тиском змінподілу праці. Власність на засоби виробництва відбиває характер суспільної залежності людей, особливість впливу суспільства на їхню активність у процесі виробництва. Суспільний поділ праці та історичні форми власності на засоби виробництва характеризують рівень функціональної та соціальної (структурної) диференціації господарської системи суспільства.Тому вони утворюють найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії репрезентують господарську систему суспільстваТому вони утворюють найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії репрезентують господарську систему суспільства.

Рівень розвитку поділу праці та власності на засоби виробництва обумовлюють не тільки певні історичні типи господарських одиниць (форми господарств), а й роблять їх залежними як одна від одної, так і від суспільства в цілому. Унаслідок цього виникає потреба їхньою взаємодії між собою та суспільством як цілим (державою). Вона здійснюється у формі взає-мообміну благами і послугами, що історично мав різний характер (нееквівалентний та еквівалентний), різний спосіб реалізації (реципрокність, редистрибуція тощо) та різні форми (натуральну, товарну, товарно-грошову). Обмін є засобом Інтеграції господарств, чисельність і різновиди яких постійно зростають завдяки диференціації господарської сфери суспільства. Взаємодія між окремими господарськими одиницями та державою здійснюється на основі встановлених правил і норм. Сукупність суспільних норм та механізмів їх додержання в господарській сфері утворює суспільне середовище господарської діяльності, яке є важливою складовою господарства суспільства. Його формування здійснює держава, яка реалізує вплив з боку цілісності суспільства на окремі господарські одиниці способом формування економічних інститутів, проведення економічної політики, здійснення економічних реформ.. Господарство сус-ва — це сукупність господарських одиниць (історичних форм господарств), що взаємодіють, створюють та обмінюють матеріальні блага та послуги в рамках установленого інституційного середовища. І лише в єдності всіх складових суспільного господарства можна пізнати природу економічних процесів певної господарської системи.

Господарська система є об'єктом різних економічних наук, кожна з яких має власний погляд на складні та багатоаспектні процеси господарського життя. Історія економіки та економічної думки досліджує генезис господарської сфери суспільств певних світових цивілізацій. У своєму розвитку історико-еко-номічна наука пройшла тернистий шлях від простого збирапня та опису історичних фактів до формування власного предмета дослідження, установлення наукової періодизації історичного розвитку господарства.

3. Історичні типи та форми організації господарства та їх еволюція.

Можна виділити два періоди цього процесу, де господарство виступало у привласнювальній та відтворювальній (виробничій) формах. Перше було притаманно первісному суспільству доцивілізаційної епохи. Неолітична революція привела до появи відтворювального господарства та виникнення рільництва і скотарства як важливих характеристик суспільств первісних цивілізацій (протоци-вілізацій).

Формування в період так званого осьового часу (VIII-—ІІ ст. до и. є.) світових цивілізацій відкриває новий період у розвитку господарської сфери суспільств, яка змінюється під впливом як внутрішніх (економічних), так і зовнішніх (цивілізаційних) чинників. Тому в історичних формах господарств виявляються рівень суспільного поділу праці, розвиток техніки і технологій, наявні природні умови, а також форми власності на ресурси, особливості здійснення влади, економічні інститути. Індивід як центральна постать господарської сфери може виступати як член поліса— господарь домогосподарства, кріпак чи феодал, найманий працівник або підприємець

.Аналіз форм господарювання доцільно розпочати з античних часів, коли з 'явилися відносно незалежний індивід і територіальна община як одна з перших форм організації суспільства Індивідів, котрі діють самостійно. їхня особиста залежність від общини відображена в общинній формі власності на землю та інші природні ресурси, необхідні для господарської діяльності. Наявний рівень розвитку поділу праці спричинив натуральний характер виробництва і спорадичний обмін. Домінування військово-політичних цілей на перше місце висувало загарбницький спосіб отримання матеріальних благ і послуг, одним з яких були раби. Основним суб'єктом господарювання став власник домашнього господарства, який особисто, з рабами та членами родини, виробляв необхідні для власного споживання блага. Поділ праці здійснювався згідно з престижністю окремих видів робіт, фізичними можливостями чоловіків та жінок різного віку.

