Механізм вдосконалення страхування вантажів у зовнішній торгівлі

      Таким чином, страховий інтерес при  виконанні зовнішньоторговельної угоди можуть мати декілька осіб одночасно і кожне з них є бенефіціаром в межах своєї матеріальної зацікавленості. Причому такий інтерес може бути здобутий тільки до моменту виникнення збитку, хоча він міг і не мати місця в момент укладення договору страхування.

      Створення дійсного захисту інтересів при  пошкодженні вантажу, що є предметом  торговельної угоди, в значній мірі залежить від маркетингу ринку страхових  послуг та правильного вибору страхової  компанії  (страховика). Надійність страховика може визначатися декількома показниками [47]:

• наявністю реєстраційних документів та ліцензії на ті види діяльності, за якими передбачається провести страхування;
• тривалістю роботи на ринку;
• розмірами власних коштів;
• структурою страхового профілю, тобто сукупністю прийнятих страховиком ризиків за певний період.

      Страхування відповідальності передбачає, що страховик  бере на себе зобов’язання відшкодувати страхувальнику суми, що підлягають виплаті  їм третім особам за заподіяну шкоду  на підставі контрактних обов’язків.

      При транспортному страхуванні мова йде про страхування відповідальності перевізників та експедиторських фірм, що працюють у сфері міжнародного товарообігу. Наприклад, застрахувати свою відповідальність може перевізник у розмірі відшкодування, яке  він буде вимушений виплатити одержувачу у випадку втрати, порчі або пошкодження вантажу.

      В сучасних умовах розвитку та удосконалювання  ринкових відносин між клієнтами  та перевізниками наявність полісу, що підтверджує страхування відповідальності останніх, є одним з факторів, що впливає на вибір вантажовласника.

      Вантажовласники зазвичай вимагають підтвердження  наявності міжнародного визнаного  страхового покриття, перед тим, як довірити свій вантаж експедиторським  та транспортним компаніям. Клієнти  мають право розраховувати на надання транспортною компанією фінансових гарантій компенсації можливого збитку, що понесений за її виною. Зазвичай такою гарантією і є поліс міжнародно-визнаної страхової компанії по страхуванню відповідальності транспортних підприємств.

      В міжнародні практиці перевезень страхування  відповідальності відбувається як у  якості обов’язкового елементу, так  і в якості добровільної згоди, що направлена на захист власних фінансових та майнових інтересів перевізника/експедитора.

      У якості обов’язкового виду страхування, оформлення якого безпосередньо пов’язано з можливістю транспортної фірми виконувати міжнародні перевезення, виступає страхування громадської відповідальності транспортних підприємств (відповідальності перед третіми особами) за збитки, виникнення яких пов’язано безпосередньо з експлуатацією транспортних засобів як джерела підвищеної небезпеки  (для автотранспортних підприємств це страхування по так званій зеленій карті).

      Приклад добровільного страхування – страхування діяльності експедиторських фірм.

      У відповідності до існуючого законодавства  на експедитора покладається відповідальність у випадку невиконання або  неналежного виконання перевізником договірних зобов’язань перед клієнтами  по перевезенню вантажів  (недоставка, пошкодження вантажу, прострочення доставки). Експедитор несе відповідальність тільки за невиконання або неналежне виконання їм послуг та робіт по договору транспортної експедиції та позадоговірну відповідальність. Тому страховик може застрахувати свої ризики.

      Найбільш типовими прикладами невиконання договірних зобов’язань, які, як правило, покриваються страхуванням відповідальності експедитора, наступні:

      Фінансові збитки, що пов’язані з наслідками помилок або недогляду службовців експедитора. В цю групу ризиків в рамках договірної відповідальності експедитора перед клієнтами входять головним чином відповідальність за невиконання інструкцій відправника, неправильне оформлення документів та ін.

      Митні ризики. В цю групу ризиків входить відповідальність експедитора за невиконання або неналежне виконання доручених йому митних операцій у зв’язку зі штрафами, митним збором, непрямими податками, податком на додану вартість та іншими платежами аналогічного характеру, що накладаються відповідними органами митного законодавства, а також конфіскація відповідними органами  (наприклад, санітарною інспекцією) застрахованого майна.

      Наступна  група ризиків, що покриваються страхуванням відповідальності експедитора, входить  в рамки так званої позадоговірної відповідальності. До них відносять ризики, пов’язані з відповідальністю перед третіми особами, у випадках заподіяння шкоди самим вантажем. В цю групу ризиків входить відповідальність за збитки, що заподіяні третім особам  (тобто тим, що не мають договірних відносин з експедитором), а саме: відповідальність за завдання шкоди здоров’ю або загибель осіб при вивантаженні товару, вибуху товару, забруднення вантажем території при аварії і т.п. Розходи з надання медичної допомоги та захоронення постраждалих осіб також входять до відшкодування при страхуванні даного ризику.

      І остання група ризиків – це витрати на розслідування обставин пригоди, витрати по попередженню або зменшенню розміру збитків та захисту інтересів страхувальника, в тому числу і в судових органах. В цю групу ризиків входять витрати на оплату послуг експертів, сюрвеєрів, адвокатів, судові витрати у зв’язку з претензійними справами по застрахованим ризикам, а також витрати по зменшенню суми можливого збитку, наприклад по ремонту та очистці пошкодженого вантажу, пересилці вантажу за правильною адресою, його реалізації і т.п.

      В наш час транспортні компанії намагаються уніфікувати правила  транспортного страхування вантажів. Орієнтир для страховиків – Застереження об’єднання лондонських страховиків  – уніфікований страховий звичай, що визнаний усіма інститутами міжнародного приватного права [46].

