Управління грошовими надходженнями підприємства

    Р.Б. Тян [70] трактує грошовий потік як масу готівкових коштів, що надходить або вибуває з обігу як грошові виплати. Різниця між вхідними та вихідними грошовими потоками визначається як прибуток. Ми вважаємо, що такий підхід сумнівний, оскільки, як відомо, збіг чистого грошового потоку та прибутку можливий лише за використання касового методу розрахунку його розміру.

    Т. Райс та Б. Койлі [62] грошовий потік розглядають як індикатор кредитоспроможності та платоспроможності будь-якого з суб'єктів господарювання, що оцінює спроможність підприємства генерувати додаткові обсяги грошових засобів для погашення зобов'язань за отриманими позиками. На нашу думку. грошовий потік асоціюється із джерелом погашення кредитних зобов'язань і розраховується шляхом збільшення прибутку від операційної діяльності на величину нарахованої амортизації. Такий підхід авторів перебільшує значущість грошового потоку як індикатора кредитоспроможності та платоспроможності підприємства. Ю. Брігхем та Л. Гапенскій визначають грошовий потік як чисті грошові кошти, що надходять до фірми або витрачаються нею протягом операційного циклу. Як бачимо, грошовий потік розраховується шляхом збільшення чистого доходу на суму амортизаційних відрахувань, що не враховує результатів фінансової діяльності, яка пов'язана не з доходом від операційної діяльності, а з чистим прибутком безпосередньо.

    А.М. Хіл Лауфанте [76] розглядає грошовий потік як процес перетворення ресурсів підприємства у кошти та як надходження й витрачання грошових ресурсів за визначений період. Відповідно до його підходу грошовий потік визначається шляхом визначення збільшення чи зменшення залишку коштів за відповідний звітний період та розраховується через збільшення прибутку на величину амортизаційних відрахувань та розміру запасів. Отримане ж значення, шляхом вирахування розміру сплаченого податку та виплачених дивідендів, дає змогу розрахувати нетто-потік грошових засобів.

    П.В. Конюховський [45] вводить категорію „ресурсний потік”, який визначає швидкість зміни обсягу наявних ресурсів до тривалості часу, необхідного для цієї зміни. У порівнянні з визначеннями інших авторів це трактування є ширшим за трактування грошового потоку в аспекті руху лише готівкових та безготівкових грошових засобів й спирається саме на економічні ресурси підприємства.

    О.О.Терещенко [68-69], досліджуючи механізми антикризового менеджменту, розглядає грошові потоки як внутрішнє джерело фінансової стабілізації, через збільшення вхідних та зменшення вихідних грошових потоків, що спрямовується на зростання платоспроможності підприємства. Окрім того, грошовий потік, а саме чистий грошовий потік від операційної діяльності, визначається як критерій внутрішнього потенціалу фінансування підприємства й основа для оцінки фінансового стану та кредитоспроможності будь-якого з суб'єктів господарювання. Таким чином, на нашу думку, відбувається витіснення на другорядний план показників прибутковості, рентабельності та інших, нівелюючи таким чином їх значення у процесі оцінки фінансового стану підприємства.

    Окремі  автори взагалі ототожнюють грошовий потік з приростом чи скороченням обігових коштів та поточних зобов'язань підприємства. Зокрема, Н.В. тарасенко [67] ототожнює грошовий потік з приростом або скороченням оборотних засобів та поточних зобов'язань підприємства й акцентує свою увагу на необхідності поєднання операційного аналізу з аналізом грошового потоку. Цей підхід не враховує можливих змін у структурі оборотних активів та поточних зобов'язань, що можуть призвести до появи позитивного чи негативного грошового потоку без абсолютного приросту чи скорочення оборотних активів чи поточних зобов'язань.

    Низка авторів перебільшує значення грошового  потоку підприємства як і основи менеджменту підприємства, відкидаючи інші його механізми, що також і є недопустимим. Так В.П. Савчук [64] та A.M. Кінг [37] вбачають у грошових потоках один з елементів системи тотального управління грошовими засобами та розглядають їх як рух грошових засобів.

