Облік, аудит та аналіз грошових коштів на рахунках в банках

При відкритті поточного  рахунку новостворене підприємство подає установі банку заявку-розрахунок для встановлення загального ліміту каси, порядку та строків здавання готівкової виручки; діючі підприємства, які мають поточні рахунки в різних установах банків, – копії заявки-розрахунку з встановленим лімітом каси. Заявка-розрахунок також подається у випадку перегляду з ініціативи підприємства або банку раніше встановленого ліміту каси.

У разі відкриття поточного  або вкладного (депозитного) рахунка  підприємцю до отримання банком повідомлення про взяття рахунка на облік органом державної податкової служби операції за цим рахунком здійснюються лише із зарахуванням коштів.

Банки зобов’язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені, у порядку, установленому чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку [4, с. 330-331].

У разі закриття поточного  або вкладного (депозитного) рахунка  суб’єкта господарювання банк протягом трьох робочих днів з дня закриття рахунка (включаючи день закриття рахунка) повідомляє про це відповідний орган державної податкової служби.

Поточний рахунок в  іноземній валюті відкривається  підприємству для проведення розрахунків  у межах чинного законодавства  України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України, та для погашення заборгованості за кредити в іноземній валюті.

Для відкриття акредитиву підприємство подає до банку заяву  на акредитив. Для відкриття акредитиву, депонованого у виконуючому банку, платник подає заяву в чотирьох примірниках, а депонованого в банку-емітенті – у трьох примірниках.

1.2. Економіко-правовий  аналіз нормативної бази з  обліку, аудиту та аналізу грошових коштів на рахунках в банках

Основним нормативно-правовим документом, що регулює фінансовий облік грошових коштів на рахунках в банках є Інструкція “Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах” затверджена Постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003 р. Ця Інструкція розроблена відповідно до Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України “Про національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Інструкція регулює  правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій. Порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються цією Інструкцією. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції [56].

Наказом Міністерства фінансів України № 29 від 14.02.96 р. затверджено “Положення про бухгалтерський облік операцій в іноземній валюті” зі змінами і доповненнями, внесеними Наказом Міністерства фінансів України № 268 від 05.12.97 р., яке визначає: 1) порядок відображення у бухгалтерському обліку і звітності операцій з майном і обов’язками, вартість яких визначена в іноземній валюті для підприємств, установ, організацій, що є за законодавством України юридичними особами (крім банків); 2) проведення бухгалтерського обліку іноземної валюти, що знаходиться в установах банків; 3) порядок перерахунку у грошову одиницю України вартості операцій з майном і обов’язками за курсом Національного банку України на дату здійснення операцій в іноземній валюті для відображення операцій у бухгалтерському обліку; 4) порядок здійснення перерахунку готівки, коштів в установах банків і в дорозі, грошових і платіжних документів, цінних паперів, коштів у розрахунках з юридичними і фізичними особами. Оподаткування операцій, пов’язаних з розрахунками в іноземній валюті, відображено у Законі України “Податковий кодекс України” від 02.12.2010 р. № 2755-VI [61].

Закон України “Про банки і банківську діяльність” №2131-111 від 07.12.2000 р. визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Даний Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків [51].

Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” №2346-111 від 05.04.2001 р. визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлює відповідальність суб’єктів переказу. Також визначає: форми та види розрахунків, що застосовуються при проведенні переказу; суб’єкти переказу коштів; порядок відкриття банками рахунків своїм клієнтам; види рахунків, що можуть відкриватися банками або іншими установами – членами платіжної системи своїм клієнтам. Закон регламентує діяльність системи електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) та Міжнародні платіжні системи в Україні [52].

Постанова Правління  Національного банку України  “Про затвердження змін до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” №149 від 16.04.2003 р. розроблена відповідно до законів України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків [56].

Наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 р. № 193 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 “Вплив змін валютних курсів”, схвалене Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 “Вплив змін валютних курсів” визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України [58].

П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів” затверджене наказом Мінфіну від 31.03.99 р. №87 визначаються зміст і форма звіту про рух грошових коштів та загальні вимоги до розкриття його статей [7, с. 104].

Законом України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р. №3125-ХІІ (зі змінами і доповненнями) регулюється аудиторська діяльність. Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні й спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Положення цього Закону діють на території України і поширюються на всі господарські суб’єкти незалежно від форм власності та видів діяльності [54].

Нормативним документом, який врегульовує питання оформлення розрахункових документів та їх приймання установами банків є Інструкція “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”, яка затверджена Постановою Національного банку України від 02.08.1996 р. №204 з подальшими змінами і доповненнями [59].

1.3. Особливості обліку, аудиту та аналізу грошових коштів на рахунках в банках в зарубіжних країнах

Відповідно до загальноприйнятої  як в Україні, так і за кордоном практики обліку, грошові кошти підприємства можна поділити на дві категорії: грошові кошти в касі та грошові кошти в банку. В балансі компанії, складеному відповідно до міжнародних правил, всі грошові кошти, як правило, відображаються в одному рядку. Це пов’язано з тим, що компанії намагаються тримати якомога менше готівкових грошей, а основним платіжним документом є чеки. Така практика відображення тепер використовується і в Україні після впровадження нових П(С)БО.

