Роль дидактичної гри у психічному розвитку дошкільника

Основою інтелектуального розвитку дитини до школи вважалося вдосконалення  сенсорної культури, розвиток мови, розширення його кругозору і нагромадження  знань про явища природи і  суспільного життя. При цьому  неодноразово підкреслювалося, що озброєння знаннями дітей дошкільного віку є однією з умов розвитку психічних процесів і різних видів діяльності. Тим самим передбачалося робити акцент на пріоритеті знаннєвого компонента в загальному розвитку дитини і процесі його цілеспрямованого навчання. [13]

Радянські педагоги-дидакти  мали дві протилежні концептуальні  позиції в розгляді даного питання. Прихильники першої стверджували, що дитина-дошкільник може засвоїти тільки уявлення про окремі предмети навколишньої дійсності, але не їх взаємозв'язок. Так званий «об'єктний», або «предметний», принцип з'явився основою побудови «Програми виховання і навчання дітей в дитячому саду» 1938 р., але згодом цей підхід був подоланий.

Розвиток другої концептуальної позиції був пов'язаний з дослідженнями психолога Л. С. Виготського (1896-1934), який виявив здатність дітей дошкільного віку встановлювати причинно-наслідкові зв'язки та опановувати системними знаннями. Логічним розвитком наукових пошуків стало народження сучасного дослідницького напрямку - дослідження та формування системності знань у дошкільників (В. І. Логінова, Санкт-Петербург). На підставі цього підходу в підручнику «Дошкільна педагогіка» (1988), що вийшов під редакцією П. Г. Саморукова і В.І.Логіновой, пропонується принцип системності знань, який сучасними педагогами трактується в двох напрямках: по-перше, як систематизація знань, по-друге, як побудова системних знань. З точки зору обох позицій дидактична гра має первинне значення в постановці процесу навчання дошкільнят. [27]

Вітчизняні дослідники 60-90-х рр. XX ст. розглядали дидактичну гру як стимул пізнавальної діяльності, мотив вирішення дидактичної задачі.

Відомий педагог  Є.І. Тихеева високо цінувала дидактичну гру в ознайомленні дітей з  предметами, явищами навколишнього  життя. Особливе значення вона задавала сенсорному сприйняттю рідної мови. Нею розроблені спеціальні дидактичні ігри під назвою «Парні ігри», які вимагали уваги, уміння виділяти у предметі спільне та відмінне. В плані занять, на думку Е. І.Тіхеевой, повинна бути закладена можлива послідовність: кожне нове уявлення, новий вхідний у свідомість дитини предмет повинен зв'язуватися якою-небудь асоціативною ланкою з попередніми уявленнями. [21]

Оцінюючи дидактичну гру та її роль в системі навчання класик дошкільної дидактики А. П.Усова (1898-1965) писала: «Дидактические игры, игровые задания и приемы позволяют повысить восприимчивость детей, разнообразят учебную деятельность ребенка вносят занимательность».

Психолог А.В. Запорожец, оцінювавши роль дидактичної гри, справедливо указував: «Нам необходимо добиваться того, чтобы дидактическая игра была не только формой усвоения отдельных знаний и умений, но и способствовала бы общему развитию ребенка, служила формированию его способностей».

Так, Усова наголошувала, що значну частину інформації дитина отримує без спеціально організованого навчального процесу - в повсякденному спілкуванні з батьками, дорослими й однолітками. Саме таким чином відбувається накопичення дитиною власного досвіду, через призму якого він сприймає й систематизовані знання в процесі навчання на спеціально організованих заняттях, а також створюється «режим максимального сприяння» для розвитку його особистості. В цілому цілеспрямоване навчання розглядається як істотний засіб загального виховання та розвитку дитини-дошкільника, а успішність його навчання до школи залежить від придбання повноцінних знань, умінь й навичок як на заняттях, так і поза ними, з метою забезпечення цілісності пізнавальної діяльності дитини.[4]

Як зазначав А.Н. Леонтьєв, дидактичні ігри відносяться до "рубіжних ігор", представляючи собою перехідну  до тієї неігровий діяльності, яку  вони готують. Ці ігри сприяють розвитку пізнавальної діяльності, інтелектуальних операцій, що представляють собою основу навчання. Для дидактичних ігор характерна наявність завдання навчального характеру - навчальної задачі. Нею керуються дорослі, створюючи ту чи іншу дидактичну гру, але втілюють її в цікаву для дітей форму.[14]

«Програма виховання у дитячому саду» Н.К.Крупской пред'являє до дидактичних ігор великі вимоги. У ній говориться: «С помощью дидактических игр воспитатель осуществляет сенсорное воспитание детей, развивает познавательные процессы (любознательность, понимание взаимосвязи простейших явлений и т. д.). Он использует игру как средство развития мышления, речи, воображения, памяти, расширения и закрепления представлений об окружающей жизни».

