Структурні особливості етнорелігійного простору України

Однією з найсерйозніших проблем лишається те,що немає наступності релігійної традиції, перервність якої актуалізувала необхідність дійової допомоги з боку зарубіжних релігійних єврейських центрів. У багатьох містах України вже кілька років працюють рабини, надіслані північноамериканськими та ізраїльськими релігійними центрами. Так, з 1990 р. рабином київської синагоги служить Яків Блайх, який приїхав сюди за скеруванням Карлинстолінської іудейської громади Нью-Йорка.

Завдяки закордонним центрам вельми помітним явищем єврейського релігійного життя став рух ХаБаД (ХаБаД – Любавіч), позиції якого дуже сильні в СІЛА. ХаБаД (абревіатура івритських слів «хама», тобто мудрість, «біна» – осягнення, «даат» – знання) – течія в хасидизмі, яка поєднала емоційну чутливість хасидизму Ісраела Бешта і рабиністичну вченість. Засновника цієї течії Шнеура Залмана (1745—1813) поховано в Гадячі на Полтавщині. «Хасидизм розуму» Шнеура Залмана ґрунтується на синтезі щирої віри і релігійної філософії і вважається надійним засобом повернення асимільованих та із секуляризованих єврейських інтелігентів до єврейських цінностей. Також зусиллями закордонних центрів в Україні засновано громади реформованого іудаїзму, зокрема прогресивного (13 громад) [66].

Станом на 2013 рік (див. Додаток 2), в Україні представлено 55 віросповідних напрямів, в межах яких діє 36995 релігійних організацій. Зокрема, зареєстровано 87 центрів релігійних об’єднань та 295 управлінь (єпархій, дієцезій тощо). Діє 35460 релігійних громад, з яких 1879 функціонують без реєстрації. Релігійними справами опікуються 31313 священнослужителів, з яких 760 – іноземці.

Функціонує 370 місій, 81 братство, 202 духовних навчальних закладів, 13157 недільних шкіл. У 500 монастирях чернечий послух несуть 6834 ченців. Релігійними організаціями видається 384 періодичних видань.

Згідно аналізу Інституту релігійної свободи (ІРС), найбільший приріст релігійних організацій спостерігається у Донецькій (38) та Дніпропетровській, Житомирській, Хмельницькій областях (по 34), а також у Вінницькій та Кіровоградській (по 31). Найменша динаміка розширення релігійної мережі наявна у Херсонській області (1), Миколаївській і м. Севастополі (по 4), а також на Рівненщині (6) та у Криму (8).

З огляду на офіційну статистику, щороку спостерігається усталене зростання кількості церковно-релігійних інституцій приблизно на 2 %.

Рівень забезпеченості релігійних організацій приміщеннями для богослужінь становить 64,3%. Такий висновок можна зробити, зіставивши ці дані з кількістю релігійних організацій в Україні станом на початок 2013 року. Загалом у власності релігійних організацій знаходяться 11340 культових будівель, у користуванні – 4581, в оренді – 7046. Віруючі також використовують 7893 приміщень, пристосованих під молитовні.

У 2012 році релігійним організаціям передано: у власність – 266 культових будівель, у користування – 1, з них пам’яток архітектури – 18. Впродовж минулого року збудовано 247 культових споруд, а в оренду взято додатково 54 приміщення.

Найбільше поповнилась культовими спорудами Українська Православна Церква (в єдності з Московським патріархатом): збудовано – 136, отримано у власність – 116. При цьому УПЦ Київського Патріархату збудувала 47 храмів та отримала у власність 95 культових споруд. Українська Автокефальна Православна Церква збудувала 4 культові споруди та втратила 1 із переданих у власність.

Українська Греко-Католицька Церква протягом минулого розширилась на 34 побудовані та на 23 отримані у власність культові споруди. Римо-Католицька Церква в Україні побудувала 2 та отримала у власність 5 культових споруд. Всеукраїнський Союз Церков християн віри євангельської – п`ятидесятників збудував 9 культових споруд та 8 отримав у власність. Всеукраїнський Союз Об’єднань євангельських християн – баптистів отримав у власність 5 культових споруд. Духовне управління мусульман Криму збудувало 2 культові споруди [48].

Майже не згадуваною в соціологічних опитуваннях є етнічна релігія титулярної нації нашої держави, а сама українців. Ця релігія має назву неоязичництвом, та представлена релігійним напрямком – Рідновірством (про даний напрямок вже неодноразово було сказано вище, тому ми вважаємо за доцільне не зупинятися на його докладному описі).

На початку 1990-х паралельно з громадами РУН-віри почали створюватись та гуртуватись рідновіри «звичаєвої (традиційної) Рідної Віри». Першою з них була зареєстрована 1993-го року Київська Громада українських язичників «Православ’я», яку й нині очолює Верховна волхвиняУкраїни-Руси Зореслава (Г.Лозко). Її ж зусиллями в травні 2001 р. було зареєстровано «Об’єднання Рідновірів України» як Релігійний центр Об’єднання релігійних громад рідновірів України (тоді 13 громад).

