Предмет, метод і система трудового права

 

2. Працівник як суб’єкт трудового права.

Суб’єктами  чи учасниками індивідуальних трудових правовідносин є працівник та роботодавець.

Для того щоб  стати суб'єктом трудового права, особа повинна володіти трудовою правосуб'єктністю, тобто трудовою правоздатністю та трудовою дієздатністю. У трудовому праві працівник володіє єдиною правосуб'єктністю в повному обсязі - з досягненням 16-річного віку, а в окремих передбачених законом випадках - з 15- і 14-річного віку (ст. 188 КЗпП України).

Фізичні особи  можуть бути суб'єктами трудового права  лише з досягненням встановленого  законом віку або, крім того, ще й  за наявності певної професійної  підготовки (це стосується лікарів, водіїв тощо) чи складного юридичного факту (для виборних працівників, працівників, котрі призначаються або затверджуються на відповідну посаду).

Ще однією ознакою, яка характеризує правосуб'єктність працівників за трудовим правом, є стан здоров'я працівника.

Стан здоров'я як ознаку суб'єкта трудових правовідносинберуть до уваги і враховують тоді, коли негативний стан здоров'я працівника може небажано позначитися на здоров'ї інших осіб під час виконання таким працівником функцій з обслуговування населення.

Згідно з  Законом України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" обов'язкові попередні і періодичні медичні огляди повинні проходити працівники підприємств харчової промисловості, громадського харчування і торгівлі, водопровідних споруд, лікувально-профілактичних, дошкільних і навчально-виховних закладів, об'єктів комунально-побутового обслуговування, інших підприємств, установ, організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може спричинити поширення інфекційних захворювань, виникнення харчових отруєнь тощо.

За певних обставин на реалізацію громадянами своєї  правосуб'єктності має вплив судимість. Проте це відбувається тільки в тому випадку, коли вона настала внаслідок  кримінального покарання за корисливі  злочини і коли особа претендує  на посаду, пов'язану з матеріальною відповідальністю.

 

Усі суб'єкти трудового  права мають певний правовий статус (правове положення), визначений трудовим законодавством:

1) наявність  трудової правосуб'єктності;

2) визначеність  основних прав і обов'язків;

3) юридичні гарантії трудових прав і обов'язків;

4) відповідальність  у разі порушення трудових  обов'язків. Головними суб'єктами  трудового права є працівники (робітники та службовці). Вони  мають практично однакові трудові  права та обов'язки. Винятком є  лише три категорії працівників: жінки, неповнолітні та працівники з пониженою працездатністю (інваліди, пенсіонери, ветерани праці). Тому, їх правовий статус відображає підвищені гарантії права на працю, правового захисту їх організму від шкідливих факторів, пов'язаних з виробництвом (забороні застосування їх праці на шкідливих, важких і підземних роботах), збільшення часу відпочинку та інше.

Ст. 43 Конституції  України та ст. 2, 2-1 КЗпП України визначають найголовніші трудові права працівників, такі як

- право на  одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру;

- право на  вільний вибір професії, роду  занять і роботи;

- право на  відпочинок, тощо.

В Україні законодавчо  заборонено використання примусової праці. Лише взаємна домовленість працівника і власника засобів виробництва (роботодавця) сприяє вільному й рівноправному вступу в трудові відносини.

 

3. Правовий статус роботодавця як суб’єкта трудового права.

Важливим суб'єктом  трудового права є власник  або уповноважений ним орган  чи фізична особа - роботодавець будь-якої форми власності, дозволеної чинним законодавством України. Ним може бути підприємство, установа, організація - державна, колективна чи приватна, що наділена спеціальною трудовою правосуб'єктністю відповідно до завдань, визначених статутом чи положенням юридичної особи.

Трудова правосуб'єктність підприємства як суб'єкта трудового  права - роботодавця, характеризується тим, що, як правило, підприємство повинно  мати статус юридичної особи, фонд оплати праці та визначати чисельність  і штат працівників. Правовий статус підприємств регулюється Господарським законодавством України.