На відміну від економічно розвинутих країн Західної Європи та Південної Америки, де розрахунки готівкою проводяться рідко та в невеликих розмірах внаслідок розвинутих форм безготівкових розрахунків (чеки, векселі, пластикові картки, широке використання систем електронних платежів та новітніх засобів телекомунікацій), в Україні та більшості країн СНД розрахунки готівкою під час початкового розвитку ринкових відносин отримали широке розповсюдження. У вітчизняній практиці розрахунки з банком відображаються в обліку на підставі виписки банку з поточного рахунку. В США отримання коштів відображається в момент депозиту чека, а виплата – в момент видачі чека.

В зарубіжній практиці фірми для зберігання готівки та ведення розрахунків відкривають банківські рахунки. Це зводить до мінімуму кількість готівки в обігу фірми, а також посилює контроль за грошовими коштами. Є кілька видів банківських рахунків, які може відкривати фірма: банківський чековий рахунок, простий (загальний) банківський рахунок, рахунок для розрахунків з персоналом, а також рахунки для кредитних ліній тощо.

Банк може вимагати від  фірми зберігати на рахунку певну  суму коштів (компенсаційний залишок). Наявність такої суми впливає на діяльність компанії: вона не має такої ліквідності, як усі інші грошові активи, та зберігається на рахунку як забезпечення кредитного договору. Комісія з цінних паперів вимагає, щоб дані про компенсаційний залишок були представлені у примітках до фінансової звітності [19, с. 243].

Кожний місяць банк надсилає власнику рахунка банківський звіт, в якому відображено: кожне надходження коштів на рахунок; кожний погашений чек вкладника; підсумкову суму на рахунку за звітний період.

У цьому звіті відображено  плату за банківські послуги, до нього  додаються всі первинні документи, на підставі яких були проведені розрахункові операції. Для кожного банківського рахунка в Головній книзі відкривається окрема сторінка, і як тільки фірма отримує банківський звіт проводиться банківська звірка.

Перевірка виписок з  банківського рахунку в більшості  країн зазвичай проводиться один раз на місяць. Така процедура необхідна тому, що залишок по рахунку “Грошові кошти” з бухгалтерських записах часто не співпадає із залишком в банківській виписці. Причини такої різниці полягають в наступному:

– деякі операції, що відображені у звітних записах компанії, не містяться в облікових записах банку, наприклад, видані чеки (чеки видані і відображені в облікових регістрах компанії, але не представлені до сплати в банк), депозити в дорозі (відправлені до банку, але не отримані вчасно, чи прийняті банком, але не відображені в записах банку при підготовці виписки з рахунку);

– деякі банківські операції ще не знайшли відображення в бухгалтерських записах компанії, наприклад, збір за обслуговування в банку, чеки, по яких не можуть бути отримані гроші (чеки інших підприємств чи фізичних осіб, що передані компанією до банку, та оплата по яких не отримана), зароблені відсотки, які банк нарахував на середній залишок рахунку компанії, інші грошові банківські збори та надходження на рахунок.

Усі розходження мають  бути відрегульовані. Слід сказати, що, на відміну від нашої практики, коли записи операцій здійснюються тільки на основі банківського витягу, у зарубіжних країнах перевага надається не витягу, а клієнтові [13, с. 203].

Після одержання витягу банку його ретельно перевіряють  і складають для врегулювання погоджувальну таблицю. Передусім у таблицю записують залишки – за даними витягу й за даними обліку фірми. Потім відображають усі розходження. Процес перевірки складається з двох етапів. Перший включає в себе коригування залишку грошових коштів згідно з банківською випискою. До нього додаються депозити в дорозі (одночасно проводиться перевірка коригувань минулого місяця) та вираховуються видані, але не пред’явлені до оплати чеки (одночасно проводиться перевірка виданих чеків, які були виплачені банком). Отримана сума є скоригованим залишком грошових коштів. Другий етап – це коригування залишку згідно з обліковими записами і відображення в обліку відповідних проводок. Із сальдо рахунку грошових коштів (згідно з обліковими записами) вираховуються всі дебетові меморандуми та додаються всі кредитові меморандуми з наступним відображенням на рахунках в Журналі операцій.

В країнах з розвинутою ринковою економікою (США й інші) суб’єктами господарювання для аналізу грошових коштів на рахунках в банках рекомендується “Звіт про рух коштів”. Його використання дозволяє більш точно оцінювати перспективну платоспроможність і тим самим знижувати ризик. Для здійснюється внутрішнього і зовнішнього аналізу за міжнародним стандартом IAS 7 (Inetrnational Accounting Standards) пропонуються два методи визначення обсягу руху грошових коштів: прямий та непрямий.

Метод прямого розрахунку застосовується при внутрішньому аналізі. Сутність його складається в прямому  зіставленні надходжень (притоків) коштів і їхніх витрат (платежів). З облікових документів, рахунків і регістрів беруться обороти за всіма основними статтями надходжень та вибуття грошових коштів. Різниця між цими оборотами показує достатність чи недостатність коштів для діяльності підприємства [8, с. 143]. У якості джерел інформації служать дані поточного бухгалтерського обліку (обороти по відповідних рахунках) і баланс.