Роль дидактичної гри у психічному розвитку дошкільника

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. О. Гончара

ЦЕНТР ЗАОЧНОЇ ТА ВЕЧІРНЬОЇ ФОРМ НАВЧАННЯ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІЧНОЇ ТА ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

 

 

Курсова робота

На тему

«Роль дидактичної  гри у психічному розвитку дошкільника»

 

 

 

Виконала:

студентка 2 курсу

групи ДС-10-1з

Фархутдінова  Наталія

 

Перевірила:

доцент 

Лазаренко В.І.

 

 

 

Дніпропетровськ

2012

Зміст

 

 

Введення

Актуальність  теми курсової роботи: Для соціальної вікової та педагогічної психології особливий інтерес являє проблема переходу дитини з одного вікового етапу на інший. Важливість соціальної ситуації розвитку для розуміння сутності процесу переходу відзначалася багатьма психологами (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, А.В.Запорожец, Д.Б.Ельконін та ін), при цьому приділялася велика увага, як питанням інтелектуального розвитку дітей, так і розвитку дитячої особистості.

Дошкільний  вік - від 3 до 6 - 7 років - насичений важливими  змінами в психіці дитини і  є унікальним, вирішальним періодом розвитку його особистості. У цей  віковий період перебудовується все психічне життя дитини та її ставлення до навколишнього світу. Суть цієї перебудови полягає в тому, що в дошкільному віці виникають внутрішнє психічне життя і внутрішня регуляція поведінки, пов'язані з цілим рядом новоутворень у психіці та свідомості дошкільника. [7]

Всі ці важливі якості формуються в головній діяльності дошкільника - у грі. Як показують дослідження вітчизняних психологів Л.С. Виготського, Л.І. Божович, О.В. Запорожця, О.М. Леонтьєва, О.П. Усовой, Д.Б. Ельконіна та інших, саме гра дошкільника визначає формування головних новоутворень цього віку, задає особистісні смисли, які спонукають до діяльності. Як зазначав Л.С. Виготський, у грі всі внутрішні процеси дано в зовнішній дії. Дошкільний вік є сенситивним періодом формування мотиваційної сфери, коли виникають особистісні механізми поведінки, складається супідрядність мотивів, передумови до самоконтролю та саморегуляції. [9]

Ще видатний радянський педагог Н.К. Крупська вказувала на можливість розширення вражень, уявлень в грі, входження дітей в життя, зв'язку ігор з життям. «Для ребят дошкольного возраста игры имеют исключительное значение: игра для них – учеба, игра для них – труд, игра для них – серьезная форма воспитания. Игра для дошкольников – способ познания окружающего.»[20]

Перевага гри  перед будь-якою іншою дитячою діяльністю полягає в тому, що в ній дитина сама, добровільно підпорядковується певним правилам, при чому саме виконання правил і доставляє максимальне задоволення. Це робить поведінку дитини осмисленою і усвідомленою, перетворює її з польової в вольову. Тому гра - це практично єдина область, де дошкільник може проявити свою ініціативу і творчу активність.

Одним з видів  ігрової діяльності є дидактична гра. На думку ряду авторів основна  особливість дидактичних ігор визначена  їх назвою - це ігри навчальні, пізнавальні, спрямовані на розширення, поглиблення, систематизацію уявлень дітей про навколишній, виховання пізнавальних інтересів, розвиток пізнавальних здібностей.[21] Їх особливості дозволяють залучати дітей до поточного життя в доступних їм формах інтелектуальної та актуальної діяльності, моральних та естетичних уявлень. У дидактичній грі створюються такі умови, в яких кожна дитина отримує можливість самостійно діяти в певній ситуації і з певними предметами, набуваючи власний дійсний і чутливий досвід. Адже дитину приваблює в грі не навчальна задача, яка в ній закладена, а можливість проявити активність, виконати ігрову дію, виграти. Однак, якщо учасник гри не опанує знання, розумові операції, визначені навчальним завданням, він не зможе успішно виконати ігрові дії. Це відкриває широкі можливості для розвитку пізнавальної активності, так як дитина в іграх не просто виконує вимоги дорослого, а активно діє. Можливість навчати маленьких дітей за допомогою активної цікавою для них діяльності і є відмінною особливістю дидактичних ігор.[1]

Предметом дослідження даної курсової роботи є роль дидактичної гри в психічному розвитку дітей дошкільного віку.

Об'єктом  дослідження курсової роботи є дидактична гра як засіб психічного розвитку дошкільника.

Метою курсової роботи служить теоретичне вивчення ролі дидактичної гри в психічному розвитку дошкільника.