Основними формами господарювання в Афінах та Спарті були латифундії та ергастрерії, вілли та сальтуси, військово-рільничі господарства в колоніях — клерухії, господарство колона на орендованій землі та гос-подарство-пекулій, парцелярне господарство повноправного індивіда тощо. Кожній з цих форм господарювання притаманний свій статус індивідів, що господарюють, різні обсяги прав власності па ресурси, форми та способи впливу на людей в економічній сфері з боку суспільства.

В їх підґрунті лежить різна форма суспільної залежності індивідів від общини. Таку систему господарювання доцільно класифікувати як общинну, маючи на увазі територіальну, а не кровно споріднену общину. В економічній системі общинного типу взаємодія між домогосподарствами мала характер співіснування, де існували вкрай обмежені та спорадичні економічні зв'язки, а домінантного значення набували зв'язки з полісом, органами державного управління господарською сферою суспільства.

Перші форми господарських систем виникли внаслідок розпаду кровноспорідненої общини та появи відносно відокремленого самостійного господарювання сімей. У цей період виникли власність на засоби виробництва, що стало основою незалежного господарювання, перші форми суспільства, що об'єднують самостійних індивідів, та держави й органів державної влади як засобу впливу суспільства на індивідів.Після розпаду Римської імперії, в період раннього середньовіччя, на території Західної Європи існував общинний тип організації суспільства, який найбільш повно представляла німецька марка. Господарська система німецької марки мала низку особливостей. На відміну від античної общини, базисом якої було місто-держава — поліс, німецька община формувалась за територіальною ознакою. Тут центральну роль відігравало родинне господарство, що самостійно виробляло необхідні для життя блага. Община існувала як збори власників домогосподарств для розв'язання спільних проблем.За своєю природою община мала корпоративний характер.Основу домогосподарства утворювала алоїдальна (від нім. А1-Іосі; аі — повний і осі — володіння) форма власності на землю та майно, яка доповнювалась користуванням общинною землею для полювання, пасовищами чи лісом. Особливість власності полягала в повному володінні земельного ділянкою, рухомим і нерухомим майном, що вільно відчужується та передається у спадок. Функціями общини було створення умов функціонування домогосподарств: організація військового захисту, вирішення тяжб, організація робіт у прокладання доріг, будівництва мостів, меліоративних та культових споруд, військових укріплень тощо. Вона об'єднувала рівних, з однаковими правами, власників домогосподарств, що мали певні обов'язки перед общиною на засадах асоціації.

  Натуральний характер виробництва і перехід до трипільної системи обробітку землі виявилися в такій формі домогосподарств, як гуфи, що являли собою «єдність дому, подвір'я, орної землі селянина з правами користування лісом і пасовиськом»1, які належали общині. Поряд з ними існували помістя— великі землеволодіння графів, герцогів (сеньйорів), які були надані їм королем.               В епоху пізнього феодалізму суттєво змінилась організація суспільств Західної Європи. Відбулися перехід від територіального до централізованого способу здійснення влади, зосередження основних повноважень у руках короля, зміна структури суспільства. Втрата феодалами судових функцій, права мати власну озброєну дружину, права збору податків та виконання інших функцій підірвали їхнє панівне становище. Здійснення владної функції було покладено на адміністративну систему державних органів управління. Виникла нова форма особистої залежності, де всі члени суспільства стали підданими короля.Умовне землеволодіння, в основі якого лежала всебічна особиста залежність індивідів, поступово почало втрачати свою актуальність і набувати рис приватної власності на землю. Феодали перетворювалися на земельних аристократів.

