Електоральна соціологія

3) принцип «перенесення» - ідентифікація якостей відомого об'єкта з якостями іншого невідомого або маловідомого об'єкта, тобто оцінка по асоціації;

4) принцип «простих  людей» - ідентифікація інтересів  самого інформатора або переданої  їм інформації з інтересами  «простих людей», більшості населення, виборців;

5) принцип «підтасування  карт» - відверта фальсифікація  дійсних фактів за допомогою прийомів, непомітних для мас;

6) принцип «блискучої  посередності» - оперування звичками, добре відомими, але в той же  час досить абстрактними для пересічної людини поняттями, над змістом яких він звичайно не замислюється;

7) принцип «загального вагона» - стимулювання певної реакції шляхом навіювання думки про її загальноприйнятим («всі так думають; всі так роблять»).

Безперечним є той  факт, що до практики маніпулювання  за допомогою засобів масової  інформації вдаються в процесі створення іміджу політичного лідера, «розкручування» його програми.

Безсумнівно, що особистість  політичного лідера і його програма справляють істотний вплив на електоральну поведінку. У зв'язку з цим доречним є твердження Г. Лебона про те, що першою умовою, якою повинен володіти кандидат на виборах, є чарівливість. Навіть талант і геній не складають серйозних умов успіху. Найголовніше - це чарівність, тобто можливість постати перед виборцями, не порушуючи жодних заперечувань. Але чарівність, - на думку Г. Лебона, - не завжди служить запорукою успіху. Виборець хоче також, щоб лестили його марнославства й догоджали його жадання; щоб на нього подіяти, треба обсипати його безглуздими лестощами і, не соромлячись, давати йому найфантастичніші обіцянки.

Зрозуміло, що програма партії, рухи персоніфікується у населення в конкретному лідері. Це ще раз демонструє значимість особистісного фактора. Його вплив особливо рельєфно проявляється на рівні президентських виборів у феномені так званого «відхиленого голосування», коли особистість кандидата настільки імпонує виборцям, що вони голосують за нього всупереч партійної прихильності.

Особистісний характер голосування проявляється не тільки на рівні національних виборів, але  і на рівні регіонів та міст. Причому  саме на цьому рівні спостерігається найбільший відсоток «відхиленого голосування». Це, очевидно, пояснюється тим, що значна частина кандидатів більш-менш добре відома виборцям. Там, де кандидати знайомі з виборцями гірше, вище частка «партійного голосування».

Формування ціннісних установок і політичних орієнтацій під впливом факторів відбувається в реальних ситуаціях або системі ситуацій. Такі ситуації зазвичай роблять істотний вплив на темпи даного процесу і на його напрямок. Вони можуть бути суто економічними, соціальними, політичними, мати локальне, загальнонаціональне або міжнародне значення. Існують події, вплив яких відчувається на протязі багатьох десятиліть, а то й століть. На формуванні ціннісних установок і політичних орієнтацій масових груп населення позначалися світові війни, особливо Друга світова війна.

Великі соціальні потрясіння, як у самій країні, так і за її межами, прискорюють політичні зрушення в напрямі якого диктує історичний розвиток. З іншого боку, поразка соціальних, революційних рухів уповільнює цей процес.

Чималий вплив на формування ціннісних установок і політичних орієнтацій надають ситуації менших масштабів. Особливе місце серед  них займають економічні кризи. Купуючи  гостру форму, вони сприймаються суспільною свідомістю як свідчення неспроможності соціально-економічної системи. Це, природно, позначається на структурі політичної свідомості, сприяючи її розбудови. Однак конкретні результати такої перебудови звичайно бувають різними. Як правило, сила впливу економічних потрясінь тим більше, чим глибше і масштабніше криза. На характер формування політичної свідомості може впливати (і нерідко впливає) міжнародна обстановка.

Безсумнівно, на формування мотивів електоральної поведінки  впливає і такий «коригуючий  коефіцієнт», як обставини конкретного  часу і місця проведення виборів певного рівня.

Висновки. Студентам потрібно усвідомити, що в електоральної соціології існує три основних теоретичних підходи в дослідженні електоральної поведінки:

1) соціологічний;

2) соціально-психологічний;

3) раціонально-інструментальний.