В сучасному дитячому садку зміст навчання дітей орієнтується на освоєння дітьми різних знань про навколишню дійсність у їх взаємозв'язку і взаємопроникненні, що сприяє переходу дитини із «зони найближчого розвитку» на «рівень актуального розвитку» (Л.С.Виготський).

Сучасний етап розвитку дошкільної педагогіки також характеризується тенденцією гуманізації освіти, що визначає актуальний напрямок наукових досліджень, пов'язаних з вивченням особистості дитини як суб'єкта діяльності і моральної поведінки.

При цьому вдосконалення педагогічного  процесу і підвищення ефективності освітньої роботи з дітьми, як наголошується в роботах Н.Я. Михайленко і Н.А. Коротковой, проходять за наступними напрямками:

• зміна форм спілкування з дітьми (перехід від авторитарних форм впливу до спілкування, орієнтованого на особистісне своєрідність кожної дитини та встановлення довірчих, партнерських відносин з ним);

• відмова від підношення дітям  політико-ідеологізованих конкретних відомостей при ознайомленні з навколишнім;

• зміну форми і змісту навчальних занять, скорочення їх числа за рахунок переходу з фронтальних форм проведення занять на підгрупо та зміни їх змістовних характеристик;

• насичення життя дітей кращими  зразками культурних творів, що орієнтують на загальнолюдські цінності та розширюють загальний кругозір дитини;

• зміна організації предметного  середовища і життєвого простору в приміщеннях дитячих садках для забезпечення вільної і самостійної творчої дитячої діяльності.[17]

Ці теоретичні концепції побудовані на створенні середовища, що розвивають і виховують дитину, які є фоном і посередником активної взаємодії дітей і дорослих, які базуються на втіленні в життя особистісно-орієнтованої моделі навчання. Під збагаченим та розвиваючим, середовищем сьогодні розуміється природна, комфортабельна, затишна, раціонально організована обстановка, насичена різноманітними сенсорними подразниками та ігровими матеріалами, в якій можлива активна пізнавально-творча діяльність дітей.

Сучасна дошкільна психологія і  педагогіка, визнаючи значимість теорії провідної діяльності для розуміння механізмів розвитку дитячої особистості, все-таки особливо відзначає те положення, що в реальному житті дитина бере участь не в одній, а в цілій системі різноманітних видів діяльності. Тому для дошкільної дидактики головним стає питання не про вид діяльності, в якій переважно розвивається дитяча особистість, бо це веде до протиставлення і ігнорування окремих видів діяльності, а про використання кожного виду дитячої діяльності для повноцінного, динамічного розвитку дитини. [25]

2. Своєрідність дидактичних ігор

«Игра для них - учёба, игра для них - труд, игра для них — серьезная форма  воспитания. Игра для дошкольников — способ познания окружающего.»

Н. К. Крупская.

Дидактична  гра являє собою багатопланове  складне педагогічне явище: це і  ігровий метод навчання дошкільнят, і форма навчання, і самостійна ігрова діяльність, і засіб всебічного виховання особистості дитини.

Своєрідність  дидактичної гри полягає в  тому, що вона дає можливість здійснювати  навчання, вправляння, розвиток розумових  здібностей, формування цінних рис особистості і взаємин дітей у доступній і привабливій для них ігровій формі. [21]

Дидактична  гра має свою сталу структуру, що відрізняє її від іншої діяльності дітей:

• Ігровий задум
• Ігрове завдання
• Ігрові дії
• Правила, серед яких є правила дії та правила спілкування.

Зміст структурних  частин розвивальної гри визначається її метою, яка передбачає формування та розвиток психічних процесів. [1]

Ігровий задум часто виражений у самій назві гри, іноді має форму ігрового завдання або ж виступає у формі інтелектуального завдання, яке потребує обдумування, порівняння, зіставлення. Інколи виступає і як запитання (а якби?) або може мати форму загадки, в якій подані лише деякі умови.[17] Ігровий задум являє собою ігрову ситуацію в яку вводиться дитина і яку вона сприймає як реальну. Це досягається якщо задум спирається на конкретні потреби і нахили дітей, їх досвід. Наприклад, малюків цікавить предметний світ. Отже, задум базується на діях із предметами.

Наявність дидактичної  задачі підкреслює навчальний характер гри спрямованість її змісту на розвиток пізнавальної діяльності дітей. На відміну від прямої постановки задачі на заняттях в дидактичній грі вона виникає і як ігрова задача самої дитини. Важливе значення дидактичної гри полягає в тому, що вона розвиває самостійність і активність мислення і мовлення дітей.