      Уніфікація  правил транспортного страхування  вантажів пояснюється тим, що страховики часто перестраховують прийняті на себе ризики у інших страхових  компаніях. Якщо умови страхування  будуть різними, то це не дозволить страховикам перестраховувати свої ризики.

      В Україні використовується Застереження об’єднання лондонських страховиків  у якості Правил практично без  виключень. Розглянемо основні умови  цих правил.

      За  договорами страхування відшкодовуються збитки, що виникли внаслідок випадковостей та небезпек перевезення. Договір страхування може бути складений на підставі однієї з трьох умов.

      1. З відповідальністю за всі  ризики.

      За  договором страхування на цій  умові відшкодовуються:

      а) збитки від пошкодження або знищення всього або частини вантажу, що виникли внаслідок усіх причин, окрім пойменованих особо.

      б) збитки, розходи та внесення по загальній  аварії.  (Синонімом терміну “загальна  аварія” є загальні збитки. Загальними збитками в міжнародному морському праві визнаються такі, які понесені внаслідок виконаних умисно та розумно надзвичайних розходів або пожертвувань в цілях рятування судна, фрахту та вантажу, що перевозиться на судні від спільної для них небезпеки.);

      в) усі необхідні розходи по рятуванню  вантажу, а також по зменшенню  розміру збитків.

      На  даній умові страхуються зазвичай генеральні вантажі, тобто такі, що можуть бути не тільки втраченими, а  й пошкодженими або такими, що зазнали  псування.

      2. З відповідальністю за приватну аварію.

      За  договором страхування на цій  умові відшкодовуються:

      а) збитки від пошкодження або повного  знищення всього або частини вантажу  внаслідок стихійного лиха, катастроф  та зіткнень транспортних засобів між  собою та з рухомими і нерухомими предметами;

      б) збитки внаслідок безвісного зникнення  судна чи літака;

      в) збитки від пошкодження або повного  знищення всього або частини вантажу  внаслідок нещасних випадків при  навантаженні, розвантаженні та укладці  вантажу;

      г) аналогічний пункту б) умови 1;

      д) аналогічний пункту в) умови 1.

      Дана  умова по відповідальності страховика – проміжна і використовується рідко, в основному при морському  страхуванні вантажів, що перевозяться в трюмах.

      3. Без відповідальності за пошкодження  крім випадків катастрофи.

      Дана  умова дуже схожа на попередню. Однак  з пунктів а) та в) виключені слова  “від пошкодження”. Тому дана умова  застосовується до навалочних, насипних та наливних вантажів, які в процесі  перевози можна втратити  (повністю або частково), але важко пошкодити.

      Дуже  часто страховик наполягає на включенні в договір застереження про франшизу. Франшиза  (deductible) – визначена частина збитків страхувальника, що не підлягає розміщенню страховиком. Розрізняють умовну та безумовну франшизу. При умовній франшизі страховик звільняється від відповідальності за збиток, якщо розмір останнього не перевищує розмір франшизи. При безумовній франшизі відповідальність страховика в усіх випадках визначається розміром збитків за відрахуванням розміру франшизи. Як правило, франшиза встановлюється у вигляді процента вартості застрахованого майна

      Страховим випадком (Losses) є подія, що трапилася, що передбачена страховим договором або законом, з наступленням якої виникає обов’язок страховика провести виплату страхового відшкодування. Для реалізації даного права страхувальнику/вигодоздобувачу необхідно виконати ряд обов’язків, які встановлюються законом та конкретизуються в Правилах транспортного страхування вантажів. 

      1.3. Законодавчо-нормативне врегулювання взаємовідносин при страхуванні зовнішньоторговельних вантажів

 

      Перевізник, вантажовідправник несуть відповідальність, яка може виражатися у відшкодуванні  збитків та (або) оплаті штрафних санкцій.

      Відповідальність  перевізника за прострочення доставки вантажу. Згідно з п. 1. ст. 313 Господарського кодексу України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами [2]. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Цей строк встановлюється залежно від таких чинників: швидкості руху транспортного засобу, маршруту, графіка руху, характеристики вантажу, існуючих нормативних обмежень щодо швидкості перевезень окремих вантажів тощо. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про транспорт», для визначення строків перевезення на підприємствах транспорту, що безпосередньо беруть участь у перевезеннях, встановлюється єдиний звітно-обліковий час — київський.

      Прострочення  строку доставки вантажу є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника. Згідно з п. 2 ст. 313 Господарського кодексу України, перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Таким чином, ст. 113 закріпила презумпцію вини перевізника і покладає на нього обов'язок доказування її відсутності [2].

      Переліки  підстав, які виключають вину перевізника  в прострочці доставки вантажу, визначаються транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень вантажів.

      Так, наприклад, п. 116 Статуту залізниць  України закріплює, що залізниця  не несе відповідальності за порушення  термінів доставки, якщо порушення  сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці  обставин.

      Згідно  з ч. 3 ст. 313 Господарського кодексу України, за прострочення доставки вантажів до перевізника застосовуються штрафні санкції (штрафи), розміри яких визначаються відповідно до закону [2].

      Стаття 23 Закону України «Про залізничний  транспорт» містить відсильну норму. Перевізник несе відповідальність за дотримання терміну доставки вантажу в межах, визначених Статутом залізниць України. Стаття 116 Статуту залізниць України визначає такі розміри штрафів, які залізниця сплачує за прострочення доставки вантажів (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини):

      10 відсотків провізної плати —  за прострочення на дві доби;