Дедалі активнішу роль почали відігравати міста, що масово з'являлися на перехресті шляхів сполучення і спершу були місцем поселення торговців. Ключовою функцією міст стало забезпечення обміну предметами першої необхідності. Велика потреба в грошах представників влади сприяла розвитку міст, які одержували від феодалів та короля привілеї і вольмості. Міста стали осереддям свободи людей, що там мешкали.Принцип асоціації, особиста незалежність індивідів обумовили особливості господарського життя в містах. Виникли добровільні об'єднання різного типу — ганзи, гільдії, цехи, що охоплювали як виробництва, так і сферу обміну. Головна мета таких утворень полягала в об'єднанні заради захисту власних інтересів, одержанні певних привілеїв, здійсненні координації виробництва, цін, збуту тощо. Так почали з'являтися перші форми економічних організацій як принципово нових форм господарств та способу взаємодії між ними.

Проникнення принципів рівності і свободи в господарську сферу суспільства обумовило появу ринкової економічної системи, найбільш глибокою основою якої стали утвердження приватної власності на ресурси, еквівалентний обмін у процесі вільної конкуренції, постійно зростаючий поділ праці. Ця система спочатку була представлена локально як ринкове господарство міст, а згодом набула більш широкого масштабу.

Ринкова економічна система, перші паростки якої з'явились у містах феодального суспільства, розпочала свій шлях становлення і розвитку в Європі завдяки: демократичним революціям, які змінили характер влади і відкрили путь для утвердження приватної власності; промисловій (індустріальній) революції, яка піднесла на небачену висоту поділ праці й обсяги створення благ і послуг, включила в обмін не тільки готовий продукт, а й ресурси; ринок охопив промисловість; римському праву; реформації церкви і просвітництва. Усе це дало змогу сформулювати нові цілі та цінності суспільства, які впливали на всі боки життя, зокрема на господарську діяльність людей.

4. Економічне  зростання і його детермінанти.

Історичні форми господарства — цс якісні характеристиками господарської сфери суспільства. Іншим її виміром є кількісні параметри, що відображені в поняттях економічного зростання та економічного розвитку та конкретизуються системою економічних показників. Серед них особливе значення мають показники обсягів матеріальних благ та послуг, що створюються в конкретній господарській системі, зростання чисельності населення, показники людського розвитку тощо.Поняття «економічне зростання» являє собою одну з найважливіших характеристик процесу виробництва за будь-якої господарської системи. Це поняття відбиває можливості збільшення обсягу виробництва матеріальних благ і послуг за певний проміжок часу за умови повної зайнятості. Економічне зростання —- це кількісне та якісне зростання суспільного продукту за певний проміжок часу.Аналіз економічного зростання здійснюється за допомогою спеціального інструментарію, до якого відносять перш за все збільшення потенційного чи реального валового національного продукту (ВНП).Це зростання можна виміряти двома взаємозв'язаними показниками: зростанням за певний проміжок часу реального ВНП або зростанням ВНП на душу населення. У системі статистичного обліку ці показники подані річними темпами зростання ВНП у процентах.Існують два типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. За екстенсивного типу обсяги суспільного продукту зростають за рахунок кількісного збільшення факторів виробництва: залучення у виробництво додаткових ресурсів праці, капіталу (у вигляді засобів виробництва) та землі. Технологічна база при цьому залишається незмінною. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується зростанням масштабів випуску продукції на основі більш ефективних факторів виробництва. Зростання масштабів виробництва, як правило, забезпечується за рахунок використання досконалішої техніки, передових технологій, у тому числі технологій, що забезпечують заощадження ресурсів, підвищення кваліфікації робітників тощо. Ці фактори дозволяють підвищити якість продукції та продуктивність праці, забезпечити ресурсозбереження тощо. За умов науково-технічної революції, що розгорнулась із середини XX ст., і сучасної інформаційно-технологічної революції у західних країнах превалює інтенсивний тип економічного зростання.За умов ринкової економіки для забезпечення виробництва товарів та послуг необхідні такі фактори виробництва: праця, капітал, земля (природні ресурси), технологія та інформація. Водночас на економічне зростання впливають такі фактори, як попит та пропозиція.