Роль дидактичної гри у психічному розвитку дошкільника

У 4-5років з’являються  спроби осмислити значення слів, хоча й не завжди успішні. Зростає інтерес до змісту невідомих слів. Діти вже можуть переказувати невеличкі твори, розповідати про деякі події з власного життя, про іграшки, тощо.

У 5 років закінчується сенситивний період розвитку мовлення. Це означає, що основні його складові мають бути сформовані в цей період. Вони виявляються в таких його показниках: активність, зв’язність, розуміння іншого, тісний зв'язок із мисленням, тощо. Діти користуються розгорнутими фразами, можуть скласти невеликі сюжетні розповіді.

На порозі старшого дошкільного віку мовлення набуває ознак внутрішнього, що сприяє здатності діяти подумки, подумки планувати та контролювати діяльність. З’являється пояснювальне мовлення. У 6 років діти вільно говорять, висловлюють свої враження і думки, їм доступний звуковий аналіз мовлення. [15]

Мова як засіб спілкування несе в собі не тільки функцію обміну інформацією, а й експресивну функцію. Емоційно інтонується не тільки забарвлення слів, які люди вимовляють у спілкуванні, але і супроводжуючі мова міміка, пози і жести. Наслідуючи батькам і близьким людям (ідентифікуючи з ними), дитина несвідомо переймає стиль спілкування, який стає його натурою.

Саме у спілкуванні через наслідування дитина освоює засоби взаємодії людей один з одним. Ця взаємодія обумовлена винятковою залежністю людини від інших людей. Ідентифікація як ототожнення дозволяє людині емоційно, символічно (чи інакше) «привласнювати» почуття іншого, а також переносити свої почуття, цінності і мотиви на іншого.[5]

У дітей молодшого дошкільного віку почуття яскраво виражені та ситуативні. Діти легко переймаються емоціям інших. Вони не тільки несвідомо переймаються почуттями, а й можуть їх помітити, особливо в близьких людей, звернути на них увагу. Характерна підвищена чутливість до тону, настрою і ставлення до себе оточуючих. Формуються моральні й інтелектуальні емоції дітей. Починають розуміти, що можна, а чого не слід робити. Загалом діти досить імпульсивні, емоції легко виникають і швидко минають.

У 4-5 років почуття  дитини стають дедалі стійкішими. Продовжується  розвиток моральних почуттів. З’являється бажання бути корисним дорослому. Ставлення до однолітків із нейтрального перетворюється на дружелюбне.

У старшому дошкільному  віці діти стають більш стриманими та менш образливими. У 6 років вони вже можуть приховувати страх, агресію, сльози. Засвоюють «мову» почуттів: міміку, жести, пози, інтонації голосу тощо. Відбувається подальша диференціація почуттів. Тепер вони часто відчувають гордість, жалість, ревнощі, заздрощі. У ставленні до дітей інших вікових категорій виникає специфічне почуття «дорослішості». Сильні переживання в дітей можуть викликати непорозуміння з дорослими й однолітками. Іншими джерелами почуттів є краса природи, речей, витвори мистецтва.[7]

Саме в дошкільному  віці починається інтенсивний розвиток вольової сфери. В середньому дошкільному віці починається формування усвідомленої постановки мети. Діти також можуть задля досягнення мети виконувати дії, які самі по собі не привабливі. Інша важлива зміна в розвитку вольової сфери дитини – усвідомлення нею морального змісту правил поведінки й оволодіння вмінням керуватися ними в своїх вчинках. Це усвідомлення формується на основі розуміння узагальненого характеру правил та їх загальнообов’язковості. Тому діти можуть скаржитися на порушників порядку в дитячому колективі, які, власне, їх самих не скривдили. У цьому віці контроль виконується за умови спонукання дорослих, за їх вказівками, сам процес контролю дискретний у часі, відбувається нібито уривками. Як результат розвитку оцінно-контрольних дій дитини можна вважати зародження в цей час відповідальності за доручену справу.

Починає складатися підпорядкування  цілей однієї дії іншій, більш  важливій. Довільними, навмисно керованими стають не лише практичні дії дитини, але й частково пізнавальні психічні процеси (пам’ять, мислення). Дитина цього віку самостійна й ініціативна. Це виявляється в самостійному розв’язуванні завдань, які виникають у процесі гри, у виборі тематики гри, у постановці запитань і судженнях.[17]

Діти 5 років вже можуть обмежувати свої бажання, долати перешкоди, правильно оцінювати результати власних дій. У 6 років дитина може підкоряти свою увагу вимогам дорослого та усвідомлювати цю необхідність. Розвивається здатність передбачати наслідки дій. Формуються почуття відповідальності за свою поведінку, елементи самоконтролю. Дитина підпорядковує свої дії меті, але привабливі обставини можуть відвернути її увагу від намірів. Здатність наслідувати позитивний еталон поведінки краще реалізується за присутності дорослого. Упродовж старшого дошкільного віку дитина набуває здатності довільно керувати пізнавальними процесами, однак це управління відбувається досить важко. Уявлення про себе стають більш самостійними. Зростає критичність дитячої оцінки. Однак самооцінка все ще лишається завищеною, і це є нормальним виявом психічного розвитку дитини.[18]

Формуються нові якості особистості: почуття справедливості, адекватне переживання успіху або  невдачі, здатність регулювати спільну  діяльність, колективізм, дисциплінованість, стриманість, відповідальність. Виникає нове утворення – усвідомлення свого соціального «Я»і зайняття дитиною певної внутрішньої позиції щодо взаємовідносин з іншими людьми. На основі внутрішньої позиції дитина прагне зайняти певне положення серед дорослих та однолітків і відстояти його. Дитина хоче не просто мати увагу з боку дорослих, а й пошану, взаєморозуміння, співчуття. Яскраво виражена потреба в спілкуванні з однолітками призводить до мимовільного порівняння себе з іншими, до наслідування дій іншого. У цей період також різко зростає прагнення участі в якій-небудь справі з іншими. Виявляються елементарні форми групової солідарності. [17]

Усвідомлення свого «Я» неодмінно включає і усвідомлення власної статевої приналежності. У дошкільному віці дитина виявляє зовнішні відмінності чоловіків і жінок в одязі та манері себе вести. Діти наслідують всьому: формам поведінки, які є корисними і прийнятними для оточуючих, стереотипними формами поведінки дорослих. [5] Вони вже усвідомлюють свою стать і починають вести себе відповідно ролям, як чоловік і жінка. Хлопчики намагаються бути сильними, сміливими, мужніми, не плакати від образи і болю, а дівчатка - акуратними, діловитими в побуті і м'якими або кокетливо-примхливими в спілкуванні. В ході розвитку дитина починає присвоювати собі поведінкові форми, інтереси і цінності своєї статі. [15]

Провідним видом діяльності дошкільника виступає сюжетно-рольова гра. Саме в ній дитина бере на себе роль дорослого, виконуючи його соціальні, громадські функції.

2. Новоутворення дошкільного віку

До новоутворень дошкільного віку Д.Б. Ельконін відніс наступні.

1. Виникнення першого схематичного абрису цільного дитячого світогляду. Все, що бачить, дитина намагається привести в порядок, побачити закономірні відносин, в яких укладається непостійний навколишній світ.

Будуючи картину світу, дитина вигадує, винаходить теоретичну концепцію, будує світоглядні схеми. Такий світогляд ув'язується з усією структурою дошкільного віку, в центрі якого знаходиться людина. Д. Б. Ельконін зауважує парадокс між низьким рівнем інтелектуальних можливостей і високим рівнем пізнавальних потреб.

Дитина не може жити в безладі, їй треба все привести в порядок, побачити закономірності відносин. Для того щоб пояснити явища природи, діти використовують моральні, анімістичні і артіфікалістичні причини. Це підтверджують висловлювання дітей, наприклад: «Сонце рухається, щоб всім було тепло і світло». Це відбувається тому, що дитина вважає, ніби в центрі всього (починаючи з того, що оточує людину і до явищ природи) знаходиться людина, що було доведено Ж. Піаже, який показав, що у дитини в дошкільному віці відзначається артіфікалістічний світогляд. [22]

Найважливішою особливістю дошкільного віку, з точки зору Л.С. Виготського, є те, що тут складається нова система психічних функцій, в центрі якої - пам'ять. Пам'ять дошкільника є центральною психічної функцією, яка визначає інші процеси. Мислення дитини-дошкільника значною мірою визначається його пам'яттю. Мислити для дошкільника - значить згадувати, тобто спиратися на свій колишній досвід або видозмінювати його. Ніколи мислення не виявляє такої високої кореляції з пам'яттю, як у цьому віці. Завданням розумового акту для дитини є не логічна структура самих понять, а конкретний спогад свого досвіду.[24]Наприклад, коли дитина відповідає, що таке равлик, то він каже, що він маленький, слизький, як спіралька з ріжками, і живе в мушлі, якщо її попросять сказати, що таке ліжко, вона відповість, що воно з м'яким сидінням. В таких відповідях дитина дає короткий звіт про свої спогади про цей предмет.[14]

Те, що пам'ять стає в центр свідомості дитини, призводить до суттєвих наслідків, що характеризує психічний розвиток дошкільника. Перш за все, дитина набуває здатності діяти в плані загальних уявлень. Його мислення перестає бути наочно-дієвим, воно відривається від сприйманої ситуації, і, отже, відкривається можливість встановлювати такі зв'язки між загальними уявленнями, які не дані в безпосередньому чуттєвому досвіді. Дитина може встановлювати прості причинно-наслідкові відносини між подіями і явищами. У неї з'являється прагнення якось пояснити і упорядкувати для себе навколишній світ. Таким чином, виникає перший абрис цілісного дитячого світогляду.[24]

Діти активно розширюють власний запас слів і, що дуже важливо, замислюються над їх значенням, намагаються пояснювати сенс нових для них слів («Що таке абажур? Це людина, яку обожнюють!», «І чому вона така журка - все журиться і журиться»!). Словотворчість, властиве дошкільнику 4-5 років, служить показником нормального розвитку і в той же час свідчить про присутність в маленькій людині творчого начала.[6]

Відбувається значне розширення рамок спілкування з дорослим. Тепер спілкування відбувається з приводу пізнавальних, моральних, особистісних проблем. Багато дослідників відзначають у розвитку дитини-дошкільника наступ так званого періоду питань. Дітей такого періоду називають чомучки. Питання, які вони ставлять, надзвичайно різноманітні і охоплюють всі області знань про світ, природу, суспільство, людину.

А. І. Сорокіна (1947), аналізуючи велику кількість питань, заданих дітьми (більше 4 тис.), прийшла до висновку, що за цими питаннями стоять різні мотиви. Вона виділила три групи питань, мотив яких: 1) прагнення дитини долучити дорослого до співучасті у своїй діяльності, 2) прагнення до емоційного співпереживання, 3) прагнення до пізнання навколишнього світу. Сорокіна прийшла до висновку, що основним і визначальним мотивом дитячих питань виступає прагнення дитини до спілкування. [24]

До того ж дитина спілкується не лише з близькими людьми, педагогами, а й зі сторонніми, інтенсивно розвиваються форми і зміст спілкування з однолітками, перетворюючись на потужний фактор психічного розвитку, який тягне за собою освоєння відповідних комунікативних умінь і навичок. Наступ «віку чомучок» свідчить про те, що дитина готова до навчання в школі.

2. Виникнення первинних етичних інстанцій. Дитина намагається зрозуміти, що добре, а що погано. Одночасно із засвоєнням етичних норм йде естетичний розвиток («Красиве не може бути поганим»).
3. Поява супідрядності мотивів. У цьому віці обдумані дії превалюють над імпульсивними. Формуються наполегливість, вміння долати труднощі, виникає почуття обов'язку перед товаришами.

Життя дошкільника набагато більш різноманітне, ніж життя в ранньому віці. Дитина включається в нові системи відносин, нові види діяльності. З'являються, відповідно, і нові мотиви. Це мотиви, пов'язані з самооцінкою, що формується, з самолюбством, - мотиви досягнення успіху, змагання, суперництва; мотиви, пов'язані з засвоюються в цей час моральними нормами, і деякі інші.

Супідрядність мотивів є найважливішим новоутворенням у розвитку особистості дошкільника. Виникаюча ієрархія мотивів надає певну спрямованість всій поведінці дитини. У міру її розвитку з'являється можливість оцінювати не тільки окремі вчинки дитини, але і її поведінку в цілому. Якщо головними стають громадські мотиви поведінки, дотримання моральних норм, дитина в більшості випадків буде діяти під їх впливом, не піддаючись протилежним спонуканням на те, щоб, наприклад, образити іншого або збрехати. У поведінці будь-якої людини можна знайти безліч різноманітних мотивів. Але супідрядність приводить до того, що ці різноманітні мотиви втрачають рівноправність, шикуються в систему. [15]

А. Н. Леонтьєв, який намагаючись підійти до вирішення питання про рушійні сили розвитку психіки дитини, виходив з того, що «зміна місця, займаного дитиною в системі суспільних відносин, є те перше, що треба зазначити. Однак саме по собі це місце не визначає, звичайно, розвитку; воно тільки характеризує наявну, вже досягнуту ступінь. Те, що безпосередньо визначає розвиток психіки дитини, - це саме його життя, розвиток реальних процесів цього життя, інакше кажучи, розвиток діяльності дитини, як зовнішньої, так і внутрішньої »(1983, т. II, с. 284-285).

Фактичне складання особистості А. Н. Леонтьєв пов'язує з супідрядністю мотивів, які з'являються на початку дошкільного віку і розвиваються на всій його довжині.

А. Н. Леонтьєв приходить до висновку, що характерною особливістю діяльності, що виникає в дошкільному віці, є те, що вона все більше спонукається і спрямовується не окремими, один з одним не пов'язаними мотивами, які змінюються, підкріплюють один одного або вступають між собою в конфлікт, а системою взаємно супідрядних мотивів.[24]

H. M. Матюшина охарактеризувала особливості боротьби мотивів у дітей на різних стадіях дошкільного дитинства. У 3-5 років найбільш сильні мотиви заохочення і стягнення: мотиви морального характеру починають надавати свій вплив на результат боротьби мотивів, але вони ще слабші мотивів заохочення й осуду. У 5-7 років вже відзначається переважання обдуманих дій над імпульсивними. При виборі більшу роль, ніж у молодших дітей, грають мотиви розумового характеру. Зменшується число афективних дій. Самовладання, придушення афективних тенденцій хоча ще й важко, але вже можливо. У подоланні бажань, пов'язаних із задоволенням органічних потреб, діти 5-7 років також слабкі. Бажання, що випливають з інтелектуальної та емоційної сфери, долаються значно успішніше і не тільки заради нагороди, заохочення або осуду, але й з моральних установок.[22]