Коррупция. Сутність, призначення і роль бюджету держа

Закінчення  табл. 8.1

1	2
Видатки на фінансування заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним за хистом населення	- соціальні  виплати;  - державні капітальні  вкладення; - самостійне  переселення громадян з радіоактивно  забруднених територій і будівництво  житла для громадян, віднесених  до І категорії потерпілих; - витрати на  забезпечення робіт у зоні відчуження; - інші цільові  програми
Видатки на охорону  навколишнього природного середовища та ядерну  безпеку	- охорону та  раціональне використання водних  ресурсів; - охорону і  раціональне використання земель; - створення  захисних лісових та полезахисних лісових смуг; - охорону і  раціональне використання мінеральних  ресурсів; - утримання  місцевих природоохоронних органів;  - збереження  природно-заповідного фонду; - інші природоохоронні  заходи; - утримання  організацій з ядерної безпеки
Видатки на попередження та ліквідацію надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8.2. Видатки на науково-дослідні роботи

 

В Україні діє  широка мережа наукових установ, її центром  є Національна академія наук України (НАН України). Всі науково-дослідні організації мають загальнонауковий і галузевий профілі. Науково-дослідні організації загальнонаукового профілю знаходяться у віданні НАН України і займаються розробкою теоретичних проблем, що мають загальнодержавне значення. До галузевих належать науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські та технологічні організації, підпорядковані різним міністерствам і відомствам, які займаються розробкою проблем прикладного характеру [14, c. 370].

Значну роль у розвитку науки відіграють науково-дослідні підрозділи вищих навчальних закладів, які займаються науковими розробками відповідно до профілю діяльності на замовлення підприємств, організацій, установ, міністерств, відомств, а також беруть участь у виконанні державних замовлень [14, c. 234].

Залежно від  методів господарювання науково-дослідні організації поділяються на госпрозрахункові та бюджетні. Госпрозрахункові організації свої видатки покривають за рахунок власних доходів. Бюджетне фінансування таким організаціям виділяється під виконання державного замовлення в межах вартості науково-дослідних розробок. Бюджетні організації знаходяться на бюджетному фінансуванні [14, c. 234].

Організаційні та економічні принципи, на яких ґрунтується  науково-технічна політика, закріплені в Законі України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 1 грудня 1998 року [7]. Відповідно до цього закону держава забезпечує фінансування і пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм [16, c. 370].

Закон України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" від 11 липня 2001 року [8] визначає правові, фінансові  та організаційні засади цілісної системи  формування та реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні. Такі напрями формуються на п'ять років на підставі прогнозу розвитку науки і техніки і є складовою прогнозу економічного і соціального розвитку України на середньостроковий період. Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки здійснюється через систему державних наукових та науково-технічних програм, а також державне замовлення на науково-технічну продукцію. Формування переліку державних наукових та науково-технічних програм забезпечується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності [16, c. 370]. Джерело фінансування науково-дослідних робіт залежить від  їх характеру. Напрямки науково-дослідних робіт наведені на рис 8.2 [15, c. 33].

Фундаментальними  науково-дослідними роботами є пошукові теоретичні напрямки науки. Визначити наперед результативність та ефективність таких робіт складно, тому неможливо встановити їх вартісну оцінку. У зв’язку з великим ризиком використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються за допомогою бюджету або спеціальних фондів.

Прикладні науково-дослідні роботи пов’язані з визначенням  форм і методів впровадження в  практику результатів фундаментальних  досліджень, які завершилися певними  винаходами. Оскільки в даному випадку  можливе прогнозування ефективності таких робіт, встановлення їх вартісної оцінки, то фінансування може здійснюватися за рахунок коштів замовника.

В Україні існує  певна спеціалізація наукових закладів. Академічні науково-дослідні заклади, підпорядковані Національній академії наук, займаються фундаментальними дослідженнями, тому їх діяльність фінансується з Державного бюджету. У частині прикладних досліджень фінансування здійснюється головним чином за рахунок замовника.

Другу групу  складають відомчі заклади, основний профіль яких – прикладні дослідження, спрямовані на розвиток централізованих коштів міністерств і відомств або за кошти замовників. Якщо відомчі заклади ведуть фундаментальну тематику, то в цій частині вони отримують кошти з бюджету [15].

Способи бюджетного фінансування науки наведено на рис. 8.3.

 

Фінансування  наукових закладів ґрунтується на складанні  їх кошторису. Обсяг фінансування визначається штатним розписом. У разі фінансування наукової тематики розробляється кошториси  на кожну тему. Визначену суму асигнувань отримує той науковий заклад, який розроблятиме цю тему [15].

Згідно з  чинним законодавством органами загального управління наукою в Україні є  Верховна Рада та Кабінет Міністрів.

Бюджетне фінансування науково-технічних робіт здійснюється шляхом:

- базового фінансування  як засобу підтримки фундаментальних досліджень, що виконуються в наукових установах і вищих навчальних закладах;

- цільового  фінансування наукових досліджень  і розробок з пріоритетних  напрямів, науково-технічних програм;

- контрактного  фінансування окремих важливих  досліджень і розробок, що пройшли конкурсний відбір.

Пріоритетні напрями науково-технічної діяльності наведено на рис. 8.4 [16].

