Коррупция. Сутність, призначення і роль бюджету держа

Розпорядниками  коштів III ступеня виступають бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи і на розподіл виділених асигнувань безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

 

Тема 5. Міжбюджетні відносини і система бюджетного вирівнювання

 

5.1. Організація та функціонування міжбюджетних відносин в Україні

 

Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, АР Крим і органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією [1]. Згідно зі ст. 81 Бюджетного кодексу (Додаток А), метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та ресурсами, які забезпечують виконання цих повноважень.

Міжбюджетні відносини  виконують функцію розподілу  дохідних джерел та видаткових повноважень між ланками бюджетної системи.

Основними складовими системи міжбюджетних взаємовідносин є:

- розмежування  бюджетних видатків згідно з розподілом повноважень між органами державної влади та органами місцевим самоврядуванням;

- забезпечення  бюджетів достатніми для виконання  ними відповідних функцій і задач;

- підтримка  «бідних» територій за рахунок  вилучення коштів у відносно «багатих»;

- різні форми  відносин, які виникають у процесі  виконання бюджетів.

Основою міжбюджетних відносин є розмежування доходів  і видатків між ланками бюджетної  системи відповідно до розподілу  повноважень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Але розмежування не забезпечує збалансування абсолютно всіх бюджетів. По причині значних відмінностей у складі та обсягах доходів і видатків бюджетів територіальних утворень. В цьому випадку збалансування досягається шляхом перерозподільних процесів у межах бюджетної системи, тобто бюджетного регулювання.

Економічно  обґрунтований розподіл доходних джерел між рівнями бюджетної системи  повинен базуватися на таких принципах:

- центральний  Уряд має стягувати перерозподільні  податки в своїй основі  (податок на  доходи  фізичних  осіб)  і податки, база яких нерівномірно розподілена між територіями (платежі за використання природних ресурсів);

- місцеві органи  влади мають стягувати податки  на відносно нединамічну податкову базу і ті з них, що стягуються за принципом еквівалентності.

Для забезпечення ефективності і справедливості розподілу повноважень між різними рівнями влади необхідно спиратися на такі податкові положення:

• надходження від закріплених за певним рівнем влади податків мають бути достатніми для фінансування покладених на цей рівень зобов'язань;
• кількість і якість суспільних благ, які отримують мешканці певної території, мають залежати від рівня податкового навантаження.

Для досягнення ефективності при розподілі видаткових зобов'язань необхідно дотримання таких принципів:

- прерогативою  центрального уряду є постачання суспільних благ, які мають національне значення (зовнішній ефект від яких поширюються за межі певних територій);

- місцеві органи  відповідають за надання суспільних благ, користь від яких мають мешканці окремої території (відсутність зовнішнього ефекту для інших територій);

- місцеві органи  відповідальні за фінансування  тих суспільних благ, для яких  важливим є врахування вибору  місцевого населення.

Суб'єктами міжбюджетних відносин є органи різних рівнів, що обумовлює виділення вертикальних та горизонтальних міжбюджетні відносини (рис. 5.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис 5.1. Види міжбюджетних відносин

 

В практичній реалізації бюджетної  політики важлива роль належить механізму  міжбюджетних відносин як сукупності засобів (методів, форм, інструментів, моделей) їх організації для забезпечення сприятливих умов економічному і соціальному розвитку держави. Структура механізму міжбюджетних відносин представлена на рис. 5.2 [20].

 

 

 

 

 

Рис. 5.2. Структура механізму міжбюджетних відносин

 

Модель міжбюджетних відносин являє собою інституціональний  підхід до визначення організаційних основ взаємовідносин між різними  рівнями влади, який пов'язаний з  політикою уряду та місцевих адміністрацій у вирішенні проблем розподілу доходів та видатків між ланками бюджетної системи. Можна визначити дві основні моделі (централізовану та децентралізовану), механізм дії яких обумовлюється сукупністю елементів (методів, форм, інструментів тощо) та базується на відповідних принципах функціонування (рис 5.3).

Централізована  модель характерна для країн із авторитарною роллю держави в економічній  та соціальній сферах. Політичною передумовою  функціонування децентралізованої  моделі є забезпечення демократичних прав для громадян країни та територіальних громад.

Дієвість механізму  міжбюджетних відносин залежить від  вибору ефективних методів в якості засобів впливу на соціально-економічний стан регіону.

