Предмет, метод і система трудового права

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку (Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 p. №59 в ред. наказу Міністерства фінансів України від 10 червня 1999 p. №146 // Праця і зарплата - 1999. - №14).

Відповідно  до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні  забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:

1) для відвернення  громадського або стихійного  лиха, виробничої аварії і негайного  усунення їх наслідків;

2) для відвернення  нещасних випадків, загибелі або  псування державного чи громадського майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання  невідкладних навантажувально-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

У таких ситуаціях  залучення до роботи у вихідний день провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Робота у  вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП). До робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП).

Правило про  неприпустимість залучення до роботи в дні щотижневого відпочинку не застосовується до працівників безперервно  діючих підприємств, а також тих  підприємств, установ, які повинні обов'язково працювати саме в загально-встановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри і т. ін.) На таких підприємствах щотижневий відпочинок надається або відповідно до графіків змінності, або в один загальний день тижня, що не співпадає із загальновстановле-ним (неділя) днем відпочинку.

Святкові і  неробочі дні. Законодавством України  про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться:

1 січня —  Новий рік,

7 січня —  Різдво Христове;

8 березня —  Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня  — День міжнародної солідарності  трудящих;

9 травня —  День Перемоги;

28 червня —  День Конституції України;

24 серпня —  День незалежності України. Законом  України "Про внесення змін  до КЗпП України" від 24 грудня 1999 p. з переліку святкових днів виключені 7 та 8 листопада — річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Робота також не провадиться  і в дні релігійних свят; такі дні згідно із ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населення, закріпила це положення у законі.

7 січня —  Різдво Христове;

один день (неділя) — Пасха (Великдень);

один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У вказані вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні й навантажувально-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП).

Згідно із ст. 67 КЗпП, у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Робота у  вихідні дні сплачується в  підвищеному розмірі згідно зі ст. 107 КЗпП України.

Робота у  святковий та неробочий день оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам  — за подвійними відрядними  розцінками;

2) працівникам,  праця яких оплачується за  годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної погодинної  або денної ставки;

3) працівникам,  які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у  зазначеному розмірі провадиться  за години, фактично відпрацьовані  у святковий і неробочий день.

На бажання  працівника, який працював у святковий  і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

 

5. - ПОНЯТТЯ ВІДПУСТОК ТА ЇХ ВИДИ.

 

Одним з видів  часу відпочинку, що передбачений трудовим законодавством, є відпустки.

Стаття 45 Конституції України передбачає право працюючих на відпочинок, яке забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки. Порядок надання відпусток регулюється КЗпП України, Законом України "Про відпустки", а також іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами.

Відпустки за своїм  характером та призначенням бувають  різноманітними. Одні встановлюються з метою надання працівнику можливостей для відпочинку та відновлення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і називаються відпустками, але до відпочинку мають віддалене відношення.

 До  цільових відпусток, що не належать до часу відпочинку, належать відпустки у зв'язку з навчанням, які надаються працівникам, що навчаються без відриву від виробництва, творчі відпустки, які надаються працівникам для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо. До них також належать соціальні відпустки.

Відпусткою є встановлений законом або на його основі календарний період, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків. Вона надається, як правило, за відпрацьований робочий рік, і при цьому зберігається місце роботи і у випадках, передбачених законом, заробітна плата. Робочий рік обчислюється з дня укладення трудового договору.

Закон "Про  відпустки" встановлює наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці;

2) додаткові  відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творчі відпустки;

4) соціальні  відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпустки  без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Наприклад, Закон  України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи", передбачає відпустки працівникам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Колективним договором можуть передбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та ін.

Право на відпустку  мають громадяни України, які  працюють за трудовим договором. Нарівні  з громадянами України право  на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право належить як особам, що працюють за сумісництвом, так і тим, які працюють на умовах неповного чи скороченого робочого часу.

Не  мають права на відпустку особи, які працюють на умовах Цивільно-правового договору, а також особи, засуджені до позбавлення волі або до виправних робіт без позбавлення волі.

Стаття 3 Закону "Про відпустки" передбачає, що за бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану  відпустку з наступним звільненням. При цьому датою звільнення вважається останній день відпустки. Вказане право не поширюється на випадки звільнення працівника за порушення трудової дисципліни (пункти 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП).

Працівник може отримати невикористану відпустку у разі закінчення строку трудового договору. Трудовий договір при цьому продовжується до закінчення відпустки.

Право громадян України на відпустки забезпечується:

1) гарантованим  наданням відпустки визначеної  тривалості зі збереженням при  цьому місця роботи, заробітної плати;

2) забороною  замінювати відпустку грошовою  компенсацією, крім випадків виплати  такої компенсації за всі невикористанні  дні відпустки при звільненні, а також якщо працівник бажає  її грошової компенсації.

При визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової і відпустки працівникам, які мають дітей, святкові та неробочі дні не враховуються.

 

Додаткові відпустки працівникам у зв'язку з навчанням

Відповідно  до Закону України від 23 травня 1991 р. "Про освіту" (в редакції Закону від 23 березня 1996 р.) працівники, що поєднують роботу з навчанням, користуються правом на додаткову відпустку за місцем роботи.

Працівникам, що здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання:

1) випускних  іспитів в основній школі —  тривалістю 10 календарних днів;

2) випускних  іспитів у старшій школі —  тривалістю 23 календарних дні;

3) перевідних  іспитів в основній та старшій  школах — від 4 до 6 календарних  днів без урахування вихідних.

Особам, які  складають іспити екстерном за основну  або старшу школу, надається додаткова  оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 чи 28 календарних дні.

Тим працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних  закладів освіти, надається додаткова  оплачувана відпустка для підготовки та складання іспитів загальною  тривалістю 35 календарних днів протягом року.

Окремо виділяються відпустки працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти різних рівнів акредитації згідно з Законом "Про освіту".

Особам, які  успішно навчаються без відриву  від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною  формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:

1) на період  настановчих занять, виконання лабораторних  робіт, складання заліків та  іспитів для тих, хто навчається  на 1 та 2 курсах у вищих закладах  освіти:

І та II рівнів акредитації  з вечірньою формою навчання — 10 календарних днів щорічно,

III та IV рівнів  акредитації з вечірньою формою  навчання — 20 календарних днів  щорічно,

незалежно від  рівня акредитації з заочною  формою навчання — ЗО календарних  днів щорічно;

2) на період  настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на З і наступних курсах у вищих закладах освіти: І та II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів щорічно, III та IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 30 календарних днів щорічно, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — 40 календарних днів щорічно;

3) на період  складання державних іспитів  у вищих закладах освіти незалежно  від рівня акредитації — 30 календарних днів;

4) на період  підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання І та II рівнів акредитації — 2 місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації — 4 місяці.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів до аспірантури з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається 1 раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит.

Працівникам, які  навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом 4 років навчання — 1 вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.