Облік і аудит праці та її оплати в тваринництві (на матеріалах підприємства ВАТ “Рудня” Київської області)

Формами існування необхідного продукту, що виступає не в грошовій, а в натуральній формі, є безоплатне надання житла, а також послуг освіти, медицини, транспорту. Надання безоплатних форм необхідного продукту передбачає існування цілої системи відрахувань у позабюджетні фонди та бюджети різних рівнів у вигляді прямих і побічних податків на заробітну плату та інших відрахувань.

Усе сказане є важливим для розуміння сутності заробітної плати, проте недостатнім для комплексної характеристики цієї надто складної економічної категорії. Звернімося до найхарактерніших визначень заробітної плати, які ще донедавна формували уявлення про її сутність. У літературі радянських часів можна натрапити на понад два десятки визначень заробітної плати. Найпоширенішими є визначення заробітної плати як частки суспільного продукту (національного доходу), що розподіляється за працею між окремими працівниками. Так, у словнику-довіднику з питань заробітної плати, виданому в середині 80-х років, читаємо: “Заробітна плата в СРСР - виражена в грошах частка робітників і службовців у фонді індивідуального споживання національного доходу, становить основну форму необхідного продукту і розподіляється відповідно до кількості і якості витраченої ними праці в суспільному виробництві” [53 с.55].

“Заробітна плата — це частка сукупного суспільного продукту в грошовому вираженні, що виділяється державою для задоволення особистих потреб робітників і службовців і розподіляється між ними відповідно до кількості і якості витраченої праці”.

Було й таке визначення: “Заробітна плата є часткою працівника в сукупному продукті суспільства, яку він одержує в порядку розподілу за працею...” [53  с.55].

Наведені вище формулювання з різними модифікаціями й досі трапля­ються як у загальнотеоретичних, так і в прикладних джерелах.

Усім цим підходам до розуміння заробітної плати властивий ряд недо­ліків. По-перше, такі визначення не відбивають суті заробітної плати, а лише вказують на один із принципів розподілу частини суспільного продукту (національного доходу) між учасниками виробництва. По-друге, недостатньо точно й конкретно визначаються джерела заробітної плати (сукупний суспільний продукт, національний дохід тощо). По-третє, із визначень випливає, що заробітна плата розподіляється лише за кількістю і якістю праці, що зовсім не так.

Необхідно підкреслити, що підхід до з’ясування сутності заробітної плати досі є відображенням базисних економічних відносин, притаманних плановій економіці. Моновласник-держава в цій економічній системі справді централізовано розподіляла кошти на оплату праці без належного врахування результатів праці конкретного колективу.

Нині особливо очевидно, що названі щойно ознаки заробітної плати в нових умовах господарювання не адекватно й не глибоко відображають сутність цієї категорії. У визначеннях заробітної плати як частки сукупного суспільного продукту, національного доходу, інших коштів, що формуються на рівні суспільства, ліквідується зв’язок заробітної плати з безпосе­реднім її джерелом, з особистими та колективними результатами роботи на рівні підприємства.

Джерела коштів на оплату праці, передбачені у наведених визначеннях, надто віддалені від справжнього, прямого джерела, формування якого за нових економічних умов не повинно виходити за межі конкретного підприємства.

Варто підкреслити, що нині в літературних джерелах з питань економіки праці, теоретичних статтях з’явилося й нове визначення заробітної плати, в якому заробітна плата трактується тільки як ціна робочої сили, що теж обмежує, збіднює справжню сутність цієї економічної категорії.

Для повнішого розуміння сутності заробітної плати як категорії ринко­вої економіки треба звернути увагу на такі принципові положення:

по-перше, заробітна плата формується на межі (на стику) відношень сфери безпосереднього виробництва і відношень обміну робочої сили;

по-друге, заробітна плата має забезпечувати об’єктивно необхідний для відтворення робочої сили й ефективного функціонування виробництва об­сяг життєвих благ, які працівник має отримати в обмін на свою працю;

по-третє, заробітна плата є водночас і макро-, і мікроекономічною кате­горією;

по-четверте, заробітна плата — це важлива складова виробництва, її рівень пов’язаний як з потребами працівника, так і з процесом виробництва, його результатом, оскільки джерела коштів на відтворення робочої сили створюються у сфері виробництва і їх формування не виходить за межі конкретного підприємства.

Спираючись на ці вихідні положення, зробимо спробу сформулювати поняття про сутність заробітної плати, що відповідає сучасним еконо­мічним умовам. На нашу думку, це можна зробити за умов розгляду заро­бітної плати принаймні з п’яти позицій.

По-перше, заробітна плата — це економічна категорія, що відображає відносини між власником підприємства (або його представником) і найма­ним працівником з приводу розподілу новоствореної вартості (доходу).

По-друге, згідно до Закону України “Про оплату праці”  заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або вповнова­жений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу. Відтак за­робітна плата залежить від складності та умов виконаної роботи, профе­сійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства в цілому. Джерелом коштів на оплату праці є власні кошти — дохід підприємства.

По-третє, в сучасному товарному виробництві, що базується на най­маній робочій силі, заробітна плата — це елемент ринку праці, що виступає як ціна, за якою найманий працівник продає свою робочу силу. З огляду на це заробітна плата виражає ринкову вартість використання найманої робо­чої сили [53, с.57].

По-четверте, для найманого працівника заробітна плата — це його трудовий дохід, який він отримує в результаті реалізації здатності до праці, і який має забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили.

По-п’яте, для підприємства заробітна плата — це елемент витрат на ви­робництво, що включаються до собівартості продукції, робіт (послуг), і водночас головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.

Комплексний підхід до з’ясування сутності заробітної плати створює вихідну базу для з’ясування значення органічно притаманних їй функцій.