Держава використовує фінансово-кредитні та податкові важелі з метою створення економічно сприятливих умов для ефективного здійснення науково-технічної діяльності через такі заходи:

- створення  інноваційних фондів, сприяння організації та діяльності комерційних банків, заснованих на різних формах власності, систем страхування науково-технічної діяльності;

- здійснення  пільгового оподаткування і кредитування, прискореної амортизації основних  фондів підприємств, об'єднань та організацій, що провадять роботи з пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу, а також спрямовують кошти до інноваційних фондів.

З валового доходу виключаються кошти, що надаються платнику податку з Державного інноваційного фонду на поворотній основі для здійснення інноваційних проектів, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України [16, c. 377]. Встановлено пільговий порядок оподаткування інноваційної діяльності інноваційних центрів, внесених до державного реєстру. Прибуток від реалізації інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, оподатковується в розмірі 50% діючої ставки.

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 9. ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І СОЦІАЛЬНУ  СФЕРУ

9.1. Сутність соціального захисту

 

Виникнення  елементів, а згодом і системи соціального страхування, об’єктивно зумовлено розвитком ринкових трудових відносин. З перетворенням основного фактора виробництва — робочої сили — на товар і відповідно заробітної плати — в основне джерело існування для багатьох членів суспільства, виникає особливий вид соціальної незахищеності — ймовірність (ризик) матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку.

Ризик має суспільно-соціальний характер, оскільки визначається соціальними умовами і не залежить від кожної окремої людини. Ризик — це небезпека виникнення непередбачуваних витрат у зв’язку з випадковими обставинами економічної діяльності.

Поряд із системою оподатковування в Україні діє  ще одна загальнообов'язкова система  — соціальне страхування. Усі підприємства і приватні підприємці, що використовують найману працю, зобов'язані сплачувати страхові внески на різні види соціального страхування.

Поняття соціального страхового ризику — одне з ключових у теорії соціального страхування. Під ним у ст. 11 “Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 14.01.98 р. № 16/98-ВР розуміють обставини, внаслідок яких громадяни та члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують, таким чином, матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

Категорію соціального ризику докладно досліджував  на початку ХХ ст. відомий фахівець у цій галузі М. Вігдорчик, який зазначив: “Страхуванням називається така форма організації взаємодопомоги, за якою ризик відомого нещастя враховується наперед, і пов’язана  з цим ризиком матеріальна тяжкість наперед розподіляється між усіма членами організації”.

Соціальне страхування — це сукупність усіх форм і видів страхування, які мають на меті забезпечення широких мас населення на випадок різних соціальних ризиків. М. Відгорчик підкреслював, що соціальним страхуванням “охоплюється ризик втрати заробітку”, що є першою ознакою соціального страхування.

Друга суттєва ознака: соціальне страхування, за його думкою, охоплює робітників, службовців, домашню прислугу, дрібних ремісників, дрібних землеробів, тобто тих, хто страждає від незабезпеченості існування. Тому якщо до страхування долучався представник роботодавця, то, навіть якби це страхування і мало на меті відшкодування заробітку, воно ніякого відношення до соціального страхування не мало б.

Якщо основною ознакою соціального страхування  є соціальний ризик, пов’язаний із втратою або зниженням заробітку  чи зумовлений підвищенням витрат із соціально значущих причин, то необхідно розмежувати поняття "соціальне забезпечення” і “соціальне страхування” у тому обсязі, в якому вони виникли і розвивалися.

Соціальний захист — це:

по-перше, державна підтримка верств населення, які  можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення;

по-друге, комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, економічна криза, безробіття тощо).

Основні елементи системи соціального захисту:

1) встановлення  допустимих параметрів життя  (розміру прожиткового фізіологічного  і соціального мінімуму, мінімальної  пенсії, соціальної допомоги);

2) захист населення  від зростання цін і товарного  дефіциту для гарантованого забезпечення  прожиткового мінімуму громадянам;

3) вирішення  проблеми безробіття і забезпечення  ефективної зайнятості, перепідготовка  кадрів;

4) пенсійне забезпечення (людей похилого піку, інвалідів,  сімей, що втратили годувальника);

5) утримання  дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;

6) соціальні  трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);

7) соціальне  обслуговування (надання соціальних  послуг окремим категоріям громадян і т. ін.);

8) надання необхідної  медичної допомоги тощо.

 

 

 

 

 

 

9.2. Особливості фінансування соціальної сфери

 

Україна проходить  перехідний період від адміністративно-командної  до ринкової економіки. У цих умовах трансформуються усі сфери суспільства, реформується фінансовий механізм, з'являються нові важелі впливу на економічний і суспільний розвиток держави, у тому числі й на соціальну сферу. Її функціонування неможливе без відповідного фінансування, яке до цього часу в основному здійснюється за рахунок бюджетних коштів, яких завжди бракує. У зв'язку з тим, що роль і значення соціальної сфери у суспільстві дуже важливі, постає завдання реформування системи її фінансування. Необхідно дослідити ресурсне забезпечення соціальної сфери для виходу її з кризового стану і подальшого розвитку.

Формуючи систему  ринкових відносин, Україна інтегрується у світову економіку, однією з  основних рис якої є розвинена соціальна сфера. Вона забезпечує, відповідно до конституційних прав:

• підтримку і підвищення рівня життя населення, нарощування культурного, духовного потенціалу суспільства.
• може стати каталізатором ринкових відносин і усунути негативні явища перехідного періоду.

Дослідження проблем  фінансування соціальної сфери ґрунтується  насамперед на теоретичному трактуванні її ролі у створенні валового внутрішнього продукту. Світова економічна наука виходить із активної участі соціальної сфери у виробництві ВВП, що визначає і активний характер системи її фінансового забезпечення.