Ігрові  дії можуть бути бути дуже різноманітними, відповідно до віку дітей. Ігрові дії не завжди носять наявний характер. Це і розумові дії, виражені в процесах цілеспрямованого сприйняття, спостереження, порівняння, іноді пригадування раніше засвоєного, обмірковування. За своєю складністю вони різні та обумовлені рівнем пізнавального змісту та ігрової задачі, віковими особливостями дітей.[20]

Різний і  обсяг ігрових дій. У молодших групах дітсадка - це частіше всього одне - два дії, що повторюються, в старших - уже п'ять - шість. В іграх спортивного характеру ігрові дії старших дошкільнят з самого початку розчленовані в часі та здійснюються послідовно. Оволодівши ними, діти діють цілеспрямовано, чітко, швидко, злагоджено і в уже відпрацьованому темпі вирішують ігрову задачу.

Правила гри  доводять до свідомості дітей її задум, їгрові дії та навчальне завдання. Вони бувають двох видів: правила  дії та правила спілкування.

Правила визначаються завданням навчання і змістом гри та, в свою чергу, визначають характер і спосіб ігрових дій, організують і направляють поведінку дітей, взаємовідносини між ними і вихователем. За допомогою правил він формує у дітей здатність орієнтуватися в змінених обставинах, вміння стримувати безпосередні бажання, проявляти емоційно-вольове зусилля. В результаті цього розвивається здатність керувати своїми діями інших гравців. Правила гри мають повчальний, організуючий і дисциплінуючий характер. Навчальні правила допомагають розкрити перед дітьми, що хто і як потрібно робити: вони співвідносяться з ігровими діями, посилюють їх роль, уточнюють спосіб виконання, організують визначають порядок, послідовність і взаємини дітей у грі; дисциплінують попереджають про те, що і чому не можна робити.[7]

Вихователь  повинен обережно користуватися  правилами, не перевантажувати ними гру, застосовувати лише необхідні  з них. Введення багатьох правил, виконання  їх дітьми з примусу призводять до негативних результатів. Надмірне дисциплінування знижує у них інтерес до гри і навіть руйнує її, а іноді викликає хитрі виверти, щоб уникнути виконання правил.

Результат дидактичної  гри - показник рівня досягнень дітей  у засвоєнні знань, у розвитку розумової діяльності, взаємовідносин, а непросто виграш, отриманий будь-яким шляхом.

Всі структурні елементи дидактичної гри взаимосвязаны, и отсутствие хотя бы  одной из этих составных частей нарушает ее целостность, снижает воспитательное воздействие. Без ігрового задуму та ігрових дій дидактична гра перетворюється на вправу.[27]

3. Види дидактичних ігор та їх значення

Труднощі в  розробці єдиної класифікації дидактичних  ігор, пов'язані з тим, що ці ігри поєднують у собі риси двох видів  діяльності. Можна висунути поділ  ігор з дидактичним завданням. Теоретично можливе використання ряду інших підстав, пов'язаних з приналежністю дидактичних ігор в сфері навчання, таких, наприклад, як ступінь самостійності учнів, спосіб включення гри в хід навчання. Кожне з цих підстав дає свій перелік видів дидактичних ігор. В основу класифікації цілком правомірно можуть бути покладені ознаки власне ігрової діяльності: характер сюжету, ролей, правил і т.д. У навчанні склалося кілька видів дидактичних ігор. Дидактичні ігри розрізняються по навчаючому змісту пізнавальної діяльності учнів, ігровим діям і правилам, організації та взаєминам дітей, по ролі вчителя. [1]

За змістом  дидактичні ігри поділяються на ігри з ознайомленню з навколишнім, розвитку мовлення, формування математичних уявлень, музичні ігри та ін

За ступенем активності дітей і вихователя дидактичні ігри поділяються на ігри-заняття й автодідактичні ігри. У першому випадку провідна роль належить вихователю, який для підвищення інтересу дітей до заняття використовує різноманітні ігрові прийоми, створює ігрову ситуацію, вносить елементи змагання та ін. Використання різноманітних компонентів ігрової діяльності поєднується з питаннями, вказівками, поясненнями, показом.

За допомогою  ігор - занять вихователь не тільки передає певні знання, формує уявлення, а й вчить дітей грати. Основою для ігор дітей служать сформульовані уявлення про побудову ігрового сюжету, про різноманітність ігрових дій з предметами. Важливо, щоб потім були створені умови для перенесення цих знань і уявлень в самостійні, творчі - автодидактичні ігри. [3]