Предмет, метод і система трудового права

Стаття 64. Необхідність одержання дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації  для проведення надурочних робіт  Надурочні роботи можуть провадитися  лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації.

Стаття 65. Граничні норми застосування надурочних робіт

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного  працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Власник  або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

НЕНОРМОВАНИЙ  РОБОЧИЙ ДЕНЬ.

1. У розділі  IVКодексу Законів про працю,  присвяченому робочому часу, поняття  "ненормований робочий день" взагалі не вживається. Але у  розділі VКЗпП "Час відпочинку" йдеться про додаткову відпустку працівникам з ненормованим робочим днем. Закон "Про відпустки" також передбачає надання додаткової відпустки працівникам з ненормованим робочим днем. Отже ненормований робочий день — це правова конструкція, яка сьогодні законодавством визнається.

2. У період  соціалізму склалося певне, в  принципі, виправдано трактування  ненормованого робочого дня, хоч  достатньо чіткого визначення цієї категорії законодавство не давало. Основою для розуміння ненормованого робочого дня служило зазначення, що містилось у п.2 постанови Ради Міністрів СРСР від 29 серпня 1953 року: адміністрація установ, підприємств, організацій має право залучати працівників з ненормованим робочим днем до роботи в надурочний час лише у виняткових випадках і не вправі наперед зобов'язувати їх працювати по особливому розпорядку понад робочий день (зміну). Таке правило міститься і в Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці: "На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в організації, установі режим робочого часу. У зв'язку з цим власник чи уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу" (п.4). Водночас допускається у разі необхідності залучення цієї категорії працівників до роботи понад нормальну тривалість робочого часу (п. 1 названих Рекомендацій). Це обумовлено тим, що міра праці при ненормованому робочому дні визначається не лише тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків і обсягом виконуваних робіт, навантаження (там же).

Водночас у  згаданих Рекомендаціях міститься  і більш ширше розуміння ненормованого  робочого дня. У п. 3 Рекомендацій зазначається, що додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем надасться як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлений робочий час. Слід визнати, що такий висновок цілком відповідає ст. 8 Закону "Про відпустки", яка встановлює працівникам з ненормованим робочим днем додаткову відпустку саме за характер праці, а не лише за роботу понад встановлену норму робочого часу. Таким чином, при визначенні тривалості відпустки працівникам з ненормованим робочим днем за особливий характер праці необхідно враховувати всі перелічені фактори. Суто арифметичний підхід — кількість днів додаткової відпустки має відповідати кількості часів роботи понад норму робочого часу протягом року — був би неправильним.

3. Правова конструкція  ненормованого робочого дня стосується робочого дня. Отже, в Україні не діє як такий, що суперечить законам України, п.5 постанови НКП СРСР "Про працівників з ненормованим робочим днем", який допускає встановлення в трудових, колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку випадків, коли працівники з ненормованим робочим днем можуть залучатися до роботи у вихідні і святкові дні без надання встановлених законодавством компенсацій.

Виходячи з  такого розуміння ненормованого  робочого дня, п.2 Рекомендацій не допускає застосування цієї правової конструкції  стосовно працівників, зайнятих неповний робочий день, той же час Рекомендації припускають застосування ненормованого робочого дня стосовно працівників, працюючих на умовах неповного робочого тижня, але повного робочого дня.

4. Встановлення  спеціальної компенсації працівникам  за ненормований робочий день (додаткова відпустка) означає, що будь-якими пільгами при ненормованому робочому дні (право приходити на роботу пізніше встановленого часу початку роботи чи виходити з роботи раніше) працівник не користується.

5. На наш погляд, втратив правове значення перелік  працівників, для яких може встановлюватися ненормований робочий день, даний у постанові НКП СРСР "Про працівників з ненормованим робочим днем". Проте, взамін цієї постанови, категорії працівників, для яких може встановлюватися режим ненормованого робочого дня, були визначені у Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. Рекомендації затверджені наказом Міністерства праці від 10 жовтня 1997 року № 7, але у Міністерстві юстиції не реєструвалися. Отже, чинності нормативно-правового акта вони не мають.

Пункт 5 Рекомендацій допускає можливість застосування режиму ненормованого робочого дня для всіх категорій працівників (керівників, спеціалістів і робітників). Тут не названі службовці, що не належать до категорії фахівців. Але і ця категорія працівників може працювати з умовою ненормованого робочого дня. Більш конкретно категорії працівників, для яких може (встановлюватися ненормований робочий день, визначаються таким чином:

— особи, робочий час яких за характером роботи ділиться на частини невизначеної тривалості;

— особи, які  розподіляють час для роботи на свій розсуд;

— особи, праця  яких не піддається точному обліку в часі.

Можна, погодитись з тим, що де-факто дійсно такі роботи існують, але законодавство, що стосується внутрішнього трудовому розпорядку, робочого часу, не передбачає таких випадків, щоб робочий час точно не враховувався.

6. Затвердження  списків посад, робіт та професій  робітників з ненормованим робочим  днем провадиться при прийнятті колективного договору, угоди. Списки мають безпосередньо вно; ситися до змісту угод, колективних договорів або додаватися до них.