Об’єднання «Рідної Православної Віри» створено 15.06.2003. По стану на 2010 рік існують громади : на Поділлі, Київщині, Черкащині, Приазов’ї, Закарпатті, Запорожжі. Зокрема, «Родове Вогнище Рідної Православної Віри» (з навчальним центром в Тернопільській області).

Община «Рідна Українська Віра» діє з 1994 р. на Вінниччині. В грудні 2000 р. було зареєстровано «Собор Рідної Української Віри» (11 громад на 2010 р.); «Головою духовного правління» Орієм Безверхим велась та ведеться активна проповідницька діяльність (його праці : «Рідна Віра», «Волховникрідновіра»). Послідовники Собору признають Силенка й Шаяна своїми попередниками, але вважають що ті не змогли відродити «Рідну віру». Їхні праці, доповнюючи одна одну, в сукупності утворюють цілісне віровчення, поєднати й поширити яке – покликаний «Собор Рідної віри». Така його місія зумовлена тим, що Поділля – серце України – оскільки саме тут найдовше Болохівські князі до 1620 р. боронили рідну віру. Також, на березі річки Буг була головна святиня скіфів – Ескампей (Божа дорога), було віднайдено збруцького Святовита, та найдавніший символ Дажбога – Триглав.

Слов’янська духовна течія «Великий Вогонь» з заочною школою в м. Житомир. Керівник – Геннадій Боценюк (Князь Огін). Дата проголошення створення 17.08.1990. У 1992 році з’явилася громада «Великого Вогню» в Києві, в 1993 – у Рівному та Донецьку. Є представництва «Великого Вогню» в Болгарії (Софія) та Росії (Москва). Офіційне видання руху газета «Язичник». Налагоджені тісні контакти з Кругом Язичницької Традиції з Росії.

Слов’янська духовна течія «КРУК». Перша громада у Рівному шляхом виходу з РВ РПВ весна 2011. Друга в Києві шляхом окремого ведення обрядів від ОРУ. Таким самим шляхом слідом пішли Черкаська, Харківська, Одеська громади. Голови громад склали спільний символ Віри 2 липня 2011 року. Ця дата і вважається датою народження течії загалом [70].

Отже, виходячи з наведеної вище інформації, можна зробити висновок, що найбільше віруючих (конфесійно визначених) в Україні належить до Української православної церкви (Московського патріархату). Але це стосується тільки номінативних віруючих за самоідентифікацією громадян. Якщо ж розглядати активну частину віруючих – які регулярно ходять до церкви, розділяють основні канони християнства, належать до певних релігійних громад, то це лідерство серед церков України УПЦ (МП) є під питанням. Дещо поступається за часткою віруючих в Україні УПЦ (КП), однак частка вірних цієї конфесії в перше десятиліття ХХІ століття перевищувала чверть всіх віруючих України. А в деяких областях Центральної, Північно-Східної та Західної України УПЦ (КП) є найчисельнішою церквою за часткою віруючих. Третьою за чисельністю віруючих церквою в Україні (а в трьох областях Галичини та Закарпатті найчисельнішою) є Українська греко-католицька церква. Яка охоплює 17–19% всіх конфесійно визначених віруючих України, а серед активних віруючих фактично ділять перше-друге місце з УПЦ (МП). Також, вагомими складовими сучасного етнорелігійного простору України є представники мусульманства (здебільшого на території АР Крим), та іудаїзму, проте їх частка порівняно з християнським населенням досить незначна. Кількість представників етнічної релігії українців – язичництва вказати практично неможливо, адже як зазначалося вище, у великомасштабних опитуваннях язичництво (неоязичництвом, Рідновірство), до пропонованих варіантів відповіді не включається.

РОЗДІЛ 3. СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ «СТАВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ДО ЕТНОРЕЛІГІЙНОГО ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ»

1. Програма дослідження

Актуальність теми дослідження. Прагнення народів до етнорелігійного самовизначення сприймається неоднозначно. У сучасному етнічному відродженні, яке супроводжується появою нових національних церков, дехто вбачає загрозу усталеній схемі міжетнічних і міждержавних відносин, геополітичному поширенню релігій. Такі застереження справді мають під собою реальні підстави. Україна, як член світового співтовариства, знаходиться в силовому полі взаємодії суперечливих загальнолюдських етнорелігійних тенденцій. З одного боку, вона демонструє об’єктивну універсалізаційну направленість свого розвитку (прийняття і панування світової релігії, інтеграція до Європи), а з іншого – в Україні завжди існувало свідоме й підсвідоме прагнення до «онаціональнення» життя етносу. Національні та релігійні питання в Україні, будучи важливими і як складові політичних, державотворчих, духовних процесів, надзвичайно актуалізувалися у зв’язку із побудовою нової української держави. Національне пробудження стало поштовхом до кардинальних духовних, зокрема релігійних, змін у суспільстві.