Мета  дослідження досягається вирішенням наступних завдань:

• Узагальнити  теоретичні ідеї про особливості  психічного розвитку дошкільника;

• Здійснити  теоретичний огляд проблеми дидактичної гри в працях вітчизняних педагогів;

• Розкрити своєрідність та класифікації дидактичної гри  в педагогічному процесі;

• Узагальнити  погляди і підходи до методики організації дидактичних ігор.

• Уточнити значення дидактичної гри в психічному розвитку дошкільника.

 

Розділ I. Особливості  психічного розвитку дошкільника

1. Психічний розвиток дитини від 3 до 7 років

Дошкільне дитинство - особливий період розвитку. Він  настільки насичений подіями  і значущими змінами в психіці  дитини, що весь період поділяють на 3 періоди: молодший дошкільний вік (3-4 роки), середній (4-5 років) і старший (5-6/7 років). 

У віці від 3 до 4 років формуються якісно нові властивості  пізнавальної сфери. Дитина, включаючись  в різні види діяльності (спілкування, гру, конструювання, малювання та ін.), навчається більш тонко розрізняти окремі ознаки і властивості предметів. Удосконалюється фонематичний слух, розрізнення кольорів, гострота зору, сприйняття форми предметів та ін. Сприйняття поступово вичленяється з предметної дії і починає розвиватися як самостійний, цілеспрямований процес зі своїми специфічними завданнями і способами. [19] Однак це не означає, що предметні дії зникають, навпаки, вони продовжують свій подальший розвиток у єдності з тактильним, слуховим, нюховим сприйняттям: дитина може зігнути, стиснути, розтягти, подерти, піднести до вуха, потрясти, понюхати предмет. Також одним из основных процессов непосредственного познания предметов и явлений становится зрительное восприятие. Тобто, для дитини цього віку характерне активне, різноманітне, розгорнуте орієнтування у світі речей, що стимулює появу більш точних образів.

У середньому дошкільному  віці відбувається подальше оволодіння спробами сприймання, воно стає більш  розчленованим. Дитина обстежує предмет, послідовно виділяє окремі частини, встановлює зв’язки між ними. [17]

У 5 років обстеження предмета набуває систематизованого, планового характеру. Виділяється  властивість предмета, яка стає об’єктом спеціального розгляду і стає категорією пізнавальної діяльності.[9] Ведущее значение в развитии сенсорных процессов ребенка-дошкольника приобретает речь. Называя признаки предметов, ребенок тем самым выделяет их. Обогащение детской речи словами, обозначающими признаки предметов, отношения между ними, способствует осмысленному восприятию. Також удосконалюється сприйняття простору і часу.

У 6-7 років сприйняття стає ще більш цілеспрямованим, точним і узагальненим. Дитина правильно  бачить пропорції предметів, виокремлює просторові, кольорові ритми, бачить перспективні відношення в малюнку. За спеціального навчання вдосконалюється слухове сприйняття мовлення та музики. [17]

Дитина орієнтується в навколишньому не тільки на основі сприйняття. Важливу роль починають  грати образи пам'яті. Пам'ять у  дошкільному віці розвивається найбільш інтенсивно.

Вже в 3-4 роки дитина без особливих зусиль запам'ятовує безліч різних слів і словосполучень, віршів і казок. Однак образна пам'ять ще переважає над словесною та має мимовільний характер. Надбання пам’яті цого періоду охоплюють не лише чуттєві компоненти, конкретні образи, а й символічні уявлення про предмети та події, слова-назви, фантастичні образи й уявлення про об’єкти. [10]

У 4-5 років уперше складається довільне запам’ятовування. Найпростіший прийом, який використовується при цьому - повторення.

У старшому дошкільному  віці пам'ять – довільна як під  час сприйняття та збереження інформації, так і під час відтворення. Діти продовжують оволодівати вмінням  виділяти мнемічну мету, тобто самі намічають запам’ятати те, що необхідно. Стає доступним смислове запам’ятовування, що базується на розумінні матеріалу, встановленні значущих зв’язків між частинами інформації. Однак мимовільна пам'ять більш продуктивна, особливо, якщо вона пов’язана із проявами інтересів, інтелектуальних, естетичних, моральних емоцій.[17]

У дошкільному віці слід особливо виділити кілька видів діяльності, в яких розвивається пам'ять дитини - це мовне спілкування, сприйняття літературних творів та сюжетно-рольова гра.

Пам'ять тісно  пов’язана з уявленням. У віці 3-4 років дитина на основі сприйняття предмета може відтворити приховані його частини та оперувати образами цих частин.

У середньому дошкільному  віці посилюється стійкість уяви. Доказом цього є те, що діти можуть досить довго грати в одну й  ту саму гру, неодноразово повертаючись до її певних сюжетів. Образи уяви надзвичайно яскраві, жваві, тісно пов’язані з почуттями. В цей період уява все ще тісно пов’язана із зовнішньою діяльністю.[3]

5 років –  період розквіту креативності  дитини, що базується, з одного  боку, на яскравих образах, емоційності, імпульсивності й жвавості поведінки дитини, а з іншого – на незнанні законів логіки, відсутності жорстко закріплених правил мислення. Уява все більш набуває творчого характеру. Разом із тим, розвиток більш тісних зв’язків із мовленням,формування довільності у виникненні продуктів уяви, критичність мислення , прагнення до наслідування інших і нормативності поведінки в дітей 6-7-річного віку створюють умови виникнення діалектичних суперечностей у розвитку уяви.[12]

Наприкінці  дошкільного віку дитина розрізняє уявне й вигадане, фантастичне й реальне.

Наприкінці  третього року життя в дітей зароджуються елементи символічної функції мислення та внутрішнього плану дій. Можна  сказати, що в період з 3-х до 4-х  років вони остаточно з’являються  «на поверхню» психічного розвитку дитини і відбиваються в її зовнішній поведінці. Мислення дітей цього віку є наочно-дійовим і наочно-образним. [4] Образність мислення означає, що дитина мислить, опираючись на уявлення, яке відокремлюється від практичної дії та сприймання.

У старшому дошкільному  віці відбувається бурхливий розвиток наочно-образного мислення. В своих исследованиях А.В. Запорожец, Н.Н. Подьяков, Л.А. Венгер и др. подтвердили, что переход от наглядно-действенного к наглядно-образному мышлению происходит благодаря изменению характера ориентировочно-исследовательской деятельности. Ориентировка, основанная на методе проб и ошибок, заменяется на целенаправленную двигательную, затем зрительную и, наконец, мыслительную ориентировку.[24]

З’являється здатність використовувати в мисленні модельні образи, які за допомогою схем, символів матеріалізують приховані зв’язки між предметами та явищами. Завдяки цій здатності можливі: розуміння відношень різних предметів, їх складових, розуміння відношення частини й цілого (наприклад, змісту віднімання й додавання), конструювання за простим кресленням (наприклад, корабля), розуміння розвитку сюжету казки тощо. [17] Експериментування з новим матеріалом із метою відкриття нового (до того ж не тільки наочно, а й подумки) – ще одна важлива характеристика мислення цього вікового періоду. Сам процес пошуку перетворень матеріалу має всі ознаки творчості: комбінування дій, дивергентність мислення.

В цьому віці починає розвиватися словесно-логічне  мислення. Діти розмірковують про явища, роблять елементарні висновки. Розвивається вміння докладно й послідовно розповідати про ті чи інші події. [9]

При розвитку логічного мислення йде процес формування внутрішнього плану дій. М.М. Поддьяков, вивчаючи цей процес, виділив шість етапів розвитку:

1) спочатку дитина за допомогою рук маніпулює предметами, вирішує завдання в наочно-дієвому плані;

2) продовжуючи маніпулювати предметами, дитина починає використовувати мову, але поки що тільки для називання предметів, хоча вже може словесно висловити результат виконаного практичної дії;

3) дитина починає подумки оперувати образами. Відбувається диференціація у внутрішньому плані кінцевої і проміжних цілей дії, тобто він в умі вибудовує план дій і при виконанні починає розмірковувати вголос;

4) завдання вирішується дитиною за заздалегідь складеним, продуманим і внутрішньо представленим планом;

5) дитина спочатку продумує план розв'язання задачі, подумки представляє цей процес і тільки потім приступає до його виконання. Мета даної практичної дії полягає в підкріпленні знайденої в розумі відповіді;

6) задача вирішується тільки у внутрішньому плані з видачею готового словесного рішення, без подальшого підкріплення діями.

М.М. Поддьяков зробив наступний висновок: у дітей пройдені етапи та досягнення у вдосконаленні розумових дій не зникають, а замінюються новими, більш досконалими. При необхідності вони знову можуть включитися у вирішення проблемної ситуації, тобто почне працювати наочно-дієве, наочно-образне і словесно-логічне мислення. Звідси випливає, що у дошкільнят інтелект вже функціонує за принципом системності.[22]

Також дитина інтенсивно опановує мову як засіб спілкування. У молодшому дошкільному віці соціальна ситуація розвитку, зростаючі потреби дитини стають факторами розвитку нових форм мовлення. Воно все більше набуває характеристик діалогічності. Мовлення дитини зрозуміле не лише в певній ситуації, а й стає зрозумілим взагалі, адекватно вживаються слова за їх змістом та контекстом. Діти в цей період не лише коментують власні дії та за допомогою слів регулюють їх виконання, а й коригують поведінку іншого, планують найближчі цілі, розподіляють ролі в грі. Однак мовлення все ще має зовнішню форму усного.[19]