При соціологічної інтерпретації  вибір виборця визначається приналежністю до великих соціальних груп; при соціально-психологічної - виборець солідаризує не з соціальною групою, а з партією (в цьому випадку партія розглядається в якості референтної групи). Протилежним їм підходом виступає раціонально-інструментальна концепція, яка ґрунтується на економічному виборі електорату. Обидва підходи вважаються експресивними, так як вони пояснюють, чому громадяни взагалі приходять на виборчі дільниці.

Для якісно-кількісного аналізу електоральної поведінки ефективно використовувати наступну систему критеріїв і показників: інтерес до виборів і компетентність вибору.

Характерною рисою електоральної  поведінки є його рухливість, здатність  до мінливості під впливом цілеспрямованого впливу на нього різноманітних факторів.

Соціально-політичні  орієнтації, що реалізуються в електоральній  поведінці, являють собою результат  складного взаємозв'язку об'єктивних і суб'єктивних факторів, а також психологічний тиск засобів масової інформації.

Однак сучасні дослідження  електорату не дозволяють говорити про  існування однозначного набору факторів, що детермінують електоральне поведінка.

 

Контрольні  питання і завдання для самостійної  роботи.

1. У чому полягають проблеми структурування електорального простору? Виділіть основні структурні зв'язки.

2. У чому полягає мета факторного аналізу? За допомогою матриці факторних навантажень відтворіть вихідну кореляційну матрицю.

3. Яким чином діє «воронка причинності»? Змоделюйте процес перетворення кумулятивного впливу факторів різного рівня в конкретний електоральний вибір.

4. У чому суть електоральної поведінки? Яким чином електоральна поведінка проявляється в різних за рівнем і масштабах явища суспільного життя?

5. Які чинники обумовлюють електоральну поведінку? Яким чином вони здатні видозмінити об'єктивні умови? Наведіть приклади реальних ситуацій.

 

ЛІТЕРАТУРА ДО МОДУЛЯ І

ЛІТЕРАТУРА ОСНОВНА

1.Анохина Н., Мелешкина Ю. Итоги голосования и электоральное поведение // Второй электоральный цикл в России (1999-2000) / Общ. ред.: В.Я. Гельман, Г.В. Голосов, Е.Ю. Мелешкина.- М.: Издательство «Весь Мир», 2002.-480с.

2.Артемов Г.П. Мотивация электорального выбора // Полит.анализ: Докл. центра эмпирических полит. исследований СПбГУ / Под ред. Г.П. Артемова.- СПб.: Изд-во СПбГУ, 2000.-202с.

3. Ахременко А.С. Структуры электорального пространства.-  М.: Издательство «Социально-политическая мысль», 2007. - 320 с.

4. Ахременко А.С. Политический анализ и прогнозирование: учебное пособие. М.: Гардарики, 2006.-280с.

5. Большой толковый социологический словарь (Collins), Том 2: Пер. с англ. – М.: «Вече, АСТ», 1999.- 528с.

6. Блумер Г. Коллективное поведение // Американская социологическая мысль. – М., МГУ,2002.-196 с.                                                                                                                        

7. Бурдье П. Социология политики.- М.: Socio-Logos, 1993.- 336с.                                 

8. Вебер М. Избранные произведения / Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1990.-368с.  

9. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорія, методи / Вишняк О.І. – К.: ІС НАНУ, 2000. – 309 с.                                                                                                       

10. Головатий М. Політична психологія: Навч. посібник для студ. вуз./ Микола Головатий,; Межрегіональна академія управління персоналом. -К.: МАУП, 2001. -134 с.                                                                                                                        

11. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология. – М.:Институт Открытое общество, 1996.-161с.                                                                                                    

12. Добреньков В. И., Кравченко А. И.. Социология: в 3 т., Т.1: Методология и история. - М.: ИНФРА-М, 2000. -400 с.                                                                                  

13. Доган М., Пеласси Д. Сравнительная политическая социология. – М., 1994.-281с.                                                                                                                                                        

14. Докторов Б. З. Первопроходцы мира мнений: от Гэллапа до Грушина. М.: Институт Фонда «Общественное мнение», 2005. - 239 с.                                                   

15. Доценко Е.Л. Психология манипуляции. – М.: ЧеРо, 1997.-218с.                              