Правове положення  державних підприємств, як суб'єктів  трудового права, дає певні права  адміністрації, до складу якої входить  керівник і всі посадові особи (головні спеціалісти, керівники структурних підрозділів і служб тощо), вона є посередником в організаційно-управлінських відносинах з трудовим колективом, профспілковим комітетом та іншими громадськими формуваннями.

Правовий статус роботодавця включає не лише його правосуб'єктність щодо надання роботи, а й основні трудові права й обов'язки стосовно кожного працівника і трудового колективу в цілому.

Роботодавчі властивості  громадян виникають із досягненням  повноліття. Тобто трудова правосуб'єктність громадян-роботодавців за віком її настання не збігається з трудовою правосуб'єктністю громадян-працівників. Найчисельнішу групу роботодавців становлять юридичні особи.

Трудова правосуб'єктність юридичних осіб за загальним правилом виникає з моменту їх державної  реєстрації.

 

 

 

 

 

4. Професійні спілки як суб’єкти трудового права.

 

Профспілка - добровільна громадська організація, що об'єднує працівників за їх суспільними інтересами згідно з родом їхньої діяльності у виробничій і невиробничій сфері з метою захисту трудових і соціально-економічних прав і законних інтересів своїх членів.

Правовий статус профспілок в Україні визначається Конституцією України (ст. 36), КЗпП України (ст. 243-252) та іншими нормативними актами, зокрема Законом України "Про  професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року, Статутами профспілок, тощо, в яких визначаються їх головні завдання - захист прав і законних інтересів працівників.

Правосуб'єктності профспілки набувають за фактом легалізації, яка відповідно до ст. 16 Закону України від 15 вересня 1999 р. "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" здійснюється шляхом їх реєстрації відповідними органами Міністерства юстиції, після чого профспілки та їх об'єднання набувають статусу юридичної особи.

 

Професійні  спілки виконують свою основну функцію щодо захисту трудових прав і законних інтересів працівників, поновлення їхніх порушених прав, встановлення високого рівня умов праці, побуту тощо.

Повноваження  профспілок здійснюють постійно діючі  органи:

1) Федерація  профспілок України;

2) обласні ради  профспілок;

3) профспілка  Автономної Республіки Крим;

4) міські ради  профспілок (міст Києва і Севастополя);

5) центральні  комітети профспілок міністерств  і відомств;

6) незалежні  профспілки окремих галузей виробництва  (металургів, гірників, науковців тощо);

7) районні комітети  профспілок (комунального господарства, вчителів та ін.);

8) первинні профспілкові  комітети (профкоми).

 

Профспілки  як суб'єкти трудового права регулюють трудові права громадян на трьох етапах, а саме:

1) виникнення  трудових відносин (прийняття на  роботу неповнолітніх лише за  згодою профкому, встановлення випробувального  строку до 6 місяців згідно зі  ст. 27 КЗпП України);

2) існування  трудових відносин;

3) припинення  трудових відносин.

За обсягом  умовно розрізняють такі права профкому:

1) на захист  права на працю (участь у  формуванні державної політики  зайнятості населення, контроль  за станом зайнятості тощо);

2) на соціальний  захист працюючих у галузі  оплати пращ, охорони праці, побутових  умов тощо;

3) на нагляд і контроль за охороною праці й дотриманням норм трудового законодавства (розслідування нещасних випадків на виробництві, зміщення з посади керівних працівників (ст. 45 КЗпП України);

4) на участь  в управлінні державним соціальним  страхуванням (ст. 224 КЗпП України) - надання путівок, визначення допомоги з приводу тимчасової непрацездатності, призначення пенсій тощо (гл. XVII КЗпП України).

Професійні  спілки здійснюють повноваження, поєднуючи  свої права з правами власника підприємства, трудового колективу чи конкретного працівника.