Якщо список працівників з ненормованим робочим  днем внесений до галузевої чи регіональної угоди, на підприємстві (у колективному договорі) такий список може бути лише розширений. Його звуження означало б погіршення становища працівників у порівнянні з угодою і суперечило б ст.16 КЗпП і ст.5 Закону "Про колективні договори й угоди". Внесення списку працівників з ненормованим робочим днем до угод, передбачено ст.8 Закону "Про відпустки", зовсім не тотожне затвердженню міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, за погодженням з відповідними галузевими профспілками орієнтовних переліків робіт, професій і посад з ненормованим робочим днем. Затвердження таких переліків Законом "Про відпустки" не передбачено. Надання названим організаціям такого права Рекомендаціями щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці означає, що згадані переліки можуть мати лише методичне значення.

7. Список професій, посад працівників з ненормованим  робочим днем з зазначенням конкретної тривалості відпустки затверджується на підприємстві як додаток до колективного договору. У межах встановленої семиденної тривалості розглянутої додаткової відпустки і з урахуванням ст.5 Закону "Про колективні договори й угоди", що забороняє трудовими договорами погіршувати становище працівників у порівнянні з колективним договором, тривалість цієї відпустки може визначатися трудовим договором.

8. Працівник  з ненормованим робочим днем  може бути залучений до роботи по закінченні робочого дня встановленої тривалості власником. Таке розпорядження власника працівник зобов'язаний виконати. Його невиконання кваліфікується як порушення трудової дисципліни.

Закон не вимагає, щоб працівники з ненормованим робочим  днем залучалися до роботи після закінчення робочого .дня лише за тією підставою, яка встановлена для застосування надурочних робіт (ст.62 КЗпП). Робота працівника з ненормованим робочим днем після закінчення робочого дня не є надурочною роботою. Водночас для залучення працівників з ненормованим робочим днем для роботи понад норму робочого часу потрібні підстави (виробнича необхідність, інші виняткові обставини).

9. Обов'язок працівника  з ненормованим робочим днем  виконувати роботу після закінчення робочого дня може випливати не лише із розпорядження власника про це, а й бути обумовленим необхідністю своєчасного виконання роботи, визначеної трудовим договором. В останньому випадку працівник зобов'язаний за власною ініціативою працювати після закінчення робочого дня. У виправдання несвоєчасного виконання роботи він не може посилатися на те, що протягом встановленої тривалості робочого часу він об'єктивно не міг виконати непомірно великий обсяг роботи. У необхідних випадках працівник з ненормованим робочим днем має за власною ініціативою продовжувати роботу і тоді, коли закінчився робочий день відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку чи графіка змінності.

10. Зрозуміло,  якщо працівник внесений до  переліку працівників з ненормованим робочим днем і користується за цією підставою правом на додаткову відпустку, він повинен час від часу залучатися до роботи після закінчення встановленої тривалості робочого часу. Тому при вирішенні питання про включення конкретних посад, робіт і професій до Списку посад, робіт І професій, де працівники мають право на додаткову відпустку у зв'язку з ненормованим робочим днем, має враховуватись реальна потреба у залученні відповідних працівників до роботи після закінчення встановленої тривалості робочого дня. Додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем — це не безпідставна пільга для працівників, а спосіб компенсації періодичної переробки понад норми робочого часу та інших умов щодо характеру праці. При вирішенні питання про внесення відповідних посад, робіт і професій до згаданого Списку при визнанні тривалості додаткової відпустки за ненормований робочий день (лід враховувати, що при наявності підставі з додержанням встановленого порядку працівники з ненормованим робочим днем також можуть залучатися до виконання надурочних робіт.

4. ПОНЯТТЯ І  ВИДИ ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ.

Трудове законодавство  не дає визначення поняття "час відпочинку", таке визначення вироблено наукою трудового права. Оскільки законодавець протиставляє час відпочинку робочому часу, то тим самим весь час особи, що знаходиться в трудових відносинах, поза межами робочого часу вважається часом відпочинку. У правознавчій літературі час відпочинку визначається як час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд.

Основними видами часу відпочинку є: перерви протягом робочого дня, щоденний відпочинок, вихідні дні, святкові і неробочі дні та щорічні відпустки.

Законодавством  встановлені наступні види часу відпочинку:

— перерви протягом робочого дня (зміни);

— щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);

— вихідні дні (щотижневий відпочинок);

— святкові і  неробочі дні;

— відпустки.

Відповідно  до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.

При роботі на відкритому повітрі в холодну пору року за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обігрівання. При цьому власник або уповноважений ним орган узгоджує з профспілковим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також обладнання місць обігрівання. Перерви для обігрівання включаються в робочий час (п. 4 Правил о работе на открытом воздухе в холодное время года: Обязательное постановление НКТ СССР от 11 декабря 1929 р. // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 382).

Правила про  умови праці вантажників при  навантажувально-розвантажувальних роботах, затверджені НКП СРСР 20 вересня 1931 p. (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 382), передбачають, крім обідньої перерви, спеціальні перерви для відпочинку, що входять в робочий час. Тривалість і порядок надання таких перерв визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Жінкам, котрі  мають дітей віком до 1,5 року, крім загальної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчування, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше ЗО хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і в залежності від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини до перерви для відпочинку і харчування; перенесення 1 або в сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи в порівнянні з тривалістю робочого дня, встановленою трудовим договором (п. 10 Положения о порядке и условиях применения труда женщин, имеющих детей и работающих неполное рабочее время: Утв. постановлением Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. №111/8-51 // Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1980. — №8).

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) — його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надається 2 вихідних дні на тиждень, як правило, підряд — в суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівникам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами (ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на навантажувально-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.