Обґрунтування проблеми дослідження. Національна етнорелігійне відродження, для більшості населення України, а особливо для молоді, залишається маловідомим фактом. Більшість населення нашої держави самоідентефікують себе як представників християнського віросповідання та не цікавляться релігійною ситуацією у країні, що унеможливлює розвиток національного етнорелігійного простору.

Об’єкт дослідження – студентська молодь.

Предмет дослідження – ставлення студентської молоді до етнорелігійного відродження в Україні.

Мета дослідження: визначити особливості ставлення студентської молоді до етнорелігійного відродження в Україні.

Завдання дослідження:

1. Дослідити самоідентефікацію студентської молоді з різними релігійними напрямками;
2. Визначити ступінь залежності місця народження та проживання та віросповідання якого дотримуються респонденти;
3. Проаналізувати ставлення студентської молоді до етнорелігійного відродження в Україні.

Гіпотеза дослідження: серед представників сучасної студентської молоді України процес етнорелігійного відродження викликає нейтральні або негативні емоції.

Інтерпретація основних понять

Атеїзм – світогляд, який характеризується відсутністю віри в існування будь-яких богів, духів, інших «потойбічних» істот тощо.

Буддизм – релігійно-філософське вчення (Дгарма) про духовне пробудження (бодгі), яке виникло близько VI століття до н. е. в Давній Індії.

Етнічна релігія – це автохтонна система світогляду, культів та обрядовості певного етносу, яка існувала або й нині існує, незалежно від того, яку світову релігію прийняв даний народ як офіційну.

Етнорелігійне відродження – відродження етнічної самобутності народу; реанімацію приспаних досі морально-етичних засад, обґрунтування (вироблення) новими поколіннями нових критеріальних норм; ціннісно-культурологічне переосмислення фольклору, епосу й усього духовно-історичного надбання етносу; ренесанс літературно-художньої та науково-технічної творчості народу; оновлення мовно-культурних надбань; повернення до релігійно-етичних цінностей історичного минулого етносу.

Етнос – це особливий вид спільності людей, яка утворилася історично й є особливою формою їхнього колективного існування. Ця спільнота формується й розвивається об'єктивним історичним шляхом, вона не залежить від волі окремих людей, які до неї входять, і здатна до стійкого багатовікового існування за рахунок самовідтворення.

Іслам – одне з декількох світових (нарівні з християнством, буддизмом) віровчень, які сповідують віру у єдиного Бога. Прихильники ісламу нині живуть у всьому глобальному суспільстві, на всіх континентах і в більшості локальних суспільств країн світу.

Іудаїзм – одна зі стародавніх етнічних релігій, релігія давніх юдеїв, що проживали на території сучасної держави Ізраїль, та віруючих сучасних євреїв, заснована, відповідно до Старого Заповіту, на заповітах Бога праотця Авраама близько 1750 р. до н. е. і доповнена заповітами Мойсея близько 1300 р. до н. е.

Католицизм – найпоширеніший із напрямів християнства (близько 1 мільярда 196 мільйонів вірних у 2012 р.), який отримав свою назву від одного з атрибутів світової спільноти віруючих у Христа – її «кафолічність» (соборність). Головою Католицької церкви є Папа Римський, який очолює Святий Престол і державу-місто Ватикан у Римі. Католицька церква вважає Папу Римського наступником апостола Петра, якому згідно з Євангелієм, було заповідано очолити Церкву.

Конфесія – особливість віросповідання в межах певного релігійного вчення, а також об'єднання віруючих, послідовників цього релігійного віросповідання.

Нація – це особливий стан і у той же час певний етап розвитку етносу, пов'язаний з творенням національно-державних символів та атрибутів, національно-державної самосвідомості, загальнонаціональних інтересів, національної ідеї і національної культу.

Неоязичництво – це релігія, сконструйована в основному в 70-і – 90-і роки ХХ ст.. на основі вірувань, пантеону божеств, символів, практик та інших елементів древніх релігій.

Православ’я – християнська спільнота, що складається з ряду єдиних у теології помісних (автокефальних, автономних і под.) Церков, що перебувають між собою у євхаристійному спілкуванні.

Протестантизм – один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у XVI столітті (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (адвентисти, баптисти, методисти та ін.).

Релігія – феномен духовного життя людства, його світоглядна основа, яка упорядковує щоденне життя і поведінку людини, а також дає змогу спілкування з ідеальним світом (Абсолютом, Вищим Розумом, Богом-Богами) через обряди.

Рідновірство – релігійний напрямок, який базується на «слов'янській міфології та релігії»; й ставить за мету відродження «рідної слов'янської віри» (звідки й назва «рідновір'я»). Для всіх течій рідновір'я притаманна ідея відродження праслов'янських вірувань, які рідновіри вважають єдино автентичними для слов'янина, зокрема для українця.

Християнство – один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число трьох світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства іслам та іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього.