Лекции по "Социологии"

4.Пропагандистська функція спрямована на ознайомлення електорату з результатами роботи соціологів.

 Електоральні  дослідження складається з трьох етапів:

а) передвиборчий;

б) у день виборів;

в) після виборчий.

 Найтривалішим  і трудомістким є перший етап, на якому обробляється великий  обсяг фонової інформації:

• соціально–демографічний, соціально – професійний, етнічний, конфесійний склад електорату;
• стан економіки, характеристика зайнятості і добробуту населення;
• соціально – культурні зони, специфіка традицій населення.

  Джерелами  цієї фонової інформації виступають  статистичні дані, експертні оцінки, наукові публікації тощо. Фонова інформація має важливе значення в аналізі особливостей електоральної поведінки виборців.

   Взяти  наприклад проблему абсентеїзму.  Як відомо, в західних країнах  до нього зазвичай вдаються  маргіналізовані групи. В наших  умовах структура прихильників  абсентеїзму більш складна. До абсентеїзму можуть вдаватись заможні, освічені люди, молодь, студенти, а маргіналізовані групи навпаки можуть демонструвати високу виборчу активність.

Абсентеїзм – це  форма свідомого ухилення виборців від участі у виборах до органів державної влади.

  Фахівці з електоральних досліджень вважають, що не менш важливим є також зя’сування підсвідомих, ірраціональних настроїв виборців, до яких належать стереотипи свідомості і поведінки, що склалися у населення, основні очікування та фобії.

   В електоральній соціології існує безліч підходів до визначення основних чинників, які детермінують той чи інший вибір електорату. На основі таких досліджень виділяють такі основні моделі (а відповідно і детермінанти) електоральної поведінки:

1. Ретрорефлексія. Голосування “по традиції”, “за звичкою”. Об’єкти уваги дослідника: політичні традиції країни та їх впливовість, історичний політичний досвід, зацікавленість населення (особливо людей похилого віку) у поточних політичних подіях чи байдужість до них.

2. Іміджева  модель. Орієнтація на особистість конкретного політичного лідера.

3. Раціоналістична  модель. Її основа – прагнення виборців перш за все до реалізації власних потреб та максимізації своїх інтересів. 

4. Ідеологічна модель. Заснована на ідеї про наявність у партій чи кандидатів – прихильників певної ідеології – стійкої соціальної бази.

5. Адміністративно-примусова  модель. Йдеться про тиск з боку певних владних структур: підкуп, погрози, фінансовий та фізичний тиск, обіцянки.

 6. Модель захисту. Полягає у виникненні у певної групи виборців прагнення “захистити” кандидата (певну політичну силу), на якого було зроблено наклеп, а отже віддати за нього свій голос.

7. Модель навіювання. Йдеться про маніпуляцію свідомістю виборців. Необхідні дослідження: моніторинг, відповідні експерименти та глибокий аналіз основних способів нав’язування громадянам певного вибору, їх ефективності та специфіки.

8. Модель поведінкового  стереотипу. Дослідникам необхідно виявити наявність (чи відсутність) та основні особливості стереотипів соціальної (і політичної) поведінки, поширені в даному суспільстві шляхом соціологічних опитувань, експериментів, біхевіористичних досліджень, соціально-політичного моніторингу та ін. методів.

9. Групова модель. Мова йде про приєднання до думки більшості, до політичних преференцій референтної групи.

10. Модель індивідуальної  значущості. Йдеться переконаність виборця в тому, що віддавши голос за певного кандидата чи політичну партію, він відіграє активну роль у реалізації своїх надій на майбутнє.

Отже, одночасно в суспільстві  можуть діяти кілька (а то й майже  всі) перераховані моделі електоральної  поведінки, але їх відсоткове відношення індивідуальне для кожного окремого суспільства та історичного періоду. Тому виникає необхідність при дослідженні електоральних пріоритетів населення країни враховувати основні фактори, які можуть детермінувати той чи інший тип поведінки виборців, а також його поширення.