    П.Л. гордієнко [25] розглядає грошові потоки як один з елементів аналізу доходів та витрат підприємства, що використовується як індикатор ліквідності та ефективності інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також як показник для визначення розміру додаткових капіталовкладень тощо. На нашу думку, таке визначення є сумнівним, адже показник чистого грошового потоку не має безпосереднього зв'язку з доходами та витратами підприємства, оскільки він не враховує частини витрат, що не пов'язані з безпосереднім витрачанням коштів. та частини доходів, які не приводять до безпосереднього надходження коштів. Окрім того, застосування грошового потоку як одного з елементів аналізу доходів та витрат підприємства стає неможливим через часову різницю в надходженні й витрачанні грошових ресурсів та віднесення їх на фінансовий результат суб'єкта господарювання.

    А. Дзюблюк [30] вбачає у грошовому потоці базове джерело для погашення позик та спосіб оцінки кредитоспроможності. Причому дослідження грошового потоку не лише виходить за рамки оцінки фактичних значень, а й робиться спроба його прогнозування шляхом дослідження динаміки та визначення тренду. Для розрахунку використовуються показники виручки від реалізації, кредиторська заборгованість та інші зобов'язання. Варто зазначити, що, на думку автора, дебіторська заборгованість участі в розрахунках не бере, оскільки є досить висока ймовірність перетворення її на сумнівну та безнадійну, а як наслідок й неперетворення в наявні грошові ресурси. На нашу думку, неврахування дебіторської заборгованості є хибним моментом, адже вона по суті є грошовими ресурсами в розрахунках, таким чином при плануванні без урахування її змін може виникнути викривлення планового значення чистого грошового потоку від операційної діяльності.

    Відмінність досліджень В.В. Галасюка [24] в тому, що він вводить поняття „умовний грошовий потік”, який, на його думку, являє собою потоки суб'єктів економічних відносин у певний проміжок часу в грошовому еквіваленті і не лише в грошовій формі. Такий підхід не є досконалим, адже умовні грошові потоки не в кожний момент часу здатні забезпечити абсолютну ліквідність підприємства, а отже не можуть розглядатися як повноцінні грошові потоки, тобто їх дослідження не завжди є виправданим.

    Л.Н. Павлова  [59] робить акцент не на грошовому потоці зокрема, а на потоках капіталу підприємства взагалі. Останнє звужує поле дослідження лише до аналізу фінансової діяльності підприємства, що також є сумнівним моментом.

    В.В. Бочаров [19] під грошовим потоком розуміє рух грошових ресурсів, що прагне до нуля, оскільки негативний результат по одному з видів діяльності підприємства має компенсуватися позитивним результатом від іншої, бо в іншому разі підприємство приречене на банкрутство. Таке трактування грошових потоків має смисл лише під час загальної стохастичної оцінки діяльності підприємства і не враховує можливого розширення чи звуження діяльності підприємства, тобто його динаміки.

    О. Кононенко [44] розглядає грошовий потік як індикатор гнучкості підприємства та засіб взаємоузгодження потенційних потреб з його можливостями. На нашу думку, останнє не враховує структурних та організаційних особливостей підприємства, а також можливих нормативних обмежень, що можуть існувати в галузі діяльності підприємства і за високих значень грошових потоків обмежувати його гнучкість і навпаки.

    Дж. К. Ван Хорн [23] трактує грошові потоки як потік готівкових коштів, що має безперервний характер, водночас допускаючи й розширення цього поняття до розміру власних обігових засобів підприємства. На наш погляд, це твердження є хибним, адже чистий грошовий потік може утворюватися не лише за рахунок приросту чи скорочення власних обігових коштів, а й шляхом збільшення чи зменшення дебіторської та кредиторської заборгованостей (поточних зобов'язань), а також інших статей балансу.

    І.А. Бланк [16-17] розглядає грошовий потік як сукупність рознесених у часі протягом певного періоду надходжень та виплат грошових засобів, що створюються господарською діяльністю та пов'язані з чинниками часу, ризику та ліквідності. Таке трактування грошового потоку є найбільш широким та у зв'язку з цим заслуговує на максимальну увагу.

    Джон  Φ. Маршалл та Віпул К. Бансал [50] розглядають грошовий потік в аспекті оцінки фінансових активів та ототожнюють грошовий потік зі звичайним платежем, здійсненим чи отриманим, що має свій розмір, спрямованість та час. Такий підхід звужує поняття „грошовий потік” і не враховує можливе залучення грошових ресурсів у вигляді кредитних та інших ресурсів, що по суті також є грошовими потоками та не є платою за будь-що.

