Коррупция. Сутність, призначення і роль бюджету держа

У складі видатків на державне управління найбільшу частку становлять кошти на оплату праці (біля 75 відсотків). Працівники органів державного управління мають статус державних службовців, оплата їхньої праці здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. [4] заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Чисельність державних службовців в Україні — 230 тис. чоловік [1].

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 35 "Про умови оплати праці працівників апарату органів державної влади та інших органів" [8].

За умови хронічної нестачі бюджетних коштів фінансування органів державного управління здійснюється в основному в розмірах, необхідних для забезпечення поточної діяльності. Головним чином, це витрати на оплату праці, нарахування на заробітну плату та витрати на господарське утримання установ і організацій.

Враховуючи  економічну ситуацію в Україні, можна  стверджувати, що система органів державного управління є структурно невизначеною та малоефективною. Тому Указом Президента України від 20.11.1998 р. № 1284/98 [10] було розпочато адміністративну реформу, ключовим напрямом якої є створення системи державного регулювання економіки України. Державній комісії з адміністративної реформи та Кабінету Міністрів України було доручено організувати розроблення науково обґрунтованих критеріїв визначення оптимальної структури та чисельності працівників апаратів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Адміністративна реформа в Україні — це комплекс заходів, розрахованих на тривалу перспективу розвитку держави. Зміни у структурі центральних органів виконавчої влади, що запроваджені Указом Президента України від 19.12.1999 р. № 1573/95 [11], передбачають перерозподіл функцій управління шляхом ліквідації зайвих органів державного управління або уточнення функцій чи статусу решти з них. Зміни стосуються насамперед якісної сторони управління. Щодо визначення кількісних показників скорочення штатів, то для розрахунку чисельності апарату управління на державному рівні експертна оцінка є недостатньою.

Для реформування державного управління потрібен системно-функціональний підхід, який дасть змогу визначити оптимальну для нашої держави структуру органів виконавчої влади і їх чисельність.

Виходячи з  того, що система управління реалізується головним чином через взаємовідносини між працівниками органів управління, ці відносини і, відповідно, співвідношення чисельності апаратів різних органів управління також носять системний характер. Так, зростання частки приватних підприємств повинно зменшувати навантаження на середні ланки державного управління і відповідно збільшувати штати на рівні підприємницьких структур. У загальному випадку скорочення державного сектору приводить до підвищення значення (на державному рівні) органів функціонального управління (комітетів та інших відомств) за рахунок міністерств, що здійснювали галузеве лінійне управління.

Становлення самоврядування також потребує істотних змін у розподілі  управлінського персоналу тому, що підпорядкування комунальних підприємств в основному нижчим ланкам територіального управління вимагає їх зміцнення кадрами, якого можливо досягти за рахунок як скорочення штатів міністерств, так і середніх та вищих ланок територіального управління, з підпорядкування яким поступово виводиться комунальне господарство. В залежності від економічної ситуації змінюються і пріоритети в розвитку тих чи інших галузей, що вимагає також перерозподілу чисельності працівників міністерств і відомств, органів територіального управління [1].

У системі органів  управління надлишкова чисельність управлінців у тих чи інших ланках не тільки не має користі для управління на нижчих ланках, але й призводить до того, що на нижні рівні надходить невиправдано велика кількість розпорядчих актів і вказівок, більше того, недовантажені виші органи починають втручатися у справи нижчих, підмінювати їх. Ще шкідливішою є недостатня чисельність працівників в ланці. В цьому випадку природні недоліки в її роботі негативно відбиваються на всіх нижчих ланках і не можуть бути ними компенсовані навіть при збільшенні штатів. Ліквідація проміжної ланки лінійного управління, як правило, викликає необхідність посилення функціональних служб вищого органу управління. Ефективність зміни чисельності апарату даного органу управління слід розглядати не локально, а лише в системі органів управління.

До погіршення управління державою може призвести різке скорочення апарату управління без вирішення проблеми суттєвого підвищення продуктивності праці державних службовців. Тому необхідним є перехід на інтенсивний шлях вдосконалення діяльності апарату органів управління шляхом вирішення проблем:

— раціоналізації розподілу функцій органів управління; розробки науково обґрунтованої нормативної бази (визначення загальної чисельності службовців у сфері державного управління з урахуванням можливостей держави щодо їх утримання);

— підвищення кваліфікації службовців, поліпшення їх інформаційного забезпечення, підвищення дієвості матеріального стимулювання;

— законодавчого забезпечення вдосконалення державної служби та контролю за його дотриманням.

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 11. ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

 

11.1. Економічна сутність державного боргу

 

Державний борг – це сукупність відносин, за якими виникають боргові зобов’язання держави як позичальника, боржника або гаранта; система фінансових зобов’язань держави, що виникають у результаті здійснення запозичень; із наданих державою гарантій; сум бюджетних асигнувань, перерахованих із порушенням строків чи в неповному розмірі; суми компенсації за несвоєчасну чи неповну виплату суми платежу юридичним та фізичним особам тощо.

Функціонування  державного кредиту призводить до появи  державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним. Державний  борг можна визначити як суму заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами [10]. Погляд на економічну сутність державного боргу різними вченими представлено в табл. 11.1.