Як важлива соціально-економічна категорія заробітна плата в ринковій економіці має виконувати такі функції:

 відтворювальну - як джерело відтворення робочої сили і засобу залучення людей до праці;

 стимулюючу - встановлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці ;

 регулюючу - як засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон’юктури ;

 соціальну - забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю.

Проте в сучасних умовах становлення ринку в Україні заробітна плата не може виконувати цих функцій. Її рівень забезпечує не більш як 20% відтворення робочої сили, яке не відшкодовує навіть прямих затрат праці і не викликає зацікавленості в переорієнтації робочої сили на пріоритетні сфери діяльності. Заробітна плата нині виконує інші функції, а саме :

 збереження зайнятості, запобігання безробіттю ціною заниження заробітної плати;

 забезпечення соціальних гарантій;

 збереження попереднього статусу, пов’язаного із попереднім робочим місцем;

 стримування інфляції ( шляхом заборгованості із заробітної плати);

 перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;

 поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;

 посилення мобільності робочої сили.

За своєю структурою заробітна плата неоднорідна, кожний її елемент виконує  властиву їй функцію матеріального стимулювання і має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв′язку і взаємообумовленості усіх її частин.

Особливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна заробітна плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником  місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов′язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання [47].

Мінімальна заробітна плата є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат.

В Україні в сучасних умовах переходу від планово-централізованої системи до ринкових відносин разом із загально - економічними змінами відбуваються певні зміни і у сфері оплати праці. Проте ці зміни відбуваються повільно, і система оплати праці має такі недоліки [47].

Сучасний етап переходу економіки України до ринку, що характеризується спадом виробництва і поглибленням кризових явищ в економіці, зниженням життєвого рівня населення, офіційним безробіттям та розладом фінансової системи, вимагає пошуку шляхів забезпечення високого рівня добробуту народу на основі раціональної організації оплати праці й створення достатньої кількості робочих місць, комплексного реформування всіх складових систем економічних відносин, включаючи відносини власності та присвоєння тощо. Усе це може бути досягнуто за умови створення належної системи обліку і контролю за витратами праці та її оплатою.

Особливостями такого обліку є те, що з появою нових сільськогосподарських формувань (кооперативи, фірми, колективний і орендний підряди та ін.) оплату праці здійснюють методом нарахування авансу протягом року із застосуванням коефіцієнта трудової участі й остаточного розрахунку її у кінці року. В деяких підприємствах повертаються до трудоднів.

З початком періоду економічної трансформації, коли спад виробництва і зростання цін стали його типовими тенденціями, у структурі ціни почали зростати всі її складові, за винятком заробітної плати: збільшились витрати на сировину, матеріали, на комплектуючі вироби, зросли накладні витрати, кредитні ставки, тільки частина витрат на заробітну плату постійно знижувалась, причому у більшості галузей економіки.

Низька оплата праці здатна спричинити багато негативних наслідків. З одного боку за низького рівня індивідуальної заробітної плати у підприємств немає зацікавленості у впровадженні науково-технічних новацій, що перешкоджає зростанню продуктивності праці й призводить до створення неконкурентної продукції. З іншого боку - в конкретного працівника знижується мотивація до ефективної праці. Окрім того, низька заробітна плата призводить до низького рівня попиту, перешкоджає накопиченню заощаджень, що зумовлює зниженню капіталовкладень у розвиток виробництва, і як наслідок, занепад економіки і чергове зниження доходів працюючих.

Система заробітної плати (оплати праці) і матеріального стимулювання має відповідати вимогам прискорення науково-технічного прогресу, переходу на інтенсивні методи господарювання, підвищення якості продукції. Тому особливі завдання щодо організації оплати праці стоять перед бухгалтерським обліком.

             розбіжності в розмірах заробітної плати працівників за рівнем кваліфікації у державному і недержавному секторах. Заробітна плата в державному секторі на 20% нижча, ніж у приватному. В розвинутих країнах - навпаки. Наприклад, у США витрати на робочу силу в державному секторі на одну відпрацьовану людино-годину в 1,5 рази вищі, ніж у приватному;

             низька частка заробітної плати у валовому внутрішньому продукті;

             деформоване співвідношення мінімального і максимального рівнів заробітної плати, яке до кінця 2002 року становило 1/12, тоді як у розвинутих країнах Європи воно дорівнює 1/3 або 1/4;

             втрата тарифною зарплатою своєї стимулюючої ролі, недостатня тарифна частина в загальній заробітній платі;

             недостатня залежність розмірів заробітної плати від кількості і якості праці;

             невиконання мінімальною заробітною платою своїх функцій;

             деформація співвідношення рівнів заробітної плати працівників фізичної і розумової праці.

Питання оплати праці регулюються Законом України “Про оплату праці”. Згідно до закону заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Заробітна плата працівникам підприємства виплачується грошима. Колективним договором може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не нижчими від собівартості). Виплата частини заробітної плати натурою практикується, головним чином, в сільськогосподарських галузях. Звичайно, грошова оплата праці має значну перевагу перед натуральною. Одержавши в рахунок оплати праці зерно, цукор чи іншу продукцію, працівник вимушений самостійно шукати покупця, щоб продати ту частину одержаної продукції, яка йому не потрібна. Платити за працю готовою продукцією, а не грошима, означає входити в бартерні відносини (праця обмінюється на готову продукцію). Бартер, звичайно, категорія не ринкова. В умовах ринку обмін має відбуватися через купівлю-продаж з використанням грошей.

Таким чином визначившись з сутністю заробітної плати та притаманними їй функціями, ми можемо збагнути важливість раціональної організації бухгалтерського обліку розрахунків з оплати праці.