    Визначення  грошових потоків наводиться також і в Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку та в законодавчих актах і Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку в Україні. Згідно з П(с)БО № 4 „Звіт про рух грошових коштів” [11] грошові потоки (рух грошових засобів) – це надходження та вибуття грошових ресурсів та їх еквівалентів (кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій та короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у певну суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості).

    На  нашу думку, поняття „грошовий потік” – це динамічний показник, що характеризує постійний рух грошових ресурсів у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, пов'язаний з надходженням (вхідні грошові потоки) чи витрачанням (вихідні грошові потоки) грошових ресурсів підприємства, може мати готівкову й безготівкову форму вираження в національній чи іноземній валюті та пов'язаний з певним моментом часу, однак може бути приведеним до іншого тощо. В результаті ж збалансування вхідних та вихідних грошових потоків утворюється чистий грошовий потік, що характеризує приріст чи зменшення грошових ресурсів і є результативним чинником діяльності підприємства.

    Виходячи  з викладеного, питання сутності грошового потоку можна розглядати через механізм його визначення, що може зводитися до низки основних методів розрахунку величини грошового потоку.

    Міжнародними  стандартами бухгалтерського обліку пропонуються два методи розрахунку сумарної величини грошового потоку – прямий та непрямий, а в Національних стандартах бухгалтерського обліку наводиться лише один – непрямий метод розрахунку.

    Прямий  метод розрахунку грошових потоків  передбачає розрахунок арифметичної різниці між вхідними та вихідними грошовими потоками. До вхідних грошових потоків належать: надходження виручки від реалізації товарів, робіт та послуг, надходження від реалізації необоротних активів та іншого майна, авансовані платежі отримані, бюджетні асигнування та інше цільове фінансування, благодійна допомога, надходження залучених коштів та інші. До вихідних грошових потоків належать: виплати на придбання товарів, витрати на оплату робіт та послуг, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, авансові платежі видані, виплата відсотків та дивідендів, розрахунки з бюджетом, інші виплати тощо.

    Непрямий  метод базується на коригуванні  розміру отриманого за відповідний звітний період прибутку від звичайної діяльності до оподаткування на величину змін запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, статті витрат (доходів), не пов'язаних з безпосереднім витрачанням (надходженням) коштів, а також на суми коштів, пов'язаних з рухом грошових ресурсів від інвестиційної та фінансової діяльності.

    Таким чином, в умовах дії методу нарахування і відповідності доходів і витрат, за якого прибуток (збиток) від реалізації продукції визначається за моментом її відвантаження, грошовий потік і розрахунок фінансових результатів від звичайної діяльності не збігаються в часі, оскільки:

• прибуток визначається після здійснення продажу (продукція вважається реалізованою на момент її відвантаження), а не після надходження коштів від реалізації;
• прибуток відображає грошові та негрошові доходи, визначені протягом певного періоду, що не збігаються з реальним надходженням коштів від цих операцій за цей самий період;
• грошовий потік відображає рух коштів, які не враховуються у розрахунку прибутку (капітальні витрати, сплата податків, штрафів, боргів, надходження позикових коштів тощо);
• при розрахунку прибутку витрати на виробництво продукції визначаються не в момент їх оплати, а при її реалізації тощо.

    Виходячи  з цього, через дію численних  чинників, що визначають рух грошових ресурсів підприємства і унеможливлюють якісний аналіз, планування, прогнозування, контроль та регулювання сукупного грошового потоку підприємства, особливого значення набуває дослідження структури грошових потоків та їх класифікація.

    Більшість науковців при класифікації грошових потоків обмежуються одиничним  критерієм їх класифікації – спрямованістю. Відповідно виділяються позитивні (сукупні надходження) та негативні (витрачання та різного роду виплати) грошові потоки. В результаті різниця позитивних та негативних грошових потоків становить величину чистого грошового потоку, або ж нетто-потоку.

    Низка вчених, як було зазначено вище, вводять  класифікацію відповідно до виду діяльності, що генерує даний грошовий потік, та виділяють операційний, інвестиційний  та фінансовий потік грошових засобів. Найбільш широку класифікацію грошових потоків пропонує 1.А. Бланк, виділяючи аж 12 класифікаційних ознак. Однак ця класифікація не набула повною мірою широкого використання.