Централізованій моделі в розрізі дохідного забезпечення властиві трансфертний метод і метод регулюючих доходів, у видатковому плані перевага надається делегуючому методу, при якому функції виконавчої влади спрямовуються згори вниз (рис. 5.4).

Децентралізована  модель надає перевагу методам власних  та закріплених доходів, а видаткова політика базується на функціональному методі, який передбачає конкретне розмежування компетенції та видаткових повноважень між усіма рівнями влади.

Принциповим положенням, яке відрізняє централізовану та децентралізовану моделі міжбюджетних відносин, є їх залежність від державного устрою. Розрізняють унітарну та федеральну організаційні форми міжбюджетних відносин (рис. 5.5).

Унітарна форма  характерна для централізованої  моделі навіть за умови федерального державного устрою. Децентралізована модель може функціонувати з використанням як унітарної, так і федеральної форм. Україна використовує децентралізовану модель міжбюджетних відносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.4. Методи міжбюджетних відносин

Система міжбюджетних відносин повинна функціонувати згідно з відповідними сучасним умовам принципам (табл. 5.1).

 

Таблиця 5.1

Принципи функціонування системи міжбюджетних відносин

Принцип	Характеристика
1	2
Економічної ефективності	стимулювання  органів державної влади різних рівнів в проведенні структурних реформ, підтримуванні конкурентного середовища; забезпечення сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату, зростання доходів населення, економічного розвитку регіонів;

 

Продовження табл. 5.1

1	2
Бюджетної відповідальності	управління  державними фінансами в інтересах  громадян при максимально ефективному  використанні фінансових ресурсів відповідних  регіонів для надання суспільних послуг; прозорості і підзвітності бюджетної політики; збалансованості  бюджетного процесу; підвищення взаємної відповідальності органів влади різних рівнів при розробці та реалізації бюджетної політики;
Соціальної  справедливості	рівний доступ громадян незалежно від місця  їх мешкання до суспільних послуг і  соціальних гарантій;
Політичної  консолідації	досягнення  суспільної згоди в проблемах  розподілу між органами влади  різних рівнів фіскальних повноважень; створення умов для ефективного  виконання органами влади і місцевого  самоврядування своїх функцій; сприяння розвитку громадянського суспільства;
Територіальної інтеграції	забезпечення  єдності бюджетної системи, запобігання  виникненню і пом'якшення диспропорцій регіонального розвитку, зміцнення  територіальної цілісності країни.

 

Таким чином, забезпечення єдиного функціонування системи міжбюджетних відносин можливо при дотриманні відповідних принципів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.2. Основні форми взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи

 

Виділяють чотири основних форм взаємовідносин між ланками  бюджетної системи (табл. 5.2).

Таблиця 5.2

Форми взаємовідносин між ланками бюджетної системи

Форми	Характеристика
Бюджетне субсидіювання	передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету  нижчого рівня з метою надання  фінансової допомоги;
Вилучення коштів	передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня;
Бюджетні позички	отримання місцевими  бюджетами коштів на покриття тимчасових касових розривів державного бюджету;
Взаємні розрахунки бюджетів	передача коштів з одного бюджету до іншого в зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків.

 

Бюджетне субсидіювання  включає до свого складу: субсидії, субвенції, дотації. Бюджетна субсидія може бути цільовою (на конкретні цілі) та знеособленою (вона не пов'язана з фінансовим станом бюджету, який її отримує). Бюджетна субвенція являє собою різновид цільової субсидії і передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджетів, що її видає та що отримує. Бюджетна дотація є цільовою фінансовою допомогою на покриття дефіциту відповідного бюджету.

Міжбюджетне фінансове  вирівнювання у теорії державних фінансів визначається як процес перерозподілу фінансових ресурсів центральними органами державної влади на користь адміністративно-територіальних одиниць, які не мають достатніх власних доходів [9].