 

Таблиця 11.1

Економічна  сутність державного боргу 

Дже-рело	Економічна  сутність терміну «державний борг»
1	2
[14]	Загальна сума емітованих, але не погашених позик з нарахованими відсотками, а також прийнятих на себе державою зобов’язань. Може виступати  як загальна сума заборгованості держави, що складається з усіх випущених  і непогашених боргових зобов'язань, включаючи боргові зобов'язання, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.
[24]	Є результатом  кредитних відносин, що виникають  у зв’язку з трансформацією капіталу з національного приватного сектора або з-за кордону в державний бюджет на підставі принципів запозичення; результат кредитних відносин, у яких держава виступає позичальником, а вся маса позичкового капіталу становить величину державного боргу.

 

Продовження табл. 11.1

1	2
[5]	Виражає результат взаємозв’язків виконавчих органів державної влади з фізичними і юридичними особами, виконавчими органами інших держав і міжнародними фінансовими організаціями в розрізі формування фонду запозичених ресурсів для задоволення державних потреб.
[20]	Сума заборгованості з випущених і непогашених  державних позик центрального чи місцевого уряду і автономних урядових установ з нарахованими відсотками.
[7]	Особливі кредитно-фінансові  відносини, у яких держава виступає позичальником, а сума запозичених  ресурсів становить величину державного боргу; сукупність кредитно-фінансових відносин, що виникають у зв’язку з переміщенням капіталів з національного приватного сектора, домашніх господарств та інших суб’єктів ринкової економіки до державного бюджету на підставі запозичення цих капіталів. Внутрішній борг визначається як комплекс визнаних і юридично оформлених боргових зобов’язань державних і регіональних органів держаного управління перед економічними суб’єктами.
[8]	З’являється в  процесі вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту та частини національного багатства, спрямованих на формування додаткових ресурсів держави через запозичення грошових коштів у приватних осіб та інститутів, зокрема, і іноземних, а також за рахунок кредитів іноземних держав.
[9]	Державний і  муніципальний борг − борг державної  влади різного рівня перед  іншими секторами народного господарства.
[18]	Сукупні зобов’язання центрального уряду, місцевих органів  влади, державних підприємств та організацій.

 

Таким чином, загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених внутрішніх і зовнішніх боргових зобов'язань держави і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і капітальний державний борг.

Поточний борг — це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, та належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.

Капітальний борг - це загальна сума заборгованості та відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Порівняльна характеристика внутрішнього і зовнішнього боргів надана в табл. 11.2.

 

Таблиця 11.2

Порівняльна характеристика внутрішнього і зовнішнього  боргів

 

Внутрішній борг	Зовнішній борг
Повернення  його і виплата відсотків не зменшують  фінансового потенціалу держави.	Обумовлює відплив  капіталу з держави.
Гарантується  всім майном, що перебуває у власності  держави	Гарантується  всім майном, що перебуває у власності  держави
Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується за рахунок внутрішніх джерел.	Платоспроможність залежить, насамперед, від валютних надходжень.
Граничні розміри  державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела та строки погашення встановлюються Верховною Радою одночасно з затвердженням державного бюджету України на наступний рік. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням внутрішнього боргу України.	Можливості  у погашенні зовнішнього боргу  визначають сальдо торговельно-го балансу; його позитивне сальдо характеризує ресурси, які забезпе-чують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс. Погашення зовнішньої політики зале-жить від здатності економічної програ-ми уряду стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, резуль-тативності діалогу з міжнародними фінансовими інститутами, співпраці зі світовим товариством щодо реструктуризації зовнішнього державного боргу.

 

Класифікація  державного боргу представлена на рис. 11.1.

На рис. 11.2 подано основні структурні елементи державного боргу України.

 

11.2. Управління державним боргом

 

Ефективність  використання державних запозичень залежить від системи управління боргом — комплексу заходів, що здійснює держава в особі уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення, погашення та забезпечення платоспроможності держави. Метою управління державним боргом є одержання ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів, уникнення макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов’язані з випуском і погашенням державних боргових зобов’язань, визначенням ставок процентів і виплатою доходу за державними цінними паперами, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов’язань, визначень умов випуску нових державних цінних паперів. Управління державним боргом передбачає ефективне використання коштів запозичення, пошук коштів для виплати боргу, нейтралізацію негативних наслідків державного боргу.

Принципи  управління державним боргом представлено у табл.. 11.3.

 

Таблиця 11.3

Принципи  управління державним боргом

Принципи	Призначення
безумовності	забезпечення  безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами;
єдності	урахування  в процесі управління державним  боргом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими  радами;
зниження ризиків	розміщення  і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і цінних паперів на ринок державних зобов'язань;
оптимальність   структури	підтримання оптимальної  структури боргових зобов'язань  держави за строками обігу і погашення, пом'якшення "піків" платежів;
збереження  фінансової   незалежності	підтримання оптимальної  структури боргових зобов'язань  держави між інвесторами-резидентами  і інвесторами-нерезидентами, поступове  заміщення зовнішнього запозичення  внутрішнім;
зниження вартості обслуговування державного боргу	за рахунок  дострокового викупу боргових зобов'язань  держави;
прозорості	дотримання  повної прозорості запозичень, починаючи  від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище в країні-позичальнику.