16. Кобяков А.Г. Электоральная социология.: Учеб. Пособие для вузов/ М.: Дело, 2002.-212с.                                                                                                                           

17. Ковров В.Ф. Электоральная социология: учебное пособие. –Уфа: РИО БашГУ, 2005.-187с.                                                                                                                       

18. Коростылева Е.А. Социология электората //Социология. Минск, 2000.-204с.

19. Лихтенштейн А. Институциональные условия возникновения и функционирования «партий власти» в России и Украине: сравнительный анализ. М., 2003.-  304 с.

20. Лазарсфельд П. Измерение  в социологии / П. Ф. Лазарсфельд  // Америкаская социология. Перспективы,  проблемы, методы.-М.: Прогресс, 1972.-С. 134-149.                                                                                                     

21. Масловский М.В. Социология политики: классические и современные теории. Учебное пособие. М.: Новый учебник, 2004.- 368с.                                         

22. Мелешкина Е. Ю. Исследования электорального поведения: теоретические модели и проблемы их применения // Зарубежная политология в XX столетии// Сб. науч. тр. –Прогнозное социальное проектирование: теоретико-методологические и методические проблемы /Отв. ред. Дридзе Т.М. -М.,1994.-366с.                                                                                                                                       

23. Ноэлъ-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. Пер. с нем.-  М.: Прогресс – Академия, Весь Мир, 1996, - 352с.                                                                                                                                           

24. Панина Н. В. Избранные  труды по социологии:  В трёх  томах. – Том І. Вопросы теории, методологии, технологии социологического  исследования и профессиональной этики / Сост., ред., вступ. статья Е.И. Головахи. – К.: Факт, 2008. – 472с.

25. Паніотто В. І.  Статистичний аналіз соціологічних  даних / В. І. Паніотто, В.С. Максименко, Н.М. Харченко.- К.: Вид. дім «КМ  Академія», 2004,-270 с.

26. Рукавишников В., Хатан Л., Эстер П. Политические культуры и социальные изменения. Международное сравнение. - М., 1998.-312с.

27. Сорокин П. Социальная стратификация и мобильность // Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992. - 298с.

28. Симонов К.В. Политический анализ.- М.: Логос, 2002.- 152с.

29. Украінське суспільство  1992 – 2010. Соціологічний моніторинг\За  ред.

 д.ек. н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. – К.: Інститут  соціології НАН України, 2010. –  636с.

30. Фаер С.А. Приемы стратегии и тактики предвыборной борьбы: PR-секреты общественных отношений. «Ловушки» в конкурентной борьбе. Механизмы политической карьеры – СПб.: Издательство «Стольный град», 1998.-312с.

31. Липсет С., Роккан С. Структуры размежеваний, партийные системы и предпочтения избирателей. Предварительные замечания // Политическая наука.

2004. № 4. – С.45-53.

32. Ядов В. А. Социологическое  исследование: методология, программа,  методы/ В.А. Ядов.-М.: Наука, 1987.- 248с.

 

ЛІТЕРАТУРА ДОДАТКОВА

1. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура // Политические исследования, 1992. -№ 4.- С.132-145.

2. Александрова Т., Кошелюк М. Как преодолеть «электоральное отчуждение» // Лаборатория рекламы. – 2002. – № 3. – С. 18-21.

3. Андрющенко Е.Г., Дмитриев А.В., Тощенко Ж.Т. Опросы и выборы 1995 г. //Социс. 1996. № 6. – С.31-39. Александрова Т., Кошелюк М. Как преодолеть «электоральное отчуждение» // Лаборатория рекламы. – 2002. – № 3. – С. 18-21.

4. Ахременко А.С. Электоральные различия регионов России как предмет ста-тистического анализа // Современные политические процессы. Вып. 4. Избира-тельное право и избирательный процесс в Российской Федерации. Тамбов, 2006.- С.38-46.                                                                                                           

5. Бекешкіна І. Є. Становлення електоральної соціології в Україні та традіція вивчення віборчої поведінкі у країнах розвінутої демократії / / Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна; Серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». - 2000. - № 492. - С. 48-53.