Необхідність  такого вирівнювання виникає через те, що процес децентралізації надання суспільних послуг випереджає процес децентралізації фінансових ресурсів. В результаті органи місцевого самоврядування не мають достатніх власних фінансових ресурсів для забезпечення виконання своїх повноважень. Виділяють такі підстави здійснення політики вирівнювання:

• вертикальний фіскальний дисбаланс, який означає недостатність фінансових ресурсів певного рівня влади для забезпечення суспільних послуг у межах його видаткових повноважень. Він обумовлений існуванням в будь-якій моделі бюджетної системи відмінностей у функціях різних рівнів влади;
• горизонтальний фіскальний дисбаланс, який означає невідповідність обсягів фінансових ресурсів територіальних одиниць одного рівня покладеним на них завданням. Причиною цього є відмінності у складі та обсягах доходів та видатків територіальних бюджетів, які обумовлені різними природно-кліматичними умовами та екологічним станом регіонів, особливостями розташування адміністративних центрів, насиченістю шляхами сполучення, кількістю та структурою населення, рівнем економічного розвитку, станом соціальної та побутової інфраструктури тощо;
• надання суспільних послуг у сфері житлово-комунального, соціально-культурного та побутового обслуговування, охорони здоров'я та освіти на гарантованому державою рівні на підставі соціальних норм і нормативів, які є базою для розрахунку видатків та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів. Водночас в Україні існують «єдині нормативи видатків» та «фінансові нормативи бюджетної забезпеченості» фактично не є нормативами для забезпечення потреб на рівні державних стандартів, оскільки визначаються окремо для кожної галузі, виходячи з загальних ресурсів зведеного бюджету та першочерговості соціальних видатків. Цих ресурсів недостатньо для фінансування надання на належному рівні суспільних послуг, а також компенсації зовнішніх ефектів та «міжмуніципальних ефектів «переливу», виникнення яких обумовлено нееквівалентністю між витратами і корисністю для регіонів: виробника суспільних благ і споживача «зовнішніх» ефектів;
• макроекономічні цілі, для досягнення яких зусиль лише центрального уряду не вистачає. Оскільки їх досягнення є завданням центральної влади, то фінансування цих видатків на місцевому рівні повинно здійснюватись за рахунок централізованих коштів шляхом надання міжбюджетних трансфертів.

Таким чином, фінансова  система сучасної держави об'єктивно  зумовлює виникнення різних видів дисбалансів  і необхідність здійснення політики фінансового вирівнювання, обов'язковість здійснення якої зафіксовано у Європейській хартії місцевого самоврядування - захист більш слабких у фінансовому відношенні органів місцевого самоврядування передбачає запровадження процедур бюджетного вирівнювання з метою подолання наслідків нерівного розподілу потенційних джерел фінансування і фінансового тягаря, який вони повинні нести.

При розгляді системи  фінансового вирівнювання розрізняють  форми, методи та інструменти (рис. 5.6) [20].

На практиці різні інструменти вирівнювання використовуються одночасно, утворюючи певну систему фінансового вирівнювання, що діє в межах існуючої моделі міжбюджетних відносин. У фінансових системах різних країн віддається перевага тим чи іншим методам та інструментам вирівнювання, при чому їх конкретний вибір обумовлюється у першу чергу формою державного устрою країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 6. СИСТЕМА ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ

 

6.1. Економічна сутність та класифікація бюджетних доходів

 

Як економічна категорія  доходи бюджету виражають фінансові  відносини, що виникають між державою, суб’єктами господарювання та населенням у процесі формування бюджетних фондів.

Головним джерелом доходів  бюджету є національний дохід. Джерела  доходів державного бюджету визначені  Бюджетним кодексом (Додаток А) та іншими нормативними актами України. Конкретизація доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі “Про Державний бюджет" на поточний рік. В табл. 6.1 представлена класифікація бюджетних доходів за різними критеріями.

 

Таблиця 6.1

Класифікація  бюджетних доходів

Критерії  класифікації	Види  доходів
Залежно від  повноти зарахування	закріплені — доходи, які законодавчо закріплюються за відповідним бюджетом і не підлягають передачі бюджетам нижчого рівня або частково закріплюються за вищестоящим бюджетом і в певному обсязі передаються вищестоящим бюджетам згідно з чинним законодавством на постійній або довгостроковій основі; регулюючі — доходи, які передаються як відрахування від загальнодержавних податків і зборів із вищестоящого бюджету до нижчестоящих бюджетів з метою їх збалансування згідно з Законом України «Про Державний бюджет України» на поточний рік
За частотою появи	звичайні — регулярно включаються в доходи; надзвичайні — з'являються в доходах за виняткових, але обґрунтованих обставин
За методами залучення	податки; збори; обов'язкові платежі; інші надходження
За напрямом зарахування	до загального фонду; до спеціального фонду
За розділами відповідно до Бюджетного кодексу	– податкові надходження; – неподаткові надходження; – доходи від операцій з капіталом; – трансферти