Професійні  спілки як суб'єкти трудового права  мають також відповідні гарантії своїх прав. Вони стосуються:

1) сфери виробництва,  праці, побуту, культури, участі в  управлінні підприємством тощо (ст. 244-251 КЗпП України);

2) конкретних  виборних профспілкових працівників  (керівників профспілкових комітетів,  членів профкому, ради підприємства  чи ради трудового колективу)  згідно ст. 252 КЗпП України.

Зазначені гарантії сприяють активізації виборних профспілкових  лідерів у захисті прав працівників, оскільки закон зобов'язує роботодавця погоджувати свої дії щодо переведення чи звільнення профспілкових лідерів з їх колективним органом - профкомом чи профспілковим об'єднанням.

 

Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси працівників в органах, що розглядають індивідуальні трудові спори, а також при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів). Представники профспілок беруть участь у діяльності примирних комісій, трудових арбітражів та інших органів, які розглядають колективний трудовий спір (конфлікт).

Вони мають  право на організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів  і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до закону.

Профспілкові  органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори та угоди.

Роль та значення профспілок в умовах ринкових перетворень, що відбуваються в Україні, все більше зростатимуть. Важливо лише, щоб повноваження, визначені законодавством про профспілки, були реалізовані в інтересах найманих працівників, що є однією з гарантій законності трудових правовідносин.

 

 

5. Трудовий колектив як суб’єкт трудового права.

Об'єднання людей  в їх трудовій діяльності здійснюється на об'єктивній і суб'єктивній основі. На об'єктивній основі працівник, який поступив на роботу, незалежно від  своєї волі включається в склад  трудового колективу, оформлення якого  здійснюється залежно від внутрішньої структури підприємства. На суб'єктивній основі проводиться за волевиявленням працівників об'єднання в організації за професією — професійні спілки та інші громадські організації.

 

Трудовий колектив як суб'єкт трудового права має реальний вплив на державних і колективних підприємствах. Його правовий статус визначений спеціальними Законами України:

- "Про колективні  договори і угоди" від 01.07.1993 року;

- "Про порядок  вирішення колективних трудових  спорів (конфліктів)" від 03.03.1998 року;

- "Про професійні  спілки, їх права та гарантії  діяльності" від 15.09.1999 року та  інші.

 

Трудовий колектив підприємства утворюють усі працівники, які своєю працею беруть участь у  його діяльності на основі трудового  договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Розрізняють:

а) єдиний трудовий колектив підприємства;

б) трудовий колектив цеху, відділу, дільниці, бригади та інших підрозділів.

 

Вказані колективи  мають самоврядні повноваження, що дає можливість їх класифікувати на:

а) трудовий колектив підприємства з правом наймання робочої  сили;

б) трудовий колектив, у якому частка державного майна  перевищує 50 відсотків (повноваженнями такого колективу є внесення змін чи доповнень до статуту підприємства, визначення умов наймання керівника, виокремлення зі складу підприємства структурних підрозділів для створення нового підприємства тощо);

в) трудовий колектив на правах співвласника за умови часткового викупу майна підприємства;

г) трудовий колектив як колективний власник після повного викупу майна підприємства.

 

До  органів трудового колективу  належать:

а) загальні збори (конференція);

б) рада трудового  колективу, як постійно діючий орган.

 

Трудовий колектив виконує такі основні функції:

а) економічну (організація  сумісної праці, поліпшення її умов); б) соціальну; в) політичну; г) виховну.

 

Підприємство  і трудовий колектив — поняття  невід'ємні одне від одного. Підприємство виступає не тільки як суб'єкт трудових відносин у зв'язку із застосуванням праці, а й як господарська одиниця, де працівники створюють особливий суб'єкт права — трудовий колектив.

Трудовий колектив виникає разом зі створенням підприємства, установи, організації. До нього входять  усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємства на основі трудового договору, а також інших форм, що викликають виникнення трудових відносин працівників з підприємством. Відносини ж колективізму для кожного працівника виникають з дня, коли працівник фактично розпочинає виконувати трудові обов'язки. Підставою, що викликає виникнення трудових відносин, є переважно трудовий договір.