Эффективность госслужбы в условиях евроинтеграции

      вдосконалення відповідних структур органів державної влади та організації їх функціонування;

      запровадження принципу оперативного управління за відхиленнями, що обумовлюють випереджаючий  характер діяльності органу і спрямовані на забезпечення стабільності управлінського процесу;

      нормативно-правового  встановлення відповідності державних службовців за результати діяльності органу державної влади;

      удосконалення методології планування професійної діяльності, яка і спрямована на отримання вимірювального результату та оцінювання і діяльності державних службовців на основі цього виміру.

      Для організації такого моніторингу  необхідно забезпечити інституційні засади, а саме:

      надати  повноваження центральному органу виконавчої влади з питань державної служби та його територіальним органам на проведення аналізу діяльності державних службовців з подальшим виробленням і поданням пропозицій щодо її вдосконалення;

      забезпечення  процедур нагляду за дотриманням  професійної етики державних  службовців, відповідальність за порушення  якої має визначатися на законодавчому  рівні. 

      3.4. Впровадження нових підходів підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів 

      В останні роки відповідно до Закону України "Про державну службу", Указів Президента України та актів  Уряду реалізуються заходи щодо створення  в Україні цілісної системи роботи з кадрами, забезпечення єдиної державної політики у сфері державної служби.

      Напрацьована  відповідна нормативна база, здійснюються затверджені Указом Президента України  Програма кадрового забезпечення державної  служби та Програма роботи з керівниками  державних підприємств, установ і організацій.

      Відповідно  до професійного характеру своєї  діяльності державний службовець повинен  мати високу теоретичну і спеціальну підготовку, яка забезпечується через  навчання за відповідними освітньо-професійними програмами вищих навчальних закладів. Як базовий, слід вважати освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста магістра за спеціальностями, спрямованими для професійної діяльності на державній службі, або магістра державного управління. Безумовно, система навчання державних службовців є практично новим напрямком у державно-освітній діяльності. Вона розвивається не на порожньому місці, а на базі української вищої школи з її інтелектуальним, кадровим, духовним потенціалом. Довгий час єдиним та природним джерелом відтворення українських кадрів, їх професійного навчання була вища школа. Тому структура спеціальностей працюючих державних службовців в основному повторює структуру випуску спеціалістів радянської вищої школи. Більшість з них - фахівці з інженерно-технічною, сільськогосподарською, інженерно-економічною освітою, які не отримали необхідних знань з гуманітарних питань, сучасних управлінських технологій, в тому числі по роботі з людьми [35, с.66].

      В останні роки ведеться послідовна робота по змістовному та організаційному реконструюванню існуючих, формуванню нових освітніх структур вищої та післядипломної освіти кадрів для органів державного управління [9].

      Ціла  низка проблем навчання державних  службовців обумовлена закономірностями формування, нової освітньої системи. Гостро постає проблема стандартизації професійного навчання державних службовців, особливо післядипломного.

      Становлення будь-якої освітньої структури - складний, тривалий процес накопичення досвіду, формування ефективного навчального  процесу, науково-педагогічних кадрів, як джерела та носія знань. Але потрібно виявляти недоліки і вчасно їх виправляти.

      Таким чином, стан навчання державних службовців і керівників державних підприємств, установ і організацій дозволяє стверджувати, що, незважаючи на безперечні позитивні зміни, особливо в нормативно-правовому та організаційному забезпеченні, державна система навчання зазначених категорій фахівців знаходиться на початковому етапі розвитку. За масштабом, змістом і ефективністю освітньої діяльності вона має стати ефективним засобом професіоналізації державної служби, формування в управлінській еліті високих громадянських і моральних якостей правової та організаційної культури.

      Передусім державний службовець повинен володіти сукупністю знань та вмінь, що давали б йому можливість:

      адаптувати  діяльність органу чи його структурного підрозділу до сучасних економічних, політичних та соціальних умов і вимог;

      поєднувати  знання фундаментальних питань теорії з практикою, володіти сучасною методологією обґрунтування управлінських рішень з урахуванням загальнолюдських цінностей, інтересів особи, суспільства та держави;

      вільно  орієнтуватись у питаннях законодавства, що стосуються сфери його професійної  діяльності;

      критично  оцінювати і прогнозувати політичні, економічні, екологічні, культурні та інші події і явища;

      в разі службової необхідності відповідно до посадових обов'язків знати  що найменше одну з іноземних мов  на рівні професійного та побутового спілкування;

      розуміти  суть економічних відносин, зовнішньої та внутрішньої політики держави;

      володіти  стилістикою офіційних документів та дотримуватися правил діловодства;

      уміло користуватися досягненнями.

      Запровадження ефективної системи навчання управлінських  кадрів є визначним гарантом побудови незалежної правової, демократичної  держави.

      Тому  нами пропонується впровадження системного підходу при відборі кандидатур на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів, а саме:

      1) формування нормативних, професійно-кваліфікаційних характеристик;

2. складання професійно-кваліфікаційних характеристик на працюючих державних службовців;
3. проведення порівняного аналізу нормативної і фактичної професійно-кваліфікаційної характеристик з ціллю виявлення «вузьких місць»;
4. систематизація «вузьких місць» і складання стратегічного плану підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів.

      Професійно-кваліфікаційна характеристика розглядається як нормативний  документ, який, виходячи з опису  посади, виду функцій встановлює положення  посади в структурі органу державної  влади, порядок прийняття, проходження і припинення служби, на основі правового статусу органу та його основних завдань відображає правовий статус державного службовця, в тому числі права, повноваження, функціональні обов'язки, відповідальність і гарантії; визначає вимоги щодо кваліфікації, компетентності та професіоналізму [21, с.279].

      З урахуванням вимог професійно-кваліфікаційних  характеристик до знань, навичок  і вмінь формується система навчання та підвищення кваліфікації всіх категорій  державних службовців, складаються  плани підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів.

      Для реалізації цих завдань доцільним  є створення інформаційних мереж, інформаційних баз даних, які  містять інформацію щодо нормативної  професійно-кваліфікаційної характеристики конкретної посади і фактичних даних про особу, що її обіймає (включаючи як професійні, так і психологічні особливості), починаючи з моменту прийому службовця на роботу. Такі бази даних істотно полегшують виявлення вузьких місць шляхом порівняння нормативних вимог до конкретної посади з фактичним рівнем кваліфікації посадової особи, а також розробку індивідуальних програм підвищення кваліфікації.

      Професійні  програми підвищення кваліфікації розробляються  відповідно до конкретних завдань, що передбачені, професійно-кваліфікаційних  характеристик певних категорій посад державних службовців.

      Бази  даних повинні містити інформацію по наступних характеристиках працівників:

      1) професійні характеристики:

      професійні  знання;

      інтерес до професійної діяльності;

      професійні  вміння та навички;

      задоволеність процесом роботи та її результатами;

      здібності творчо використовувати професійні знання та досвід;

      відповідність кваліфікаційного рівня запланованій роботі;

      самостійність у виконанні завдань;

      вміння  орієнтуватися в реальній ситуації;

      організованість і зібраність;

      відповідальність;

      ініціативність;

      старанність у виконанні дорученого;

      позитивне ставлення до нового;

      здібність накопичувати та оновлювати професійний досвід;

      зацікавленість у службовій кар'єрі;

      2) особистісно-моральні характеристики:

      інтенсивність праці;

      здатність переносити значне навантаження;

      урівноваженість;

      терплячість;

      уважність;

      адаптація;

      володіння своїми емоціями;

      комунікабельність;

      сприйняття  зауважень;

      сприйняття  власних помилок;

      поведінка в складних ситуаціях;

      реальність  самооцінки;

      схильність  піддаватися впливу;

      дисциплінованість;

      культура  спілкування;

      справедливість  і чесність;

      додержання норм етики [46, с.20].

      Сучасними підходами, що зумовлюють спрямованість змісту навчання є:

      випереджаючий (формує стратегічне мислення, вчить бачити перспективу, орієнтує на сприяння нового, привчає до самостійності у прийнятті рішень, виробляє навички самоменеджменту);

      активізуючий (викликає бажання творчого пошуку, генерування нових ідей);

      особистісно-орієнтований (переміщує в центр навчального процесу інтереси слухача, його потреби і можливості);

      конкретно-історичний (допомагає сформувати актуальні  завдання сучасного етапу здійснення державних процесів) [43, с.19].

      Такі  підходи вимагають застосування альтернативних моделей, що сприяють активізації процесу навчання:

      «мозговий штурм» - висування найбільшої кількості  ідей, варіантів вирішення проблеми, що може бути використане як у малих, так і у великих групах;

      «ділові ігри» - особливо корисний метод при  вивченні відносин та особистих стосунків, який максимально активізує учасників; розгляд, аналіз конкретних ситуацій - обговорення дійсної ситуації, яку група повинна проаналізувати та запропонувати свій варіант вирішення;

      навчальні співбесіди - надають можливість усім членам групи висловити свої думки та ідеї щодо предмета обговорення.

      В процесі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів основна  увага повинна приділятися саме цим методам навчання, на монологічні  лекції відводиться незначна частина  навчального часу.

      Рекомендується застосування одного з найсучасніших методів навчання - відеотренінга. Дослідження в галузі запам'ятовування підтверджують, що людина підсвідоме опановує зміст того, що бачить, оскільки отримує інформацію за допомогою п'яти почуттів, що відсоткове відображається наступним чином: 1% - смак, 1% - дотик,3% - нюх, 12% -слух, 83% - зір.

      Візуальність  із застосуванням технічних засобів  допомагає зробити наочними важкі  для сприйняття поняття і, таким  чином, полегшує їх викладання та опанування [54, с.296].